Соціологічні аспекти психоаналізу З. Фрейда

 

3. Психоаналіз в соціології

Строго кажучи, Фрейд ніколи не був соціологом. Говоримо ж ми про нього в курсі історії соціології тому, що його погляди на людину, особу, дію, поведінку дозволяють інтерпретувати їх (а для соціологічної науки першої половини XX ст. це одна з найважливіших проблем) з урахуванням цілого ряду чинників, включаючи свідоме і несвідоме. Останнє набуває у Фрейда особливого значення, оскільки, на його думку, поведінка людини багато в чому залежить від несвідомих потягів, що формуються на ранніх етапах його життя. При цьому значна частина досвіду дитинства втрачається в пам'яті індивіда, проте сам цей досвід складає ту основу, на якій формується свідомість і самосвідомість особи.

Окремі соціологічні теорії і що дозволяє ряду авторів стверджувати про наявність особливої соціологічної парадигми психоаналізу (втім, судження це зовсім не є безперечним). Назвемо його роботи, що мають значення для соціології: "Введення в психоаналіз. Лекції", "По той бік принципу задоволення", " Я" і " Воно", "Психопатологія буденного життя", "Про психоаналіз".

Основні положення соціального плану, властиві теоріям Фрейда, полягають в наступному. Головна проблема психоаналітичної орієнтації в соціології – наявність протиріччя, конфлікту між особою і суспільством. Вона має місце тому, вважав він, що існує соціальний контроль, який обмежує свободу особи. Сам він і його прибічники вважали, що сучасна цивілізація, її моральні норми, санкції, заборони, репресивність, суворий контроль пригнічують потяги людини, в першу чергу сексуальні, і ведуть до відчуження, незадоволення, деформації характерів, неврозів і так далі. Але заперечувати повністю необхідність такого контролю Фрейд не міг, розуміючи його доцільність і значення у боротьбі з приборкуванням людських інстинктів. Кращим виходом в таких "подвійних" умовах він визнавав психотерапію – засіб адаптації до існуючої ситуації.

Конфлікт між особою і суспільством в роботах австрійського ученого має воістину драматичний зміст і пов'язаний з природою яка має явно виражений консервативний характер і навряд чи може бути схильна до серйозних змін. Правда, в окремих ситуаціях, вважав Фрейд, завдяки застосуванню психоаналітичного методу і добре організованому процесу соціалізації особи, трансформація людини відбуватися може. Але такого роду перспективи не мають стійкого характеру, і сексуальні і агресивні інстинкти людини навряд чи будуть задоволені і сублімовані настільки, щоб розум зумів ними управляти. А це означає, що небезпека реалізації таких інстинктів і для людини, і для суспільства в цілому зберігається постійно.

Відповідно до вчення психоаналізу поведінку людей визначають не лише (а часто і не стільки) зовнішні, але і внутрішні сили. Останні можуть мати як свідомий, так і несвідомий характер. У цьому положенні відбита одна з найважливіших складових вчення Фрейда, що зіграла в розвитку соціології першої половини - середини XX ст. дуже значиму роль. Заслуга що він багато уваги приділив вивченню несвідомих потягів людей і обґрунтував можливість несвідомої мотивації дій.

Центральна ідея психоаналізу ґрунтована на гіпотезі про домінуючу роль в людському житті несвідомих імпульсів, в основному сексуального характеру. Більше того, по Фрейду проблема вирішення сексуальних протиріч має вирішальне значення не лише в індивідуальному розвитку кожної людини, але і в історичному процесі також.

Учений виділяв два інстинкти, рушійні поведінкою людини: інстинкт самозбереження і сексуальний інстинкт (лібідо). Несвідоме трактувалося ним як сфера, насичена енергією лібідо, - сліпого інстинкту, що не знає нічого, окрім принципу задоволення, яке людина випробовує, коли ця енергія розряджається. Проте позиція Фрейда в соціальному плані тут була занадто жорсткою і тому обмеженою. Він однозначно вважав, що соціальні стосунки людей визначаються їх сексуальними комплексами, не допускаючи можливості як було встановлено в першу чергу його опонентами з числа колишніх послідовників, не кажучи вже про соціологів, значно серйознішу дію на веління людини чинять соціальні стосунки, а не сексуальні.

Що стосується інстинкту самозбереження, то його дослідження знайшло своє вираження у вченні Фрейда про протиборство двох інстинктів – життя (ЕРОС) і смерть (ТАНАТОС). Їх боротьба визначає природу суспільства, його функціонування, розвиток, конфлікти.

Одна з найважливіших для соціології проблем творчості Фрейда –   структура особи індивіда. Він виділяв в ній, а по суті розчленовував структуру особи на три елементи: Воно, Я, Супер-Я (Це, Супер-Эго). У цій структурі знайшов своє відображення суперечливий зв'язок передсвідомого, несвідомого і свідомого - тих понять, які понад усе хвилювали австрійського ученого.

Говорячи про ідеї Фрейда, що вплинули на розвиток соціології, не можна не торкнутися питання про зв'язок між свідомістю людини і його мовою. Учений підкреслював, що багато мовних помилок, неправильна вимова або розташування слів є не випадковими, а витікають з підсвідомості людини, з внутрішнього конфлікту між словами і абсолютно непередбачуваними. При цьому в них часто виражаються сховані глибоко в психіці людини почуття. Ось один з прикладів, їм приведених. Жінку-німку запитують: "В якому полку служить ваш син?" У відповідь вона вимовляє: "В 42-му полку вбивць", хоча хотіла сказати: "В 42-му мінометному полку"(по-німецьки мінометний – morser, вбивця ж – morder). Фрейд пропонував використати цей метод (він дістав назву аналізу вільних асоціацій) для вивчення деяких сторін поведінки людини, пов'язаних з його пригніченими бажаннями. Не випадково ми часто говоримо: фрейдівська обмовка відчинитися по Фрейду. Подібні мовні ситуації стали згодом активно досліджуватися соапологами у рамках символічного інтеракціонізму, етнометодології та інших концепцій (наприклад, в книзі Э. Гоффмана "Форми розмови").

У Фрейда було багато послідовників, які, примикаючи до психоаналізу, зробили чималий вплив на розвиток соціології. Це австрійський психолог А. Адлер, швейцарський психоаналітик і американський психолог Г. Салливен, німецько-американський філософ, психоаналітик і соціолог Э. Фромм та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Психологічні та соціологічні погляди З.Фрейда вплинули на мистецтво, етнографію, психологію, на духовне життя західного суспільства в цілому. Цьому сприяли його безсумнівні досягнення. Після виходу праць З.Фрейда стало зрозуміло, що неусвідомлювані структури складають особливий онтологічний пласт психіки, цілком досяжний для наукового аналізу. Дослідивши складність та багатоплановість структури особи, він вперше побудував єдину, внутрішньо взаємопов'язану картину психіки. З.Фрейд увів до наукового обігу ряд ідей та проблем, які показали, що рівень свідомості є невіддільним від інших глибинних рівнів психічної активності, без вивчення природи яких неможливо зрозуміти природу людини; він запропонував не лише нові способи лікування хвороб, а й новий підхід до пізнання людини, її духовного світу. Але в психоаналізі З.Фрейда, як і в будь-якій іншій галузі знання, є невирішені питання: він не зміг до кінця розкрити роль соціального фактора у формуванні і розвитку свідомості та психіки людини в цілому; є в його концепції і такі положення, які з часом виявили свою обмеженість і практичну безперспективність.

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.  В.М. Лейбин. Психоанализ и философия неофрейдизма. Москва, Издательство политической литературы – 1977

2. Г.Е. Зборовский История социологии. Москва. Гардарики – 2004

3.  Віттельс Ф. Фрейд. Його особистість, вчення і школа. Л-д: Его, 1991 р.

4. Лейбін В.М. Фрейд, психоаналіз  і сучасна західна філософія. М.: Політична література, 1990 р.