Темперамент і професія. Професійно важливі риси характеру особистості

Зміст

 

1. Зміст
2. Вступ
3. Самооцінка і рівень домагань.
4. Визначення типу мислення в певних видах професійної діяльності.
5. Темперамент і професія. Професійно важливі риси характеру особистості.
6. Висновки
7. Література

 

Вступ

Дослідження проблем життєвого шляху людини вказують на те, що найважливішою умовою розвитку і самореалізації особистості є її життєва перспектива як образ бажаного та усвідомлюваного як можливого майбутнього життя. Така перспектива дає людині можливість організовувати власне життя, планувати та реалізувати його. Саме в суб’єктивній картині життєвого шляху віддзеркалюються етапи соціального та індивідуального розвитку особистості.

 Формування особистості людини триває все життя, втім період навчання у вищий школі відіграє особливу роль у цьому процесі. Саме в цей період формуються такі характеристики особистості як самооцінка, тип мислення, рівень домагань.

Професійне майбутнє, яке людина уявляє як потенційно можливе, виконує функції суб’єктивної регуляції і, будучи метою професійного шляху, впливає на життєві вибори, вчинки та діяльність людини, на вектор її професійного розвитку і реалізацію професійного потенціалу. Це дозволяє охарактеризувати суб’єктивну перспективу професійного шляху людини як необхідну передумову професійної самореалізації особистості і зумовлює потребу її подальшого вивчення.

Відомо, що психологічний зміст процесу професійного самовизначення полягає не лише у формуванні спрямованості на вибір конкретної професії, але й у пошуку суб'єктивних причин свого вибору. Через те невід'ємним компонентом професійного самовизначення є професійна самосвідомість, під якою розуміють усвідомлення особистістю себе як суб'єкта майбутньої професійної діяльності.

Формою прояву професійної самосвідомості молоді є переважно усвідомлення своєї соціальної позиції, своїх інтересів, нахилів, здібностей, характерологічних особливостей, рівня своєї загальної та спеціальної готовності. При цьому усвідомлення своїх психічних особливостей нерозривно пов'язано з певним ставленням до себе, з самооцінкою. Тому самосвідомість - це не лише пізнання себе, але й емоційне відношення до себе, інтегральним результатом якого є самоповага. Адже, навчитися об’єктивно судити про себе, давати справедливу самооцінку – важливе завдання у реальній підготовці до роботи над собою.

  

1. Самооцінка і рівень домагань.

Важливими характеристиками особистості є її самооцінка та рівень домагань.

Самооцінка — це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, здібностей, якостей та свого місця серед інших людей.

Самооцінка виконує регулятивну і захисну функції, впливає на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її стосунки з іншими людьми. Тісно пов'язана вона з рівнем домагань. Самосвідомість особистості через механізм самооцінки чутлива до співвідношення рівня домагань і реальних досягнень. З цим феноменом пов'язана самоповага. Будучи важливим компонентом образу Я, вона визначає відношення домагань людини до того, на що вона претендує. Термін «самоповага» не визначають, а використовують у побутовому розумінні як компонент самосвідомості, в якому виражається бережливе і шанобливе ставлення до власного Я. Особистість завжди характеризує піклування про себе. Для збереження самоповаги людина в одному випадку повинна виявити більшу активність, аби досягти успіху, що є непростим завданням. В іншому — знизити рівень домагань, за якого самоповагу буде збережено навіть за незначного успіху. Другий шлях є одним із випадків психологічного захисту

Самооцінка має комплексний характер, оскільки розповсюджується на різні появи особистості - інтелект, зовнішні дані, успішність у спілкуванні тощо. Вона також є динамічною, так як може змінюватись впродовж життя.

Відомо, що самооцінка особистості не завжди є результатом чітко усвідомленої проекції реального „Я" та „Я" ідеального. Ось чому можна виділити такі різновиди самооцінки: завищену, нормальну, або адекватну та занижену.

Завищена самооцінка — це переоцінка особистістю самої себе, що частіше за все призводить до егоцентризму, надмірності, агресивності, підозрілості, втрати контакту з оточуючими (друзями, близькими, рідними, співробітниками тощо). Призводить до того, що людина надмірно самовпевнена, береться за справу яка перевищує її реальні можливості; не отримує бажаного відгуку і визнання від оточення; за умов невдачі може призводити до бажання перекласти відповідальнісь на інших.

Занижена самооцінка характеризується невпевненістю в собі, у своїх можливостях, байдужості, підвищеному рівні тривожності, відмові від ініціативи, що призводить до недооцінки особистістю самої себе та до формування комплексу неповноцінності. Вона підвищує тривожність, вразливість; змушує людину звужувати коло тих, з ким можна спілкуватися, руйнує у людини надію на добре ставлення до неї і т.п.

Адекватна, або нормальна самооцінка свідчить про оптимальне співвідношення можливостей та здібностей людини і адекватного усвідомлення оточуючої дійсності. Дає можливість людині керуватися своїми принципами і бути незалежною від думки оточення щодо себе.

Як завищена, так і занижена самооцінка можуть бути результатом внутрішнього конфлікту особистості, який виявляється у внутрішніх (зорієнтованих на самого себе) та зовнішніх (орієнтованих на оточення) формах. 

Навчитися об’єктивно судити про себе, давати справедливу самооцінку – важливе завдання у реальній підготовці до роботи над собою. Перш за все потрібно врахувати, що вирішальними умовами об’єктивної самооцінки є:

- наявність життєвого досвіду;

- спостережливість;

- постійне самопізнання;

- справедлива суспільна думка  в колективі.

Самооцінка тісно пов'язана з рівнем домагань особистості. Рівень домагань — це бажана самооцінка особистості (рівень образу „Я"), яка виявляється через міру труднощів у досягненні поставленої мети.

Рівень домагань особистості - поняття, введене для позначення прагнення індивіда до мети такої складності, яка, на його думку, відповідає його здатностям

Формування рівня домагань породжує конфлікт двох тенденцій: з одного боку - прагнення підвищити домагання, щоб пережити максимальний успіх, а з іншого - знизити домагання, щоб уникнути невдач. У випадку успіху рівень домагань, як правило, підвищується, людина проявляє готовність розв'язувати більш складні задачі, у разі неуспіху, відповідно, знижується.

Рівень домагань може бути заниженим або завищеним, тобто він не завжди відповідає об'єктивній оцінці здатностей індивіда. Приватний рівень домагань ставиться до досягнень в окремих областях діяльності (у спорті, музиці й т.п.) або людських відносин (прагнення зайняти певне місце в колективі, у дружніх, сімейних або виробничих відносинах і т.п.). В основі такого рівня домагань лежить самооцінка у відповідній області. Рівень домагань може носити більш загальний характер, тобто ставитися до багатьом областям життя й діяльності людину й, насамперед, до тем, у яких проявляються його інтелектуальні й моральні якості. Люди, що володіють реалістичним рівнем домагань, відрізняються впевненістю у своїх силах, наполегливістю в досягненні мети, більшою продуктивністю, критичністю оцінці досягнутого. Неадекватність самооцінки може привести до вкрай нереалістичних (завищеним або заниженим) домаганням.

У поведінці це проявляється у виборі занадто важких або занадто легких цілей, у підвищеній тривожності, непевності у своїх силах, тенденції уникати ситуації змагання, некритичності в оцінці досягнутого, помилковості прогнозу й т.п.

На формування самоповаги і самооцінки впливають багато чинників, що діють вже в ранньому дитинстві - ставлення батьків, стан серед ровесників, ставлення педагогів. Порівнюючи думки про себе оточуючих людей, людина формує самооцінку, причому цікаво, що людина спочатку учиться оцінювати інших, а потім уже - себе. І лише до 14-15 років підліток опановує метод самоаналізу, самоспостереження і рефлексії, аналізує досягнуті власні результати і тим самим оцінює себе, впливає на рівень домагань особистості, що характеризує ступінь важкості тих цілей, до яких прагне людина і досягнення яких здається їй привабливим і можливим. Рівень домагань - той рівень важкості завдання, котрий людина зобов'язується досягти, знаючи рівень свого попереднього виконання. На рівень домагань впливає динаміка невдач і вдач на життєвому шляху, успіху і неуспіху в конкретній діяльності. Рівень домагань може бути адекватним (людина обирає цілі, яких реально може досягти, і які відповідають її здатностям, умінням, можливостям) або неадекватно завищеним, заниженим. Чим адекватніше самооцінка, тим адекватніший рівень домагань (рис. 1)

Рис. 1. Взаємозалежність самооцінки, рівня домагань

 

 

 

2. Визначення типу мислення в певних видах професійної діяльності.

Мислення — психічний процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях і зв'язках.

Тип мислення — найважливіша характеристика особистості. Те, яким чином людина отримує і переробляє інформацію, визначає його схильності, інтереси, а також вид діяльності, де він зможе найкраще розкрити себе. У кожної людини переважає певний тип мислення, що відображає переважаючі способи переробки інформації і рівень креативності, є найважливішою індивідуальною характеристикою людини, що визначає його стиль діяльності, схильності, інтереси і професійну спрямованість.

Можна виділити 4 базових типи мислення, кожен із яких має специфічні характеристики:

1. Предметне мислення. Нерозривно пов'язане з предметом у просторі і часу. Перетворення інформації здійснюється з допомогою предметних дій. Існують фізичні обмеження на перетворення. Операції виконуються лише послідовно. Результатом є думка, втілена у новій конструкції. Цим типом мислення мають котрі мають практичним складом розуму. Проявляється в практичному житті людини. Воно супроводжує його на всіх ступенях розвитку: людина як би фізично аналізує і синтезує об'єкти своєї діяльності, свою поведінку. Такий тип мислення властивий людям справи. Про них зазвичай говорять: «Золоті руки!» Вони краще засвоюють інформацію через рухи. Вони володіють хорошою координацією рухів. Їх руками створений весь навколишній предметний світ. Вони водять машини, стоять біля верстатів, збирають комп'ютери. Без них неможливо реалізувати найблискучішу ідею. Цим мисленням володіють і багато видатних спортсменів, танцюристів.

2. Образне  мислення. Відбувається окремо від предмету у просторі і часі. Перетворення інформації здійснюється з допомогою дій і образів. Немає фізичних обмежень на перетворення. Операції можна проводити послідовно і одночасно. Результатом є думка, втілена у новому образі. Виникає в ситуаціях, коли людина починає мислити наочними образами, що виникли раніше. Цим мисленням наділені особистості, котрі мають художній склад розуму, багато людей науки - фізики-теоретики, математики, економісти, програмісти, аналітики. Люди з таким типом мислення можуть засвоювати інформацію за допомогою математичних кодів, формул і операцій, які не можна ні помацати, ні уявити. Завдяки особливостям такого мислення наоснові гіпотез зроблено багато винаходів у всіх областях науки.

3. Знакове мислення. Перетворення інформації здійснюється з допомогою умовиводів. Знаки об'єднують у більші одиниці за правилами єдиної граматики. Результатом є думка у вигляді поняття чи висловлювання, котрий фіксує суттєві відносини між зазначаемими предметами. Цим мисленням наділені люди з гуманітарним складом розуму.

Тей тип мислення відрізняє людей з яскраво вираженим вербальним інтелектом  Завдяки розвиненому словесно-логічному мисленню учений, викладач, перекладач, письменник, журналіст можуть сформулювати свої думки і донести їх до людей. Це вміння необхідно керівникам, політикам і громадським діячам.

4. Символічне мислення. Перетворення інформації здійснюється з допомогою правил виведення (зокрема, алгебраїчних правил чи арифметичних знаків і операцій). Результатом є думка, котре виражається у вигляді структур і формул, фіксують суттєві відносини між символами. Цим мисленням мають котрі мають математичним складом розуму. Такий тип мають люди з художнім складом розуму, які можуть представити і те, що було, і те, що буде, і те, чого ніколи не було і не буде - художники, поети, письменники, режисери. Архітектор, конструктор, дизайнер, художник, режисер повинні володіти розвиненим наочно-образним мисленням.

Відповідно до професійних спрямованостей узагальнено при чотирьох базових можна виділити шість варіантів типів мислення особистостей:

 

1.предметно-образний (практичний),

2.предметно-знаковий (гуманітарний),

3.предметно-символічний (операторний),

4.образно-знаковий (художній),

5.образно-символічний (технічний),

6.знаково-символічний (теоретичний).

Окремо слід відзначити креативність - це здатність мислити творчо, знаходити нестандартні рішення, задачі. Креативністю може володіти людина з будь-яким типом мислення. Це рідкісна і нічим не замінна якість, що відрізняє талановитих і успішних людей в будь-якій сфері діяльності.