Формування ситуативно-ділової форми спілкування в дошкільному віці

  Дорослий  як і раніше є для дітей джерелом нових знань, і діти як і раніше потребують його поваги й визнанні. Але для дитини стає дуже важливо  оцінити ті або інші якості й учинки (і свої й інших дітей) і важливо, щоб його відношення до тем або  іншим подіям збіглося з відношенням  дорослого. Спільність поглядів і оцінок є для дитини показником їх правильності. Дитині в старшому дошкільному віці дуже важливо бути гарним, усе робити правильно: правильно поводитися, правильно оцінювати вчинки і якості своїх однолітків, правильно будувати свої відносини з дорослими й ровесниками.

  Це  прагнення, звичайно ж, повинні підтримувати батьки. Для цього потрібно частіше  розмовляти з дітьми про їхні вчинки й відносинах між собою, давати оцінки їх діям. Старші дошкільники як і  раніше потребують заохочення й схваленні  дорослого. Але їх уже більше хвилює не оцінка їх конкретних умінь, а оцінка їх моральних якостей і особистості  в цілому. Якщо дитина впевнена, що дорослий добре ставиться до нього й  поважає його особистість, він може спокійно, по-діловому ставитися до його зауважень, що стосуються його окремих  дій або вмінь. Тепер уже негативна  оцінка його малюнка не так вуж  сильно кривдить дитину. Головне, щоб  він у цілому був гарним, щоб  дорослий розумів і розділяв його оцінки. 

Формування  ситуативно-ділової  форми спілкування

  в дошкільному віці

  Ситуативно-ділова форма спілкування форма спілкування з'являється в онтогенезі другою й існує в дітей у віці від 6 міс. до 3 років. Але вона дуже сильно відрізняється від першої генетичної форми спілкування.

  Почати  з того, що вона вже не займає місце  провідної діяльності — на це місце  висувається тепер предметно-маніпулятивна  діяльність дітей. Спілкування з  дорослими вплітається в нову провідну діяльність, допомагаючи їй і обслуговуючи її. Головні приводи  для контактів дітей з дорослими  зв'язані тепер з їхньою спільною справою — практичним співробітництвом, і тому на центральне місце серед  усіх мотивів спілкування висувається  діловий мотив. Дитину надзвичайно  займає, що і як робить із речами дорослий, і старші розкриваються тепер  дітям саме із цієї сторони —  як дивні вмільці й умільці, здатні творити із предметами дійсні чудеса.

  Ми  саджали однорічне маля за столик і грали перед ним крихітну й зовсім невибагливу виставу: іграшкова  собачка скакає по доріжці (дощечці), знаходить тарілку з «кісточкою» (шматочком поролону), гризе її, а  потім, задоволена й сита, укладається  спати. Дитина спостерігала за виставою, затаївши подих. Коли вона кінчалася, він  стряхував із себе заціпеніння, з  посмішкою, дивився на дорослого  й нетерпляче тягся за іграшками. Як правило, йому не вдавалося повторити  з ними, що так сподобалися йому дії, і він, небагато повозившись, починав  наполегливо сунути собачку в  руки експериментатора, благаючи повторити  спектакль. А тим часом навколо  столика збиралися інші вихованці  групи (справа була в яслах) і із захопленням  стежили за всім, що відбувається.

  Що  ж за потреба висвітлювалася в  описаних ділових мотивах? Ми дійшли висновку, що по своєму змісту це була комунікативна потреба дитини в  співробітництві з дорослим. Колишнє  прагнення дітей до доброзичливої  уваги повністю зберігалося. (Забігаючи  вперед, скажемо, що й у всіх наступних  випадках більш ранній зміст потреби  в спілкуванні завжди зберігається, а нове для даного вікового етапу  зміст надбудовується над ним  і займає керівне положення. Діти як і раніше й навіть ще більш наполегливо вимагали присутності дорослого, протестували проти його відходу; вони постійно влаштовувалися зі своїми речами й іграшками по сусідству з дорослим, частенько навіть привалювалися до його ніг, опиралися на його коліна. Але в різкій відмінності від дітей ( тобто тих, хто молодше 6 міс), починаючи із другого півріччя діти вже не погоджувалися просто обмінюватися з ним пещеннями. Якщо дорослий брав дитину на руки, той відразу або затівав гру (ховався, жартівливо відвертався убік, а потім «пугал» дорослого, раптово наближаючи до нього особа), або включав у колишнє — «чисте», нічим не опосередковане — спілкування які-небудь об'єкти: показував пальчиком на вікно, на іншу дитину, запрошував помилуватися своїм ґудзиком або іншою дрібницею.

  Коли  контакти з дорослим включалися в  справу й схвалення старших означало похвалу за якесь досягнення маляти (заліз на диван, піднявся по сходах), виявлялося, що описані зміни не означають, начебто діти тепер менше  цінують дорослих або не так дорожать їхньою увагою: ні, значення дорослих у  їхньому житті повністю зберігається, навіть збільшується, але якісно змінюється за своїм характером. Дитина тепер  потребує того, щоб дорослий співробітничав з ним у справі, організувати його, допомагаючи у важку хвилину, підбадьорюючи при неуспіху, хвалячи  за досягнення.

  У цих дослідах порівнювали поведінку 15-місячних дітей в умовах різної взаємодії з дорослим. В I серії  дослідів дорослий організовував так  званий звернений показ. Він розгортав  перед дитиною вистава за участю іграшок начебто тієї «п'єси» із собачкою, про яку розказано вище. У ході зверненого показу експериментатор  постійно адресувався до дитини по імені, часто дивився на нього, у  відповідь йому посміхався. Коли дитина сама діяла з іграшкою, дорослий мімікою й словами заохочував кожну спробу маляти повторити показані маніпуляції. В II серії — з так  званим незверненим показом —  усе залишалося як і раніше, за винятком єдиної деталі: дорослий не звертався  більше особисто до дитини. В III серії  дитині просто давали іграшку, нічого не показували йому й надавали повну можливість займатися з нею за своїм розсудом (серія без показу).

  Порівняння  поведінки дітей у трьох серіях дослідів показало, що найменше й бідніше  всього вони маніпулювали в серії  без показу, там вони швидко втрачали всякий інтерес до предметів. Показ  дорослого стимулював дитину, викликав у нього приплив енергії. У  дослідах з незверненим показом  активність дитину мала характер безладного порушення: діти багаторазово повторювали  те саме примітивну дію (розмахували, стукали  іграшкою про стіну, стіл, возили нею  по столу), шуміли, кричали. В експериментах  зі зверненим показом підвищена  активність дітей була спрямовано на спроби повторити дії дорослого, а маніпуляції тут виявилися  й набагато багатше, і якісно більш  високими.

  Установлені факти говорять про високу чутливість дітей до особистісного спілкування, але за умови включення їх у  спільні з дорослим ділові контакти.

  Отже, при ситуативно-діловім спілкуванні  дітям необхідна присутність  дорослого і його доброзичлива увага, але цього недостатньо — йому потрібно, щоб дорослий мав відношення до того, чим займається дитина, і  брав участь у цьому процесі.

  Необхідно підкреслити провідне положення  комунікативних операцій предметно-діючої категорії в ситуативно-діловому спілкуванні. Саме внаслідок ролі цих  засобів спілкування на другому  рівні розвитку комунікативної діяльності ми й називали якийсь час другу  форму спілкування «предметно-діючої». Однак пізніше було вирішено в  основу найменування форм спілкування  класти не засобу, а мотиви як більш  істотний аспект діяльності, а також  згадувати ступінь ситуативності  контактів. При другій формі контакти дітей з дорослими присвячені до даного місця й часу, вони найвищою мірою ситуативні. І це незважаючи на те, що в середині 2-го року життя  багато дітей починають говорити. Вони намагаються навіть мову підкорити  ситуації й у багатьох випадках будують  висловлення так, що зрозуміти їх можна, тільки враховуючи негайні обставини.

  Подібно тому як ситуативно-особистісне спілкування  обумовлює адаптацію дитини до обставин його життя й в остаточному  підсумку його виживання, так і ситуативно-ділове спілкування має найважливіше значення в житті дітей раннього віку. У  тісній взаємодії з дорослими, що має практичний характер і одночасно  зігрітому теплом взаємного особистісного  духовного зіткнення «великого  й маленького», дитині відкривається  рідка можливість осягти закладене  в предметах суспільно-історичний зміст і опанувати ним, уживаючи ці предмети по призначенню й відповідно до тієї функції, для якої вони були створені. Прихильність до дорослого  народжує в дитини природнє бажання  випливати у своїх діях поведінці  старших як зразку. Завдяки особистому контакту зауваження дорослого —  його похвали й докори — здобувають для дітей величезне значення при засвоєнні потрібних, правильних дій із предметами. Інакше кажучи, існування  ситуативно-ділового спілкування - це час, протягом якого діти переходять від неспецифічних примітивних  маніпуляцій із предметами до усе  більш специфічних, а потім —  до культурно-фіксованих дій з ними. Процес перетворення предметних дій  був неодноразово простежений радянськими  психологами. Вирішальна роль спілкування  в їхньому перетворенні показана в ряді робіт. 

Висновки

  Головною  особливістю ситуативно-ділової форма спілкування дітей (6 місяців — 2 року) в онтогенезі слід вважати протікання спілкування на тлі практичної взаємодії дитини й дорослим й зв'язок комунікативної діяльності.

  Дослідження показали, що крім уваги й доброзичливості  дитина раннього віку починає відчувати  потребу ще й у співробітництві  дорослого. Таке співробітництво не зводиться до простої допомоги. Дітям  потрібне співучасть дорослого, одночасна  практична діяльність поруч із ними. Тільки такого роду співробітництво  забезпечує дитині досягнення практичного  результату при тих обмежених  можливостях, якими він поки розташовує. У ході подібного співробітництва  дитина одночасно одержує увагу  дорослого й випробовує його доброзичливість. Комбінація. уваги, доброзичливості  й співробітництва — співучасті дорослого й характеризує сутність нової потреби дитини в спілкуванні.

  Ведучими  стають у ранньому віці ділові мотиви спілкування, які тісно сполучаються з мотивами пізнавальними й особистісними. Основними засобами спілкування  є предметно-діючі операції: функціонально-перетворені  предметні дії, пози й локомоції.

  Найважливішим придбанням дітей раннього віку слід уважати розуміння мови оточуючих  людей і оволодіння активною мовою. Дослідження показали, що виникнення мови тісно пов'язане з діяльністю спілкування: будучи найбільш зробленим  засобом спілкування, вона з'являється  для цілей спілкування й у  його контексті.

  Значення  ситуативно-ділового спілкування в  процесі спільної діяльності дитину й дорослого ми бачимо головним чином  у тому, що воно приводить до подальшого розвитку і якісному перетворенню предметної діяльності дітей ( від окремих дій  до процесуальних ігор), до виникнення й розвитку мови. Але оволодіння мовою дозволяє дітям долати обмеженість  ситуативного спілкування й перейти  від чисто практичного співробітництва  з дорослим до співробітництва, так  сказати, «теоретичному». Таким чином, знову рамки спілкування стають тісними й розламуються, а діти переходять до більш високої форми  комунікативної діяльності. 

Список  використаних джерел

1. Горбач М.С. Особливості спілкування учнів комбінованого класу // Початкова школа. – 1990. – №7. – С. 64–65.
2. Добрович А.Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения. – М.: Просвещение, 1987. – С. 89-120.
3. Значение ситуативно–делового общения с взрослым для становления активной речи у детей (совместно с М. Г. Елагиной) // Общение и речь: развитие речи у детей в общении с взрослым. – М.: Педагогика, 1985.
4. Леонтьев А.А. Педагогическое общение. – М.: Эль-Фа, 1996. – 94 с.
5. Лисина М. И. Формирование личности ребёнка в общении. – Питер: СПб, 2009. -209с.
6. Общение с взрослыми у детей первых семи лет жизни // Хрестоматия по возрастной и педагогической психологии. – М.: МГУ, 1981.