Шкільництво та педагогічна думка у Європі XVII-XVIII ст

У 70-х роках  Толстой знову повертається до педагогічної діяльності. У цей час він займається передусім методичною роботою. У 1871 р. знову відкрив школу у Ясній Поляні, де разом з дружиною навчав селянських дітей. Тут вчились і його діти.

Він видав у 1872 р. “Азбуку“, згодом удосконалив її і в 1875 р. видав “Нову азбуку“. Остання була дуже популярною, витримала до кінця XIX ст. 30 видань. У цьому ж 1875 р. він видав чотири “Книги для читання“, куди помістив свої прекрасні оповідання для дітей.

Толстой намагається  довести переваги буквоскладального  методу навчання грамоти. Це він робив, зокрема, у статті “Про народну освіту“ (1874 р.).

У середині 70-х  років Толстой відходить від  педагогічної діяльності і повертається до неї наприкінці свого життя. В останні роки життя він переосмислює свої погляди, де на перший план виступають проблеми релігійного виховання. Виступає у цей час з релігійно-філософських позицій непротивлення злу насильством. Виховання вважав “великою справою“. “Ця справа найважливіша у світі, тому що все те, чого ми бажаємо, може здійснитися тільки у наступних поколіннях“ (“Про виховання“, 1909 р.).

Якщо раніше Толстой розділяв навчання і виховання, то тепер прийшов до висновку, що вони нероздільні. Він писав, що неможливо виховувати, не передаючи знань, будь-яке ж знання діє виховуюче. Попередню свою школу називав “пустяшным делом“.

Толстой високо цінував наочність у навчанні, закликав вивчати предмети і явища  у природних умовах. В учнів  треба розвивати спостережливість, для цього проводити екскурсії  в поле, в ліс, де діти можуть спостерігати за життям тварин і рослин.

Для розвитку творчості дітей Толстой пропонує самостійні роботи, наприклад написання творів на різні теми. У своїй діяльності він використовував написання учнями колективного твору, складання ними казок тощо. У Яснополянській школі учні проводили досліди й експерименти з природознавства.

Толстой вважав, що нема універсального методу навчання. При підборі методу вчитель повинен  керуватися інтересами дітей. Школа, на думку Толстого, повинна бути педагогічною лабораторією, де вчитель має проявляти  творчість і сам шукати кращих методів. Серед методів навчання велике значення надавав живому слову вчителя. Він розробляв методику шкільної бесіди, розповіді.     

 Педагогічні погляди  П.Лесгафта

Петро Францович  Лесгафт (1837-1909) — видатний вчений у  сфері анатомії і фізіології, лікар, основоположник системи фізичного виховання у Росії.

Закінчив 1861 року Медико-хірургічну академію у Петербурзі. У 1893 р. на кошти свого учня Лесгафт відкрив біологічну лабораторію з музеєм і друкованим органом “Известия“ (у 1918 р. ця лабораторія була реорганізована в Природничо-науковий інститут ім. П.Ф.Лесгафта). При лабораторії у 1896 р. ним були відкриті Вищі курси виховательок і керівників фізичного виховання, перетворені у 1905 рр. у Вищу Вільну школу. На базі цього закладу у радянський період було створено Ленінградський інститут фізичної освіти (тепер інститут фізкультури і спорту ім. П.Ф.Лесгафта).

Лесгафт приймав  активну участь у відкритті в  центральних і провінційних містах дитячих майданчиків, зимових і  літніх колоній для дітей дошкільного віку, у створенні спортивних залів і кімнат гімнастики в учбових закладах.

Серед багатьох наукових праць Лесгафта частина  присвячена педагогічним проблемам: “Керівництво з фізичної освіти дітей шкільного віку“, “Про ігри та фізичне виховання в школах“, “Сімейне виховання дітей і його значення“ та ін.

На думку  Лесгафта, виховання разом з соціальним середовищем відіграє вирішальну роль у формуванні дитини. Виступав проти  теорій спадковості.

Мета освіти і виховання, за Лесгафтом, повинна полягати у забезпеченні гармонійного розвитку людини (фізичне, розумове, моральне, естетичне і трудове виховання).

Лесгафт критикував стару школу і виступав за створення  нової, яка дає наукову, пов’язану  з життям освіту. Завдання загальноосвітньої школи, як він вказував, – сприяти розвитку мислячих і свідомо діючих людей.

Особливо цінною є розроблена ним система фізичного виховання. Фізичне виховання дітей і молоді розумів досить широко – як фізичну освіту і культуру. У ньому Лесгафт бачив невід’ємну складову всебічного розвитку людини, що знаходиться у тісному зв’язку з розумовим і моральним розвитком.

Система фізичних вправ має  бути природною і охоплювати всі  групи суглобів і м’язів. Він  вимагав враховувати у процесі  фізичного виховання анатомо-фізіологічні і психологічні особливості дітей. Багато зробив для розробки теоретичних питань анатомії і фізіології людини і застосування їх у фізичному вихованні (архітектоніка кісток і їх взаємозв’язок, розвиток суглобів, значення нервової системи тощо).

Лесгафт приділяв значну увагу проблемам сімейного виховання дітей. У сім’ї, на його думку, слід з повагою ставитись до особистості дитини, визнавати за нею право на вільну розумну діяльність. Він вказав на основні принципи сімейного виховання: дотримання дітьми правил гігієни, поєднання слова й діла у поведінці дітей і дорослих, розумна організація дитячих ігор, правильні взаємовідносини між батьком і матір’ю, між батьками і дітьми та ін.

Великого значення Лесгафт надавав розвитку жіночої освіти. Він вимагав широкої наукової освіти для жінок, їх всебічного розвитку. Вказував, що це потрібне, насамперед, жінці-матері.