Шпаргалка по юридической психологии

Серед суб'єктивних передумов, що породжують професійну деформацію особистості слідчого, важливе місце займає низький рівень його морального розвитку. Вже зазначалося, що комунікативна діяльність слідчого протікає в конфліктних ситуаціях, йому доводиться спілкуватися з виключно важкими "співрозмовниками" - підозрюваним, обвинуваченим, недобросовісними свідками. Зрозуміло, що спілкування з такими особами саме по собі може призводити до появи грубості, дратівливості, емоційних зривів і т. д. Високий розвиток морально-політичних якостей допомагає успішно боротися з цими проявами деформації.Наявність же низького морального і культурного рівня створює психологічну схильність до породження і закріпленню названих деформаційних якостей.У ході виконання професійної діяльності у слідчого накопичується досвід, зростає майстерність, розвивається рішучість і впевненість у своїх діях. Однак за відсутності самокритичності і зниженні самоконтролю це може породжувати у нього надмірну віру в себе, переоцінку свого професійного досвіду, переконаність у власній непогрішності. В результаті у нього розвиваються зазнайство, зарозумілість, небажання вчитися в інших, що різко гальмує зростання професійної майстерності.Величезної шкоди розкриттю злочинів приносить така риса, як кар'єризм. Бажаючи вислужитися будь-яку ціну, такий працівник може без достатніх підстав затримати кого-небудь з найменшого підозрою, будь-якими засобами домогтися у затриманого визнання, проводити наспіх, квапливо оперативно-слідчі дії і т. д. Все це може призвести до грубих порушень законності. Кар'єризм привертає до появи і розвитку формалізму, черствості і байдужості до людей, суб'єктивізму, підлабузництва і інших деформаційних якостей.

27.психологія допитуУ роботі слідчого допит займає більше чверті його робочого часу. Допит є і найбільш психологізований слідчою дією, пов'язаних з особистісними особливостями допитуваного і допитували, з психічним взаємодією між, ними Знання закономірностей відображення розслідуваної події у свідомості свідків, потерпілих, обвинувачених, знання процесівсприйняття, формування уявлень, відтворення образів і уявлень в усних і письмових показаннях з урахуванням особливостей сприйманого події та особистості допитуваного - все це становить теорію допиту.У ході допиту слідчий повинен одержати відомості про фактичну стороні розслідуваної події і дати оцінку цим відомостям.Кваліфіковане проведення допиту вимагає врахування психологічних закономірностей формування образних уявлень, розуміння загальних тенденцій особистісної реконструкції цих уявлень, рефлексивного взаємодії з тими, що допитуються особами.Центральними психологічними проблемами допиту є діагностика істинності показань, система прийомів правомірного психічного впливу з метою отримання правдивих показань, способи викритті неправдивих свідчень.Основним психічним процесом під час допиту є відтворення - розумовий (когнітивне) дію з відновлення, актуалізації раніше сприйнятого змісту. В основному це довільне, навмисне відновлення образів, нерідко супроводжується і мимовільними, асоціативними спогадами. Відтворення на допиті тісно пов'язане з репродуктивною завданням - спеціально поставленою метою. При цьому матеріал в основному "витягується" з довготривалої пам'яті. Вирішальною умовою збереження фактів, подій і т. д. в довготривалій пам'яті є їх осмислена інтерпретація. Вона залежить від досвіду, орієнтації, інтелектуального розвитку особистості, від ступеня активної взаємодії індивіда з матеріалом запам'ятовування, охоплення його системою наявних знань і уявлень - включення в семантичне (понятійне) поле даної особистості.При збереженні матеріалу в довготривалій пам'яті відбувається його певна особистісна реконструкція, узагальнення, фрагментаризації.Міцність ж і своєрідність такого збереження залежить від значення і особистісного сенсу матеріалу.Найбільше значення при допиті має такий вигляд відтворення, як згадування - витяг з довготривалої пам'яті образів минулого, подумки локалізованим у часі і в просторі. При згадуванні актуалізується не тільки відповідний образ, але і вся система відносин (у тому числі і емоційних), пов'язаних з відповідним об'єктом.Репродукція, відновлення минулого ніколи не може бути його повністю адекватним "відбитком". Міра розбіжності образу сприйняття, уявлення та реальної події у різних людей різна. Вона залежить від типу вищої нервової діяльності, особливостей сенсорно-перцептивної системи індивіда, від особистісних орієнтації, установок, мотивів і цілей діяльності.

28. психологія  очної ставкиОчна ставка — це слідча (судова) дія, яка передбачає одночасний допит раніше допитаних осіб про обставини, щодо яких були дані істотно суперечливі показання. Очнаставка може бути проведена між двома допитаними раніше свідками, між двома обвинуваченими чи підозрюваними. Очна ставка може бути проведена також у суді.Сутність очної ставки полягає в тому, що слідчий пропонує кожному з допитуваних дати показання про обставини, у яких виявлені істотні суперечності. Під час очної ставкидопитуваним може бути дозволено ставити запитання один одному. 
Відомо, що очна ставка проводиться для усунення істотних суперечностей у показаннях. Однак вивчення психологічних особливостей очної ставки показує, що вона дає змогу вирішити й інші завдання: переборювати добросовісні помилки допитуваного; перевіряти правдивість показань раніше допитаних осіб; з’ясовувати причини походження істотних суперечностей; перевіряти й оцінювати криміналістичні версії; викривати неправду в показаннях допитуваних (неправдиве алібі, обмова, самообмова й ін.); перевіряти зібрані раніше у справі докази; підсилювати позицію тих чи інших осіб, які дали правдиві показання. 
У літературних джерелах розрізняють характеристики очної ставки: єдність предмета (особи допитуються з тих самих обставин); єдність об’єкта (очна ставка є процесом безперервного порівняння показань двох одночасно (поперемінно) допитуваних осіб); єдність часу (допит двох осіб здійснюється у їх присутності протягом слідчої дії); єдність місця (особи допитуються в одному місці); допитувані особи повинні бути поставлені у рівні умови сприйняття запитань слідчого і показань один одного; єдність документування (процедура очної ставки фіксується в одному протоколі слідчої дії).Проведення очної ставки передбачає «ефект присутності», коли обвинуваченому необхідно давати показання у присутності іншої особи, яка знає дійсні обставини події, що відбулася. У психології це явище іменується як інгібіція соціальна — погіршення продуктивності виконання діяльності в присутності інших людей. У цьому разі людина орієнтується на поведінку іншої особи, якій відомі реальні обставини події. Злочинцю набагато легше давати неправдиві показання слідчому, який не був присутній при вчиненні злочину і не знає всіх його обставин, ніж у присутності особи, обізнаній (яка безпосередньо сприймала подію) про злочин.Під час очної ставки відбувається спілкування між трьома особами: слідчим і двома раніше допитаними особами. Тому процес взаємного рефлексування відрізняється складністю. Допитувані впливають один на одного своїм авторитетом, вольовими якостями, життєвим досвідом. Передача інформації між індивідами, які спілкуються, може здійснюватися не лише вербальними засобами, а й конклюдентними діями, жестами, мімікою та ін. Вплив у процесі очної ставки може бути й негативним, коли авторитет недобросовісного учасника (який може мати злочинний характер) впливає на добросовісного. Зокрема, складні психологічні стосунки можуть виникати при очній ставці потерпілого і обвинуваченого. Якщо є симптоми нестійкості потерпілого, очну ставку проводити не слід.При проведенні очної ставки регулятором процесу спілкування є слідчий, який повинен враховувати характер взаємин між допитуваними, їхні соціально-психологічніособливості (тип темпераменту, риси характеру, вольові якості й ін.), злочинний «досвід» тощо. У процесі очної ставки відбувається «психологічне» протиборство. Усунення істотних суперечностей передбачає зміну конфлікту стосунків. Повідомлення правдивої інформації є засобом психологічного впливу.

29. психологія  огляду місця злочинуОгляд місця випадку, як правило, відноситься до первинних слідчих дій, а по більшості справ про особливо небезпечні злочини проти особистості розслідування починається з огляду місця випадку. Успіх або неуспіх при цьому значною мірою передрішає висунення правильної версії, розкриття злочину, викриття винних. З іншого боку, помилки, допущені слідчим при виробництві огляду, нерідко негативно позначаються на подальшому ході розслідування, штовхають слідство на помилковий шлях або заводять його в тупик.Огляд ( самостійна слідча дія, що має на меті виявлення слідів злочину і інших речових доказів, з'ясування обставин випадку, а рівно інших обставин, що мають значення для справи. Разом з тим огляд (як пізнавальний прийом) може бути і складовою частиною інших слідчих дій: затримання, обшуку, виїмки, накладення арешту на майно, слідчого експерименту, перевірки свідчення на місці. Так, при затриманні підозрюваного оглядається його одяг, що знаходиться при ньому або вилучені при особистому обшуку речі. При обшуку оглядаються виявлені знаряддя злочину, предмети і цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети або документи, які можуть мати значення для справи. При виїмці оглядаються предмети, що вилучаються, документи, цінності і т.п. При накладенні арешту огляду підлягає майно, яке включається в опис.Обов’язковість проведення огляду при проведенні названих слідчих дій витікає з наступної вимоги закону: "Всі названі предмети і документи, а рівно все майно, що описується повинні бути перераховані в протоколі або в прикладеному до нього опису з точною вказівкою кількості, міри, ваги або індивідуальних ознак і по можливості їх вартості". 
 
У системі первинних слідчих дій огляд місця випадку займає найбільш важливе, ключове положення. Зумовлене це не тільки тим, що на місці випадку залишені і можуть бути виявлені сліди злочину і інші об'єкти. Особлива значущість даної слідчої дії в не меншій мірі визначається складним змістом обстановки, об'єктів і обставин випадку, наявністю між ними причинно-наслідкових і просторово-часових зв'язків, різким дефіцитом інформації про них, а також специфічними задачами, які по своїй суті завжди є проблемними і передбачають широке використання для їх рішення різних форм діяльності. Безпосередньо в процесі вивчення об'єктів місця випадку слідчий використовує різні форми і методи пізнання, направлені на встановлення фактів, обставин, які дають можливість визначити напрям розслідування і з'ясувати істинний характер події. Характерна особливість огляду місця випадку отримання інформації шляхом спостереження за конкретною обстановкою місця випадку з подальшим аналізом результатів спостереження. Іншими словами, інформація при огляді місця випадку виходить на першому етапі на рівні конкретних образів, тобто на рівні першої сигнальної системи, асоціюється, направлено відбирається в розумові моделі (версії), які знаходять словесно-логічну форму. При переході інформації з однієї форми в іншу відбувається її часткова втрата і можливі спотворення, що неминуче впливає на повноту і об'єктивність висуненої версії.Основним засобом закріплення здобутого в ході огляду інформації є протокол огляду, в якому вся зібрана внаслідок спостереження інформація викладається в словесній формі, в синтезованому вигляді (протокол, схема з додатками).До протоколу огляду місця випадку нерідко додаються фотографії, схеми, малюнки, речові докази, що відображають результати огляду в формі образів, на рівні першої сигнальної системи.У ході огляду місця випадку слідчий отримує інформацію не від людей, а від речей, і в цьому відношенні огляд місця випадку є протилежністю допиту. (У слідчій практиці отримує все більше поширення відтворення свідчення на місці випадку, яке суміщає в собі характерні особливості допиту і огляду.)Огляд місця випадку на первинному етапі розслідування, довершеного в умовах неочевидності злочину, представляє складну слідчу ситуацію, успішний розв’язок якої забезпечується реалізацією організаційної, пошукової і реконструктивної сторін діяльності.Вивчення предмета дослідження як цілого, як системи, як комплексу діяльності завжди має на меті пізнання і розкриття структури цього предмета, того, що робить його системою, утворить його інтегральні властивості і закономірності.

30. психологія  обшукуОбшук — слідча дія, змістом якої є примусове обстеження приміщень і споруд, ділянок місцевості, окремих громадян із метою відшукання і вилучення предметів, що мають значення у справі, а також виявлення розшукуваних осіб. Обшук для підозрюваних, обвинувачених, членів їхніх сімей означає хоча й санкціоноване законом, але небажане втручання сторонніх людей до їхнього помешкання, ознайомлення з матеріальними, особистими, інтимними сторонами життя. Проведення обшуку пов’язане з певними порушеннями прав громадян на недоторканність особи, житла тощо і вимагає дотримання встановлених законом гарантій.З’ясування психологічних закономірностей обшуку у плані його пізнавальної функції має велике значення для слідчої практики. Пізнавальна роль психології при обшукуполягає у двох основних напрямах: 1)установленні психологічних закономірностей, що складають основу приховування тих чи інших об’єктів; 2) розробці тактичних прийомів, спрямованих на оптимальне проведення цієї слідчої дії.  
Пізнавальна роль психології приховування полягає у виявленні тих розумових побудов, що лежать в основі дій особи, яка приховує об’єкти, що підлягають вилученню приобшуку. Для того щоб знайти шукану річ, необхідно проникнути у психологію того, хто ховає, підпорядковану певним розумовим стандартам, за допомогою яких вирішуються завдання, пов’язані з прихованням того чи іншого об’єкта. У загальному комплексі завдань, що вирішує приховуючий, головна роль належить завданню щодо створення суб’єктивної недоступності речі для особи, яка проводить обшук. Дане завдання породжує постановку і вирішення інших завдань, що її забезпечують і взаємозалежних з нею. До них, зокрема, належать: а) обрання місця приховування; б) маскування прихованого; в) вибір лінії поведінки, що передує обшуку і супроводжує його.Завдання щодо обрання місця приховування є найбільш складними, оскільки вимагають від приховуючого напруження інтелектуальних сил, щоб обрати таке місце приховування, що має бути суб’єктивно недоступним для особи, яка проводить обшук. Обрання такого місця зазвичай обмежене місцем проживання обшукуваного і територією надвірних будівель, а отже, можливостями для приховування. У приміщенні також не всі предмети — меблі, підлога, стіни, стеля — можуть бути місцем для приховування. Їхнє обрання і віднесення до об’єктів, які можуть бути використані для приховування, залежать від розміру, форми, виду, матеріалу приховуваного. Тому вирішення завдання, пов’язаного з приховуванням того чи іншого об’єкта, зазвичай суворо обмежене і не може виходити за рамки звичайних уявлень про приховування. Саме ця обставина змушує приховуючого шукати таке вирішення цього завдання, що випадає з ряду звичайних уявлень або порушує їх, роблячи завдання щодо виявлення шуканого найбільш складним для особи, яка проводить обшук. У цьому аспекті завдання приховування може вирішуватися шляхом створення спеціальних схованок у місцях, що можуть бути легко пристосовані для цього, або вибору з числа придатних об’єктів тих, які менш за все можуть привертати увагу. Як приклад можна назвати мисливську рушницю, заховану і зашиту в перині. Для приховування викраденого злочинці, як правило, обирають місця, що не збігаються зі звичайним уявленням про місце приховування конкретного об’єкта. Вирішення завдання щодо обрання місця приховування спрямоване на пошук нового шляху, що не міститься в загальноприйнятих людських стандартах. Так, важко уявити, що іноземна валюта в паперових купюрах може бути прихована в банках із топленим маслом чи варенням. Злочинці ж її туди поміщують, попередньо сховавши в менших за обсягом банках, що ставляться всередину банок з маслом чи варенням. 
При виборі місця для приховування тих чи інших предметів певну роль відіграють суб’єктивні уявлення особи щодо можливостей приховування, зокрема, її уявлення про надійність приховування, а отже, відповідність приховуваного і місця приховування, що можуть забезпечити неприступність першого. 
При обранні найбільш надійного місця для приховування велике значення мають професійні навички і знання особи. Професійні навички відкривають можливість для використання з метою приховування тих місць, які відомі особі у зв’язку з її професією. Причому ці місця можуть характеризуватися оригінальністю, що випливає з тонкощів професії, про які знає лише особа, яка володіє нею. Саме тому орієнтація на використання професійних нахилів при відшуканні прихованого часто вимагає від слідчого поглибленого уявлення про цікавлячу його сторону професії особи, а також консультацій з фахівцями щодо того, які дані професійних навичок можуть бути використані для створення схованок.

31. психологія  розпізнання

32. психологія слідчого експериментСлідчий експеримент - це самостійна процесуальна дія, спрямована на перевірку наявних та отримання нових доказів. Змістом його є виробництво різних дослідів з метою встановлення можливості якої-небудь події, дії чи явища в певній обстановці і за відомих умовах.Сутністю слідчого експерименту є виробництво досвідчених дій, за допомогою яких перевіряється можливість існування в минулому будь-яких подій, явищ, що мають значення для встановлення істини у справі.Слідчий експеримент є сильним засобом психологічного впливу на його учасників, оскільки його результати нерідко наочно свідчать про можливість або неможливість певного явища, події, а спростувати їх підозрюваному, обвинуваченому буває досить важко. Так, обвинувачений у крадіжці з магазину шляхом проникнення в приміщення через кватирку заявив на допиті, що вчинив цей злочин самотужки, без співучасників. Був проведений слідчий експеримент. Всі спроби обвинуваченого проникнути таким способом до приміщення виявилися безуспішними, причому це було очевидно для всіх учасників слідчого експерименту. Обвинувачений змушений був зізнатися, що у нього був співучасник - неповнолітній, який на його прохання проник через кватирку в магазин і зсередини відкрив йому двері.Важливий підбір учасників слідчого експерименту. До проведення експериментів зазвичай залучається значне коло осіб. Крім слідчого і понятих, в експериментах можуть взяти участь: обвинувачений, потерпілий, свідок, фахівці різних галузей знання, а також технічний персонал, що допомагає практично виконати ті чи інші досвідчені дії.Неприпустимо в ході експерименту відтворювати сама подія злочину. Також не можна при підготовці слідчого експерименту і його проведення допускати дії, що принижують честь і гідність його учасників, призначати слідчий експеримент за участю потерпілої у справі про згвалтування.За своїм змістом більшість видів слідчого експерименту представляють дослідження й оцінку тих чи інших можливостей людини: сприйняття якої-небудь події, факту за певних умов (побачити об'єкти, почути голос людини, відчути запах і т. п.); вчинення тих чи інших дій ( проникнення через отвір і т. п.). Перевіряються також уміння, навички (виготовити кліше, підроблену печатку, відкрити замок певним способом і т. д.). При визначенні умов слідчого експерименту та оцінці отриманих результатів треба виходити із знання психофізіологічних особливостей людини.

33. психологія  особистості адвокатської діяльностіАдвокат є представником захисту в суді. Його діяльність обумовлена ​​специфікою соціально-психологічної ролі. Адвокат - захисник всіх прав та інтересів підсудного. Він покликаний найбільш кваліфіковано реалізувати основне завдання правосуддя: осуду і покаранню повинні зазнавати тільки ті особи, які, безумовно, винні у вчиненні злочинів, тоді як невинні особи повинні бути звільнені від необгрунтованих звинувачень. Адвокат повинен використовувати всі передбачені законом засоби захисту, з'ясувати всі ті обставини, які можуть служити для виправдання або пом'якшення вини підсудного, і надає йому необхідну юридичну допомогу.У діяльності адвоката можна виділити кілька етапів.Попереднє вивчення матеріалів справи. Адвокат ретельно аналізує всі матеріали попереднього слідства, перевіряє обгрунтованість і законність висунутого звинувачення і рішення про віддання обвинуваченого до суду. Саме на цьому етапі у адвоката встановлюється особистий контакт з обвинуваченим, формується модель криміногенної ситуації і визначається стратегія і тактика захисту.При цьому суть завдання адвоката полягає в наданні допомоги не тільки підсудному, а й суду, допомагаючи глибоко розібратися у всіх об'єктивних і суб'єктивних обставин справи.Адвокат активно взаємодіє з усіма учасниками судового засідання, бере участь у допиті обвинуваченого, потерпілого і свідків, веде діалог з експертами та прокурором. Якщо виникає необхідність у визначенні рівня інтелектуального розвитку (особливо у неповнолітніх обвинувачених), відповідності психічного розвитку біологічному віку, у встановленні виду емоційного стану в криміногенної ситуації, то адвокат звертається з клопотанням до суду про призначення судово-психологічної експертизи. Адвокат дуже ретельно аналізує виступ прокурора і оцінює повноту доказів, наведених на користь обвинувачення. Адвокат має право просити суд надати поблажливість обвинуваченому або зняти звинувачення, якщо воно не має переконливого обгрунтування. Адвокат повинен базуватися у своїх доводах на факти, не розраховуючи тільки на емоційний вплив на суд. Якщо злочин дійсно мало місце, то адвокат повинен розрізняти факт доведеності правопорушення і міри відповідальності суб'єкта, просячи суд тільки про поблажливість зважаючи певних пом'якшувальних провину обставин, що склалися в криміногенної ситуації.Захисник виступає після прокурора, і це накладає на нього особливу відповідальність і вимагає особливої ​​майстерності, так як після промови обвинувача аудиторія налаштовується на засуджує тональність. Використовуючи всі недоведені обставини, захисник має право використовувати їх для пом'якшення долі підзахисного. Адвокат повинен вміти надати належне вплив на суд, оскільки саме після його промови і останнього слова підсудного суд виходить на нараду.Адвокат зберігає взаємодія зі своїм підзахисним і після винесення вироку, якщо виникає необхідність звернення до касаційної інстанцій щодо оскарження вироку. Це тим більше важливо, що після винесення вироку засуджений зазвичай знаходиться в депресивному стані і його здатність до самозахисту гранично знижена.