Особливості вивчення ліричних творів

Принципи аналізу –  це найзагальніші правила, що випливають з розуміння природи й суті художньої літератури; правила, якими  керуємося, проводячи аналітичні операції з твором. Найважливішим є принцип  аналізу взаємодії змісту і форми. Він є універсальним засобом  пізнання суті твору та окремих його частин. Під час реалізації цього  принципу слід керуватися обов'язковими правилами: 1) розпочинаючи аналіз зі складників змісту, переходимо до характеристики засобів його втілення, тобто складників форми; 2) коли ж аналіз розпочинаємо з розгляду складників форми, обов'язково треба розкрити їхній зміст; 3) аналіз підпорядковувати розкриттю авторського  задуму, тобто «іти» до адекватного  прочитання твору.

Системний підхід до твору  передбачає розгляд його як системи  компонентів, тобто органічної єдності  в ньому всіх частин. Повний, справді  науковий аналіз повинен бути системним. Таке розуміння принципу системності має об'єктивну мотивацію: з одного боку, сам твір є системою, а з другого – засоби його вивчення повинні складати певну систему.

У літературознавчих дослідженнях особливої актуальності набуває  принцип історизму, який передбачає: дослідження суспільно-історичних умов написання твору; вивчення історико-літературного  контексту, в якому твір постав перед  читачем; визначення місця твору  в мистецькому доробку письменника; оцінку твору з погляду сучасності (осмислення проблематики, художньої  вартості твору новими поколіннями  дослідників і читачів). Певним моментом реалізації принципу історизму є  вивчення історії написання, публікації і дослідження твору.

Види аналізу – це підходи  до твору з погляду розуміння  функцій художньої літератури. Деякі  вчені виділяють, крім видів, методи аналізу. Проте загальноприйнятих  критеріїв розмежування понять «вид»  і «метод» наука не виробила. В  історичному плані методи аналізу  пов'язувалися з певними літературознавчими школами.

В українському літературознавстві поширений соціологічний аналіз. Під дією ідеології народників, а  згодом і соціалістів, соціальна  проблематика в літературі здебільшого  висувалася на передній план. Але поки у світі існує соціальна нерівність, доти елементи соціологічного аналізу будуть присутні в літературознавчій науці – з акцентуванням моральних аспектів соціальної проблематики. Доведення соціологічного підходу до абсурду – у формі вульгарного соціологізму – завдало великої шкоди нашій літературі.

Досить широкий діапазон має психологічний підхід до літератури. Сюди входить аналіз засобів психологізму в творі й літературі загалом; дослідження психології сприймання і впливу художнього твору на читача; вивчення психології творчості.

Естетичний аналіз передбачає розгляд творів з погляду категорій  естетики: прекрасне – потворне, трагічне – комічне, високе – низьке, а також моральних категорій, які вкладаються в окреслений естетикою діапазон ціннісних орієнтацій: героїзм, вірність, зрада тощо.

Формальний аналіз літератури пройшов, як і всі інші види (методи) аналізу, історичну еволюцію.

Погляд на форму як специфічну прикмету літератури і тлумачення змістовності форми – це ті здобутки «формального методу», які й сьогодні не втратили актуальності.

Біографічний підхід до аналізу  твору передбачає розгляд біографії  письменника як важливого джерела  творчості.

Безперечно, автор і акумулює ідеї часу, і творить свій художній світ, через те вивчення обставин його життя може допомогти глибше дослідити процес зародження й визрівання творчих задумів, увагу письменника до певних тем, ідей. Важливу роль особистісні моменти відіграють у творчості поета.

Порівняльний підхід до аналізу  літературних творів включає їх порівняльно-історичний розгляд та порівняльно-типологічний аналіз.

Шляхи аналізу – це вибір  певних складників твору для детального розгляду. Коли принципи й види (методи) спрямовують роботу дослідника немовби  «зсередини» їхнього літературознавчого досвіду, то шляхи спонукають до конкретних дослідницьких дій.

У процесі розвитку літературознавства сформувався цілий набір шляхів аналізу. Найпоширенішим є пообразний і проблемний аналіз. До пообразного  аналізу доцільно вдаватися тоді, коли у творі яскраві характери  персонажів знаходяться на першому  плані.

Ідейно-тематичний аналіз ще називають проблемним. Вибираючи  цей шлях аналізу, варто розглянути й особливості життєвого матеріалу, його зв'язок з проблемами та ідеями, проаналізувати особливості композиції і сюжету, систему образів, охарактеризувати найважливіші художні деталі й словесні засоби.

Цілісний аналіз ще називають  усебічним аналізом, а ще точніше  – аналізом взаємодії змісту і  форми, що найбільше відповідає природі  літературного твору.

Аналіз твору «за автором» найбільший ефект дає при розгляді творів, де авторська позиція втілюється передовсім на рівні його фабули, розгортається  самою структурою твору.

До таких творів належить, скажімо, роман у віршах «Маруся  Чурай» Л. Костенко.

У дослідницькій та навчальній практиці використовуються окремі прийоми  аналізу, які дають змогу розкрити деякі вужчі аспекти твору. Так, «повільне читання» – через детальний  мовностильовий розгляд подробиць  вибраного епізоду – відкриває  змістову місткість художнього тексту. Завдяки історико-літературному  коментарю пояснюються факти, назви, імена, літературні ремінісценції, без знання яких не можна глибоко  зрозуміти текст. Розгляд системи  предметних деталей допомагає наочно побачити рух художньої ідеї в  ліричному творі. У поезії (а частково і в прозі) важливе навантаження несе ритм у поєднанні з лексичним  матеріалом.

Наведені тут принципи, види (методи), шляхи та прийоми аналізу  ілюструють, що таке складне явище, як художня література, не піддається спрощеним підходам, а потребує ґрунтовно  і масштабно розроблених літературознавчих  засобів, аби розкрити таїну і  красу художнього слова.

Схема аналізу ліричного  твору

1. Короткі відомості про  автора (передовсім ті, що допоможуть  краще зрозуміти специфіку твору).

2. Історія написання і  видання твору (у разі потреби).

3. Жанр твору (пейзажна, громадянська, інтимна (родинна), релігійна  лірика тощо).

4. Провідний мотив твору.

5. Композиція твору (в  ліричному творі сюжет відсутній,  натомість увага зосереджується  на певному почутті; виділяють  такі композиційні етапи почуття:  а) вихідний момент у розвитку  почуття; б) розвиток почуття;  в) кульмінація (можлива); г) резюме, або авторський висновок).

6. Ключові образи твору  (найчастіше визначальним у ліриці  є образ ліричного героя –  це умовна дійова особа, думки  й почуття якої розкриваються  у ліричному творі).

7. Мовні засоби, які сприяють  емоційному наснаженню твору  (йдеться про лексику, тропи,  фігури, фоніку).

8. Версифікація твору  (рими, спосіб римування, віршовий  розмір, вид строфи), її роль у  розкритті провідного мотиву.

9. Підсумок.

 

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

 

Отже, з першого розділу, в якому ми досліджуємо проблему вивчення лірики, можна зробити такий  висновок.

Предметом уваги лірики, як і інших літературних родів, є  характер людини, її духовне життя. Ліричний твір – це, перш за все, картина  внутрішнього життя людини, її індивідуальних конкретних переживань.

Лірика звертається безпосередньо  до відчуттів людини, її духовного  світу. Читаючи ліричні твори, школярі  вчаться розуміти людський характер, сокровенні порухи душі, оцінювати  з погляду високих етичних  критеріїв свої вчинки. Тому поезія володіє великою силою впливу на розум і серця людей. Особливо потребують залучення до неї учні, які вчаться у старших класах, оскільки саме в цьому віці активно  формується особа, її етичні і естетичні  уявлення.

Лірика як літературний рід  протистоїть епосу, і драматургії, тому при її аналізі слід надзвичайно  зважати на родову специфіку. Якщо епос і драма відтворюють людське  буття, об'єктивну сторону життя, то лірика – людська свідомість і підсвідомість, суб'єктивний момент.

Вивчення ліричних творів – одне з складних питань методики. Сприйняття лірики дається учням  набагато складніше, ніж засвоєння  епосу і драми, оскільки поетичні образи відрізняються невимірно  більшою узагальненістю.

Вирішальна умова успішного  вивчення ліричних творів полягає в  правильному, методично обґрунтованому виборі прийомів аналізу з урахуванням  особливостей твору, що вивчається.

 

2. ВИВЧЕННЯ  ЛІРИЧНИХ ТВОРІВ В. СОСЮРИ НА  УРОКАХ ЛІТЕРАТУРИ

лірика  сосюра література школа

2.1 Вивчення біографічного  матеріалу митця та його особливості

 

Існує ціла низка причин, з яких шкільне вивчення української  літератури неможливе без розгляду життєвого та творчого шляху митця. Перш за все тому, що біографія –  це ключ до творчості.

Б. Степанишин вказує та той  важливий момент, що «висококваліфікований  вдумливий читач може пізнати  особистість письменника – його світогляд, мораль, уподобання, характер, вдачу (темперамент), ставлення до природи  і суспільства та інші грані –  з самих його творів» [21, с. 179]. Натомість  учень ще не володіє таким читацьким  рівнем, тому для нього потрібне спеціальне вивчення біографії.

Життєпис письменника  – це і можливість збагнути його епоху, час життя, адже більшість  митців (і в цьому сила нашої  літератури) були ще й активними  громадськими діячами.

Вивчення біографії має  і культурологічну цінність. За словами  О. Демчука, належне ознайомлення з  життєвим шляхом письменників – це й своєрідна енциклопедія нашої  культури [22].

Проте чи не найбільший потенціал  має біографія як засіб морального та світоглядного виховання учня. На це вказують практично всі методисти.

На матеріалах життєвого  шляху письменника можна формувати  у молодого покоління кращі моральні якості – любов до праці, рідного  краю, свого народу, чесність, принциповість, високу ідейність. Ще в 1891 році визначний  методист В. Острогорський, автор книжки «Двадцять біографій взірці російських письменників», адресованої молоді, зазначав, що ознайомлення життям відомих  митців допоможе підростаючому поколінню  самовдосконалюватися, стимулюватиме його творчі сили, облагороджуватиме його [цит. по: 23, с. 186].

Важливим є погляд на письменника  з різних боків, очима різних людей, у тім числі й власними. Слід прагнути зберегти золоту середину, показуючи  митця як громадянина та художника, і як людину, яку ми розуміємо  і любимо. Все ж – і величне, і побутове містилося в одній  душі, яку не можна роз'єднати. Розповідаючи про велич патріотичного подвигу  письменника (а доля нації робила подвигом саму вірність рідному слову), не слід впадати в декларативність  і зайвий пафос; малюючи приватне життя людини, важливо не втратити делікатності й почуття міри. Слід остерігатися «копання в брудній  білизні», хоча уникати «неприємних» моментів, пов’язаних біографією того чи іншого митця, не варто – краще  провести бесіду, в якій розмежувати  якісь негативи (чи радше шум від  них), притаманні письменнику, як і будь-якій живій людині, і його як геніального  творця української літератури. Кілька цікавих моментів треба показати так, щоб учні виразно їх уявили, домігшись ефекту присутності. Саме ці моменти діти обирають потім для  біографічних етюдів, які є творчою  формою самостійної роботи за біографією письменника Особливе запам'ятається назавжди, тож на кожному уроці  вивчення біографії вчитель акцентує це особливе, закладає його в пам'ять  школяра як візитну картку митця. Особливе міститься передусім в  душі людини, в її внутрішньому світі, а тоді вже виявляється у вчинках, стосунках з людьми та природою, у творчості та поворотах долі.

Біографії видатних митців слова – надзвичайно цінний матеріал для роздумів на світоглядні і  морально-етичні теми. Вони є, сказати  б, школою самовиховання громадянина  з чіткою програмою людинознавчого і народознавчого спрямування. Проте  слід обережно використовувати життєписи  з виховною метою, щоб в учня не сформувався узагальнено-негативний стереотип «всі боролись, повставали, всі великі, борці з тиранією, режимом тощо».

Г. Токмань виділяє такі завдання вивчення біографії письменника  в школі: учні мають:

• познайомитися з рисами особистості та долею митця;
• зрозуміти особливості його творчого доробку – жанрові, тематичні, ідейні;
• уявити його стосунки з різними людьми й із суспільством у цілому;
• дізнатися, чи було гідно поціновано талант за життя і після смерті;
• відчути болі й радощі письменника як людини, захопитися сильними рисами його особистості, зацікавитися творчістю цієї непересічної постаті [1].

Як сказано вище, формування образу митця як живої людини, близької учневі є однією з головних цілей  вивчення біографії.

Таким чином, можна виділити такі мотиви (а, отже, і напрямки) вивчення життєпису письменника на уроках літератури:

• ознайомлення через життя письменника з епохою, її культурним та мистецьким життям;
• наведення міжчасових літературних та міжпредметних зв’язків;
• знаходження додаткової інформації для розуміння творчості;
• життя письменника – приклад для морального та світоглядного виховання.

Джерелами вивчення біографії  В. Сосюри можуть бути:

• Написане самим поетом: автобіографія, щоденник: записники; епістолярій; автобіографічні мотиви у його творчості.

• Написане сучасниками В. Сосюри: спогади; листи; присвяти; літературно-критичні статті; ювілейні та прощальні промови.
• Написане науковцями: біографії; огляди творчості (літературні портрети).
• Музейні матеріали: родинні реліквії, особисті речі, історичні документи, рукописи, першодруки, фото, портрети пензля художника та інше.

Звернення до мемуаристики сприятиме реалізації принципу екзистенційності при вивченні життєпису В. Сосюри. До жанрів мемуаристики належать такі: лист, щоденник, записна книжка, нотатки, літературний портрет, есе, оповідання, повість та ін. Постать В. Сосюри розглядається в напружених, екзистенційних моментах існування. У наведених  коротких розповідях мемуарного характеру  відбувається глибоке проникнення  в душу митця, передається подія, слово, жест, відбивається живе враження від спілкування. Автор не оминає конфліктів – драматичних, а то й  трагічних – з епохою, з людьми, із самим собою.