Виголошення промови

Залежно від  змісту, призначення, форми чи способу  виголошення, а також обставин публічний  виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж. 
 
Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками і пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв’язання проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознацомлені з текстомдоповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідно вираженого рішення. 
 
Доповідь звітна містить об’єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні і доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов’язати в одну струнку систему викеладу. 
 
Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший період. 
 
Промова- це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впліву на розум, почуття й волу слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця. 
 
Давньоримська ораторська схема: що, для чого, у який спосіб- може і нині бути визначальною для промовця. Отже, ураховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування. 
 
Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо. 
 
Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблнми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оператора- виявитм нові, нестандартні аспекти теми, спонукавши присутніх по-новому сприйняти уже відомі факти і реалії. 
 
Успішність мітингової промови залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використовувативесь арсенал вербальних і невербальних засобів спілкування та майстерності імпровізувати залежно від реакції аудиторії. Палка, заклична, актуальна, майстерно виголошена мітингова промова, як свідчить історія- дієвий чинник впливу на свідомість слкхачів. 
 
Агітаційній промові притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючісь актуальних суспільно-політичних проблнм, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційній промові, як правило, роз’яснюють чи з’ясовуютьпевні питання, пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя. 
 
Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю, спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених в ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтована на логічно виражене, а не емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні. 
 
Ювілейна промова Присвячується певній даті, пов’язаній з ушануванням скреиої людини, групи осіб, урочистостям на честь подій з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо. Якщо це підсумок діяльності- до ювілейної промові можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвою та всіляких гараздів. 
 
Доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану, нудну одноманітність. Слушними в ювілейній промові будуть експромти й імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови, попри невимушеність і дотепність її викладу, повінні морально та етично виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів. 
 
Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз’яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер. 
 
Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов’язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв’язаних питаннях і проблемах. 
 
Настановча-вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисціпліни, познацомити з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого матеріалу. 
 
Оглядові лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку. 
 
Лекції зі спеціального курсу зазвичай призначені певній вузікій галузі науки, дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у науку, збудити їх думку. Такі лекції значно легше побудувати як проблемні в порівнянні з навчально- програмовими. 
 
 
 

4.1. Форми мовленнєвого  впливу

Взагалі розрізняють дві форми мовленнєвого впливу:

o пряма форма мовленнєвого  впливу;

o непряма форма  мовленнєвого впливу.

У сучасній лінгвістиці  та філософії мови розрізнення між  ними виражається у виборі прямих чи непрямих мовленнєвих актів.

Останнім часом  непрямі форми комунікації привертають до себе все більшу увагу дослідників. Зокрема висловлюються думки про те, що:

"...людина  звертається до прямої комунікації  тільки у випадку, коли засоби  непрямої комунікації виявляються  менш ефективними й економними  для досягнення комунікативних цілей"¹.

Вибір прямої чи непрямої форми впливу передбачає врахування двох основних проблем: проблеми щирості  та проблеми ефективності висловлювання.

Пряма форма мовленнєвого впливу - це таке використання оратором мовних виразів, коли він має на увазі лише їх буквальне значення, лише те, що він говорить.

Пряма форма  мовленнєвого впливу є відкритою  тактикою. Користуючись нею, оратор безпосередньо  повідомляє аудиторії те, що він  має на увазі. Відповідно, така форма  впливу є точною, послідовною й узгоджується із критерієм щирості. З іншого боку, слід мати на увазі, що зв'язок між словом і предметом є довільним.

Для аудиторії  сприйняття подібної мовленнєвої форми  не викликає особливих утруднень. Слухачам не доводиться вгадувати те, що мав на увазі оратор, і думати, чи вірно вони зрозуміли його.

Використання  прямої форми мовленнєвого впливу передбачає ієрархічно структуровану комунікацію. При цьому більш високий рівень ієрархії займає оратор. Саме за таких  умов він може розраховувати на ефективність своєї промови, яка забезпечується здебільшого конвенційним характером ситуації спілкування. Як правило, для кожної ситуації існує одна пряма форма мовленнєвого впливу. Подібну модель взаємодії оратора й аудиторії називають вертикальною.

Непряма форма мовленнєвого впливу - це таке використання оратором мовних виразів, коли він має на увазі не тільки те, що він говорить, а й щось більше.

Аудиторії пропонується самій встановити, що криється в  цьому "більше, ніж буквальне значення". Непряма форма мовленнєвого впливу є прихованою тактикою. Оратор "каже не те, що він каже", тобто відкрито не проголошує аудиторії, що він має на увазі.

Відповідно, така форма впливу не узгоджується із критерієм  щирості. Слід відмітити, що неузгодженість із критерієм щирості зовсім не означає, що оратор говорить неправду. Він свідомо обирає такі способи виразу, які в принципі дають можливість аудиторії сприйняти те значення промови, що приховане за непрямою формою. Тому інтерпретація непрямої форми комунікації передбачає додаткові зусилля з боку слухачів. У принципі існує небезпека того, що аудиторія зрозуміє оратора не так, як йому б хотілося.

Непряма форма  мовленнєвого впливу задає, по суті, множинність  способів сприйняття промови. У такий  спосіб слухач приєднує до виголошеного оратором того змісту, що є актуальним для самого слухача. Ефективність непрямої комунікації якраз і виявляється в цій свободі аудиторії. Подібну модель взаємодії оратора зі слухачами називають горизонтальною.

Непряма форма  впливу забезпечується використанням у промові певних засобів виразності, якими є риторичні фігури. З іншого боку, як зазначалось вище, риторичні фігури створюють красу промови. 
 
 
 

Глава 1. Мовний вплив

Мовний вплив - це вплив на людину за допомогою  мови і супроводжуючих мова невербальних засобів для досягнення поставленої мовцем мети. Способи і прийоми такого впливу вивчає нова наука - наука про мовленнєвий вплив, про ефективне спілкуванні.  
Розрізняються два основних способи мовленнєвого впливу: вербальний (за допомогою слів) і невербальний.  
При вербальному (від лат. Verbum - слово) впливі важливо, в якій мовній формі ви висловлюєте свою думку, в якій послідовності приводите ті чи інші факти, як голосно, з якою інтонацією говорите. Для вербального мовного впливу істотні як вибір мовних засобів для вираження думки, так і сам зміст промови - її сенс, що приводиться аргументація, розташування елементів тексту щодо один одного, використання прийомів мовного впливу та інших Вербальні сигнали - це слова.  
Невербальне мовленнєвий вплив - це вплив за допомогою несловесних коштів, які супроводжують наше мовлення (жести, міміка, наша поведінка під час промови, зовнішність говорить, дистанція спілкування тощо)  
Всі ці чинники супроводжують і доповнюють мова і розглядаються в мовному впливі виключно в їх співвідношенні з промовою, що і дозволяє використовувати термін "невербальне мовленнєвий вплив".  
Невербальні сигнали - це окремі жести, пози, риси зовнішності, дії співрозмовників у процесі спілкування і т.д.  
Функції вербальних і невербальних сигналів у спілкуванні збігаються. Як ті, так і інші:  
передають інформацію співрозмовника (навмисних і ненавмисних);  
впливають на співрозмовника (свідоме і несвідоме вплив);  
впливають на мовця (самовплив, свідоме і несвідоме вплив).  
Правильно побудовані вербальне і невербальне мовленнєвий вплив забезпечують ефективність спілкування.  
У процесі спілкування вербальні і невербальні чинники мовного впливу тісно взаємопов'язані, проте є помітні відмінності в їх ролі на різних етапах спілкування.  
Невербальні фактори комунікації мають найбільш важливе значення при знайомстві людей один з одним, при першому враженні і в процесі віднесення співрозмовника до будь - якої категорії - професійної, вікової, інтелектуальної, соціальної та ін За даними Є.А. Петрової, при знайомстві в перші 12 с. спілкування92% інформації співрозмовники отримують невербально.  
Аллан Піз наводить думки американських фахівців про співвідношення вербальної і невербальної інформації в спілкуванні: близько 35% відводиться словесним чинникам і 65% несловесними. Сам Піз зазначає, що словесний канал використовується людьми в основному для передачі інформації про зовнішній світ, зовнішні події, тобто предметної інформації, а невербальний канал - для обговорення міжособистісних відносин.  
Інформація, яку передають у процесі спілкування вербальні і невербальні сигнали, може збігатися або не збігатися. Конгруентність - це відповідність смислів вербальних і супроводжуючих їх невербальних сигналів, неконгруентність - протиріччя між ними. Встановлено, що в умовах неконгруентності люди зазвичай схильні довіряти невербальної інформації.  
Аллан Піз зазначає подібні протиріччя: "Ми часто бачимо великих політиків стоять на трибуні із щільно схрещеними на грудях руками (оборонна позиція) і опущеним підборіддям (критичність або ворожість). Але в той же самий час вони намагаються переконати аудиторію в своїй сприйнятливості і відкритості ідеям молоді ".  
Таким чином, мовні одиниці спілкування в нерозривному зв'язку з невербальними засобами допомагають вирішити головне завдання мовного впливу-змінити поведінку або думку співрозмовника в необхідному говорить напрямку, переконати його свідомо прийняти нашу точку зору.  
 

Глава 2. Невербальні засоби спілкування

Невербальні сигнали - матеріальні, чуттєво сприймані дії спілкуються, включаючи дії з предметами, що несуть для співрозмовників цілком певний, закріплений даною культурою сенс.  
Серед невербальних сигналів розрізняють симптоми, символи і знаки.  
Симптоми - невербальні явища (руху, дії), несвідомо проявляються в діяльності людини і відображають психічний або фізичний стан учасника спілкування.  
Симптоми переважно представляють собою мімічні рухи та їх поєднання (симптоми страху, радості, задоволення, задумливості і т.д.)  
Символи - невербальні явища, які є носіями так званого соціального символізму - символічного значення, приписуваного суспільством певних предметів, дій, явищ.  
Соціальні символи безпосередньо не беруть участь у комунікації, але вони несуть комунікативно релевантну інформацію, опосередковано включаючись в процесобміну інформацією між людьми.  
Приклади соціальних символів: іномарка, норкова шуба, власна вілла - заможність, довге волосся у чоловіків - артистична професія та ін  
Знаки, чи власне невербальні сигнали, - автоматизовано або свідомо продукують невербальні дії, що мають у даній культурі певний знаковий сенс, стандартнезначення, з метою передачі цього значення співрозмовника.  
Вивченням невербальних засобів спілкування займаються наступні галузі лінгвосеміотики: кінесика (експресивно - виразні рухи, поза, жести, міміка, хода, візуальний контакт, напрям руху, довжина паузи), просодика (інтонація, гучність голосу, тембр, пауза, зітхання, сміх, кашель ), таксеміка (рукостискання,поцілунок, поплескування) і проксіміка (орієнтація простору, дистанція).  

2.1 Кинесика

Природна мова тісно стикається з найближчою до нього семіотичної системою - системою жестів. У кинесики дослідники жестів і поз виділяють найпростішу (далі нерозкладних без втрати сенсу) позу людського тіла, кінеморф. Клас взаємозамінних поз утворює кінеморфему. Головне для дослідника - виділити такі пози, які дійсно щось значать у даній культурі, тобто є знаками. Їх називають ізолятів.  
Важливим засобом підвищення ефективності мовного впливу оратора на аудиторію є його рух по аудиторії. Нерухомим ораторам аудиторія не довіряє, вважає їх консервативно мислячими. Рух оратора за аудиторією підвищує довіру до нього, посилює симпатії аудиторії. Рекомендується спускатися в зал, ходити по аудиторії, нахилятися до слухачів. Виступаючому необхідно час від часу виходити з-за трибуни, ставати поруч з нею.  
Хода оратора повинна бути рівною, розміреним, без прискорень, дещо повільніше, ніж звичайна хода людини: у такому випадку хода різноманітить сприйняття виступу, але не відверне від нього. Руки при ходьбі повинні бути статичними. Не слід тримати на ходу руки в кишенях: це сприймається аудиторією як свідчення скритності або невпевненості оратора.  
Жести - це виразні рухи головою, рукою або пензлем, які відбуваються з метою спілкування і можуть супроводжувати роздум або стан. Розрізняють довільні і мимовільні жести. Довільними жестами є рухи голови, рук або кистей, які відбуваються свідомо. Такі рухи, якщо вони проводяться часто, можуть перетворитися на мимовільні жести. Мимовільними жестами є руху, скоєних несвідомо. Часто їх позначають як рефлекторні рухи. Як правило, такі жести бувають вродженими або набутими.  
Жести поділяються на:  
номінативні - їхня функція замінювати, доповнювати або дублювати вербальні засоби. Номінативні знаки використовуються автономно або разом з вербальними засобами. До номінативним відноситься великий розряд образотворчих жестів. Їх особливість в тому, що вони передають чуттєвий образ предмета, дії (зображення розміру, форми)  
емоційно-оцінні - виражають оцінку чого-небудь в ході спілкування (засмучена відмашка рукою, кулак як загроза, руки до грудей як знак прохання та ін)  
вказівні - виділяють предмет в комунікативній ситуації, орієнтують співрозмовника в просторі, спрямовані у бік предметів або людей з метою звернути на них увагу (вказівка ​​пальцем, долонею, головою);  
риторичні - мають підсилювальний характер, посилюють виражається зміст, акцентують частини висловлювання, тексту в цілому. Риторичні жести можуть підкреслювати ритмічний малюнок висловлювання, комунікативно значуще членування мови (помахи рукою, рух долонь до аудиторії);  
ігрові - жартівливі, необхідні для гри, розваги (ріжки для фотографування);  
допоміжні - жести, що використовуються переважно як фізичної допомоги собі або співрозмовнику в конкретній ситуації (підтримати під руку, прикласти долоню до чола козирком від сонця);  
магічні - використовуються в забобонних, магічних цілях (схрещування пальців, осінення хресним знаменням).  
Всі ці види жестів можуть супроводжувати, доповнювати або заміняти будь - яку висловлювання.  
Різні положення рук.  
Долоні вгору. Таке положення кисті руки необхідно в разі отримання чого - або. Тому в пантомімі воно використовується як просять рух. Воно також є жестом відкритого викладу і передачі чого - або. Якщо пальці трохи зігнуті таким чином, що виникає подобу чаші, то вимога (запрошення) що-небудь вкласти в неї додатково символічно посилюється. Велику за розмірами чашу і відповідно вираз пози підвищеного очікування можна отримати, використовуючи обидві руки. Такі витягнуті, з повернутими вгору і злегка зігнутими долонями кисті рук можна часто спостерігати у виступаючих перед публікою, що запрошують її до схвалення свого виступу.  
Долоні вниз. При такому положенні кистей рук дію їх направлено на те, щоб захиститися від чого - то неприємного. При злегка напруженому виконанні це являє собою застережливо - обачний жест і висловлює потребу "стримати" настрій, взяти його під контроль.  
Пальці.  
Пальці служать в основному для виділення жестів. Існують суто пальцеві жести, коли крім пальців нічого не задіяно.  
Великий палець відомий як палець тиску, як символ влади, демонстрації переваги. Великий палець, затиснутий долонею, говорить про те, що особлива активність у даний момент або придушується, або не повинна проявлятися.  
Вказівний палець символізує волю та ініціативну дію. Саме тому він використовується в більшості вказівних сигналів. Піднятий вгору і застиглий в цьому положенні палець служить для позначення знака "Увага!".  
Жести "рука - особа".  
Долоні наших рук чудово пристосовані і для того, щоб прикривати обличчя. У багатьох жестах "рука - особа" присутнє бажання що-небудь приховати. Особа закривають при почутті збентеження, або сорому або ж коли хочуть демонструвати свою реакцію, або потрібно захиститися.  
Погладжування підборіддя, прикриття рота, торкання носа, потирання щоки, торкання або погладжування волосся на голові, потягування за мочку вуха, потирання чи чухання брів, стискання губ - найчастіше ці жести символізують брехня.  
Рука - вухо. Цільові жести, що виконуються за рахунок прикладання однієї або обох рук до вух, служать для збільшення вушних раковин і повинні як би допомогти вловити побільше акустичних сигналів. Повну протилежність цьому представляє той випадок, коли хто-небудь притискає свої руки до вух, щоб сховатися від шуму. Символічно затискання вух може також означати прагнення перебити заперечує вам людини, як би кажучи: "Я зовсім не хочу слухати те, що ти кажеш".  
Рука - ніс. У більшості випадків дотик до носа являє собою знак прояву збентеження, боязні виявитися захопленим зненацька. Примітно, що торкання носа і спроба збрехати дуже часто відбуваються одночасно. Дотик носа відбувається переважно в стресових ситуаціях, тобто коли думки не відповідають зовні зберігає спокій.  
Рука - очі. Піднести руки до очей (до обличчя), означає висловити огиду, біль, але в той же час і примітивність. Потирання очей (або вух) висловлює незручність, досаду або легку боязкість.  
Рука - лоб. Якщо кисть руки збоку торкається до чола, то таким чином має бути забезпечено відгородження (екранування) від небажаних подразників. Цей жест використовується для вираження концентрації.  
Жести "рука - рука".  
Протягування руки самому собі є в більшості випадків несвідомим наслідуванням дотику з боку інших людей. Це завжди додає нам своєрідне почуття впевненості і захищеності. У напружених ситуаціях ми схильні, так би мовити, складати кисті рук, зчіплюючи їх між собою або обхоплюючи одна одну. Причиною такої поведінки можуть бути нервозність, збудження, скутість чи замішання і збентеження.  
Потирання рук може відбуватися від внутрішньої напруги, або для розслаблення м'язів, символізує очікування перемоги.  
Закладання рук за спину є жест впевненості в собі і відчуття переваги. Він дозволяє людині несвідомо відкрити свої ранимі області тіла. Якщо ззаду руки в замку - це просто впевненість. Якщо одна рука тримає іншу за зап'ястя - людина розстроєна і намагається взяти себе в руки (так з'явилася ця ідіома). Чим вище ззаду місце обхвату однієї руки іншого, тим більше очевидна нервозність.  
Пози - фіксовані, статичні положення тіла, прийняті людиною. Вони бувають відкритими, закритими і авторитарними. Для ефективного спілкування пози повинні бути відкритими, ноги і руки не схрещені, а злегка розведені, грудна клітка повинна бути відкритою, підборіддя злегка піднятий. Відкрита поза демонструє прагнення до контакту.  
Закриті пози - руки і ноги схрещені, руки закривають грудну клітку, Підборіддя опущене, людина стоїть до співрозмовника боком. Схрещені руки - поза оборони. У такій позі чоловік менше засвоює чутної інформації. Дослідження пози зі схрещеними руками, проведені в США, дали цікаві результати. Групі студентівзапропонували відвідати курс лекцій. Однією частини групи наказали не схрещувати ні руки, ні ноги, сидіти спокійно і розслаблено. Другій частині тієї ж групи веліли, навпаки, сидіти на лекції зі схрещеними на грудях руками. В кінці кожної лекції дослідники аналізували ступінь засвоєння матеріалу і ставлення студентів до лектора. Результати показали, що група, що сиділа зі схрещеними руками, засвоїла матеріал на 38 відсотків гірше, ніж ті студенти, які слухали лектора в розслабленій позі. Друга група продемонструвала також більш критичне ставлення до лектора і темі лекції.  
Ці дослідження показали, що, коли слухач схрещує руки, він не тільки починає ставитися до співрозмовника більш негативно, але і менш уважно ставиться до його слів. Ось чому в багатьох підготовчих центрах використовують крісла з підлокітниками - так у слухачів менше спокуси схрестити руки на грудях.  
Авторитарні пози демонструють високий статус мовця, його перевага над співрозмовником, прагнення чинити на нього тиск. Приклади авторитарних поз: ноги ширше плечей, руки за спиною, погляд поверх окулярів і деякі інші. Всі вони сприймаються негативно.  
Знання і правильне розпізнавання поз і жестів значно полегшує оратору процес володіння аудиторією. Аллан Піз в своїй книзі "Мова рухів тіла" зауважує: "Під час публічного виступу для виступаючого неприємно помітити, що його слухачі прикривають рот руками. Якщо аудиторія невелика або бесіда йде приватно, розумно було б зупинитися і запитати:" Чи не хоче хто-небудь прокоментувати мої слова? "Це дозволить аудиторії висловити свою незгоду відкрито, а виступаючий зможе роз'яснити свою позицію і відповісти на питання.  
Коли слухач починає підтримувати голову рукою, значить, він засумував. Людина змушена підпирати щоку, щоб остаточно не заснути. Постукування пальцями по столу або носком по підлозі помилково тлумачиться як сигнал нудьги, але насправді ці руху говорять про нетерпіння. Якщо ви в процесі виступу помітили такі сигнали, то слід яким - то чином залучити людини, постукує пальцями, в процес, інакше він може негативно вплинути на решту аудиторію. Якщо ж слухачі розділилися на тих, хто підпирає голову руками, і на тих, хто нетерпляче постукує пальцями, значить, виступаючому пора закінчувати. Пам'ятайте, що швидкість постукування свідчить про ступінь нетерпіння слухача. Чим швидше він стукає, тим більше нетерплячий і дратівливий ".  
Самому оратору необхідно дотримуватися деяких рекомендацій в прийнятті пози і використанні жестів. Якщо оратор варто, ноги повинні бути злегка розставлені, шкарпетки розсунуті. Якщо людина виставив вперед ліву ногу, він демонструє агресивність, якщо ж він виставив праву, то він відкритий до діалогу, співпраці. Слухачі нерідко підсвідомо сприймають цю інформацію.  
Лікті слід тримати не ближче трьох сантиметрів від корпусу; притиснуті до тулуба лікті свідчать про невпевненість оратора. Не слід спиратися на невисокий стіл, злегка схиляючись над ним. Це поза домінування, яка негативно сприймається аудиторією.  
Жестами необхідно супроводжувати мова, бажано демонструвати відкриті пози і жести. Руки повинні бути рухливі, розкриті, спрямовані у бік слухачів. Краще всього використовувати рухи рук у бік слухачів, коли долоні розкриті (долоні оратора повинні бути видні аудиторії).  
Важливо використовувати риторичні жести: руки повинні злегка розходитися і сходитися, підніматися і опускатися в такт переконання.  
Жестикуляція оратора повинна задовольняти наступним вимогам:  
Жестикуляція повинна бути природною, слідувати природним імпульсам людини до жестів.  
Жестикуляція повинна бути помірною, жести не повинні бути безперервними.  
Жести необхідно урізноманітнити, не варто повторювати одні й ті ж. Це діє дратівливо на аудиторію.  
Не можна переривати розпочаті жести, слід доводити їх до кінця.  
Візуальний контакт (погляд).  
З співрозмовником (співрозмовниками) необхідно підтримувати зоровий контакт. Дивитися на співрозмовника треба приблизно половину розмови, тоді це розглядається як підтримання контакту. У залежності від обставин можуть бути виділені три зони погляду:  
ділової погляд спрямований на трикутник "очі - ніс". Він створює враження серйозності намірів.  
соціальний (неформальний) погляд спрямований на трикутник, утворений очима і ротом мовного комуніканта. Такий погляд демонструє дружнє ставлення, бажання контактувати.  
інтимний погляд спрямований на трикутник, утворений очима і сонячним сплетінням мовного комуніканта. Він показує особисту зацікавленість.  
Погляд оратора має для аудиторії дуже велике значення. Слухачі вважають, що якщо оратор на них дивиться, то їхня думка і оцінка для нього важливі, що змушує їх слухати більш активно і уважно.  
По використанню погляду в ході виступу можна дати наступні рекомендації.  
Оратор повинен дивитися на всіх слухачів поперемінно, не виділяючи нікого з них персонально.  
У великій аудиторії слід розбити зал на сектори і переводити погляд в процесі виступу з одного сектора на інший, не залишаючи без уваги жодного з секторів.  
Відводити погляд від аудиторії можна ненадовго - при формулюванні деякої думки, потім необхідно знову встановлювати зоровий контакт зі слухачами.  
Не дивитися в процесі виступу на підлогу, вікно, ноги, в стелю, не розглядати сторонні предмети. Це веде до втрати контакту з аудиторією.  
Тривалий, інтенсивний, серйозний погляд, спрямований в очі слухача, викликає в нього почуття занепокоєння, відчуття чиниться тиску.