Виголошення промови

   З виразом "педагогічне мовлення" тісно пов'язане поняття "комунікативна  поведінка вчителя". У сучасній літературі – це не просто процес говоріння, передачі інформації, а така організація мовлення і відповідної йому поведінки вчителя, які впливають на створення емоційно-психологічної атмосфери

спілкування педагогів  та учнів, на характер їх взаємовідносин, на стиль їх роботи (Леонтьєв А. А., Ладиженская Т. О.).

   Для характеристики комунікативної поведінки  вчителя мають значення:

• тон мовлення;
• виправдане використання оціночних суджень;
• манера спілкування з учнями;
• характер міміки, рухів, жестів, що супроводжують мовлення.

   Усне  мовлення вчителя існує в двох різновидах:

   а) монологічне мовлення (розповідь, шкільна  лекція, коментар, тлумачення (правил, знаків, термінів), розгорнуті оціночні судження (мотивація шкільної оцінки під час оцінювання знань; оцінка поведінки, позанавчальної діяльності учня);

   б) діалогічне мовлення (виду бесіди з  учнями, які побудовані в формі  питань та відповідей).

   Окрім того, у шкільній практиці виникають  ситуації, коли необхідно обмінятися привітаннями, оцінками, висловлюваннями  між учнями та вчителями під час зустрічі, а також спільне обговорення певних навчальних проблем, вчинків, норм поведінки. У таких ситуаціях спостерігається переплетення форм усного мовлення.

   Щоб сприяти успішному виконанню  педагогічних завдань, мовлення вчителя  повинне відповідати певним вимогам, тобто мати певні комунікативні якості. Так, вимога правильного мовлення педагога забезпечується його нормативністю (відповідністю мовлення педагога до норм сучасної літературної мови – акцентологічних, орфоепічних, граматичних та інших), точністю слововживання; вимога виразності мовлення – його образність, емоційність, яскравість.

   Взагалі, поняття культури мовлення вчителя  визначається такими його комунікативними  якостями:

• правильність;
• термінологічна точність;
• доречність;
• лексичне багатство;
• виразність;
• чистота.

   Якщо  звернутися до робіт вчених, що досліджують  проблему комунікативних якостей педагогічного  мовлення, то можна уявити собі ідеальну модель мовлення сучасного вчителя. Це перш за все, мовлення правильне, що відповідає нормам сучасної літературної мови, точне, зрозуміле. Мовлення яке не допускає використання жаргонізмів, вульгаризмів та просторічних слів. Мовлення багате, лексично різноманітне, що відповідає цілям та умовам педагогічного спілкування. Педагогічно доцільне мовлення характеризують логічність, переконливість, спонукальність. Його інтонації, мелодичний рисунок різноманітні та виразні, ритм і темп оптимальні для кожної конкретної ситуації спілкування.

   Вимоги  до комунікативних якостей мовлення вчителя зумовлені його педагогічними функціями.

   Основні педагогічні функції  мовлення вчителя:

   ·  забезпечення повноцінної презентації (передачі) знань;

   ·  забезпечення ефективної навчальної діяльності школярів;

   ·  забезпечення продуктивних взаємовідносин між учителем та учнями.

   Особливості усного педагогічного мовлення як одного з видів мовлення публічного:

   ·  адресний характер мовлення вчителя (воно звернене до учнів);

   ·  зміст такого мовлення приймається учнями з двох каналів – звукового (через слово, інтонацію) та візуального (через міміку, жести, рухи вчителя);

   ·  імпровізаційний характер усного педагогічного мовлення.

   Шляхи вдосконалення мовлення майбутнього  вчителя:

   ·  самоконтроль та розвиток культури мовлення, створення для себе установки на оволодіння правильним літературним мовленням у всіх ситуаціях мовленнєвого спілкування;

   ·  самоконтроль та розвиток умінь виразного мовлення;

   ·  розвиток загальних психологічних особливостей особистості, що створюють передумови для успішного оволодіння мовленнєвими навиками та вміннями.

   Засвоєння норм літературної мови – тривалий процес, який починається з раннього дитинства і триває впродовж всього свідомого життя. Тому не лише бездоганне знання свого предмета, не лише педагогічна  майстерність, досконалість методичних прийомів, але й словесно-естетичний рівень педагогічних знань формує особистість учня.

   Виховання культури мовлення учнів – це справа не лише вчителя-словесника. Кожен учитель  повинен володіти здоровим, неупередженим  відчуттям мови (без архаїзаторства, примітивізму, пуризму), постійно стежить за змінами, які відбуваються в нормах вимови, наголошення, слововживання у зв'язку з глибинним вивченням загальнонародної мови, вирівнюванням діалектів, досягненням високого рівня мовленнєвої культури.

   Слід  говорити не лише про мовленнєвий етикет, але й про стиль мовлення педагога. Його визначальними рисами є відповідність діючим мовним нормам, бездоганне володіння невербальними засобами спілкування (мімікою, жестами, правилами членування мовного потоку, темпом мовлення, тембром голосу), майстерність виразного читання.

   Багатство та різноманітність мовлення вчителя  – це джерело збагачення мовлення вчителя, чистота й досконалість, образність мовлення вчителя – запорука поваги учня до естетичних цінностей, створених засобами мови.

   Отже, педагогічне мовлення повинне відзначатися такими ознаками:

   ·  виразність – змістова, інтонаційна (й експресивне), візуальна;

   ·  правильність – орфоепічна, граматична, орфографічна, пунктуаційна;

   ·  чистота – що не допускає ультратуризму (словникового, стильового чи колоритного), штучності, фальшивого професіоналізму;

   ·  лаконізм – у сполученні зі змістовою вичерпністю, різноманітність мовленнєвих засобів.

   Слід  прагнути оволодіти виразним, яскравим переконливим професійним мовленням  з метою максимально ефективного комунікативного впливу у навчально-виховному процесі.

   Література