Мова- це неперервний процес пізнання світу

Отже, мовна норма складається  з сукупності найбільш стійких, традиційних  реалізацій елементів мовної структури, колективно усвідомлених, відібраних і закріплених суспільством у  процесі його мовної діяльності. Мовну  норму характеризують такі властивості: вибірковість (або селективність), стійкість (або традиційність), обов'язковість (або правильність).

Вибірковість мовної норми полягає  в тому, що завдяки їй можливості мовної системи реалізуються не повністю, а конкретно в кожному окремому випадку. Суспільство може вибрати  з рівноправних моделей, що визначаються мовною системою, одну чи кілька, які  й фіксують його суспільний досвід. Наприклад, в українській мові назви  осіб за характером їхньої діяльності утворюються від дієслівних основ  за допомогою суфіксів -тель, -ник, -аль, (-ель, -иль)-нип, -ач, -ак, -ар, -ень, -ець, -ій, -ун. Однак це не означає, що можна  взяти будь-яке дієслово і за допомогою  названих суфіксів утворити іменник, що є назвою особи. Виявляється, що словотвірні  моделі начебто закріплені за певними  словами, рідко можна утворити від  одного дієслова за допомогою різних суфіксів дві чи три назви діючої особи, а коли це можна зробити, то утворені форми здебільшого розрізняються  семантично й стилістично.

Насамперед слід підкреслити, що можливості, надані мовною системою, використані  лише незначною мірою. З цього  приводу Л.А. Булаховський писав: «Ніколи, в жодну епоху мовцями не були й не могли бути використані до кінця всі формальні можливості, які надаються мовою; кожна наступна епоха у своїх мовотвореннях  керувалася не загальною тенденцією до систематичності, а колом асоціацій, з одного боку, з тим що вже  реально в мові здійснилося, і, з  другого боку, з тим, що потребувало  вираження». Із 330 можливих віддієслівних  похідних назв діячів фактично утворено лише 45, тобто потенції мовної системи  використані трохи більше ніж  на 13,5 %. Але й серед реалізованих словотворень не всі однакової ваги. Наприклад, слово ковач діалектне, слова володільник і читальник  застарілі і в сучасній мові майже  не використовуються. Майбутнє забезпечене  лише тим формам, які розрізняються  за значенням чи використанням, наприклад, вожак і водій, візник і возій, в'язальник і в'язень, крутильник і  крутій, палильник і палій, носитель, носильник і носій. Можна сподіватися, що відбудеться семантична диференціація  слів оглядальник і оглядач. Найбільшою мірою переплуталися значення похідних назв осіб від дієслова співати: слова  співак і співець семантично однорідні, однак у вживанні вони не еквівалентні - у слові співець на перший план висувається значення «оспівувач», у слові співак - значення «людина, яка вміє й любить співати, багато співає»; але саме це значення характеризує й слово співун, котре, проте, не виступає у значенні «оспівувач», що присутнє, хай на другому плані, у слові  співак.

Попри все це, ясно, що мовний колектив відбирає з багатьох можливостей, наданих  йому мовною системою, лише ті форми, які  найбільше його задовольняють на даному етапі розвитку. От чому вибірковість є безперечною властивістю мовної норми.

Такою самою властивістю є й  стійкість (традиційність). Відібрані  форми сприймаються всіма мовцями  як усталена норма вираження даного змісту, забезпечуючи зв'язки в 

-13-

суспільстві, що розмовляє даною  мовою, і в просторі, і в часі. Безперечно,

україномовний може зрозуміти буритель у значенні «бурильник» чи глядун у значенні «глядач», але українська мова закріпила за цими значеннями саме слова бурильник і глядач, а її норма в імперативному плані зобов'язує їх до вживання всіх україномовних. Відхилення від традицій допускають лише діти в процесі оволодіння мовою, але й вони швидко відмовляються від власних утворень на користь прийнятих уже суспільством.

Історична мовна традиція породжує й обов'язковість (або правильність) норми. Саме така обов'язковість не дозволяє українською мовою вживати  словосполучення носитель чемоданів чиносильник ідей, а лише носильник чемоданів і носитель ідей (в мовленні канадських українців у значенні «носильник» вживається слово донощик, яке у літературній мові має зовсім інший смисл).

Українською мовою можна сказати заколоти кабана, але не можна заколоти барана, бо баранів ріжуть, а не колють. Це вже норми сполучуваності слів. З правильністю норми пов'язана естетична оцінка мовних явищ: правильне виявляється гарним, а неправильне одержує негативну естетичну оцінку, яка залежить від соціальної характеристики різних мовних реалізацій. Форма ходить є правильною, отже, і гарною формою у порівнянні з формою ходе, яка сприймається як діалектизм. До цього слід додати, що норма є історичною категорією, отже, змінною, і те, що півсторіччя тому вважалося правильним і гарним, тепер може бути неправильним і негарним, бо за цей час мовна норма де в чому змінилася.

Конкретно-історичний та гнучкий характер мовної норми дозволяє суспільству  зберігати в своїй мові поряд  з системними й несистемні факти. Визначені мовною системою явища  постійно відтворюються, але в ході відтворення вони можуть видозмінюватися  окремими індивідами, і те, що колись не було нормою, може ставати нею, а  нормативні явища можуть втрачати свій обов'язковий характер. На певних етапах формування літературних мов значну роль відігравав територіальний критерій мовної норми. Мова населення певної території (або ж мова певних шарів  населення цієї території), що займала  провідне місце в економічному, політичному  чи культурному житті нації, сприймалася  як найбільш правильна й зразкова. Італійський письменник-романтик А. Мандзоні був родом з північної  Італії, але, перевидаючи в 40-х рр. XIX ст. свій роман «Заручені», послідовно усував усі типово ломбардські діалектні  слова й вирази, замінюючи їх тосканськими, бо тосканський (флорентійський) діалект  лежав в основі італійської літературної мови. В основі української літературної мови лежать середньонаддніпрянські говори. В основі румунської літературної мови лежать валаські говори.

Не менше значення в історії  формування норми має критерій мови авторитетних письменників і загальновизнаних зразків. Відома, наприклад, роль М. Лютера у встановленні норм німецької літературної мови на основі традицій східно-середньонімецького варіанта писемної мови. Історія української літературної мови невіддільна від мови творів Тараса Шевченка. В Італії авторитет флорентійського діалекту був створений письменниками Данте, Боккаччо і Петраркою. Видатні письменники своїм уживанням мови створюють те, що набуває сили традиції.

 

 

 

 

 

-14-

Українська мова серед інших  мов

У системі сучасних мов світу (за різними джерелами, їх нараховують  від 2,5 до 5 тисяч) українська мова займає своє визначене місце і має  довгу та складну історію.

Українська мова належить до:

o індоєвропейської сім  "і мов (час розпаду 2,5-3 тисячі років до н.е.);

o слов'янської групи  мов (праслов'янська мова проіснувала 2,5 тисяч років і почала розпадатися приблизно в III - IV ст. н.е. Цей процес закінчився в VI ст., і можна вже говорити про консолідацію трьох етномовних груп -західнослов'янської(польська, чеська, словацька, верхньолужицька і нижньолужицька мови), південно слов 'янської, болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська мови), східна" слов'янської (українська, російська, білоруська мови);

в східнослов 'янської підгрупи мов.

Серед слов'янських мов українська мова на лексичному рівні має найбільше  розбіжностей з російською (38 %), менше  відмінностей виявляється порівняно  з польською (30 %) і найменше - з  білоруською мовою (16 %). Порівняймо співзвучність слів білоруської  мови з вірша народного поета  Білорусі Янки Купали з відповідними українськими словами:

Чому у сзрцы беларускім

Песня Тарасова

Адгукнулася, запела

Зразумелым словом?

Чому вецер з України

З думкаю крылатой

Далятау да Бел арусі

І шумеу над хатай?

 

 

 

-15-

Мова- це неперервний процес пізнання світу

Мова є засобом і матеріалом формування та становлення особистості

людини, її інтелектуальну, волі, почуттів і формою буття. Мова – це

неперервний процес пізнання світу, освоєння його людиною. Мова є засобом спілкування між людьми, передання власного досвіду іншим і збагачення досвідом інших. Мова сприяє виявленню й задоволенню матеріальних і духовних потреб людей, об’єднує їх у суспільство для досягнення добробуту та духовних цінностей. Мова існує у двох формах: усній і писемній. Передаючись з уст в уста,закріплюючись у текстах, вона невтомно долає віки, єднає покоління,збирає і зберігає духовне єство народу, національну картину світу,формує національну свідомість і культуру нації. Потреба ефективного та ефектного спілкування стимулює мовців до художнього осмислення мови, до

пошуку все точніших і виразніших мовних засобів. У результаті з

загальнонародної мови витворяється відшліфований, культурний варіант  –добірне літературне мовлення, яке  й саме вже може стати мистецтвом таестетичним матеріалом для інших  видів мистецтва.Мова невмируща, бо в ній безсмертя народу, живе в  ньому і з ним. Але в

безсмерті мови є й часточка безсмертя  людини. Через мову кожна людинадотикається  до безсмертя свого народу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

-16-