Специфіка судової промови

Зміст  
Введення  
Специфіка судової промови  
Висновок  
Список використаної літератури  
 
Введення  
Прокурора і адвоката, виступають у судових дебатах, називають судовими ораторами.  
Слово оратор запозичене у XVIII ст. з латинської мови (лат. orator - від orare - говорити, викладати). Перше його значення - «той, хто виголошує промову», «особа, произносящее мова». У цьому значенні слово вживається як термін: прокурор і адвокат, захищаючи або заперечуючи права позивача і відповідача в цивільному процесі та підтримуючи державне обвинувачення або захищаючи права підсудного у кримінальному процесі, виконують свою функцію відповідно до процесуального становищем у судовому розгляді. Роль оратора в цьому розумінні слова зводиться до виконання дій, передбачених процесуальним законом: проаналізувати, дати правову оцінку.  
У слова оратор є ще друге значення: «той, хто володіє даром виголошувати промову, красномовством». Це не тільки говорить людина, але людина, що вміє говорити перед аудиторією. Він знає, як привернути увагу слухачів, тому що він майстер, він володіє ораторським мистецтвом; він любить свою справу. Оратор - це людина, глибоко вивчив тему виступу, матеріали справи і вільно володіє ними; людина, яка вміє чітко і виразно сформулювати тезу виступу, скласти робочий план; людина, яка логічно, ясно, переконливо викладає матеріал.  
 
Специфіка судової промови  
Для того щоб бути гарним оратором, необхідно знати, що таке ораторське мистецтво. Ораторське мистецтво - це творча діяльність з підготовки та виголошення публічної промови. Діяльність, заснована на великому наполегливій праці, в результаті якого людина може опанувати умінням вимовляти промову перед аудиторією: говорити логічно, дохідливо, захоплююче і переконливо. У теорії публічної промови ораторське мистецтво розуміється як комплекс знань і умінь оратора з підготовки та виголошення публічної промови: це вміння формулювати тезу і підбирати матеріал, мистецтво побудови мови і публічного говоріння з метою зробити певний вплив на слухачів; це вміння доводити і спростовувати, вміння переконувати ; це мовленнєвий майстерність. Слід зазначити, що судове ораторське мистецтво дуже специфічно. Його ще називають судовим красномовством.  
Красномовство в загальному розумінні - це здатність говорити не тільки красиво, а й переконливо, це поєднання таланту і певних знань і умінь.  
Судове красномовство має свої особливості, свою специфіку, яка обумовлена ​​нормами процесуального законодавства і передбачає оціночно-правовий характер мови. Основна функція судового красномовства (або судового ораторського мистецтва) - сприяти встановленню юридичної істини у справі, формування внутрішнього переконання суддів.  
«Тактика мови, стиль, ораторські прийоми і мовні засоби у кожного оратора свої, перевірені, відпрацьовані. Одні підкорюють судову аудиторію силою свого натхнення, як Ф.Н. Плевако, інші - глибиною думки і ясністю викладу, як А.Ф. Коні. Але кожному судовому оратору важливо вміти говорити зрозуміло, грамотно, аргументовано. Це головне »[1].  
Мистецтво судового оратора виявляється в умінні чітко визначити тему спору (теза, цільову установку), побудувати судове виступ так, щоб привернути увагу суддів і утримати його в продовження усієї промови, в умінні повно і об'єктивно проаналізувати обставини справи, вказати причини злочину або цивільного конфлікту, дати глибокий психологічний аналіз особистості підсудного і потерпілого, вибудувати систему спростувань і доказів, зробити правильні правові висновки і переконати в цьому суддів і аудиторію.  
Виявляється воно й в умінні чинити психологічний вплив, в умінні знайти точні мовні засоби для вираження думок, так як змістовна, цінна думка потребує досконалої формі. Досконалість мови створює в судовій аудиторії атмосферу довіри оратору.  
Говорити добре в суді - це говорити по суті, ретельно, всебічно і об'єктивно аналізуючи матеріали справи, спираючись на норми права; говорити дохідливо, логічно, переконливо, відповідно до норм літературної мови.  
Красномовство само як «уміння говорити красиво» є складовою частиною судового ораторського мистецтва - ефективним засобом емоційного впливу. Зображально-виражальні засоби мови допомагають судовому оратору акцентувати увагу суду на тих чи інших деталях справи.  
Майстерність судового оратора полягає в постійному завзятому, цілеспрямованому працю. Тільки часті вправи і бажання домогтися майстерності приведуть до вміння говорити публічно. У мистецтві судоговорения вміти говорити - значить вільно володіти усіма матеріалами справи, усіма доказами, відчувати форму своєї мови, розуміти її значення, знати секрети професії оратора. Чітке, ясне, бездоганно аргументований виклад своєї позиції - важлива ознака культури ораторського праці.  
Вищим рівнем культури мовлення є мовленнєва майстерність, що полягає в умінні ясно (дохідливо), логічно і переконливо розкривати думки, в багатстві словника і різноманітності граматичних конструкцій. Важливо передати інформацію не тільки грамотно, а й експресивно, не штампованими, набридлими словами, а по-своєму, самобутньо, індивідуалізовано. Мовленнєвий майстерність включає в себе вміння знайти найбільш точне, значить, найбільш відповідне для конкретної ситуації і стилістично виправдане засіб мови. Мовленнєвий мистецтво передбачає і вміння користуватися риторичними прийомами, які сприяють емоційному, психологічному впливу.  
Для того щоб судова мова впливала на оточуючих, на руїну її людей, вона повинна володіти специфічними якостями, які полягають у наступному.  
1) Переконливість  
Мета судової промови - переконати суддів і присяжних засідателів у правильності позиції оратора. Переконлива мова - мова, яка містить думки, підтверджені фактами, серйозними доказами; доказова. Важливими чинниками переконливості мовлення є переконаність оратора у правоті своєї позиції у справі і культура його мислення. Переконаність - це тверда упевненість в істинності чого-небудь.  
Переконливість досягається приведенням аргументів. Аргумент - це одне або декілька пов'язаних між собою тверджень (суджень), призначених доячи підтвердження істинності тези. У цивільному та кримінальному процесі аргументи розуміються як судові докази: це будь-які фактичні дані про обставини, що мають значення для правильного розгляду кримінального, цивільного, арбітражного, конституційного справ. Містяться докази у свідченнях, речових доказах, висновках експертів, протоколах і ін Розрізняють докази прямі і непрямі. Прямі докази - ті, з яких можна зробити однозначний висновок (за умови їх достовірності) про існування (чи неіснування) доказуваного факту. Непрямими є ті докази, з яких за умови їх достовірності можна зробити можливий висновок про існування доказуваного факту. До всіх доказам пред'являються вимоги относимости і допустимості.  
Переконливість судової промови багато в чому залежить від якості аргументів. Судді оцінюють правильність думок прокурора і адвоката перш за все за ступенем значущості і цінності фактичного матеріалу. Тільки сила аргументів, їх переконливість мають значення для повного внутрішнього переконання суддів.  
2) Зрозумілість  
Судова мова повинна бути зрозуміла всім її слухачам.  
3) Ясність  
Ясність досягається глибоким знанням матеріалу, чіткою композицією промови, логічністю викладу, переконливістю аргументів.  
4) Дохідливість (простота)  
Простота викладу сприяє тому, що мова розуміється легко і думка суддів без труднощів слід за думкою оратора. Однак не слід плутати простоту і примітивність. Простота мови припускає використання і складних синтаксичних конструкцій, і риторичних прийомів. Вчасно і до речі наведене порівняння, яскрава метафора, риторичне питання, фразеологізм оживляють виступ, роблять його більш зрозумілим.  
5) Точність  
Точність - характеристика змісту промови на основі співвідношення мови і дійсності (це фактична, предметна точність), співвідношення мови і мислення - це понятійна, смислова точність, яка залежить від того, наскільки мовець стежить за значенням уживаних слів. Поняттєва точність - це пошук слова або виразу, найкращим чином відповідного задумом автора.  
6) Логічність  
Логічність на рівні цілого тексту створюється композицією виступу і поруч логічних прийомів, основні з яких - визначення поняття, пояснення, опис, порівняння, аналіз, синтез, абстрагування. Логічність на рівні окремих частин судової промови залежить від того, наскільки ясно і правильно виражена зв'язок окремих висловлювань і композиційних частин.  
7) Доречність  
Це співвіднесеність мовних засобів з цільовою установкою, зі змістом промови, вміння побудувати її відповідно до теми, задачі, часу, місця і оратору.  
Доречна мова володіє наступними ознаками:  
- Домірністю мовних засобів і змісту, тобто слова повинні точно передавати той чи інший зміст.  
- Відповідністю мовних засобів обстановці.  
- Відповідністю мовних засобів оратору.  
8) Чистота  
Мова юриста, що виступає в суді, повинна бути чистою. Чистою вважається та мова, в якій немає просторічних, діалектних, жаргонних слів. У чистої мови не може бути сучасних стійких словосполучень, таких, як високий дах, особа кавказької національності, дах поїхав, встати на вуха, локшину на вуха вішати і т.д. Засмічують мова різні заповнювачі пауз, наприклад: а-а-а-а, м-м-м та ін Не є чистою і мова адвоката, про який ми говорили вище.  
9) Правильність  
Правильність передбачає дотримання загальноприйнятих норм літературної мови.  
10) Ефективність  
11) Лаконічність  
Лаконічність мови досягається точним вираженням думок, наявністю чітких формулювань, відсутністю зайвих слів, що не несуть інформації, відсутністю багатослів'я і зайвих, недоречних думок. Поширеною помилкою є багатослівність.  
12) Стислість  
Стислість промови повинна поєднуватися з її глибоким змістом, чому сприяють емоційність і експресивність.  
13) Виразність, емоційність, експресивність  
Емоції викликає сам матеріал судової промови. Експресивність (виразність) виступи оратора залежить від самостійності його мислення, від його інтересу до того, про що говорить; від уміння контролювати свою мову; від свідомого наміру говорити виразно. Виразна мова викликає інтерес у суддів і присутніх у залі суду громадян, підтримує інтерес до предмету розмови.  
Створенню експресивності, а також емоційності служать мовні засоби, за допомогою яких оратор висловлює емоційно-вольове ставлення до предмета мовлення і тим самим впливає на емоції присяжних засідателів і слухають справа громадян. Це різні зображально-виражальні засоби. Однак кожне зображально-виразне засіб доречно в судовій мови в тому випадку, коли допомагає посилити звучання аргументу, а також висловити важливу, з точки зору оратора, думка, передати її суду, підсудному або присутнім в залі суду громадянам. Використання риторичних прийомів заради прикрашення, красивості мови послаблює її логічний аспект, знижує її переконливість.  
Одним із способів впливу є прийом адресації, тобто вказівку в мові особи, до якого вона звертається. Основним засобом адресації у судовій промови є власне звернення ваша честь, шановний суд, шановні присяжні засідателі, панове присяжні засідателі, шановні судді, вживання якого обумовлена ​​стильової нормою.  
Одним із своєрідних засобів впливу на присяжних засідателів і аудиторію виступають терміни оцінного характеру, в яких є потенційна оцінність за рахунок вхідних в них слів оцінного значення: злісне хуліганство, особлива жорстокість, грубе порушення правил, шкідливі наслідки і т.д. Ці терміни сприяють виконанню судової промовою профілактичної функції.  
14) Індивідуальність  
Особливо цінною якістю публічної промови є індивідуальність (самобутність) - вміння говорити про самих знайомих факти своїми словами, не вживаючи мовних штампів. Штампи - це шаблонні, часто вживаються в мові і обридлі слова і вирази з потьмянів від частого вживання семантикою. Штампи люди використовують бездумно, за звичкою, позбавляючи тим самим свою промову індивідуальності.

Судова мова буває наступних  різновидів:

· Мова прокурора у кримінальних справах в суді першої інстанції (обвинувальна мова)  
· Мова адвоката у кримінальних справах в суді першої інстанції (захисна мова й мови адвокатів-представників потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача)  
· Мова підсудного на свій захист (самозащітітельная мова)  
· Мова потерпілого та його представника  
· Промови цивільного позивача і цивільного відповідача або їх представників (у межах цивільного позову в кримінальних справах)  
· Промови цивільного позивача і відповідача, їх представників у цивільних справах  
· Промови прокурора і адвоката в цивільних справах у суді першої інстанції  
· Промови прокурора і адвоката у кримінальних і цивільних справах у суді другої інстанції  
· Мови громадських обвинувачів і громадських захисників у кримінальних справах  
· Промови представників громадських організацій і трудових колективів у цивільних справах  
· Репліка як особливий вид судової промови  
Судова промова прокурора та адвоката - такий різновид публічної промови, яка охоплює досить різноманітні за метою і змістом мовні жанри: виступи на зборах, диспуті, мітингу, звітна доповідь, наукове повідомлення, вузівська лекція, монологічна мова в суді та ін Публічна мова носить характер роздумів, співставлень; в ній розглядаються, аналізуються й оцінюються різні точки зору, наявні по даному питанню, формулюється позиція оратора. Кожна публічна мова має на меті дати слухачам певну інформацію, пояснити, допомогти осмислити її та вплинути на слухачів, на формування їх світогляду чи точки зору.  
Специфічною різновидом публічної промови є судова монологічна мова, сказана державним обвинувачем і захисником, представником позивача і відповідача у судових дебатах. У силу ситуативно-тематичних чинників вона коштує кілька особливо: за тематикою, а тим більше за метою, смислової спрямованості вона відрізняється від інших жанрів публічної мови. Перш за все, судова мова обмежена сферою вживання: це офіційна вузькопрофесійна мова, сказана тільки в суді; її відправниками можуть бути тільки прокурор і адвокат, позиція яких визначається їх процесуальним становищем.  
Кожна публічна мова включає в себе «предмет» і «матеріал». Предмет - це певна сторона, частина дійсності, яку характеризує оратор, матеріал - це матеріали, що дають підставу говорити конкретно про обраного предметі. Предметом судової промови є та справа, що розглядається у кримінальному та цивільному процесі. Матеріал - обставини, пов'язані з конкретним випадком, факти, докази. Тематика судової промови суворо обмежена матеріалами справи, що розглядається, мова відрізняється більшою конкретністю, ніж будь-яка інша публічна мова. Важлива риса судової промови - правдивість (чи об'єктивність), тобто повну відповідність пояснює події об'єктивної істини. У ній неприпустимі перебільшення і вигадані епізоди, неприпустимі докази.  
Судова мова - мова полемічна, яка переконує, так як основна функція сторін у судових дебатах - це доведення, спростування, переконання.  
Полеміка може вестися між процесуальними опонентами, між адвокатами, що захищають різних підсудних. Це може бути полеміка з експертом, який представив суду малообгрунтовані висновки.  
Публічна мова передбачає відповіді на запитання слухачів. У судової промови ця характеристика відсутня чинності процесуальних норм. Судовий оратор, ведучи полеміку з процесуальним супротивником, зазвичай передбачає, в чому можуть не погодитися з ним, про що можуть його запитати. Він сам формулює ці питання і відповідає на них, наприклад: Мені можуть заперечити; мене можуть запитати; вам, шановні присяжні засідателі, можуть сказати; зі мною можуть не погодитися і ін  
З метою формування переконання суду судові промовці в цивільному та кримінальному процесі виробляють всебічний, повний і об'єктивний аналіз усіх обставин справи і дають їм насамперед правову оцінку. У кримінальному процесі дії підсудного оцінюються з точки зору права, як передбачені певною статтею КК РФ; оцінюють також обставини, що обтяжують і пом'якшують відповідальність; розкривають і оцінюють мотиви скоєння злочину з метою призначення справедливого покарання.  
У цивільному процесі аналізуються з правової точки зору дії відповідача для визнання законності чи незаконності оспорімой угоди, для визнання порушеного права підлягає чи не підлягає відновленню. Все це служить захисту оспорюваних прав, свобод і законних інтересів громадян, організацій, потерпілих від злочинів, а також захист особи від незаконного і необгрунтованого засудження, обмеження її прав і свобод. Таким чином, оціночно-правовий характер - важлива, найголовніша риса судової промови.  
Наступна її риса (особливість) - наявність чотирьох адресатів. Мова прокурора і адвоката звернена в першу чергу до складу суду. Це головний її адресат і в кримінальному, і в цивільному процесі. Кожен виступ неодмінно починається зверненням до суду: Шановний суддя, шановні присяжні засідателі. У силу процесуальних норм оратор не може прямо звернутися до присутніх у залі суду. Але він говорить і для позивача і відповідача, і для підсудного з метою його виправлення, і для присутніх у залі суду громадян з метою попередження правопорушень.  
Також необхідно відзначити те, що судова мова є одночасно і діалогом, і монологом.  
1. Судова мова як монолог  
«Монолог в лінгвістиці визначається на основі лінгвістичних ознак як особлива форма стилістичного побудови, в якій сплітаються синтаксичні особливості письмового та розмовного літературної мови. Монолог (від грец. Monos - один + logos - слово, мова = мова одного) - розгорнуте висловлювання однієї особи. Це організована мова, яка вимагає певного мовного виховання і в якій яскраво проявляється вплив. Характерними рисами публічного монологу лінгвісти вважають навмисність впливу на слухачів і задум »[2].  
Мова учасників судових дебатів відображає особливості сфери правових відносин. Звернена насамперед до суду і обвинувальна, і захисна промова здійснюється в умовах безпосереднього контакту, орієнтована на встановлення юридичної істини і характеризується наявністю задуму, який у кожному випадку обумовлюється особливостями конкретної кримінальної справи.  
У кримінальному процесі судовий оратор може визначити задум як доказ винності (невинності) підсудного, або як перекваліфікацію злочину, або як встановлення пом'якшуючих відповідальність обставин, або як обгрунтування недоведеність злочинних дій підсудного.  
Складність освітлюваних питань не тільки припускає розгорнуте, логічне викладення матеріалів справи, але і вимагає, як було сказано, системи переконливих доказів. Доказовість, аргументованість є внутрішніми ознаками судового монологу, викликаними його переконуючим характером, і проявляються у використанні логічних доказів, переконливих фактів, а також у певних мовних формах.  
Задум судової промови вимагає таких характеристик, як протяжність мовного відрізка, цілеспрямованість, композиційна організованість, предметно-змістова завершеність, тобто вичерпне вираження задуму, яке забезпечує можливість відповіді. Своєрідною відповіддю на виступи судових ораторів служить обгрунтоване, законне судове рішення, в якому аргументована, переконлива мова знаходить відображення у кваліфікації злочину, у визначенні міри покарання або визнання цивільних правовідносин законними (або незаконними).  
Звинувачувальна і захисна мови, а також промови представників позивача і відповідача в цивільному процесі не залежать один від одного, вони самостійні в смисловому плані. Таким чином, для визначення судової промови як монологу приймається спрямованість до адресата з метою впливати на нього, наявність задуму, предметно-смислова вичерпаність, самостійність.  
2. Судова мова як діалог  
Щоб вимовити цікаву мова, щоб судді слухали її, ораторам треба постійно відчувати зв'язок з адресатом, керувати його увагою.  
«Будучи монологом за формою, судова мова складає частину діалогу, який ведеться між прокурором і адвокатом протягом усього судового слідства. Діалог проявляється в дослідженні матеріалів справи з точки зору звинувачення і захисту, з точки зору представників позивача і відповідача, в заяві клопотань. Завершується він у судових дебатах, коли остаточно визначаються і аргументуються думки процесуальних опонентів. Вся судова мова розгортається не як монолог, а як діалог з процесуальним супротивником. Це обумовлено її призначенням. Адвокат, полемізуючи з прокурором, відкидає його точку зору як неправильний або в чомусь погоджується з нею »[3].  
Спрямованість до суду, обгрунтування певної кваліфікації того чи іншого обставини роблять необхідним відтворення та оцінку (спростування або прийняття) думки органів попереднього розслідування, підсудного, потерпілого, свідків і ведуть до діалогізації монологічного мовлення, яка розуміється як апеляція до суду і відтворення чужої думки з метою доказування, що відбиває особливості усного розмовно-побутової діалогічного мовлення. Для судоговорения діалогізація є, як вже було сказано, внутрішнім якістю, пов'язаним з його переконуючим характером. Юристи розглядають діалогічність як основна ознака судової промови.  
 
Висновок  
Розглянувши специфіку судової промови, можна прийти до наступних висновків:  
Красномовство в загальному розумінні - це здатність говорити не тільки красиво, а й переконливо, це поєднання таланту і певних знань і умінь.  
Судове красномовство має свої особливості, свою специфіку, яка обумовлена ​​нормами процесуального законодавства і передбачає оціночно-правовий характер мови.  
Серед специфічних якостей судової промови слід виділити:  
1) Переконливість  
2) Зрозумілість  
3) Ясність  
4) Дохідливість  
5) Точність  
6) Логічність  
7) Доречність  
8) Чистота  
9) Правильність  
10) Ефективність  
11) Лаконічність  
12) Стислість  
13) Виразність  
14) Емоційність  
15) Експресивність  
16) Індивідуальність  
Також хотілося б відзначити те, що мова судового оратора, будь то адвокат чи прокурор, може бути з одного боку монологом, а з іншого - діалогом.  
Судова мова - мова полемічна, яка переконує, так як основна функція сторін у судових дебатах - це доведення, спростування, переконання.  
 
Список використаної літератури  
1) Введенська Л.А. Риторика для юристів: навчальний посібник для ВУЗів, 2006  
2) Гіздатов Г.Г. Судова риторика. - Алмати: Жеті Жагров, 1995  
3) Івакіна М.М. Основи судового красномовства (риторика для юристів). Навчальний посібник, 2-е вид., 2007  
4) Ліммерман Х. Підручник риторики. Тренування мови з вправами. Переклад з німецької С.Т. Буглів  
5) Сергеич П. Мистецтво промови в суді. М.: Юридична література, 1988.

[1] Івакіна  М. М. Основи судового красномовства  (риторика для юристів). Навчальний  посібник, 2-е вид., 2007. С. 14

[2] Івакіна  М. М. Основи судового красномовства (риторика для юристів). Навчальний посібник, 2-е вид., 2007

[3] Івакіна  М. М. Основи судового красномовства  (риторика для юристів). Навчальний  посібник, 2-е вид., 2007

 
http://ua-referat.com

22. Судове (юридичне) красномовство.

22. Судове (юридичне) красномовство. 
Виникло з появою держави судів і законів. Судова промова – це промова, звернена до суду та інших учасників судочинства і присутніх під час розгляду кримінальної, цивільної, адміністративної справи. 
Мета судових промов полягає в обґрунтуванні винності або невинності певної людини: «було – не було». 
Судове красномовство охоплює різні види промов, кожна з яких має свої етичні межі й специфічні мовні формули: 
а) звинувачувальна (прокурорська) промова; 
б) захисна (адвокатська) промова; 
в) самозахисна промова; 
г) промова громадського звинувачувача; 
ґ) промова громадського захисника; 
д) судова промова 
Судові промови – це звинувачувальні чи виправдовувальні промови, самозахисні виступи, звинувачення прокурора, захисні виступи адвоката, виступи суддів, свідків тощо. Л. Мацько виділяє такі ознаки судових промов: формулювання мети, переконлива аргументація, знання справи й ситуації, уміння знаходити аналогічні приклади, шукати найменші зачіпки передбачати розвиток подій – впливати красномовством на судову владу.

ОПУБЛІКОВАНО VLAD О 23:29 НЕМАЄ КОМЕНТАРІВ: 

23. Лекційно-пропагандистське красномовство.

23. Лекційно-пропагандистське  красномовство. 
Лекційно-пропагандистське красномовство поділяють на три види виступів: 
- власне наукові, теоретичні: лекції, наукові доповіді, повідомлення 
- науково-методичні: навчальні лекції; 
- науково-популярні: лекція-огляд, лекція-екскурсія, кінолекція. 
Наукові доповіді й повідомлення містять теоретичні положення з якогось актуальної проблеми чи питання, докази, факти, ілюстративний матеріал. Виклад повинен бути об’єктивним, незалежно від власних уподобань промовця. Тут відсутні емоції, а мають місце докази, логіка, закономірність результатів. Такі лекції є монологічними. 
Науково-популярні лекції до логічного викладу матеріалу ще й потребують емоційно-експресивних доповнень для того, щоб задіяти всі психологічні можливості сприйняття слухачами. У залежності від того, які елементи мовного спілкування задіяні у лекції розрізняють: лекцію-показ, лекцію-огляд, лекцію-бесіду, лекцію-інструктаж, лекцію-підсумок тощо. 
Кожен різновид лекцій має свої композиційні особливості й прийоми активізації пізнавальних можливостей слухачів. Лекція-показ – це розповідь з демонстрацією того, що і як потрібно робити. Лекція-інформація – це послідовний виклад теоретичних положень з великим фактичним матеріалом. Лекція-бесіда – це вміле поєднання монологу й полілогу, що активізує увагу і мислення слухачів. Будь-яка лекція повинна бути добре продуманою і підготовленою за планом.

ОПУБЛІКОВАНО VLAD О 23:29 НЕМАЄ КОМЕНТАРІВ: 

24. Дипломатичне красномовство.

24. Дипломатичне  красномовство. 
Серед найпоширеніших видів дипломатичного красномовства дослідники виокремлюють такі: 
- промова під час дипломатичних актів (угод, комюніке); 
- промови на міжнародних та міждержавних конференціях, зборах, засіданнях, зустрічах; 
- промови під час візитів прийомів, прощань, нагород; 
- дипломатичне листування. 
Дипломатичне красномовство досягає свого розквіту лише в незалежних державах, що ведуть активну міжнародну діяльність. Воно потребує від промовця бездоганного володіння рідною літературною й іноземними мовами, гарної дикції, вміння підключатися до необхідних тем, думок, цікаво вести розмову, потребує такту й коректності. Характерними ознаками промовця-дипломата є інтелект, воля, сила, обережність й обачливість. 
Дипломатичне красномовство – це елітарний рівень мовлення, навчитися якого самостійно неможливо. Його слід вчити як спосіб професійної діяльності дипломата. Щоб досягти успіху у розмові з дипломатами інших країн, потрібно бути гарним промовцем, вміти знайти контакт зі співбесідником, володіти майстерністю спілкування. Міжнародне дипломатичне співробітництво виробили певні правила і норми спілкування, порушення який не допускається і сьогодні. Їх необхідно дотримуватися в усіх жанрах дипломатичного спілкування, як усних, так і писемних. 
Сукупність таких загальноприйнятих традицій називають дипломатичним протоколом.  
Дипломатичний протокол передбачає правила реакцій, дій, поведінки, але головну частину протоколу складають етичні правила поведінки і мовний етикет у різних ситуаціях дипломатичного спілкування.  
Етика дипломатичного красномовства виявляється через такі мовні знання й уміння промовця: 
- знання, крім предмета викладу, дипломатичної термінології, яка є іншомовною за походженням; 
- знання мовних формулу сіх типів (номінативних, атрибутивних, предикативних) та умов використання їх відповідно до дипломатичного рангу промовця; 
- володіння дипломатичним мовним етикетом відповідно до умов спілкування, рангу співрозмовника, жанрів дипломатичного дискурсу; 
- володіння мовними засобами ідентичності, тотожності (синонімія) та альтернативності, контрастивності (антонімія), що дозволяє промовцеві уникнути прямолінійності суджень, категоричності відповіді; 
- володіння різними комунікативними якостями мовлення: логічною послідовністю, точністю, ясністю, стислістю, доречністю, виразністю, національною традиційністю. 
Українській дипломатії притаманні слова іншомовного походження, наприклад, аташе, комюніке, екстрадиція тощо. 
Частина дипломатичних термінів розвинула вторинні значення і стала суспільно-політичними чи загальнонауковими термінами: аудієнція, альянс, декларація тощо. 
Важливою ознакою дипломатичного мовлення є й високочастотне використання стійких словосполучень, які усталилися як мовні формули обов’язкового використання. Це – мовні формули – складні назви держав, назви міжнародних організацій. назви офіційних осіб за рангами: Співдружність незалежних держав, Сполучені Штати Америки, радник першого класу. Слід пам’ятати, що ці назви-формули не можна скорочувати. 
Дипломатичним протоколом також передбачено, коли і які можна вживати синонімічні вирази на означення особи (Президент – глава держави – найвища посадова особа держави). 
Розроблений реєстр складноскорочених слів, які можна використовувати. 
Для дипломатичних промов обов’язковим є етос міжнародної ввічливості, поваги й шани всього, що символізує власну державу й державу співбесідника. Етос виявляється через мовні формули міжнародної й національної ввічливості та компліментів, без яких неможливим є як усне спілкування (промови, заяви, діалоги), так і писемне (листування). 
Сукупність етикетних мовних формул формує систему мовного етикету кожної нації, і не лише у сфері дипломатичній.

ОПУБЛІКОВАНО VLAD О 23:29 НЕМАЄ КОМЕНТАРІВ: 

25. Військове красномовство.

25. Військове  красномовство. 
Військове красномовство веде своє походження з найдавніших часів. Руські князі та воєводи неодмінно звертались до своїх дружин перед виступом у похід, перед початком битви. „Слово о полку Ігоревім” містить промову Ігоря Святославовича перед вирішальною битвою з половцями. У „Повісті минулих літ” можемо познайомитися з промовою Святослава Ігоревича до дружинників. 
У наш час у галузі воєнного мистецтва використовуються різні види красномовства. Максимально лаконічна промова має виразно патріотичний характер, вона небагатослівна, позбавлена образних прикрас і завжди одухотворена ідеєю героїзму, вимагає від солдат мужності, вірності своїй Батьківщині. Однією із особливостей військової промови є те, що вона не підлягає обговоренню. Військове красномовство має такі різновиди:  
• промова-наказ;  
• інструктивна промова;  
• виступ на військово-політичну тему;  
• промова-заклик.  
Мова військових відзначається лаконізмом, наближеністю до розмовного стилю, насиченістю прислів’ями, приказками, цікавими випадками з життя.

ОПУБЛІКОВАНО VLAD О 23:29 НЕМАЄ КОМЕНТАРІВ: 

26. Рекламне красномовство.

26. Рекламне  красномовство. 
Рекламне красномовство – це один із різновидів соціального красномовства, що активно розвивається в країнах Західної Європи, Америки і тільки починає свій розвиток в Україні. Українська реклама ще існує переважно в усній формі.  
 
РЕКЛАМНЕ КРАСНОМОВСТВО — один із різновидів соціальне значущого 
красномовства, що активно розвивається на Заході і починає розвиватися у 
незалежній демократичній Україні. 
 
Рекламне мовлення на Заході розуміється як особлива сфера практичної 
реальності, продуктом якої є словесний твір — рекламний. Його основні 
риси - зміст і зовнішнє оформлення (відмінні від нерекламних), 
функціональні знаки, місце у загальній сукупності текстів, які 
створюються даною мовою, зокрема, американська реклама — це складна 
структура, у створенні якої беруть участь художник-ілюстратор, 
лінгвіст-рекламолог, рекламний агент, менеджер та інші. Реклама — це 
особливий «товар»; її зміст не повинен зашкодити покупцям, тому в ній 
наявні елементи правових та етичних характеристик. Друкована реклама має 
на меті зачепити увагу покупця, зацікавити, викликати бажання купити 
товар, що рекламується. Логічна сторона тексту підпорядкована 
естетичній, вона повинна бути максимально зручною для сприйняття, а 
також бути ясною, привабливою, емоційною, як певний вид ідеологічних 
текстів. 
 
Рекламне красномовство в Україні робить перші кроки на шляху завоювання 
як внутрішнього, так і зовнішнього ринку, йому ще бракує 
професіоналізму, культури, інколи зраджує почуття міри й смаку, вже 
з'являються і штампи, кліше, які не приваблюють аудиторію, відлякують 
«крикливістю, настирливістю або прямими запозиченнями.