Значення, зміст і послідовність складання виробничої програми підприємства з рослинництва

ЗМІСТ

ВСТУП

Україна була одним із найсприятливіших і найбільш розвинутих аграрних регіонів СНД. На її частину припадало понад 7% сільськогосподарських угідь, а виробляла вона близько 24% зерна, 54 цукрового буряка, майже 34 льону і до 50% насіння соняшнику. З розрахунку на душу населення тут вироблялося в окремі роки майже по тонні зерна, 300 320 кг картоплі, 450 470 кг молокопродуктів, 80 84 кг м’яса та 300 320 шт. яєць. Характерною особливістю сучасного етапу розвитку АПК є негативна тенденція скорочення виробництва основних видів продукції сільського господарства, в тому числі й рослинницького походження, що не може не вплинути на рівень їх споживання населенням країни.

Розвиток і зміцнення рослинництва – важливе завдання. Рослинництво, як невід'ємна складова частина агропромислового комплексу безсумнівно відіграє важливу роль у структурі народного господарства. Від стану рослинництва прямо залежить рівень життя людей та процвітання держави.

Розвиток рослинництва має базуватись на основі раціоналізації, використання сільськогосподарських угідь, підвищення їх ефективності розробки і вироблення науково обґрунтованих ресурсозберігаючих, економічно стійких систем і екологічно високоефективних систем ведення сільського господарства, здійснення комплексу середовищно-формуючих, природоохоронних, агротехнічних, організаційно-господарських, технічних і економічних заходів, спрямованих на підвищення продуктивності та економічної ефективності використання аграрно-ресурсного потенціалу.

Основним напрямом розвитку рослинництва має бути його індустріалізація, комплексна механізація, інтенсифікація, спеціалізація, агропромислова кооперація, горизонтальна і вертикальна кооперація, комбінування і комплектування, формування зональних і внутрішньо зональних комплексів та агропромислових формувань.

Загалом вихід сільського господарства із кризової ситуації можливий за умови кардинальної зміни аграрної політики, максимального за діяння усіх економічних механізмів стимулювання розвитку сільського господарства, удосконалення інвестиційної, фінансово-кредитної, цінової, рентної, податкової, протекціоністської, митної і страхової політики господарства, району, області і вибір оптимальних її варіантів, які дозволять максимальною мірою використати потенційні можливості землеробства.

Метою дослідження є застосування методів планування у галузі рослинництва.

Відповідно до цього в курсовому проекті були поставлені і вирішені такі завдання:

• проаналізовано організаційно-економічний стан досліджуваного господарства;
• охарактеризовано сучасний стан і тенденція розвитку галузі рослинництва на сільськогосподарському підприємстві;
• обґрунтовано пропозиції з удосконалення планування і прогнозування у рослинницьких галузях.

Предметом дослідження є організаційні і економічні чинники планування в рослинництві.

Об’єкт досліджень – виробнича діяльність приватно-орендного підприємства «Лан» (далі по тексту — ПОП «Лан») Новобузького району.

При написанні даного курсового проекту були використанні такі методи: дослідно-статистичний; факторний; нормативний; балансовий; метод рядів динаміки; метод порівняння. Інформаційну базу дослідження становлять річні звіти сільськогосподарського підприємства, наукові праці, монографії та періодичні видання.

Курсовий проект складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Список використаних літературних джерел включає 17 примірників. 
РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ РОЗРОБКИ РІЧНОЇ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ ПІДПРИЄМСТВА З РОСЛИННИЦТВА

1. Значення, зміст і послідовність складання виробничої програми підприємства з рослинництва

Система планування на підприємстві складається з розробки (й застосування як перспективних, так і оперативних (поточних) планів.

Перспективні плани є носіями й виразниками стратегії підприємства. Тому в них формулюються основна мета підприємства, провідні ідеї, визначаються пріоритети, напрями та сфери його діяльності, існуючі можливості й ресурси.

Обрії перспективного планування залежать від можливостей передбачення майбутнього. Якщо зовнішнє середовище більш стабільне і менш конкурентне, то плановий період може становити п’ять і більше років, якщо ж ринкові умови характеризуються невизначеністю, то цей період охоплює два-три роки.

Перспективне планування, як правило, доповнюється оперативним, яке передбачає розробку конкретних завдань на найближчий період у різних сферах діяльності підприємства (виробничій, комерційній, фінансовій тощо).

Результативність планування значною мірою обумовлюється його безперервністю. Деякі підприємства успішно застосовують таку систему. Розробляються два плани - перспективний і річний. Спочатку готується п’ятирічний план. Кожен рік він переглядається і коригується, з тим щоб підприємство завжди мало діючий план на наступні п’ять років.

Потім складається річний план – розгорнутий варіант наміток перспективного плану на перший рік його здійснювання. В ньому дається оцінка ринкової ситуації перераховуються існуючі загрози й можливості, цілі й проблеми, викладається програма дій на рік, вказується сума асигнувань, визначається порядок контролю. Цей план виступає основою для взаємодії усіх підрозділів підприємства, координації виробничої, маркетингової та фінансової діяльності.

Обґрунтування виробничої програми з рослинництва охоплює планування використання земельних угідь і підвищення їхньої родючості, структури посівних площ, урожайностіності, виробництва продукції певного асортименту, кількості та якості, а також комплекс агротехнічних заходів щодо виконання плану виробництва продукції (сорти, насінництво, добрива, пестициди, меліорація).

Планування рослинництва господарства починають з розробки балансу земельних угідь і визначення напрямів цільового використання їх у плановому періоді. У балансі зазначають усі види і розміри земельних угідь, що перебувають на перше число планового року у власності або в користуванні підприємства. Наводять також дані про площу розпайованих між суб’єктами приватизації земель, площу земель, переданих або взятих в оренду, і про грошову оцінку земельних угідь.

Плануючи трансформацію земельних угідь (переведення їх з одного виду в інший), виходять з конкретних внутрішніх і зовнішніх умов господарства. В одних випадках передбачають можливе збільшення площ інтенсивніше використовуваних земель (ріллі, садів, ягідників, виноградників, хмільників і тутових насаджень) за рахунок менш продуктивних пасовищ і сіножатей чи освоєння площ, які не використовуються в сільськогосподарському виробництві (болота, піски, чагарники та ін.), усунення дрібноконтурності ділянок орних земель та кормових угідь.

Тимчасове використання земельних ділянок не за прямим призначенням не зумовлює переходу їх до нових угідь. Так, площі природних пасовищ і сіножатей, що їх планують розорати і засіяти з метою поліпшення травостою чи створення культурних кормових угідь, показують у балансі на кінець планового періоду в складі пасовищ і сіножатей. Відповідно і площі посівів у міжряддях молодих садів включають у землю в обробітку, не збільшуючи площу ріллі.

Водночас із планом трансформації земельних угідь та їх використання намічають заходи щодо поліпшення і збереження ґрунту. Адже за останні 20 років вміст гумусу в ґрунтах України знизився з 3,5 до 3,2 %. Щорічно на 80-100 тис. га збільшуються площі еродованих орних земель, різко підвищилась кислотність ґрунтів, розширюються площі засолених земель, триває техногенне забруднення території. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, земель лісового і водного фондів, що негативно впливає на стійкість агроландшафту, спричинює деградацію ґрунтів.

З метою збереження і підвищення родючості ґрунту господарства планують:

• проведення культуртехнічних робіт, що включають зрізування і розкорчовування чагарників і пнів, збирання і вивезення каміння, зрізування і розробку купин, фрезерування, засипання ям і вимоїн. Ці роботи виконують на орних землях, природних сіножатях і пасовищах, а також на землях, заново освоєних для сільськогосподарського виробництва. Проведення їх планують у першу чергу на площах, що потребують менше витрат і дадуть більший ефект завдяки збільшенню обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, поліпшенню використання техніки та інших засобів і предметів праці;
• докорінне поліпшення земель, створення культурних пасовищ на раніше поліпшених землях, створення зрошуваних сіножатей, пасовищ і обгороджуваних пасовищ;
• рекультивацію земель. Це здійснюють, як правило, за рахунок власних коштів ті господарства, що розробляють родовища корисних копалин, торфу чи виконують інші роботи, пов’язані з порушенням рослинного покриву. При розробці родовищ торфу, вапна і гіпсу для поліпшення родючості ґрунтів витрати на рекультивацію земель господарства відносять на собівартість сільськогосподарської продукції через витрати майбутніх періодів;
• комплекс агротехнічних, агролісомеліоративних і гідротехнічних протиерозійних заходів. В Україні майже третина сільськогосподарських угідь (12,4 млн га) є еродованими, у тому числі 5,8 млн га – сильно- і середньоеродовані. Крім того, є 3,8 млн га інших малопродуктивних земель. Тому господарства планують протиерозійні лісонасадження, що пов’язані з закріпленням і залісненням ярів, балок, берегів річок і водойм, пісків та інших непридатних земель. Терасування крутих схилів, створення земельних валів, загат, низьконапірних гребель, водовідводів із залізобетонних блоків, споруд із залізобетону тощо планують за наявності проектно-кошторисної документації, коштів на капітальні вкладення для фінансування зазначених витрат і можливостей виконання робіт господарським або підрядним способом;
• внесення органічних добрив, у тому числі гною і компостів. Планують також заготівлю торфу для виготовлення компостів і на підстилку худобі;
• хімічну меліорацію. За наявності кислих і солонцюватих ґрунтів на підставі даних агрохімічного аналізу розробляють план їх вапнування та гіпсування. Відповідно до розміру полів, що підлягають хімічній меліорації в плановому році, з урахуванням кислотності чи засоленості ґрунту та його механічного складу визначають площі, дози та загальну масу внесення вапна чи гіпсу. У загальну суму витрат включають вартість гіпсомістких, вапнякових та інших матеріалів, а також витрати на виконання комплексу робіт з хімічної меліорації.

Так само планують обсяги робіт і витрати з ведення сільськогосподарського виробництва на радіоактивно забруднених землях, з урахуванням наявності та рівня радіоактивного забруднення, а також норм внесення вапнякових матеріалів, добрив, збагачених мікроелементами. При цьому слід ураховувати, що згідно із Земельним кодексом радіактивно забруднені земельні ділянки, котрі не забезпечують одержання чистої продукції, підлягають вилученню із сільськогосподарського обороту. Виробництво сільськогосподарської продукції на цих землях забороняється.

З усіх зазначених напрямів планують не тільки обсяги робіт зі збереження й підвищення родючості ґрунтів, а й витрати планового року на їх виконання, у тому числі за рахунок коштів державного бюджету. Використання бюджетних асигнувань на виконання робіт з підвищення родючості ґрунтів та захисту від водної та вітрової ерозії планують у межах виділених на цю мету сум відповідно до встановленого порядку фінансування.

2. Методики планування обсягів виробництва і використання продукції

У річних планах сільськогосподарських підприємств показують тільки зведені дані щодо продукції промислових виробництв у натуральному чи вартісному обчисленні, її товарну частку, собівартість, виручку від реалізації, прибуток і рентабельність. Ці дані беруть з попередньо розроблених планів промислових підрозділів. Основну ж роботу з планування діяльності промислових виробництв виконують під час складання планів (госпрозрахункових завдань). Доцільно застосовувати досвід великих промислових підприємств аналогічної спеціалізації.

Виробнича програма − це провідний розділ плану промислового підрозділу; він є базою для розробки всіх його наступних розділів − матеріально-технічного постачання, плану з праці й заробітної плати, собівартості продукції, плану реалізації продукції і прибутку. У виробничій програмі обсяги виробництва визначають як у натуральному, так і в грошовому виразі. До валової продукції промислових виробництв включають усю намічену до випуску продукцію, одержану як зі своєї, так і з придбаної сировини, незалежно від того, призначена вона для реалізації на сторону чи для використання в господарстві. Оцінюють її в поточних цінах. У перспективних планах показники виробничої програми розраховують тільки на рік, а в поточних − і в квартальному розрізі.

Плануючи обсяги виробництва продукції, перш за все враховують виробничу потужність цеху, під якою розуміють його здатність до максимального випуску продукції або переробки максимальної кількості сировини за певний період часу. Виробнича програма, що характеризує обсяг виробництва з окремих видів продукції, виражає ступінь використання виробничих потужностей підприємства. Крім цього фактора, обсяг виробничої програми залежить від забезпечення підприємства сировиною і матеріалами та можливостей реалізації готової продукції.

Крім того, визначаючи обсяги виробництв ураховують попит на продукцію, можливості заготівлі сировини та її реалізації, потреби населення в послугах промислового характеру (пошиття і ремонт одягу, взуття, головних уборів, ремонт будівель тощо), можливості заготівлі тари (плодоовочеві та м’ясні консерви, соління, соки, мінеральні води), забезпечення транспортними засобами (вагони для відвантаження бутового каменю, щебеню тощо), запаси корисної сировини (лісоматеріалів, глини, вапняку, щебеню, бутового каменю).

Однак вирішальний вплив на планування як обсягів виробництва продукції, так і асортименту справляє рівень рентабельності і прибутку окремих видів продукції.

Успішна робота аграрного менеджера значною мірою залежить від наявної в господарстві нормативної бази, його вміння знаходити необхідні норми і нормативи у відповідній літературі, чи, у разі потреби, самостійно їх розраховувати. І якщо з традиційних аграрних галузей (рослинництва і тваринництва) нормативна база більш-менш достатня, то з промислових виробництв, особливо враховуючи їх велике розмаїття, її вочевидь не вистачає. Основними джерелами поповнення нормативної бази аграрного підприємства з промислових виробництв можуть бути:

3. Особливості планування показників економічної ефективності

Аналіз показників економічної ефективності вирощування соняшнику дає змогу виявити ефективність окремих прийомів або форм організації праці, які потім використовуватимуться у практичній діяльності господарств чи окремих підрозділів.

Ефективність виробництва - складна  економічна категорія, в якій відображається дія об’єктивних економічних законів виробництва - результативність. Вона є формою виразу мети виробництва. Поняття «ефект» і «економічна  ефективність» мають різне наповнення. Ефект - це наслідок, результат виробництва в цілому або проведення тих чи інших заходів у сільському господарстві. Наприклад, ефект від застосування добрив - це приріст урожаю. Але ефект не показує, вигідна певна справа, чи ні. Тому за ефектом не можна судити про доцільність діяльності. Потрібно зіставити ефект із витратами на його одержання й визначити, якою ціною він досягнутий. Саме про це свідчить економічна ефективність [1].

Ефективність  - це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витратами на їх досягнення ресурсами, які можуть бути представлені або в певному обсязі за їх первісною (переоціненою) вартістю (застосовувані ресурси), або частиною їх вартості у формі виробничих витрат (виробничо спожиті ресурси). Якщо при цьому врахувати, що результати виробництва не лише є різноманітними, але й можуть бути представлені в різних формах (вартісній, натуральній, соціальній), то стає очевидною необхідність в ідентифікації категорії ефективності відповідно до тих аспектів діяльності підприємства, які важливо проаналізувати й оцінити. Враховуючи специфіку сільськогосподарського виробництва, доцільно розрізняти такі види ефективності: технологічну, економічну і соціальну [4].