Кормоприготування. Хімічний склад кормів

З сечуга харчова маса, або  хімус, направляється у дванадцятипалу кишку тонкого кишечника, де під  дією ферменту підшлункової залози - трипсину, білки і пептони розщеплюються  до амінокислот. Тут же, під дією жовчі, яка омилює продукти травлення і ферменту ліпази жири розщеплюються до водорозчинних жирних кислот і гліцерину.

Основна маса поживних речовин  засвоюється в тонкому кишечнику, всмоктуючись через епітелій, але  цей процес, та особливо зневоднення, продовжується також і в товстому кишечнику. Через пряму кишку  товстого кишечника й анальний отвір  неперетравлені рештки видаляються.

Травлення у жуйних триває 26-36 год, а у свиней - 16-18 год, птиці - 4-6 год.

У організмі тварини засвоюються  не всі поживні речовини з'їденого  корму, тому його якість визначається не тільки хімічним складом, а й ступенем перетравності.

Перетравність корму - це процес розщеплення корму на складові частини, які засвоюються організмом тварини  та видалення неперетравлених решток. Чим більше перетравних речовин  у кормі, тим вища його поживність.

Ступінь перетравності поживних речовин корму виражають коефіцієнтом перетравності, який визначають як відношення кількості перетравлених організмом поживних речовин, тобто засвоєних, до загальної їх кількості у кормі  у відсотках. На практиці перетравність  різних кормів оцінюють за перетравністю  складових частин - клітковини, протеїну, жиру тощо у дослідах на тваринах за різницею між кількістю речовин, спожитих ними в кормі та виділених  у калі. Перетравність корму, в  свою чергу, залежить не тільки від  його хімічного складу, а й від  виду і віку тварини, кількості та якості корму, його підготовки, тощо. Наприклад, коефіцієнт перетравності клітковини кукурудзяного силосу великою рогатою  худобою становить 71%, а свиньми  лише 18%.

Поживність  кормів. Нормована годівля тварин

Основним показником якості корму є його поживність, під якою розуміють комплексний показник, який характеризує властивість корму  задовольняти потребу тварин в енергії  та поживних речовинах.

Корми оцінюють за загальною  енергетичною поживністю - це кормова  одиниця, крохмальний еквівалент і  ін.; енергетичною поживністю - обмінна  енергія, перетравна, чиста енергія; протеїновою поживністю; мінеральною  поживністю; вітамінною поживністю.

У нашій країні загальну поживність різних кормів виражають  кормовими одиницями. За одну кормову  одиницю взято поживність 1 кг вівса  середньої якості, під час згодовування якого зверх підтримуючого раціону  у дорослого вола відкладається 150 г жиру, або 1414 Ккал чистої енергії. Всі інші корми порівнюють за поживністю з 1 кг вівса. Наприклад, 1 кг зерна кукурудзи  за загальною поживністю дорівнює 1,34 кормової одиниці, 1 кг моркви - 0,27 кормової одиниці. Це означає, що 1 кг вівса за загальною поживністю можна замінити 0,75 кг кукурудзи або 3,7 кг моркви.

Підтримуючим вважається такий рівень годівлі тварин у  непродуктивному стані, під час  якого вона не змінює своєї маси. Визначають поживність корму в кормових одиницях, виходячи з хімічного складу корму і коефіцієнтів перетравності. На їх підставі обчислюють вміст перетравних  поживних речовин. Останні перемножують на коефіцієнт переводу їх у кормові  одиниці і роблять поправку на повноцінність концентратів і коренебульбоплодів та сирої клітковини грубих і зелених  кормів та продуктів їх переробки (силос, сінаж, трав'яне борошно).

Зважаючи на те, що оцінка поживності кормів у вівсяних кормових одиницях має ряд недоліків (продуктивна  дія поживних речовин встановлена  лише для відгодівлі дорослих волів, а рекомендована для всіх видів  тварин без врахування складу раціону, віку, напряму продуктивності тощо), І.С. Попов та О.П. Дмитроченко запропонували  оцінювати поживність кормів за енергетичним критерієм - величиною обмінної енергії.

Обмінна енергія виражається  у МДж (раніше виражали у енергетичних кормових одиницях (ЕКО)) і визначається для кожного виду тварин окремо. Наприклад, поживність 1 кг зеленої  маси люцерни становить 0,22 кормових одиниць загальної поживності, або 1,75 МДж обмінної енергії для великої  рогатої худоби, 1,99 МДж обмінної енергії для свиней, 1,98 МДж обмінної енергії для овець.

Протеїнову поживність визначають за кількістю та якістю протеїну в  кормах. Вміст сирого або перетравного протеїну виражають у відсотках, в грамах на 1 кг натурального корму  або сухої речовини.

Мінеральна поживність корму  визначається кількістю мінеральних  речовин, які надходять в організм тварини з кормами і частково з питною водою.

Крім загальної кількості  мінеральних речовин, у раціонах тварин визначають співвідношення між  окремими елементами. Співвідношення між кальцієм і фосфором повинно  становити 1,5-2:1, тобто на одиницю  фосфору потрібно 1,5-2 одиниці кальцію.

Вітамінна поживність корму. Вітаміни входять до складу кормів у дуже малих кількостях, але відіграють важливу роль у регулюванні процесів обміну речовин в організмі. Вони є в складі багатьох ферментів. Нестача  вітамінів під час годівлі  викликає порушення обміну речовин  в організмі, сповільнює ріст, знижує продуктивність, плодючість, життєздатність приплоду, опірність організму тварин різним захворюванням.

Недогодовування, як і перегодовування, негативно позначається на організмі  тварин, підвищує собівартість продукції  тощо. Тому важливе значення в сільському господарстві має нормована годівля  тварин.

Нормованою годівлею називають  фізіологічно повноцінну і економічно вигідну годівлю тварин, за якої тварини отримують всі необхідні  поживні речовини в потрібній  кількості.

Основним завданням нормованої годівлі сільськогосподарських  тварин є забезпечення повної реалізації їх генетичного потенціалу продуктивності за економного витрачання кормів.

На основі потреби тварин в енергії і поживних речовинах  протягом певного часу, встановлюють норму годівлі. В довідниковій літературі частіше всього норму годівлі  подають на одну добу, з врахуванням  ваги тварини, віку, фізіологічного стану, продуктивності тощо.

На підставі норм годівлі  складають кормові раціони. Кормовим раціоном називають набір певних кормів у відповідній кількості, які згодовуються тваринам, згідно норми годівлі. Кормовий раціон, як і норма годівлі, охоплює певний проміжок часу - добу, декаду, місяць, рік.

За поживністю кормовий раціон повинен обов'язково відповідати  нормі годівлі, а також бути достатнім  за масою, враховувати певні особливості  тварин (масу, вік, рівень продуктивності тощо), наявність певних кормів у  господарстві, кліматичні умови тощо.

У виробничих умовах, як правило, раціони складають для групи  тварин певної статті, маси, віку та продуктивності, і таку годівлю називають груповою. Для такої годівлі формують більш-менш однорідні групи тварин, визначають норму і складають раціон із розрахунку на середню голову.

Відповідно до питомої  ваги окремих кормів у складі раціонів виділяють різні типи годівлі  тварин. Наприклад, для дійних корів  за кількістю концентратів розрізняють  концентратний, напівконцентратний, малоконцентратний  і об'ємистий типи годівлі.

Господарське значення і  біологічні особливості великої  рогатої худоби

Скотарство - це провідна галузь тваринництва, яка займається вирощуванням великої рогатої худоби. В Україні завдяки функціонуванню цієї галузі народного господарства отримується 99% молока і 40% м'яса від загальних об'ємів виробництва цих продуктів.

Предком всіх порід великої  рогатої худоби є азіатський і  європейський тури. Одомашнення худоби спочатку розпочалося в субтропічних країнах Азії та Африки (8-9 тис. років  тому), а потім в Європі (5-6 тис. років тому).

Біологічні властивості  великої рогатої худоби дозволяють до 15-18 місячного віку досягати маси 450-500 кг.

Забійний вихід м'яса, що визначається як відношення маси харчових продуктів після забою тварини  до загальної маси тварини перед  забоєм, виражене у відсотках, для  великої рогатої худоби становить 50-70%.

Рекордні показники надою  молока сягають 20-25 тис. кг молока в  рік та до 100 кг на добу. Лактаційний (дійний) період триває 300- 305 днів, сухостійний - 60-65 днів.

Тварини досягають господарської  зрілості у 16-19-місячному віці і використовуються, як правило, до 10-12-річного віку. Період тільності 280-285 днів. Теля народжується одне, рідше двоє і більше.

Травна система великої  рогатої худоби, як жуйних тварин з  багатокамерним шлунком, дозволяє згодовувати  їм дешеві об'ємні корми, які добре  перетравлюються. У скотарстві з  високою ефективністю використовуються такі грубі корми, як трава, силос, сінаж, сіно, солома та ін.

Скотарство - це джерело цінних органічних добрив, основним з яких є підстилковий гній, на долю якого в Україні, серед органічних добрив, припадає 70%. За рік одна корова продукує до 10 т гною.

Біологічні особливості  великої рогатої худоби дозволяють широко використовувати механізацію  в скотарстві, що дає можливість організувати виробництво молока та м'яса на основі промислової технології.

Поголів'я великої рогатої  худоби в Україні одне з найчисельніших із сільськогосподарських тварин. Наприклад, лише в Тернопільській області на сьогоднішній час нараховується близько 600 тис. голів худоби.

 

 

Сучасна техніка для заготівлі кормів

Машини для    Косарка   Наразі є у  Для В машин  результатами  Прес- Власне виробництво прес-підбирачів для формування великогабаритних тюків  в Україні не налагоджене.       Візок-підбирач Jumbo 7200L (фірма PÖTTINGER)

 

Сінаж — це вид корму, в основі консервування якого лежить “фізіологічна сухість середовища”, або зниження вологості рослинної сировини шляхом її підв’ялення до межі, що виключає розвиток гнильних, маслянокислих та інших шкідливих мікроорганізмів. Поживність 1 кг сінажу: 0,3–0,4 к.о., 50–55 г перетравного протеїну, 35–40 мг каротину, понад 5 г Са, до 1 г Р, рН = 4,8–5,3. Сінаж має цілий ряд переваг порівняно з силосом. Насамперед він значно кращий за смаковими якостями. На відміну від силосу, сінаж містить удвічі більше сухих речовин. Якість заготівлі сінажу менше залежить від погодно-кліматичних умов, ніж якість заготівлі сіна, здійснюваної в польових умовах. Оскільки на підв’ялення маси витрачається в 3–4 рази менше часу, це дає можливість зменшити втрати поживних речовин за рахунок фізіологічних та біохімічних процесів, що протікають у скошених рослинах. Важливою перевагою є й те, що, завдяки зниженій вологості, сінаж не промерзає у сінажних спорудах, а тому цей вид корму можна заготовляти і в північних регіонах. Порівняно із силосом, сінаж має краще цукро-протеїнове співвідношення, яке забезпечує сприятливі умови для розвитку мікрофлори рубця, хороше травлення і добре засвоєння поживних речовин корму. Мікробіологічні процеси при сінажуванні Процеси консервування зелених рослин, що протікають у підв’яленій масі під час заготівлі сінажу, значною мірою відрізняються від аналогічних, що відбуваються під час заготівлі силосу. Особливістю сінажування є те, що консервуючим фактором сінажу є так звана “фізіологічна сухість середовища”, тоді як силосування — молочнокисле бродіння.

Здоров’я тварин і низька собівартість кормів є головними  чинниками, що визначають економічну ефективність виробництва продукції тваринництва. Виробництво біологічно повноцінних кормів для тварин значною мірою залежить від особливостей технології кормоприготування.

На сьогоднішній день розроблені і використовується різні способи  баротермічної обробки компонентів  комбікормів, які дозволяють не тільки підвищити їхню засвоюваність в  організмі, але і надати корму  нових поживних властивостей. Розповсюдження набули методи екструдування та експандування  кормів. Найбільший ефект від їхнього  застосування отримують при обробці  зернових компонентів, насамперед сої, яка у своєму складі містить антипоживні  речовини.

Проте дані про результати термічної обробки зернових кормів дають підстави говорити, що перегрівання може значно зменшити їхню поживність для моногастричних тварин.

У зв’язку з цим викликає інтерес узагальнення існуючих літературних даних про вплив різних способів баротермічної обробки зернових компонентів комбікормів на їхні поживні властивості для свиней і птиці.

Екструдування— один з ефективних способів обробки кормової сировини. Суть його полягає в об-робці зерна вологістю 12–16% (сухе екструдування) або 25–30% (вологе) під дією високого тиску (2,8–3,9 МПа) і температури 120–150ºС. Після цього, внаслідок переміщення в зону звичайного тиску, відбувається декомпресійний вибух зерна і утворення продукту мікропористої структури. В результаті такої обробки в зерні сої інактивуються антипоживні речовини, а уреазна активність знижується до 0,05–0,1 од. рН.

Вважається, що доступність  амінокислот при екструдуванні  підвищується внаслідок руйнування в молекулах білка вторинних  зв’язків, а завдяки порівняно  невисокій температурі і короткочасній  обробці самі амінокислоти не руйнуються. В той же час екструдери успішно  нейтралізують інгібітори трипсину, уреазу тощо. Дані, наведені Ф. Ф. Адамень, свідчать про високу перетравність  сирого протеїну повножирової сої після  екструдування, що становить близько 87%, тоді як цей показник для прожареної сої залежно від розміру помелу становив 74–80%.

При екструдуванні відбувається желатинізація крохмалю. Його вміст  зменшується на 12%, натомість продуктів  його первинного гідролізу (декстрини) – збільшується в 5 разів, а цукру  – на 14%. При цьому, значно поліпшуються гігієнічний статус корму, оскільки знищуються патогенні мікроорганізми, у тому числі і грибки (але не їхні токсини).

Доступність жиру внаслідок  розриву клітинних стінок також  підвищується. Завдяки тому, що в  процесі екструдування фермент  ліпаза, яка викликає псування жиру, руйнується а природний антиоксидант вітамін Е зберігає активність, стабільність жиру зростає.