Особливості вирощування садивного матеріалу Дуба звичайного (Quercus robur) в Харьківській області

Клімат помірно континентальний. Зима помірно м'яка, з переважанням хмарних, помірно морозних погод. Середня  температура січня «-» 7 - 8 градусів. Сніговий покрив утримується до 110 днів. Літо тепле, сонячне, сухе. Середня температура  липня «+» 20 - 21 градус. Опадів від 400 до 650 мм на рік, головним чином у квітні-жовтні. Влітку переважають західні вітри, в інші пори року - східні і північно-східні.

Грунти Харківщини різноманітні. Переважають потужні українські чорноземи і сірі опідзолені лесові грунти. Загальна площа сільськогосподарських угідь області - більше 2,4 млн. га. Площа орних земель - 1,9 млн. га.

Ліси та інші лісові масиви займають 415,5 тис.га, основна частина яких знаходяться на північному заході області. Ліси області розподілені між 62 лісництвами.

У Харківській області  діє Програма формування національної екологічної мережі на 2002-2015, якою передбачені  зміни в структурі земельного фонду області шляхом віднесення частини земель сільськогосподарського використання до категорії земель, що підлягає особливій охороні і відтворення притаманного їм різноманіття природних ландшафтів.

На сьогоднішній день природно-заповідний фонд області налічує 238 територій  і об'єктів загальною площею 72,7 тис. га. Мережа природно-заповідного фонду представлена всіма категоріями, за винятком природних і біосферних заповідників.

Харківська область має  досить розвинену ринкову інфраструктуру, промисловість, сільське господарство, що дозволяє їй претендувати на лідируючу роль не тільки серед регіонів України, але і в плані залучення іноземних інвестицій.

Відмінною рисою Харківської  області є один з найвищих в  Україні інтелектуальний, промисловий, ресурсний і транспортний потенціал. Сьогодні саме аграрний сектор і аграрний бізнес може становити значний інтерес для іноземного інвестора. Політика керівництва регіону спрямована на створення максимально сприятливих умов для залучення інвестицій в цю галузь. Аграрний сектор економіки області представляє близько 2000 сільськогосподарських підприємств різних форм власності. Структура сільськогосподарських підприємств області за формою господарської діяльності. В області налічується 244,9 тис. особистих господарств населення, загальна площа сільськогосподарських угідь яких становить 127,7 тис.га. У розрізі категорій господарств спостерігається поступове скорочення частки господарств населення в загальному обсязі виробництва валової продукції сільського господарства та зростання питомої ваги сільськогосподарських підприємств. Загальна площа сільськогосподарських угідь області - більше 2,4 млн га. Площа орних земель - 1,9 млн га. Харківська область виділяється серед інших областей України високим рівнем виробництва зерна, цукрових буряків, соняшнику, овочів і фруктів, тваринництвом м'ясо-молочного напряму.  Традиційно Харківська область була центром торговельних потоків, точкою докладання капіталів. І сьогодні вона зберігає свої лідируючі позиції в цьому напрямку. Про це свідчить географія зовнішньоекономічної діяльності Харківської області. У 2011 році підприємства і організації регіону експортували продукцію до 117 країн світу, імпортували - з 112 країн.

                           Загальні відомості про розсадник.

В багаторічній практиці виробництва садивного матеріалу декоративних дерев і чагарників в основу організації розсадництва  покладено принцип роздільного вирощування окремих видів садивного матеріалу.  Тому       довготривале планомірне вирощування різного за видами, віком, асортиментом і кондиціями  садивного матеріалу  потребує організації в розсадниках спеціальних функціональних частин. З цією метою територію розсадника розділяють на окремі  підрозділи:  відділи, відділення і шкілки.

Як правило, в структурі сучасних декоративних розсадників можна виділити дві основні частини: виробничу (продуктивну) і допоміжну.

До виробничої частини належать підрозділи розсадника, на яких зосереджено роботи безпосередньо пов’язані  з цільовим призначенням: розмноженням, вирощуванням і формуванням садивного матеріалу.

Виробнича частина декоративного розсадника включає такі три підрозділи :

• відділ розмноження деревних рослин;
• відділ вирощування та формування  дерев і чагарників;
• маточний відділ.

Такий поділ має важливе організаційне та агротехнічне значення. Маточний відділ слугує для заготівлі вихідного генеративного (насіння) і вегетативного (відсадки, живці) матеріалу для розмноження деревних рослин. У відділі розмноження садивний матеріал проходить перші етапи свого розвитку, пов’язані з формуванням кореневої системи та утворенням і розвитком наземної частини рослин. Запорукою успішного розмноження і отримання стандартного, міцного, добре розвиненого маломірного садивного матеріалу придатного для пересаджування у відділ формування і подальшого його вирощування є наявність у відділі  посівного відділення, яке може бути організоване як у закритому, так і у відкритому ґрунті (з окультуреними родючими ґрунтами та належним вологозабезпеченням для вирощування сіянців), відділення живцювання з теплицями і парниками для вирощування сіянців окремих порід у закритому ґрунті, укорінення  зелених і здерев’янілих живців та приміщенням для зимового щеплення. При значній питомій вазі деревних рослин, які розмножуються в закритому ґрунті у розсаднику не обійтись без відділення адаптування і дорощування маломірного садивного матеріалу.

Одно-дворічні, рідше  трьохрічні рослини (сіянці, укорінені живці) з відділу розмноження, з метою подальшого вирощування, пересаджують в шкілки відділу вирощування та формування декоративного садивного матеріалу. Основними завданнями робіт, що проводяться  у цьому відділі  є  дорощування саджанців до досягнення ними товарних кондицій та формування   наземної частини і кореневої системи деревних рослин.

Відділ розмноження. У відділі функціонують такі відділення:

посівне,  в якому з насіння вирощують одно – двохрічні, рідше трьохрічні сіянці деревних рослин.

живцювання, яке призначене для продукування маломірного вихідного садивного матеріалу – укорінених живців  декоративних дерев і чагарників, шляхом укорінення їх  в закритому або відкритому ґрунті; (Площа 0,5 га)

адаптування і дорощування, в яке пересаджують укорінені в закритому ґрунті живці або вирощені в теплиці сіянці з метою їх пристосування до умов відкритого ґрунту.

   Відділ вирощування та формування. На шкілках відділу продовжують вирощування і формування садивного матеріалу до досягнення саджанцями необхідних товарних кондицій. Шляхом пересаджувань, які називають шкілкуванням, у саджанців формують компактну, добре розвинену кореневу систему. При цьому 3 – 4-річні саджанці з першої шкілки пересаджують в другу, а після 3 – 4 (шпилькових 6 - 8) років дорощування їх, при необхідності подальшого формування - з другої в третю. Кожне пересаджування при цьому супроводжується поступовим збільшенням площі живлення рослин.

У першій виділяють такі шкілки : шпилькових саджанців, саджанців деревних рослин насіннєвого походження, щеплених саджанців декоративних форм, дерев архітектурних форм тощо.

 Значна частина саджанців швидкорослих дерев і більшість чагарників сягають встановлених кондицій вже в першій шкілці і після викопування підлягають реалізації. Не реалізовані саджанці з першої шкілки, а також саджанці помірно – та повільнорослих порід пересаджують в другу шкілку  з метою продовження їх формування та дорощування до необхідних розмірів. Інколи в другу шкілку пересаджують окремі рослини з відділу розмноження, зокрема, з відділень живцювання та адаптування, відводкових  плантацій тощо. У них продовжують формування штамба у дерев і, як правило, закладають та формують їх крону, а також  завершують формування чагарників, більшість яких реалізують.

В другій шкілці, в окремих випадках, закладають спеціальні відділення (шкілки) саджанців дерев і чагарників архітектурних форм і живоплотів.

В третю шкілку пересаджують саджанці вирощені у другій шкілці, рідше в першій,  для  подальшого  вирощування дерев упродовж 4 – 6 і більше років.

Як і в третю шкілку, в шкілку дерев і чагарників архітектурних форм пересаджують саджанці з другої або третьої шкілок з метою вирощування садивного матеріалу декоративних дерев з певними формами крон: плакучими, кулястими, пірамідальними, розлогими або живоплотів різних форм і розмірів. Архітектурні форми дерев і чагарників використовують, головним чином, для  солітерних та інших  посадок, під час озеленення проспектів, бульварів, вулиць і площ міста та ремонту існуючих зелених насаджень. В останніх двох шкілках вирощені  саджанці-дерева викопують з грудкою ґрунту. Іноді у великих за розмірами розсадниках з великим обсягом виробництва великомірного садивного матеріалу шкілку архітектурних форм дерев  і чагарників виділяють в окремий відділ.

В сучасних розсадниках Голландії, Німеччини, Франції, Великобританії, США, Польщі та інших країн у відділах формування значну площу займає специфічний підрозділ з виробництва декоративних саджанців із закритою кореневою системою або  так званої контейнерної культури декоративних деревних рослин в горщечках і контейнерах різної ємності. Він включає: площадку для приготування субстрату, цех з контейнерування та переконтейнерування рослин, зрошувальна мережа і відповідно обладнаний полігон для вирощування садивного матеріалу в ємностях. В даному розсаднику він також є.

Маточний відділ. В склад цього відділу входять  такі відділення:

плантаційне (насіннєві, живцеві та відводкові плантації), яке є основною базою для отримання вихідного матеріалу для подальшого виробництва декоративного, плодового або лісового садивного матеріалу; (Площа 1 га)

колекційне, яке може виконувати різні функції: бути маточником для насіннєвого і вегетативного розмноження видів деревних рослин,  які  займають незначну питому вагу в розсаднику, але представляють особливий інтерес оскільки є унікальними садовими формами з  декоративної  точки зору; виконувати роль зібрання – колекції видів деревних рослин (розарії, сирінгарії тощо); слугувати базою для проведення науково-дослідної та селекційної роботи з виведення нових форм і сортів декоративних рослин та моніторингу  за  станом і розвитком    інтродукованих порід; бути експозиційно – виставковим центром можливих варіантів використання продукції розсадника;

До допоміжної частини розсадника належать підрозділи, які забезпечують необхідні умови функціонування структур  безпосередньо пов’язаних з виробництвом  різних видів декоративного садивного матеріалу (відділи розмноження, формування, маточний).

Вона включає: господарські площі та споруди, мережу доріг, захисні лісові насадження  (полезахисні лісосмуги), живопліт, водойму та зрошувальну систему (мережу), площадку для приготування субстрату, прикопувальну ділянку, насіннєсховище, складські та спеціальні приміщення  для зберігання добрив, отрутохімікатів і готової продукції, резервний клин тощо.

На господарській площі в центрі розсадника  розташовують контору – офіс розсадника, гаражі, складські та інші спеціальні (холодильники) приміщення. Житловий сектор (садибу, гуртожиток) і приміщення відділу реалізації, як правило, виносять  за межі розсадника та розміщують її поблизу в’їзду на його територію. Особливі вимоги до розташування на території розсадника складських приміщень для зберігання добрив, паливно– мастильних матеріалів, хімічних засобів захисту деревних рослин та інших агресивних, з точки зору безпеки життєдіяльності людини, середовищ. Вони розміщуються відповідно до діючих вимог охорони праці та техніки безпеки.

Належні умови для функціонування виробничих частин розсадника забезпечують такі відділи: адміністративний, механізації робіт та енергетики, реалізації готової продукції, допоміжних виробництв та інші, які можуть бути організовані для забезпечення нормальної діяльності підприємства.

До адміністративного відділу належать: різні служби, починаючи від дирекції, бухгалтерії та закінчуючи охороною.

 

 

 

 

                                                  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                Розділ 3.

Основи агротехніки  вирощування Дуба звичайного.

     

 

3.1 Способи розмноження вказаної форми (опис всіх можливих способів розмноження з вказанням їх переваг та недоліків).

Дослідження засвідчують переважання паросткової частки дерев дуба над насіннєвою. До того ж на всіх пробних площах переважає рання феноформа дуба звичайного (35-72%). Пізньої феноформи є значно менше (5-37%).

Плід – жолудь, дозріває у серпні – вересні, у дубів каштанолистого і червоного – на другий вегетаційний сезон. Із всіх насінних зачатків розвивається тільки один, тому жолудь однонасінний горіх. До середини серпня сім’ядолі заповнені цукром, потім з’являються  крохмальні зерна і краплі жиру. Дозрілі жолуді до листопаду опадають. Плюска певний час ще тримається на пагоні. Поширюють жолуді птахи (сойки, голуби, фазани ), гризуни ( білки, польові миші ), вітер, вода. Частина пташиних запасів проростає. Жолуді дуба звичайного не потребують періоду спокою і проростають восени, а у дуба червоного – навесні. Проростає насіння швидко через значний запас поживних речовин. Оплодень тріскає, з’являється корінець, потім пагін. Перші листочки значно коротші, відрізняються від дорослих супротивним листкорозміщення, меншою розсіченістю і меншою кількістю бокових прожилків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2 Опис технології вирощування вказаної форми( визначення найбільш доцільного способу розмноження та розкриття основних технологічних заходів).

 

Сіянці дуба бажано вирощувати на родючих структурних ґрунтах. Жолуді найкраще висівати весною у добре зволожений ґрунт. Якщо на площі раніше дуб не вирощували, необхідно на кожний метр посівної борозенки вносити до 100 г ґрунту, взятого з дубових насаджень, або чисту культуру мікоризних грибів. Осінні посіви дуба потребують захисту від гризунів і здійснення заходів проти вимерзання жолудів і пошкодження сходів заморозками.

При вирощуванні сіянців  важливо своєчасно знищувати  бур’яни, розпушувати ґрунт і  проводити заходи по боротьбі з борошнистою  росою. Для одержання добре розгалуженої кореневої системи корені підрізають після появи першої пари листочків. Підрізку коренів виконують на 4 - 6 см нижче глибини загортання жолудів(12 – 14 см), після чого сіянці поливають. Стандартних розмірів сіянці досягають, як правило, в однорічному віці.