Особливості вирощування садивного матеріалу Дуба звичайного (Quercus robur) в Харьківській області

    Вегетативне розмноження – це утворення з окремих вегетативних органів рослин – коренів, стебел, листків, або їх частин – нових самостійних рослин з ознаками і властивостями материнської. Воно ґрунтується на здатності живих тканин до регенерації цілої рослини (до відновлення втрачених частин).

    При штучному  вегетативному розмноженні застосовують  усі види природного вегетативного  розмноження, а також інші, які  умовно можна об’єднати у такі чотири методи: розмноження не відділеними від рослин частинами, розмноження відділеними від рослин частинами, розмноження щепленням, клональне мікророзмноження.

 

   Розмноження кореневими паростками. Цей спосіб застосовують для одержання нових рослин осики, тополі сріблястої, білої черемхи, дерену, акації білої, маслинки, скумпії та деяких плодових (груші,сливи). У більшості порід паростки утворюються на коренях, які розташовані на глибині 1-3 см.

   

   Розмноження кореневими живцями застосовують для порід, які дають кореневі паростки – вільха, акація біла, осика, бруслина, обліпиха, липа, вишня, слива та ін. Живці беруть у жовтні – листопаді або рано весною до початку росту наземної частини переважно з дворічних коренів. Для цього розкопують кореневу систему маточних дерев і відокремлюють за допомогою секатора корені діаметром 0,5 – 1,5 см. До садіння їх зберігають у траншеях або погребі у вологому піску. Перед висаджуванням корені ріжуть на живці завдовжки 5-15 см. При висаджуванні важливо не переплутати базальну й апікальну частини живців. Для цього верхні кінці (апікальну частину) зрізують перпендикулярно до їх довжини, а нижні (базальну) – під кутом. Живці загортають у грунт, злегка притрушуючи верхній кінець. З пагонів, що розвиваються з живця, залишають один, найбільш розвинений, решту відламують.  

3.3 Визначення об’єму щорічного випуску садивного матеріалу декоративним розсадником для озеленення конкретного населеного пункту.

Площа вирощуваної культури в розсаднику:

П=(СхХ)/(КхН)

де:

П-площа вирощуваної культури, породи, га;

С-планове завдання вирощування саджанців (кількість садивного матеріалу культури, виду для щорічної реалізації, тис. шт.);

Х-кількість полів у сівозміні

К-повторюваність вирощування виду в межах однієї сівозміни;

Н- планових вихід саджанців ( сіянців ) з 1 га, тис. шт.

 

С=500000 шт

Х=1

К=1

Н=160000

 

П=500000х3=9,4 га

     1х160000

 

 

Площа вирощуваної  культури 9,4 га

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.4 Розрахунок площі розмноження і дорощування дерев і чагарників в розсаднику. Визначення корисної площі посівного відділення.

 

Розрахунок  площ виробничих відділень розсадника:

а) площа насіннєвого  відділення окремих порід розсадника:

    П_нв=(СхШхХ)

             (НхРхК)               

де:

  П_нв-площа насіннєвого відділення окремої породи, м² 

  С-кількість щорічно вирощуваних сіянців даної породи за плановим завданням, шт.;

  Ш-ширина посівної стрічки+ширина між стрічкової відстані, м;

 

 Н-плановий вихід стандартних сіянців з 1 м погонного посівного рядка (шт.);

 

 Р-кількість посівних рядків у стрічці;

 

  Х-кількість полів у сівозміні;

 

   К-кількість полів, які щорічно засіваються.

 

П_нв=(500000х0,60х3)=10000м²=1 га

             (30х3х1) 

Площа насіннєвого відділення окремої породи  1 га

 

б) площа шкілок окремих порід:

        П_шк=СхЖхХ

де:   П_шк- площа шкілки вирощуваної породи, м²;

        С-кількість сіянців (живців, відсадків, саджанців), щорічно висаджуваних у шкілку (план щорічного відпуску саджанців плюс нормативний відпад за період вирощування), шт.;

      Ж-площа живлення саджанця за прийнятою схемою, м²;

       Х- кількість полів у сівозміні.

 

  П_шк=500000х0,25х3=375000м²          

площа шкілки вирощуваної  породи 375000м²

 

 

 

 

Розділ 4.

 Агротехнічні  заходи дорощування садивного  матеріалу до товарного ґатунку 

Удосконалено агротехніку  вирощування садивного матеріалу  видів роду Quercus L., розроблено практичні основи вирощування сіянців інших видів дуба у відкритому і закритому ґрунті, з відкритою та закритою кореневою системою. Рекомендовано елементи поліпшення технології лісокультурного виробництва за участю різних видів дуба, розроблено основи мікроклонального розмноження Quercus robur L. У більшості лісогосподарських підприємств регіону заготівля насінного матеріалу різних видів дуба належним чином не забезпечена, тому навіть у насінний рік значна частина насіння втрачає схожість через незадовільні умови зберігання.. Найвищий показник ґрунтової схожості (більше 80%) при осінній сівбі спостерігається у жолудів, висіяних одразу ж після їх дозрівання і опадання (остання декада вересня і перші дві декади жовтня), до настання осінніх заморозків. За показником ґрунтової схожості ці терміни сівби можуть бути прийняті як оптимальні. Пізньоосінного висіву жолудів (перед настанням стійких морозів) слід уникати. Жолуді осінніх термінів сівби дають сходи майже на два тижні раніше, ніж при весняній сівбі. Найраніші сходи дають жолуді-проростки. Найдружніше сходять зелені жолуді. При сівбі стиглих жолудів масове з’явлення сходів затримується майже на тиждень, проте у цих жолудів спостерігається якнайменша кількість пізніх сходів. На відміну від осінніх посівів, у весняних посівів дружніше сходять жолуді пізніх (літніх) термінів сівби проте сходи з’являються (порівняно з осінніми) на 2-3 декади пізніше, що, зазвичай, співпадає з настанням посушливого періоду. Найкрупніші сіянці за діаметром стовбурця і за висотою формуються із жолудів, висіяних у період їх природної стиглості (кінець вересня – початок жовтня). Причому, спостерігається збільшення товщини стовбурців дубків при висіві більш стиглих жолудів. Попереднє пророщування жолудів при високих температурах і пізньоосіння їх сівба, як на загальній висоті, так і на товщині стовбурця, в цілому, не відображається. Приживлюваність сіянців, вирощених із жолудів різної стиглості, приблизно однакова. Відхилення за показниками приживлюваності, що спостерігалися між окремими термінами сівби, не перевищували відхилень між двома повторностями у межах одного терміну. При цьому збільшення відсотку приживлюваності у сіянців, вирощених із стиглих жолудів, не може бути визнано достовірним. Менша морозостійкість, у порівнянні із стиглими жолудями, характерна для жолудів пізньоосіннього висіву. Такі жолуді лише бубнявіють або трохи накльовуються, внаслідок чого у сім’ядолях з’являється надлишок вологи і вони вимерзають протягом зими при глибині висіву 8 см (від 8-10% до 14-22%). На інтенсивність росту сіянців помітно впливає глибина проникнення і загальний розвиток кореневої системи до моменту з’явлення першої пари листків. Залежно від інтенсивності проростання жолудів з осені і ступеня обмерзання, коріння розвивається по-різному. Сходам із зелених жолудів властиве утворення мичкуватої кореневої системи з двома (рідше одним) стрижневими коренями, із стиглих жолудів – звичайної стрижневої. Найглибше (35-40 см) проникає коренева система у сходів із стиглих жолудів сівби кінця вересня – початку жовтня. При весняній сівбі жолудів сходи на кінець вегетаційного періоду мають кореневу систему завдовжки 25-30 см. Відмінності у термінах появи сходів і в рості та розвитку коренів при сівбі жолудів різного стану стиглості значною мірою відображаються на подальшому рості сіянців. Своєчасне підрізування коренів при вирощуванні сіянців у відкритому ґрунті забезпечує збалансований розвиток надземної і підземної частини садивного матеріалу та кращу його приживлюваність у лісових культурах.. Застосування при хімічних доглядах ізопропіламінної солі гліфосату навіть при мінімально допустимій дозі забезпечує повне знищення бур’янів у посівах дуба звичайного впродовж вегетаційного періоду. Передпосівний обробіток насіння тиміном та емістимом забезпечує суттєве покращення росту сіянців (на 65,7 і 59,6% за висотою та 85,5 і 57,6% за діаметром кореневої шийки відповідно, порівняно із контролем). Вирощування сіянців різних видів дуба у теплицях дає можливість у 2,3-2,5 рази збільшити вихід стандартного садивного матеріалу з одиниці площі та забезпечити його стандартність протягом одного вегетаційного сезону. Використання контейнерів для вирощування садивного матеріалу дуба дозволяє продовжити сезон садіння лісових культур на весь вегетаційний період. При цьому практично виключається пошкодження сіянців при садінні. Сіянці дуба із закритою кореневою системою в удобреному ґрунті, а при можливості – оброблені регуляторами росту, в 1,5-2,0 рази ростуть енергійніше, ніж у відкритому ґрунті розсадника, зменшується кількість агротехнічних доглядів. Розмноження садивного матеріалу дуба звичайного методом культури тканин перспективне шляхом використання в ролі експлантата бруньок 2-3-місячних сіянців, вирощених у лабораторних умовах. Ріст сіянців дуба у лісових культурах залежить від умов вирощування садивного матеріалу. Найкращими біометричними показниками характеризуються сіянці дуба звичайного, вирощені у торф’яних таблетках, середні значення яких за висотою перевищують на 67,5% сіянці, які ростуть у лісових культурах, створених шпиговкою жолудів; на 49,4% – сіянці у лісових культурах, створених висаджуванням однорічних рослин із відкритою кореневою системою; на 12,8% – сіянці у лісових культурах, створених висаджуванням двохрічних рослин. За діаметром на рівні кореневої шийки це перевищення становить, відповідно, 68,4; 36,9 і 11,0%.

Науково-обгрунтовані сівозміни.

Сівозміни в розсадниках  зони Лісостепу.

Найбільш поширеними грунтами у розсадниках цієї лісо рослинної зони є темно-сірі лісові, опідзолені та глибокі чорноземи, які мають значну товщину гумусового шару (35-120 см) і відносно багаті на гумус (понад 4 %), їм притаманні непогані водно-фізичні властивості і помірне зволоження (ГТК = 0,9-1,0). Головною метою введення сівозмін у розсадниках цієї зони є збереження структури, підтримання і підвищення родючості грунтів, поліпшення їх водно-фізичних властивостей. Цього досягають введенням у сівозміни зайнятого пару – вирощуванням у полях попередника зернобобових та конюшини, діяльність кореневих систем яких сприяє відновленню структури грунтів. На менш родючих грунтах легкого механічного складу з метою збагачення орного шару органічними речовинами доцільно замість зернобобових періодично вирощувати сидерат на зелені добрива (боби кормові)

       При  травосіянні на кормові цілі в розсадниках Лісостепу використовують еспарцет, кострицю лучну, райграс високий, стоколос прямий та інші трави, які не засмічують площ.

 

 

 

 

      Сівозміни в розсадниках Лісостепу  (за Кальним П.Г.)

Строк вирощування, років	Варіант сівозмін	Кількість полів	Культури в полях сівозмін
			І	ІІ	ІІІ		IV	V		VI	VII
Посівне відділення
1-2	1	3	Пз(Пд)	С1		С2+1	-	-	-		-
1-2	2	7	Т1	Т2		С1	С2+1	Пз(Пд)	С1		С2+1
Деревна шкілка
2-4	1	5	Пз(Пд)	Сж1		Сж2	Сж3+1	Сж4+2
2-4	2	6	Т1	Т2		Сж1	Сж2	Сж3+1	Сж4+2		-
Плодова шкілка
3	1	4	Пз(Пд)	Д		Ок1	Ок2	-	-		-
3	2	5	Т1	Т2		Д	Ок1	Ок2	-		-

Умовні позначення: Т1,2-трави першого, другого року; Пз(Пд) – пар зайнятий ( пар удобрений).

 

Обробіток грунту.

Зяблева система основного обробітку грунту має місце в розсадниках різних грунтово-кліматичних умов. Вона включає такі прийоми: лущення, осінню культурну оранку і ранньо-весняне боронування. У розсадниках Полісся та Лісостепу лущення проводять на глибину 4-5 см, а Степу-8-12см. Через10-15 днів після появи сходів бур’янів проводять культурну оранку в посівному відділенні на глибину 20-35 см і 25-50 см у шкілках залежно від лісорослинної  зони. Для оранки в посівному відділенні використовують плуг ПЛН-4-35, а в шкілках – плуг плантажний навісний ППН-40. При цьому не слід допускати виносу підзолистого горизонту на поверхню грунту.

      На площах, що вийшли з-під садивного матеріалу,  зяблеву оранку проводять через  10-15 днів після викопування сіянців  та саджанців без попереднього  лущення. У разі потреби ( на  полях після викопування вели  комірних саджанців) перед оранкою  проводять планування поверхні. У районах з глибоким сніговим  покривом піднятий зяб залишають  на зиму незаборонованим (гребенястим), що сприяє нагромадженню вологи в грунті. Заключним етапом зяблевої системи є раннє весняне боронування, або так зване ранньовесняне закриття вологи.

      Особливістю  зяблевої системи в степових  розсадниках є глибше, ніж у  районах з достатнім зволоженням,  лущення (8-10 см, а в особливо  посушливі роки – 10-12 см) з одночасним  боронуванням. Після появи бур’янів проводять глибоку оранку( в посівному відділенні на глибину 30-32 см, а в шкілках – 40- 45см) з одночасним боронуванням. Система зяблевого обробітку в Степу також закінчується ранньовесняним боронуванням.

 Зайнятопарову систему обробітку грунту (Лісостеп, Степ) включає:

• агротехнічні прийоми зяблевої системи;
• сіяння сільськогосподарських культур з коротким вегетаційним періодом, які здатні засвоювати атмосферний азот (вико-вівсяна суміш, зернобобові, конюшина, люцерна та ін.);
• збирання врожаю;
• оранку без обороту скиби;
• ранньовесняне боронування (закриття вологи).

 

Застосування  мінеральних добрив в розсаднику.

Для сіянців більшості  листяних порід (близьким до оптимального) є рівень мінерального живлення при  наявності в грунті доступних  для рослин форм: азоту – 8,4, фосфору  – 17,7, калію – 9,4 мг в 100 г грунту. Для сіянців хвойних рослин – 7,1 – 8,7 мг в 100 г грунту.

 

  Орієнтовні норми внесення добрив у розсадниках Лісостепу на темно-сірих суглинкових та чорноземах вилужених (за Кальним П.Г.)

Добрива	Норма внесення органічних (т/га) і мінеральних (кг/га діючої речовини)                                                      добрива під
	зернобобові	Конюшину	Сіянці після зернобобових	Сіянці після сіянців	Плодові саджанці	Деревні саджанці
Органічні
гній або компост	-	-	15-20	25-30	35-40	30-35
Мінеральні
Фосфорні	45- 50	50-60	70-80	70-80	100-120	100-110
Калійні	30^5	40-50	20-25	20-25	35-40	35-40
Азотні	-	-	-	20-25	-	-

 

     Визначення  поточних норм внесень потребує  врахування багатьох факторів  і виконання численних агрохімічних  аналізів грунту. Складність рішення  цього питання зумовлена також  тим, що вміст поживних речовин  – величина змінна, і практично  неможливо передбачити як протягом  вегетаційного періоду під впливом  на грунт факторів навколишнього  середовища буде змінюватися  режим грунтового живлення рослин.   

    У розсадниках без зрошення норми внесення фосфорних добрив зменшують, а калійні не вносять.

    На кислих грунтах  необхідно застосовувати лужні  добрива. Фізіологічні кислі добрива  придатні лише при вапнуванні  кислих грунтів. На карбонатних  грунтах бажано застосовувати  добрива, що містять фізіологічно  кислі солі (суперфосфат, аміачна  селітра, сульфат амонію, хлористий  калій, калійна сіль, сірчанокислий  калій та ін.).

     Залежно від  строків внесення розрізняють:  допосівне (основне), припосівне (присадивне) та післяпосівне добриво (підживлення).

     Допосівне (основне) добриво. Як правило, це більша (понад 60 %) частина загальної дози добрива. Основне органічне та мінеральне добриво вносять до посіву або посадки під глибоку оранку. Час внесення добрив залежить від грунту, клімату, агротехніки вирощування садивного матеріалу та специфічних властивостей добрив (розчинності, концентрації).

      Припосівне (присадивне) добриво  призначене для оптимізації живлення рослин у початкові періоди їх життєдіяльності в тій чи іншій культурі (проростання насіння і появи перших корінців або у фазі живлення). У ці періоди рослини (сходи) не мають ще добре розвиненої кореневої системи і тому слабо використовують добрива, що внесені під глибоку оранку або внаслідок порушення коренелисткової кореляції після викопування (сіянці, саджанці) не спроможні, у повній мірі, забезпечити свою потребу у необхідній кількості елементів мінерального живлення для регенерації кореневих систем та їх швидкого росту після садіння на площу вирощування. Сучасні комбіновані сівалки та саджалки дозволяють одночасно висівати насіння та вносити припосівне (присадивне) добриво. На осінні посіви припосівне добриво вносять весною по розтало-мерзлому грунту або під час першого боронування.