Особливості вирощування та відгодівлі молодняку великої рогатої худоби на пасовищах. Профілактика розладів травлення і обміну речовин

Міністерство  аграрної політики України

Подільський державний  аграрно-технічний університет

Біотехнологічний факультет

 

Кафедра годівлі  тварин

та технології кормів

 

 

Особливості вирощування та відгодівлі молодняку  великої рогатої худоби на пасовищах. Профілактика розладів травлення і обміну речовин.

 

 

 

 

Курсова робота з  дисципліни

«Годівля тварин»

 

                                                                         Виконав: студент 1 група 2 підгрупи 2 курсу           

                                                                              факультету ветеринарної                                медицини

                                                                                     Лах Віталій Ігорович           

                                            Перевірив:____________________________

                                                                                                               (вчене звання, ПІБ викладача) 

                                                                                           ____________________________

 

 

Кам' янець -Подільський

2011

Зміст

Вступ

1.Огляд літератури                                                                                                      

1.1.Утримання молодняку великої рогатої худоби                                                           

1.1.2. Системи та способи утримання молодняку                                                                                                    

1.2. Технології вирощування молодняку та періоди росту

1.3.Норми годівлі  та потреби у поживних речовинах

1.4.Профілактика розладів травлення та обміну речовин

2.Розрахункова  частина.

2.1. Розрахунок  та аналіз раціонів для організації  годівлі тварин

2.1.1.Розрахунок раціонів для дійних корів

2.1.2.Розрахунок раціонів для сухостійних корів

2.1.3. Розрахунок  раціонів для молодняку ВРХ  на літній період

2.1.4.Розрахунок раціонів для молодняку ВРХ на зимовий період

2.1.5.Розрахунок раціонів для свиней на відгодівлі у літній період

2.1.6.Розрахунок раціонів для свиней на відгодівлі у зимовий період

2.1.7.Розрахунок раціонів для робочих коней  на літній період

2.1.8. Розрахунок  раціонів для робочих коней   на зимовий період

2.2. Оптимізація  раціонів годівлі сільськогосподарських  тварин 

     Висновки та пропозиції

    Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

За науково  обґрунтованими нормами харчування населення 60 % білка повинно припадати  на білки тваринного походження. Не менше половини їх мають становити м'ясні продукти, серед яких одне з провідних місць належить яловичині, яка відзначається високою біологічною цінністю. Білок і жир тут знаходиться у досить сприятливому співвідношенні, а жир топографічно розподілений так, що надає м'ясу ніжної структури та поліпшує його смак. Саме це притаманне худобі м'ясних порід. Жир розподіляється між волокнами м'язів, надаючи йому "мармуровості". Завдяки особливостям травлення та інтенсивному біосинтезу в рубці м'ясо жуйних збагачується на біологічно повноцінні білки, вітаміни, значною мірою групи В, ферменти та інші біологічно активні сполуки, що сприяє підвищенню його біологічної цінності за порівняно задовільної годівлі [11].

Основну масу яловичини  в Україні одержували і одержують  за рахунок вирощування надремонтного молодняка та відгодівлі дорослих тварин переважно молочних і, частково, молочно-м'ясних порід, поголів'я і продуктивність яких за останні роки різко зменшились (середньодобові прирости ледь перевищують 200 грамів), а виробництво продукції - збиткове.

Високі ціни на паливно-мастильні матеріали призвели до того, що частину земель неможливо обробити, тому доцільно створити культурні пасовища, зменшивши тим самим дуже високу розораність земель. Цим створено реальні передумови для розвитку м'ясного скотарства, в якому трудомісткість виробничих процесів менша у 10-15 разів, енергоємність - у 5-7 разів, а собівартість виробництва яловичини - у 5-8 разів, порівняно з молочним, що робить його рентабельним навіть в сьогоднішніх умовах.

Вирішальною умовою створення стад м'ясної худоби є  організація міцної кормової бази, що забезпечувала б необхідний рівень і повноцінність годівлі всіх груп тварин. Наукою встановлено і практикою переконливо доведено, що тільки при повноцінній збалансованій годівлі тварини максимально проявляють свої генетичні можливості, при чому повноцінність годівлі повинна визначатися не тільки кількістю в раціоні необхідних кормів, а й наявністю доступної енергії, поживних і біологічно-активних речовин [12].

Основними вимогами до годівлі м'ясної худоби і кормовиробництва у скотарстві, згідно концепції розвитку галузі в Україні на період до 20101 року, слід вважати:

• зональність систем годівлі і кормовиробництва;
• максимальне використання зелених кормів за рахунок пасовищ;
• комбіноване використання зелених кормів з сінажем, силосом в господарствах Лісостепу і Степу; 
• годівля кормами з сховищ (сінаж, силос) на заключній відгодівлі;
• забезпечення енергоресурсозбереження за рахунок оптимізації структури кормової бази і раціонів годівлі з використанням ЕОМ ;
• забезпечення максимального виходу енергії і протеїну з 1 га кормових угідь і ріллі та мінімальних їх витрат на одиницю продукції;

- біологічна  повноцінність раціонів за рахунок  підвищення якості кормів та  балансування раціонів за деталізованими нормами годівлі завдяки використанню комбікормів, білково-вітамінно-мінеральних добавок, преміксів з урахуванням фактичного дефіциту вітамінів та мінеральних речовин в кормах різних біогеохімічних зон України.

Якість яловичини, її кількість, яку одержують від  однієї голови худоби, залежить від багатьох факторів, серед яких кінцевим за часом і найважливішим за значенням є відгодівля. Під відгодівлею розуміють систему інтенсивної збалансованої годівлі для отримання високих приростів живої маси та високоякісної яловичини за оптимального співвідношення білка до жиру (1,5-2:1) [4].

 

 

 

 

 

 

1.1.2. Системи та способи утримання молодняку   

Залежно від  зональних і господарських умов застосовують стійлову, стійлово-вигульну та стійлово-пасовищну системи утримання молодняку. Першу використовують на комплексах і в господарствах, в яких зосереджене значне поголів’я. Там, де його кількість невелика, найефективніша стійлово-вигульна система, що передбачає утримання тварин у приміщеннях і на вигульно-кормових майданчиках. У господарствах із природними луками і культурними пасовищами можна використовувати стійлово-пасовищну систему утримання. В такому випадку у стійловий період тварини знаходяться в приміщенні, а влітку — на пасовищах або цілодобово прив’язані на довгих ланцюгових прив’язях.

Молодняк на м’ясо утримують прив’язно і безприв’язно. Прив’язний спосіб застосовують в умовах традиційної технології, на невеликих фермах, у відгодівельних і фермерських господарствах. Молодняк розміщують у стійлах, обладнаних годівницями, автонапувалками і ланцюговими або хомутовими прив’язами. Прив’язний спосіб може бути з використанням підстилки і прибиранням гною скребковим транспортером та без підстилки і в укорочених стійлах із щілинною підлогою або скребковим транспортером. Гній протоп-тується тваринами крізь щілини в бетоновані лотки або потрапляє в зону роботи транспортера. Прив’язне утримання молодняку з використанням підстилки і скребкових транспортерів для видалення гною потребує більших затрат праці на очищення стійл та внесення підстилки [6].

Залежно від прийнятої технології безприв’язний спосіб має такі модифікації: безприв’язний на глибокій підстилці в закритих при-міщеннях чи на відкритих майданчиках із навісами, безприв’язно-боксовий з суцільною або щілинною підлогою, безприв’язний у станках чи клітках із суцільною або щілинною підлогою. Він передбачає утримання тварин групами.

Найпрогресивніший спосіб при вирощуванні молодняку  на м’ясо — безприв’язне утримання, що дає можливість розмістити у приміщенні на 30 – 50 % тварин більше і довести  навантаження на одного оператора до 1000 голів, механізувати процеси роздавання кормів та видалення гною.

Економічно  вигідне безприв’язно-боксове утримання, яке поєднує в собі елементи прив’язного (наявність індивідуальних місць  для відпочинку) та безприв’язного (вільне переміщення тварин) утримання. Розмір боксів визначається віком тварин. Вони можуть бути відділені від місць годівлі чи примикати до них (комбібокси). Між боксами й годівницею або між двома рядами боксів розташований гнойовий прохід із суцільною чи щілинною підлогою.

Утримання молодняку  в закритих приміщеннях сприяє підвищенню його продуктивності та зниженню витрат кормів, а вирощування на глибокій підстилці або вигульних майданчиках  знижує вартість головомісця, енергоємність  і дає можливість підвищити навантаження на одного працюючого [5].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Технології вирощування молодняку та періоди росту

Основна мета вирощування молодняку — поповнення стада високопродуктивними тваринами. Щоб виростити худобу, яка б у повній мірі проявляла генетично закладені можливості продуктивності, необхідно з перших днів вирощування телят створювати оптимальні умови годівлі та утримання, що забезпечить нормальний ріст і розвиток тварин.

Молодняк розподіляють на ремонтний та надремонтний. Телята, одержані від високопродуктивних корів і добре розвинені, надходять у групу ремонтного молодняку, для них створюють кращі умови годівлі, їм більше випоюють молочних кормів. Надремонтний молодняк — це тварини, одержані від корів із невисокою продуктивністю і призначені для вирощування на м’ясо [12].

У молочному скотарстві розрізняють три періоди вирощування молодняку: молозивний, молочний і післямолочний. Молозивний період триває 7 – 10 днів. Теля через 30 – 60 хв після народження повинно одержати 1 – 2 кг молозива. Більша даванка його може викликати розлади травного каналу. Потім кількість молозива й молока поступово збільшують і доводять до 1/5 – 1/4 живої маси теляти.

У кишки новонароджених легко проникають мікроби, які потрапляють у кров і викликають різні захворювання. Це тому, що в крові телят немає білка глобуліну— носія імунних тіл. Глобулін надходить в організм новона-родженого з молозивом і зумовлює розвиток захисних імунобіологічних властивостей.

Молозиво забезпечує організм теляти комплексом вітамінів, а також збуджує перистальтику кишок, сприяє звільненню їх від первородного калу, проявляє послаблюючу дію. Воно містить майже у два рази більше сухої речовини, в 4 – 5 разів — загального білка, у 12 разів — альбуміну та глобуліну і в 1,5 раза більше мінеральних солей порівняно з молоком.

Із 7 – 10-денного віку телят привчать до поїдання сіна. Концентровані корми починають давати з 15 – 20-го дня, а соковиті — на другому місяці життя. За 6 міс залежно від норми молочних кормів концентрованих згодовують із розрахунку на одну голову 170 – 225 кг.

Протягом 10 – 15 днів телят утримують в індивідуальних клітках. Найдоцільнішими і найбільш економними є клітки Еверса завдовжки 1,5 м, завширшки 0,4 і заввишки 1 м. Підлога й стіни у них дерев’яні, що дає можливість створювати нормальні санітарно-гігієнічні умови утримання.

Взимку молодняк випускають на прогулянки у дворики. Влітку його бажано утримувати в таборах групами по 25 – 30 голів. Можна вирощувати телят змінно- груповим способом під коровами-годувальницями. Для цього виділяють здорових корів із невисокою продуктивністю і підпускають до них телят із 12-денного віку по 2 – 4 голови залежно від молочності годувальниці. Підсисний період триває 3 міс. За лактацію під такою коровою можна виростити 6 – 10 телят, або три групи, з витратою молока з розрахунку на одне теля 200 – 350 кг [8].

Приміщення для утримання молодняку обладнують станками, які відповідно до його ширини розміщують у 2 – 3 ряди. Місткість телятника має становити 25 % від поголів’я корів не фермі. Якщо їх небагато (менше 500), телятники блокують із родильним відділенням. Між рядами станків роблять кормові проходи. Температура в телятнику має бути 8 – 16 °С, оптимальна вологість повітря — 70 – 75 %, вміст у повітрі вуглекислоти — 0,2 – 0,3, аміаку — 0,026, сірководню — 0,01 %.

У 3-місячному віці телят формують у групи й утримують їх по 25 – 30 голів.

Якщо телят утримують у профілакторії до 10-денного віку, то для них необхідно мати 65 – 70 % місць від наявності їх кількості у родильному відділенні, а при подовженому строку (до 20 днів) — 80 – 90 %. Із профілакторію родильного відділення телят переводять у телятник, де їх утримують у групових клітках по 10 – 15 голів із розрахунку 1,5 – 2 м² площі клітки на одну голову.