Зв'язок соціології управління з іншими науками

План

Вступ 3

1. Виникнення і розвиток соціології управління. 4

2. Соціологія управління як наука: предмет, об'єкт, сутність та зміст. 7

3. Зв'язок соціології управління  з іншими  науками. 11

Висновок 14

Список  використаної літератури 15

 

Вступ

Соціологія управління є однією з найбільш важливих і перспективних галузей сучасної соціологічної думки, міжнародно визнаною самостійною науковою дисципліною з офіційним статусом, науково визначеним предметом, об’єктом та власним набором наукових специфічних методів.

Соціологія управління —  це спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає закономірності, засоби, форми та методи цілеспрямованого впливу на соціальні відносини й процеси, що відбуваються у суспільстві та його підсистемах з метою впорядкування, підтримки, збереження його оптимального функціонування й розвитку або зміни, переведення до іншого стану. Соціологія управління досліджує також природу управлінських відносин, з'ясовує соціальні цілі управління з погляду соціальних критеріїв, відповідності їх інтересам тих, ким управляють, аналізує соціальні наслідки управлінських рішень і дій.

Крім цього, вона вивчає проблеми організації процесів управління, весь комплекс питань добору, розстановки, навчання та виховання управлінських кадрів, міжособистісних стосунків працівників апарату управління під час виконання ними управлінських функцій; аналізує специфіку потреб та інтересів управлінців-менеджерів як окремої соціально-професійної групи, особливості їхньої моралі, традицій, звичаїв, культури, виховання, засоби формування та форми прояву таких соціальних якостей особистостей, як дисципліна, відповідальність, сумлінність тощо.

Отже, необхідність існування  даної науки є безперечною.

 

 

 

 

 

 

1. Виникнення і розвиток соціології управління.

Перші примітивні елементи науки управління, тобто певні спроби опису цього явища, спостерігаються  у працях Сократа, Ксенофонта, Платона, Аристотеля.

Платон підкреслював найважливіше значення управління у забезпеченні матеріального існування суспільства. Філософ вважав, що управляти країною повинні закони, але вони занадто абстрактні, і тому здійснювати нагляд за їх виконанням повинен політик, що володіє мистецтвом управління. Причому залежно від обставин Платон виділяє два стилі управління: політичний і тиранічний. Якщо громадяни виконують свої функції в суспільстві і дотримуються законів, то стиль управління державою повинен бути м'яким (політичним), якщо ж в суспільстві немає належного порядку і гармонійних взаємин, то використовується стиль управління, що ґрунтується на силі (тиранічний). Таким чином, у Платона знаходимо зародження ідей про стилі управління і про "найсучасніший" сьогодні ситуаційний підхід в управлінні.

Дещо іншу оцінку управлінській діяльності давав Аристотель. Він називав управління "панської наукою", сенс якої полягає у нагляді за рабами. 

Враховуючи історичний підхід, типи соціального управління можна  класифікувати відповідно до етапів розвитку суспільства: родоплемінне управління, управління в рабовласницькому, феодальному, індустріальному суспільствах. 

В умовах родоплемінних відносин авторитетні, наділені владою вожді племені здійснювали координацію всіх основних функцій життєдіяльності родоплемінних колективів. У цьому механізмі управління істотну роль відігравала групова свідомість, втілена у традиціях.

У рабовласницькому суспільстві вже виникають законодавчі принципи, диференціація влади, суворе розмежування сфер суб'єкта й об'єкта управління. Якщо родоплемінна спільність регулювалася неписаними законами, то за рабовласництва з'являються писані закони, наприклад, закони Хаммурапі.

В умовах феодалізму відбувається велика диференціація систем управління – політичних, правових, моральних, релігійних, філософських, художніх та інших, покликаних забезпечити відповідні принципи суспільної поведінки людей, соціальних груп, суспільства в цілому. 
Політична влада носила тут елітарний характер (передавалася у спадщину), як, втім, і майже всі форми матеріального і духовного виробництва (ремесло, лікування, культура землеробства, художня та ін.)

В умовах загальної демократизації суспільного життя політична  влада, назавжди втративши спадковий  характер, стає виборною, а правляча еліта формується з людей, здатних  керувати різними ланками суспільного  життя. Максимально використовуються досягнення науки і техніки, а також резерви людських можливостей. У кожному конкретному випадку організація управління має чітко виражений цілеспрямований характер, підкоряючись, разом з тим, в цілому стихійним силам ринку. Управління різними видами матеріального і духовного виробництва, що стає самостійною професією, вимагає спеціальної освіти, досвіду, навиків і навіть характеру.

Так формується особлива сфера  людського знання – соціологія управління, яка виокремлюється у самостійну наукову галузь лише наприкінці XIX ст. З того часу вже протягом більше як вікової історії наука соціального управління розроблює теорію, змістом якої є закони і закономірності, принципи, функції, форми й методи цілеспрямованого й ефективного управління діяльністю людей.

Перші праці, в яких було зроблено спробу наукового узагальнення нагромадженого досвіду та формування основ наукового управління, з'явились наприкінці XIX — початку XX ст. Це було відповіддю на потреби індустріального промислового розвитку, який дедалі більше набував таких специфічних рис, як масове виробництво і масовий збут товарів і послуг, орієнтація на ринки більшого обсягу та великомасштабну організацію у формі міцних корпорацій та акціонерних товариств. Підприємства-гіганти відчували гостру потребу в раціональній організації виробництва й праці, чіткій і взаємопов'язаній роботі всіх підрозділів та служб, керівників і виконавців щодо науково обґрунтованих принципів, норм і стандартів.

У своєму розвитку соціологічна теорія управління пройшла декілька етапів:

- класичний, або раціоналістичний  напрям, найтиповішими для якого  є школа наукової організації  праці, або наукового менеджменту  Ф. Тейлора; адміністративна, або класична школа управління А. Файоля; теорія ідеальної бюрократії М. Вебера;

- соціально-психологічний,  або гуманістичний напрям, для  якого найхарактернішими є теорія  людських відносин Е. Мейо; теорія "X" і "Y" Д. Мак-Грегора; теорія стилів управління К. Левіна та багато інших;

- системний, або методичний  напрям, який об'єднує як класичну  і соціально-психологічну школи,  так і численні прикладні концепції,  теорії та розробки на основі  кількісних методів, тобто методів  точних наук (кібернетики, математики), з широким використанням комп'ютерних технологій і програмного моделювання.

З виникненням цього напряму  відбувся остаточний перехід у розумінні  проблем управління від суто інженерного  підходу до соціологічного, в центрі уваги якого перебуває перш за все людина з її потребами, інтересами та цінностями. Значний внесок у  розробку проблем управління суспільством та різними його сферами зробили  А. Сміт, А. Файоль, М. Вебер, В. Зомбарт, Д. Кейнс, Й. Шумпетер, О. Богданов, В. Афанасьев, С. Булгаков, М. Туган-Барановський, М. Лосський, П. Друкер, Г. Саймон, Ч. Барнард та багато інших як зарубіжних, так і вітчизняних дослідників.

Даючи стислу характеристику генезису та еволюційного розвитку загальної  соціологічної теорії управління, необхідно  зазначити, що найбільш чітких обрисів  вона набула на початку століття в  концепціях "наукового управління" Ф. Тейлора, "ідеальної бюрократії" М. Вебера та "науки адміністрування" А. Файоля. Спочатку її розвиток ішов шляхом жорсткого раціоналізму в управлінні. Однак технократичні ілюзії стали розвіюватися вже в 30-ті роки XX ст., коли стало зрозуміло, що в багатьох випадках жорсткий раціоналізм не є кращим шляхом підвищення ефективності діяльності людей і організацій.

Тому раціоналізм в  соціологічній теорії управління став поступатися місцем іншому підходу, чи напряму — поведінковому, що ґрунтується  на знаннях фундаментальних положень соціології та психології щодо суб’єктів  господарської діяльності. Завдяки  цим знанням стало можливим поглиблене розуміння реальної суті управління як в організаціях, так і в ширших соціальних системах. З'явились такі поняття, як участь працівників в  управлінні, лідерство, імідж керівника, особисте зростання тощо. Набуло права  громадянства і саме поняття "особистість  в організації". Управління почало соціологізуватися, а соціологія — спеціалізуватися. Отже, соціологія була не тільки сприйнята наукою управління, а й почала розглядатися як необхідна складова цієї науки.

 

2. Соціологія управління як наука: предмет, об'єкт, сутність та зміст.

Соціологія управління –  це галузь соціологічного знання, що вивчає систему і процеси управління в умовах соціальних відносин, які  
складаються в суспільстві.

Специфічною особливість  соціології управління є те, що вона відноситься до активної соціології. Соціологія управління, використовуючи понятійний і методологічний апарат прикладної соціології, дає змогу виявити реальні зміни на різних рівнях взаємодії людей.

Таким чином, соціологія управління, як частина загальної соціології, розглядає процес становлення, функціонування і розвитку певної сфери життєдіяльності; досліджує механізм соціальних змін та соціальних відносин, закономірності соціальних дій і поведінку в процесі управління.

Власне під управлінням розуміють заснований на достовірному знанні систематичний вплив суб'єкта управління (керівника) на соціальний об'єкт (керований –  в ролі такого може виступати суспільство в цілому, його окремі сфери: економічна, соціальна, політична, духовна, а також різні ланки (організації, підприємства , установи і т.п.)) з метою забезпечення їх цілісності, нормального функціонування, вдосконалення і розвитку та досягнення поставлених цілей. Управління здійснюється шляхом цілеспрямованого впливу на умови життя; людей, їх цілісні орієнтації, поведінку. Його головним призначенням є забезпечення добре скоординованої цілеспрямованої діяльності як окремих учасників спільних зусиль (трудових, політичних, спортивних та ін), так і соціальної організації (системи) в цілому.

Процес управління включає в себе безліч різнорідних компонентів, внаслідок чого досліджується різними науками – політологією, соціологією, психологією, економічними науками. Проте кожна з них виділяє з нього свій, тільки їй властивий об'єкт і предмет дослідження

Об'єктом соціології управління є управлінські процеси, що протікають в суспільстві та його окремих підсистемах (політичній, економічній, соціальній, соціокультурній) або організаціях (підприємствах, установах та ін), що розглядаються і інтерпретуються з точки зору взаємодії людей, об'єднаних в сімейні, професійні , територіальні та інші групи і включених в різноманітні процеси співробітництва, взаємодопомоги, суперництва.

Предмет соціології управління складає вивчення, оцінка та вдосконалення процесів управління різними типами спільнот, організацій, соціальних інститутів і суспільства в цілому, кожне з яких являє собою специфічну систему соціальних взаємодій індивідів та їх груп.

Виокремлення об'єкта і предмета соціології управління дає можливість більш повно представити специфіку цієї галузі соціологічного знання.

Вона вивчає різноманітну діяльність державних і громадських  органів управління, перш за все як соціальних систем:

1. весь комплекс підбору,  розстановки, формування управлінських кадрів;

2. відносини і взаємодії,  що складаються між працівниками  апарату управління і підпорядкованими  їм працівниками та організаційними структурами;

3. дослідження і формування  цілей управління з точки зору  соціально-економічних і соціально-психологічних  критеріїв, їх відповідності інтересам і очікуванням керованих;

4. аналіз і оцінку соціальних  наслідків прийнятих управлінських  рішень, визначення ефективності управлінських дій;

5. вивчення та вдосконалення  соціальних механізмів систематичного, заснованого на достовірному  знанні, впливу суб'єкта управління (керуючої підсистеми) на соціальний  об'єкт (керовану підсистему) для  збереження її якісної специфіки  і цілісності, забезпечення її  нормального функціонування, успішного руху до заданої мети.

Соціологія управління в  своєму розвитку базується на сформульованих Ф. Тейлором, А. Файолем, М. Вебером, Е. Мейо, та іншими великими теоретиками та практиками управлінської діяльності принципах наукового управління соціальними та промисловими організаціями.

Визначивши особливості  соціології управління як спеціальної  соціологічної теорії, а також  її об'єкт і предмет, можна сформулювати її основні завдання.

Перше з основних завдань соціології управління полягає у вивченні реальних фактів, що складають складну, динамічну сітку управлінської діяльності; фактів, в яких виявляються особливості взаємодії тих людей, які управляють різними соціальними спільнотами та організаціями, і тих, хто, не займаючи керівних постів, не включений в управлінську діяльність і змушений підкорятися першим, виконувати їх розпорядження, накази, вказівки.

Друге завдання соціології управління полягає у тому, щоб з величезного і різноманітного скупчення реальних фактів управлінської діяльності виділити найбільш важливі, типові і на цій основі виявити тенденції розвитку процесів управління, їх зміни залежно від зміни соціально-економічних, політичних, соціокультурних умов життєдіяльності людей, розвитку їх груп і спільнот, суспільства в цілому.

Третє завдання соціології управління обумовлене ​​необхідністю пояснити, чому в системі та структурі управлінської діяльності з'являються ті чи інші нововведення, в силу яких обставин виникають нові практичні способи їх реалізації в управлінських процесах.