Концепт комунікативно-структурованого життєсвіту за Ю. Габермасом

 

 

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

 

Філософський факультет

 

 

РЕФЕРАТ

до складання заліку з інформатики

“Концепт комунікативно-структурованого життєсвіту за

Ю. Габермасом”

 

 

Виконав

аспірант 1 року навчання

за фахом 23.00.02

кафедри політології

Косенко Дмитро Васильович

 

________________________

 

Науковий керівник

доктор філософських наук, професор

Кирилюк Федір Михайлович

 

_________________________

 

 

Київ – 2011

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….2

Розділ 1. Введення: підходи до розуміння проблем раціональності і деякі особливості міфічних та сучасних способів розуміння світу………………….4

Розділ 2. Теорія раціоналізації Макса Вебера…………………………………..6

2.1 Західний раціоналізм……………………………………………………….....7

2.2 Розчаровування релігійно – метафізичних картин світу…………………...8

2.3 Модернізація суспільної раціональності: Роль протестантської етики…...9

2.4 Раціоналізація закону. Діагноз  часів Вебера………………………………10

Розділ 3. Макс Вебер в традиції західного Марксизму і Критика інструментального розуму ……………………………………………………...10

Висновки…………………………………………………………………………13

Abstract……………………………………………………………………………15

Список оригінальної літератури, яка прочитана англійською мовою та викладена в рефераті……….……………………………………………………17

 

Вступ

Для обґрунтування вибору літератури прочитаної англійською мовою до дисертаційного дослідження на тему: “Концеція політичної влади в комунікативній теорії Ю. Габермаса”, спробуємо виділити проблематику, актуальність та новітність даної роботи.

Наукова проблема полягає в тому, що сьогодні вітчизняна й світова наукова думка не має достатнього теоретичного досвіду вивчення пізнавального, теоретико-методологічного потенціалу цієї концепції. Відтак на сучасному етапі розвитку науки практично відсутні ґрунтовні знання про можливості, структуру, механізм реалізації цього потенціалу теорії комунікативної раціональності. В системі політологічно та філософського знання фактично ще не вироблено конкретних теоретичних засобів для опису, пояснення і прогнозування, що закладено до потенціалу концепції комунікативної раціональності Габермаса.

Також проблематика даної теми дослідження підсилюється тим, що вчення комунікативної дії є недостатньо дослідженим, в політичному контексті аналітичної літератури, особливо з огляду на глобальні процеси, які спрямовані на розвиток світової системи, та тенденції до утворення політичних інститутів глобального рівня, що підсилюється розвитком та зростаючою роллю інформаційних технологій.

Доцільність здійснення аналізу комунікативної теорії Ю.Габермаса постає у зв’язку із недостатньою дослідженністю даної проблематики у наукових колах, і також тому, що завдяки активному залученню передових комунікаційних технологій, їх активному використанню, особливо в політиці, зокрема під час виборчих процесів усіх рівнів, у засобах масової інформації, організації пропагандистської діяльності сучасних партій та громадських організацій, зростає інтерес до комунікативної теорії з боку суспільства.

Актуальність даної теми дослідження зумовлено тим, що на сучасному етапі розвитку людства в період становлення нової інтелектуальної епохи однією з найбільш значущих її особливостей стає нагальна потреба вивчення всезростаючих масштабів глобалізації й соціальної інтеграції індивідів, що охоплюють практично всі аспекти життєсвіту соціуму. Ці соціальні феномени є неможливими без піднесення ролі комунікації в суспільстві, досягнення мовного взаєморозуміння між культурно неоднорідними представниками міжнародної спільноти.

Переосмислення теоретичних підвалин, завжди буде актуальним завданням, адже опанування досвіду вирішення теоретико – методологічних проблем класиками, є фундаментом для продовження дослідження та вирішення комплексу сучасних проблем. Так як суперечливе оцінення теорії комунікативної раціональності зарубіжними, а особливо вітчизняними науковцями у радянські часи, не сприяло повноцінному розкриттю теоретико – методологічнго потенціалу даної теорії. Тому концепція комунікативно-структурованого життєсвіту за Ю. Габермасом складає для нас надзвичайно великий науковий інтерес.

Новітність: вперше робиться спроба розкрити науковий внесок Габермаса у розвиток політологічної теорії, так, як в межах його концепції комунікативної раціональності окреслено пізнавальні обмеження класичних і сучасних політологічних підходів, здійснюється наукова спроба більш цілісного, багатоаспектного розгляду проблематики раціональності на основі інтеграції цих підходів. Комунікативна концепція раціональності поглиблює міждисциплінарні зв’язки в науці, а положення Ю.Габермаса про раціоналізацію політичної сфери життєсвіту сприяє збагаченню політологічного уявлення комунікації й теорії комунікативно-структурованого життєсвіту.

Тому для повноцінного висвітлення дисертаційного дослідження ми змушені звернутися до основної праці мислителя: Habermas J. The theory of communicative action, а саме до Volume one – Reason and the rationalization of society [1.].

 

Розділ 1. Введення: підходи до розуміння проблем раціональності і деякі особливості міфічних та сучасних способів розуміння світу

Основною ідеєю теорії комунікативної дії є система раціональності, що являється процесом до комунікативно-структурованого суспільства, яка пронизує весь життєсвіт має двоїсту структуру – інструментально-стратегічну та комунікативну раціональність.

Поділ суспільства на систему і життєсвіт, сферу цілераціональної та комунікативної дії необхідно Габермасу, щоб внести корективи у вирішення проблеми раціональності, яку почав розробляти ще М. Вебер для визначення форм капіталістичної господарської діяльності, руху буржуазного приватного права і панування бюрократії. Поняття раціональності повинно було застосовуватися до тих сфер суспільства, які підпорядковані цілераціональній дії. Габермас вважає, що це поняття потребує історичного коригування, оскільки життєсвіт людини зазнає постійної структурної “колонізації”.

Габермас розглядає історичний процес як розвиток раціоналізації суспільства, тому поділ практики на комунікативні та інструментальні дії необхідно, щоб уникнути змішання обох процесів раціоналізації, які визначають історичну еволюцію, при цьому раціоналізація впливає не тільки на продуктивні сили, але певним чином і на нормативні структури.

Категоріальна відмінність між “інструментальною” та “комунікативною” дією має розділити два історично не залежать один від одного процесу можливої раціоналізації. Тільки тоді, вважає Габермас, можливо більш точно визначити зміст веберовского поняття “раціоналазація”, і тим самим виявити відмінність між “раціоналізацією” та “емансипацією”. Інструментальні дії можуть розглядатися в двох аспектах: в тактичному аспекті емпіричної діяльності технічними засобами і в стратегічному аспекті консистенції вибору відповідних засобів. Вони можуть бути раціоналізовані у розвитку засобів, що вимагає розвитку технічно використовуваних знань, а вибір засобів та раціональність рішень вимагають пояснення і внутрішньої консистенції систем цінностей і максимумів рішень, а також коректних висновків у вибіркових діях. Комунікативна дія, зазначає Габермас, може бути раціоналізована в декількох аспектах: в нормативно-регулятивному контексті спілкування, в особистісному аспекті вибору оцінок, у морально-практичному аспекті.

Виходить, що раціоналізація традиційного життєсвіту - це закономірна необхідність. Разом з тим, згідно Габермасу, раціоналізація посттрадиційного життєсвіту являє собою загрозливий процес, бо в нього проникають за допомогою своїх функцій та імперативів системи господарства і влади. Відбувається колонізація життєсвіту: з повсякденного життя витісняються морально-практичні елементи, посилюється бюрократизація цього світу, відбувається культурне збіднення життєсвіту.

Порівнюючи міфічний і сучасний спосіб розуміння світу, Габермас приходить до висновку про те, що різниця між ними грунтується на фундаментальній відмінності понятійних систем, в яких вони інтерпретують світ. Грунтуючись на роботах К. Леві-Стросса та Ш. Годеля, Ю. Габермас характеризує міфічний спосіб розуміння світу як нерозривну єдність, у якій кожен пункт досвіду метафорично або метонімічні асоціюється з будь-яким іншим пунктом. Це асоціювання проводиться за допомогою бінарних відносин схожість і відмінність.

Асоціативна природа міфічного розуміння світу діаметрально протилежна аналітичному поділу об'єктивного, суб'єктивного та соціального світів, основоположного для сучасного розуму. Ю. Габермас показує, що недостатність розрізнення сфер віднесення життєсвіту і відсутність рефлексії характерно не тільки для міфічної стадії розвитку так званих примітивних народів, але існує і в розвинених країнах, особливо у дітей та підлітків.

Протиставлення “закритого” (міфічного) і “відкритого” (сучасного) поглядів на світ дає Ю. Габермасу можливість стверджувати, що друге розуміння світу є більш раціональним. Доводячи раціональність сучасного світорозуміння, він вказує логічну перевагу пізнавального потенціалу сучасної людини над міфічним і релігійно-метафізичним пізнанням.

Отже різниця між міфічним і сучасним розумінням світу базується на різниці поняттєвих систем, у яких вони інтерпретують світ. Сучасний розум аналізує світ, розділяючи об'єктивне, суб'єктивне та соціальне, що свідчить про більш раціональне світосприйняття.

Розділ 2. Теорія раціональності Макса Вебера

В центрі 1-го тому дослідження Габермаса покладена теорія раціоналізації М. Вебера. Габермас аналізує “модернізацію суспільства” як диференціацію капіталістичного господарства і держави епохи модерн, “культурну раціоналізацію” - як розвиток сучасної науки і техніки, автономного мистецтва, етики принципів та норм, вкоріненої в релігії. Розбирається “практична раціональність” (постановка цілей, застосування засобів, ціннісна орієнтація), досліджується раціональність дії на трьох рівнях – інструментальної раціональності, раціональності вибору та нормативної раціональності. Для пояснення мовних аспектів комунікативної дії Габермас використовує логіко-семантичну літературу (проблематика значення і сенсу в працях Вітгенштейна, Строссона, Остіна та ін.).

Макс Вебер - єдиний серед класиків соціології, хто порвав як з передумовами історико-філософського мислення, так і з основними допущеннями еволюціонізму, поставивши при цьому завдання зрозуміти модернізацію давньоєвропейського суспільства як результат універсально-історичного процесу раціоналізації. Макс Вебер зробив процеси раціоналізації доступними для широкого емпіричного вивчення, не змінив їх, таким чином, щоб аспекти раціональності розчинилися в суспільних процесах навчання. Макс Вебер залишив свою роботу у незавершеному стані, проте керуючись його теорією раціоналізації, можна реконструювати проект в цілому. Ця перспектива витлумачення, котра вже домінувала в дискусіях 20-х років - головним чином філософських - але потім була витіснена на задній план на користь суворо соціологічної інтерпретації, орієнтованої на “Господарство і суспільство”, знову отримала визнання в дослідженні творчості Вебера. Саме тоді, коли основною перспективою розгляду стає сукупність його праць, стають видні суперечності. За допомогою комплексного, хай і далеко не проясненого поняття раціоналізації Вебер аналізує той релігійно-історичний процес розвороження, який повинен створити необхідні внутрішні передумови для виникнення західного раціоналізму, але аналіз громадської раціоналізації, коли вона розгортається в епоху модерну, він веде, виходячи з обмеженої ідеї целераціональності. Це поняття цільової раціональності Вебер розділяє, з одного боку, з Марксом, з іншого боку -з Хоркхаймером і Адорно.

2.1 Західний раціоналізм

У відомих “Попередніх зауваженнях” до зібрання своїх творів з соціології релігії, Макс Вебер, підбиваючи підсумок, вказує на “універсально-історичну проблему”, над проясненням якої він працював усе життя, а саме питання про те, чому за межами Європи “ні науковий, ні художній, ні державний, ні економічний розвиток не пішов по тому - ж шляху раціоналізації, який характерний для Заходу”. У зв'язку з цим Вебер перераховує безліч феноменів, які вказують на “специфічний раціоналізм, властивий західній культурі”. Вебер називає насамперед сучасне природознавство, що надає теоретичному знанню математичної форми і перевіряє його за допомогою контрольованих експериментів, він додає систематичне професійне виробництво в рамках університетських організованих наук; згадує вироблену для ринку друковану літературну продукцію і інституалізовані в театрах, музеях, журналах і т.д. професійне художнє виробництво; гармонійну музику з її формами сонати, симфонії, опери і такими інструментами, як орган, фортепіано, скрипка; застосування лінійної та повітряної перспектив у живопису та конструктивні принципи великих монументальних споруд. Він перераховує далі: науково систематизоване вчення про право, інститути формального права і відправлення правосуддя юридично освіченими професійними чиновниками; сучасне державне управління з раціональною організацією чиновників, що діє на основі встановленого права; далі, піддаються обчисленню приватноправові відносини і що працює з орієнтацією на прибуток капіталістичне підприємство, що припускає відділення домашнього господарства від виробництва (тобто поділ особистого та виробничого майна) та раціональне ведення бухгалтерського обліку, формально вільна праця, організований з точки зору економічної ефективності та використовує наукові пізнання для поліпшення виробничого обладнання та організації підприємства. Нарешті, він вказує на капіталістичну господарську етику, яка є частиною раціонального способу життя, «бо в такій же мірі, як від раціональної техніки та раціонального права, економічний раціоналізм у своєму виникненні залежить і від здібності і схильності людей до певних видів практично-раціонального способу життя взагалі.

2.2 Розчаровування релігійно – метафізичних картин світу

Габермас показує, що фоном для веберовской теорії раціоналізації виступає неокантіанська філософія цінностей, імпліцитно спираючись на яку Вебер аналізує процес релігійно-метафізичного розчаровування картин світу як результат диференціації культурних ціннісних сфер. Саме ця теоретична перспектива дозволяє Веберу здійснити свій аналіз одночасно на двох рівнях: з одного боку, з точки зору універсально-історичного виникнення сучасних структур свідомості, з іншого боку - з точки зору втілення цих структур раціональності в громадських інститутах. Габермас піддає систематичній реконструкції встановлені Вебером комплексні взаємозв'язку між цими двома рівнями, підкреслюючи, що лише з урахуванням конститутивного значення філософського поняття “втілення цінностей” може бути адекватно схоплена логіка веберовского історико-емпіричного аналізу процесу розчаровування релігійних картин світу. При цьому Габермас виявляє два основні обмеження, властивих даному аналізу. По-перше, розгляд раціоналізації картин світу лише в етичному аспекті (з точки зору формування сучасних уявлень про право і моралі), без урахування трансформації когнітивних і експресивних складових (тобто змін у сфері сучасної науки і мистецтва). По-друге, реконструкція історії формування уявлень про право та мораль не з точки зору структур релігійної етики взагалі, а виходячи з виникнення цілком конкретної історичної форми - капіталістичної господарської етики.