Концепт комунікативно-структурованого життєсвіту за Ю. Габермасом

2.3 Модернізація суспільної раціональності: Роль протестантської етики

В третій частині другого розділу Габермас зупиняється на логіці веберовского аналізу модернізації, показуючи, що саме взята Вебером за вихідну точку аналізу (інституціоналізація підсистем целерациональної дії у формі капіталістичного підприємства і сучасного державного апарату) дозволяє Веберу розглядати модернізацію як суспільну раціоналізацію. Габермас доводить, що веберовский аналіз модернізації не вичерпує пояснювального потенціалу його власної теорії. Систематично слідуючи останньої (чого сам Вебер, з точки зору Габермаса, не робить), ми повинні, в кінцевому рахунку, констатувати, що обраний Європою шлях суспільної раціоналізації являє собою лише приватну історичну форму раціоналізації, одну з багатьох систематично можливих, яку, однак, Вебер ототожнює з громадською раціоналізацією взагалі.

Також Габермас звертає увагу на те, що в теорії Макса Вебера, сучасне право лише раз згадується в контексті державного порядку в якості організаційного засобу, позбавленого якої б то не було морально-практичної суті. Проте сучасне право відіграє для інституціоналізації целерациональних орієнтацій дій таку ж роль як і протестантська професійна етика. Без надання правового характеру капіталістичним господарським зв'язкам не може бути осмислена автоматизація або само стабілізація що звільнилася від своїх етично-мотиваційних підстав підсистеми целерациональної дії. Тому поставлений в “проміжному розгляді” діагноз сучасності може підтвердитися лише в тому випадку, якщо Веберe вдасться відокремити розвиток сучасного права від долі морально-практичної раціональності і тлумачити його як подальше втілення когнітивно-інструментальної раціональності.

2.4 Раціоналізація закону. Діагноз часів Вебера

Основою тих суспільних теорій, в яких дано діагноз часу, і які, виходячи з теорії Вебера, ведуть, з одного боку, через Лукача до Хоркхеймеру і Адорно, з іншого - через Фрейера до Гелену і Шельскі, служить зіммелевска філософія культури. Макс Вебер розвиває у своєму відомому “Проміжному розгляді” («Zwischenbetrachtung») парадоксальне розуміння раціоналізації, що спирається на неокантіанські елементи зіммелевского діагнозу, а саме, на конфліктний потенціал диференційованих за власним змістом сфер цінності і життєвих структур.

Наукова раціоналізація веде до того, що Вебер називає “втратою сенсу та внутрішньої потреби”. У своєму діагнозі сучасності він, таким чином, стикається з проблемами “безглуздості”. У сфері цінностей йде боротьба всіх протии всіх. Результат цієї боротьби не може бути вирішений наперед раціональними аргументами і критеріями. Подібно екзистенціальним філософам, Вебер стверджує, що ми повинні робити вибір у цій боротьбі, який, проте, ніколи не може бути раціонально обгрунтований. У цьому полягає так званий децизионізм Вебера.

В своєму діагнозі часів Вебер тісно додержується теоретичної перспективи, в якій раціоналізація уявляється як продовження світового історичного процесу розшаровування.

Розділ 3. Макс Вебер в традиції західного Марксизму і критика інструментального розуму

Застосування розуму як інструмента - основна риса європейської цивілізації, динаміка якої представлена в “Діалектиці Просвітництва” як динаміка саморуйнування цивілізаційного процесу. Ставлячи діагноз стану сучасності і намагаючись знайти відповідь на питання, чому людство замість того, щоб вступити в справді людські відносини, переходить у новий стан, схожий на варварство, Хоркхаймер і Адорно відповідали: людина Нового часу переоцінює свої можливості. Висуваючи претензії технічного панування над природою, він відчужувався від природи взагалі і своєї природи зокрема: “Просвітництво відноситься до речей як диктатор до людей, воно знає їх як об'єкти маніпуляції” На відміну від М. Вебера, який уявляв процес історії як розміфологізацію світу через його раціоналізацію, Хоркхаймер і Адорно вважали, що існує органічна єдність міфу і раціо. Тому веберовский підхід ними споконвічно відхилявся. Виходячи з тотальних домагань інструментального розуму, людина зруйнувала багатство особливого. Такий песимістичний діагноз часу дали творці “Діалектики Просвітництва”.

Адорно вважав, що тільки всеосяжна практика розуму здатна трансцендидувати суспільство в цілому як несправжнє. Вона зможе повернути філософії хоч деяке значення в пошуку нормального життя. Ця постановка питання виявляє інтенцію критичної теорії Хоркхаймера і Адорно як практичної філософії, яка прагне, виходячи з суспільної практики, знайти такі діалектичні положення, які сприяли б відходу від повного усуспільнення і уречевлення людини. Під зняттям упредметнення розуміється звільнення від залежності з боку зовнішніх сил. Правову основу своєї теорії Адорно вбачає в ідеї примирення, в запереченні горя і придушення як способі знайти розраду і надію в цьому житті, бо людина смертна.

Хоркхаймер і Адорно виходили з того, що людина не в змозі визначити ті чи інші взаємозв'язки в суспільстві своєю волею і свідомістю, і посилалися при цьому на такі явища, як пізньокапіталістичному масова культура і фашизм, що обмежили простір можливості автономного політичного формування волі, що призвели до того, що людина тільки утопічно може розглядатися як суб'єкт суспільного життя. Габермас, проголосивши зміну парадигми від цілеспрямованого до комунікативного дії, реконструював поняття раціональності, виходячи з умов децентралізації світорозуміння: інтерсуб'ектівний по своїй природі комунікативний розум не дає змоги беззаперечно підпорядкувати себе осліплого самозбереження. Сфера його дії поширюється не на самозберігається суб'єкта, що вступає у відношення з системою, що обмежує його від навколишнього світу, а на символічно структурований життєсвіт, що конституюють виходячи з інтерпретаційних успіхів його учасників і відтворюється через комунікативну дію. При цьому Габермас вказує, що інтеграція членів суспільства, що здійснюється через процеси розуміння, знаходить свої межі в силі стикаються інтересів і у вазі системних імперативів (про це мова йде у другому томі «Теорії комунікативної дії»). Тому на противагу Хоркхаймер і Адорно, Габермас, відмовившись від трактування суспільної раціоналізації як уречевлення свідомості, що приводить до парадоксів, що демонструє непридатність філософії свідомості для побудови теорії суспільства, переформулював проблематику упредметнення в термінах комунікативної дії.

Габермас показав, що політична взаємозв'язок дій координується через акти колективного розуміння, а комунікація та дискурс окреслюють простір свободи демократичного суспільства, звідси й різні підходи до трактування історичного процесу: Хоркхаймер і Адорно впадають у нестримний песимізм, будуючи «Діалектику Просвітництва» як негативну філософію історії.Негативною константою історичного процесу для них є зростання влади інструментального розуму. Епоха фашизму для них - це момент зеніту репресивної раціональності. Для Габермаса неправомірні такі узагальнення.Він вважає, кожен історичний момент містить у собі єдність суперечливих тенденцій, не вміщується у прокрустове ложе «прогресу» чи «регресу» 7. Він прагнув інтегрувати у своїй теорії та аспект панування, і аспект емансипації.Габермас розрізняє різні типи координації дії: або через консенсус учасників, або через функціональні взаємозв'язки дій. Він виходить з того, що існує залежність між зростом складності системи і структурною диференціацією життєсвіту. Але він вважає, що неможливо такий стан суспільства, коли соціальний контроль цілком перейшов би до системних механізмів, а саме з такої точки зору виходять автори «Діалектики Просвіти» у своїй критичній теорії суспільства.

Висновки

Отже опрацьовану літературу необхідно використати в дисертаційній роботі, тому-що праця Ю. Габермаса “ТЕОРІЯ КОМУНІКАТИВНОЇ ДІЇ” є результатом багаторічних пошуків автора щодо комунікативної дії в суспільстві, і задумана як основа широкомасштабної теорії суспільства. При всій значимості, та грандіозності поставлених в ній задач, а це: прагнення по новому осмислити теорію суспільної раціоналізації М. Вебера; прояснити основні поняття етики; теорії мови та дії; поняття раціональності, дана праця Габермаса лежить в руслі критичної філософії. Вона бере свій початок у Канта, та в ХХ ст. знаходить своє втілення в критичні філософії Франкфуртської школи, представником другого покоління якої і є Юрген Габермас. Теорія комунікативної дії, це беззаперечно продовження критичної теорії суспільства М. Хоркхаймера і Т. Адорно. Але Габермас не розділяє їх песимістичного діагнозу сучасності, протиставлячи цьому мотив Просвітництва і вбачаючи в труднощах класичного Просвітництва не симптом його приреченості а швидше необхідність його оновлення шляхом переосмислення класичного поняття раціональності.

Очевидно, що “Теорія комунікативної дії” Габермаса вивела дискусію про природу раціональності та проблемі раціоналізації, про її протиріччях на новий рівень, акцентувавши увагу на те, що раціональне виникає і розвивається саме у сфері комунікації і що процеси, які відбуваються у цій сфері, є визначальними факторами суспільного розвитку. Сааме комунікативний дискурс, на думку Габермаса, створює той простір свободи, в якому індивіди на основі згоди здатні впливати на хід історичного процесу, бути його реальними суб'єктами. На цьому висновку засновані історичний оптимізм і віра в Просвітництво, і розум, який реабілітується критичної теорією, втіленої в «Теорії комунікативної дії». Своїм оптимістичним настроєм ця теорія разюче відрізняється від ранньої критичної теорії Хоркхаймера іАдорно.

Основною ідеєю теорії комунікативної дії є система раціоналізації, що являється процесом до комунікативно-структурованого суспільства, яка пронизує весь життєсвіт має двоїсту структуру – інструментально-стратегічну та комунікативну раціональність.

Стратегічна (цілераціональна) діяльність має місце під час вибору серед конкурентних стратегій і зорієнтована на власний успіх, а також готовність задля цього прийняти будь-які зовнішні мотиви. У соціальній діяльності раціоналізація та вибір засобів означає підвищення продуктивних сил, а саме – соціально успішну імплементацію знань, із допомогою яких можна поліпшити технічне обладнання, організаторські настанови та кваліфікацію наявної робочої сили, що існує.

Комунікативна раціональність зорієнтована на виконання інтерсуб’єктивно значущих норм діяльності і стосується взаємних очікувань певної поведінки її акторів. Саме в комунікативній діяльності стає передбачуваним мовленнєвий базис значущості із його універсальними вимогами щодо істинності, правдивості та правильності. Ці вимоги, які приймають на себе та взаємно визнають учасники комунікативної діяльності, тільки й уможливлюють консенсус, що його несе в собі спільна діяльність.

Тобто комунікативно-структурований життєсвіт – це результат процесу комунікативної раціоналізації, а комунікативна діяльність не може бути раціоналізованою ні в технічному, ні в стратегічному аспектах засобів, що вибираються, а лише в морально-практичному аспекті осудності суб’єкта діяльності та правомірності норм діяльності, не в сфері закону, а в полі права.

Abstract

The choice of research issue is determined by Communicative action study that is not sufficiently explored in the political aspect today. Especially from the point of view of global processes that aimed at world system development and political institution foundation.

Reconsideration of theoretical backgrounds will always remain as an actual objective because the resolving of theoretic and methodological problems by scholars is the main basis to continue research and resolving of existing complex problems. The contentious evaluation of The theory of communicative rationality by foreign scholars and especially by native scholars at Soviet times doesn’t further the full-fledged disclosure of theoretic and methodological capacity of this theory. Thus The theory of communicative rationality is very interested for us.

The volume I named as “Reason and the rationalization of society” consists of three parts, which we have considered: Approaches to the problem of Rationality; Max Weber’s Theory of Rationalization; Some characteristics of mythical and the modern ways of understanding the World; The author attacks M. Weber’s Theory of Rationalization. Habermas makes the systematic reconstruction of rationality meaning on the basis of Weber’s Religious sociology work in which he describes the main characteristics of western rationalism and shows the opposing view specific to Weber’s Theory of Rationalization. Habermas explains this opposition because of narrow conceptualization of Weber’s Theory from the one side and confusion of ideas of action theory and system theory from the other side.

The main idea of Communicative action theory is the system of rationalization, which is the process, related to communicative structured society. Strategic rationality means increment in productivity, notably socially successful knowledge implementation, and as a result the possibility to improve technical facilities, managerial abilities and level of skills of existing manpower.

Communicative activity is the only field where collaboration consensus can be reached. Communicative structured way of life is the result of communicative rationality process, so communicative action can’t be rationalizes neither in technical nor in strategic aspects, but only in moral practice aspect of action.

Список використаних джерел

1. Автономова Н. С. Рассудок, разум, рациональность [текст] / Н.С. Автономова – М.: Наука, 1988. – 254 с.
2. Арендт X. Vita activa, или О деятельной жизни [текст] / Пер. с нем. и англ. В. В. Бибихина; Под ред. Д. М. Носова. — СПб.: Алетейя, 2000 г. — 437 с.
3. Апель К.-О. Дискурсивна етика як політична етика відповідальності у ситуації сучасного світу // Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. – К., 1999
4. Буржуазная социология на исходе ХХ века. Критика новейших тенденций [текст] – М.: Наука, 1986. – 218 с.
5. Вебер М. Аграрная история древнего мира [текст] / М. Вебер – М., 1923. – 546 с.
6. Вебер М. Избранные произведения [текст] /М. Вебер – М.: Прогресс, 1990. – 801 с.
7. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритости. – Львів, 2000. – 319 с.
8. Габермас Юрген постметафізичне мислення [текст] / Пер. З нім. В. Купліна. – Київ: Дух і Літера, 2011. – 280с.
9. Громов И.А., Западная соціологія [текст] / И.А. Громов, А.Ю. Мацкевич, В.А Семенов.  – СПб.: Ольга, 1997. – 372 с.
10. Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная философия. Введение в феноменологическую философию [текст] / Гуссерль Э.. Пер.с нем. – СПб.: «Владимир Даль», Фонд Университет, 2004. – 399 с.
11. Єрмоленко А. М. Комунікативна практична Філософія. Підручник [текст] / А. М Єрмоленко. – К.: Лібра, 1999. – 488с.
12. . Мертон Р., Американская социологическая мисль [текст] / Р. Мертон, Дж. Мид, Т. Парсонс, А. Шюц – М.: МГУ, 1994. – 560 c.
13. Новітня політологія: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів [текст] / Ф. М.Кирилюк; М-во освіти і науки України, Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 564 с.
14. філософський енциклопедичний словник [текст] / голова редколегії В. І. Шинкарук; за ред. Л. В. Озадовська, П. П. Поліщук. – К.: Абрис 2002. – 742 с.
15. Хабермас Ю. Философский дискурс о модерне [текст] / Пер. с нем. М. М. Беляева и др. – М.: Весь мир, 2003. С. 209
16. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность [текст] / Ю. хабермас. – М.: Наука, 1992. – 176 с.
17. Habermas J. The theory of communicative action / Translated by Thomas McCarthy. – Volume one: Reason and the rationalization of society. – Boston : Beacon Press, 1984. – 465 p.
18. Habermas J. The theory of communicative action / Translated by Thomas McCarthy. – Volume two: Lifeworld and system. – Boston : Beacon Press, 1987. – 457 p.