Методи та технології соціальної роботи з дітьми-вулиці

Роздача гарячих обідів на вулиці є важливою складовою мобільної роботи з дітьми. Така підтримка часто може бути ключем до дитини, так як українські діти, що живуть у важких життєвих умовах (навіть ті, які живуть у сім’ях), страждають від недоїдання. Наврядчи працівник Карітасу зможе встановити з ними контакт, давати їм поради та консультації чи намагатися змінити їх стиль життя, коли діти будуть голодними. Завдяки роздачі дітям безкоштовних гарячих обідів працівникам легше завоювати їх довіру, адже даючи їм їжу вони не очікують нічого навзаєм – для деяких дітей це зовсім нове відчуття. Витрати на їжу є досить великими, але з кожним наступним роком вони будуть зменшуватися.

Нажаль статистичні дані невтішні.Ситуація настільки серйозна, що стає проблемою для національної безпеки України. Принаймні так вважають представники Міжнародного благодійного фонду Карітас України та Європейського руху в Україні.

Тому вони неухильно розширюють свою спільну програму, спрямовану на допомогу дітям вулиці. Ця допомога є комплексною і включає різні соціальні послуги. Мобільні станції тепер є в великих містах України.

Ще одним основним напрямком соціальної роботи з дітьми є проект "Допомога дітям-вулиці" в рамках європейської програми.

Важка соціально-економічна ситуація в Україні призвела до низки негативних соціальних моментів, які прямо впливають на загострення проблеми дітей у важких життєвих обставинах. Поява феномену дітей-вулиці є наочним прикладом цього. Зменшення державного фінансування охорони здоров’я, освіти і соціальної сфери, з одного боку, та бідність населення призводять до того, що тисяч постійно або ситуативно живуть на вулиці.

Карітас Німеччини в 2003 році підтримав ініціативу Карітасу України створити спільний проект допомоги дітям вулиці у ряді міст України. У 2006 – 2008 році основна сума коштів для забезпечення роботи мобільних служб для дітей вулиці та соціальних центрів надійшла від Європейської комісії в рамках програми підтримки громадянського суспільства. Проект Євросоюзу під назвою «Допомога дітям-вулиці» охопив регіони. Завдяки цьому проекту було створено ще осередки для дітей вулиці. Європейський рух долучився до даного проекту в 2007 році коли група волонтерів запропонувала підтримати Карітас України шляхом розгортання широкої рекламної та фандрейзенгової компанії «Допомогти дітям-вулиці». Ряд спеціалістів ,журналістів та вебдизайнерів працювали над створенням окремого вебсайту для проекту та започаткували ряд благодійних акцій в місті Києві та інших регіонах з метою залучити ініціативу громадян до проекту. Саме тому заради вирішення проблеми дітей вулиці свої зусилля об’єднали дві міжнародні організації Карітас та Європейський Рух, створивши проект «Допомогти дітям-Вулиці».

Основним завданням проекту є:

- надати дитині шанс піти  з вулиці та показати їй  ряд можливостей, якими вона може  скористатися для визначення  свого подальшого життєвого шляху  та стати повноправним членом  суспільства

- залучити особисту ініціативу громадян заради допомоги проекту „Допомогти дітям-вулиці“[11].

Для реалізації проекту «Допомогти дітям-вулиці» розпочали загальнонаціональну інформаційну кампанію із збору коштів. Основою кампанії є особиста та громадська ініціатива людей та компаній. До 2007 року проект повністю фінансувався ЄС та партнерськими організаціями із закордону. Сьогодні розширюють географію проекту та залучають місцеві кошти. Саме участь у проекті та допомога українців є найбільш важливою, адже вирішення соціальних проблем є перш за все особистим обов’язком і не має покладатися лише на іноземні інституції. Діти вулиці-живуть поруч з нами.

2.2. Методи та технології соціальної роботи з дітьми-вулиці.

Сьогодні, коли відбувається переоцінка духовних цінностей, розшарування соціальних груп населення, поглиблюються економічні проблеми, склалися несприятливі умови для виховання підростаючого покоління. Збільшується кількість функціонально неспроможних сімей, віддаляються від виконання виховних завдань заклади освіти, згортається робота з дітьми за місцем проживання. Як наслідок - зростає кількість неповнолітніх, залишених наодинці зі своїми проблемами, та тих, чия поведінка виходить за межі правових та моральних норм.Характеристику понять «діти вулиці», «безпритульні діти», «бездоглядні діти» можна знайти у працях сучасних російських (О. М. Панов, Є. І. Холостова) та українських (С. В. Толс- тоухова, І. М. Пінчук) учених у галузі психології, педагогіки та соціальної роботи. Розглянуті програми ЮНЕСКО практичного психолога  І.Н.Бєляєва.

Невирішеним аспектом проблеми є те, що в сучасному науковому вивченні проблеми дитячої безпритульності відсутній комплексний та системний підхід до профілактики цього явища, якого потребує на сьогодні українське суспільство та, зокрема, соціальні служби, що працюють у цій галузі.У Конвенції про права дитини та Міжнародній декларації про виживання, захист та розвиток дитини зазначається, що жодна дитина не може бути позбавлена права на піклування та увагу суспільства, тим більше, якщо вона перебуває у складних обставинах. Останнє передбачає систему заходів, спрямованих на ліквідацію похідних причин, що призводять до подібних ситуацій.

Процес суспільної перебудови, який триває в Україні, супроводжується об’єктивними труднощами - соціальними кризами, деформаціями суспільної свідомості, помилками. Це не може не впливати також на стан проблем, пов’язаних з соціальною адаптацією підростаючого покоління. Проводячи спостереження за дітьми-вулиці та їхнім оточенням стало зрозуміло, що більшу частину дітей-вулиці становлять діти з неблагополучних сімей, близько третини дітей - виховувались у неповних сім’ях. Поширене уявлення, що дітьми вулиці частіше за все стають сироти, не відповідає дійсності. Тобто недостатня увага суспільства до сім’ї є чи не основною причиною цього нового явища - дитячої безпритульності.

Небажання батьків займатись вихованням власних дітей, пияцтво в сім’ях, зубожіння більшості сімей спричиняють дитячу безпритульність.

Відповідні органи та заклади освіти вживають певних заходів щодо запобігання в підлітковому середовищі бродяжництву й жебрацтву [10].

Нині в теорії та практиці соціальної роботи в Україні існує цілий ряд напрямків соціальної роботи з різними групами населення: соціальна діагностика і профілактика; соціальний нагляд і корекція; терапія; соціальна адаптація, реабілітація і соціальне забезпечення; соціальне страхування; соціальне обслуговування; опіка і соціальна допомога; соціальне консультування й експертиза; патронаж і соціальні нововведення; посередництво і подвижництво. Ці види соціальної роботи і є головними технологіями. Вони, безумовно, дуже тісно пов’язані між собою, в той же час вони відносно автономні, специфічні за своїм цільовим призначенням і функціональним змістом. Технологія соціальної роботи як форма особливого освоєння соціальної дійсності перебуває в тісній взаємодії не тільки із суміжними теоретичними системами, але і з практичним досвідом, традиціями, ритуалами, звичаями, соціально-психологічними явищами і фактами. Технології соціальної роботи - це одна із галузей соціальних технологій, що орієнтована на соціальне обслуговування, допомогу і підтримку громадян, які знаходяться у важкій життєвій ситуації [11].

Щодо роботи з дітьми вулиці можна застосувати різні технології соціальної роботи, але однією з найважливіших є соціальна профілактика, тому що діти - це одна з категорій населення, яка потребує її найбільше. Соціальна профілактика - це свідома, цілеспрямована, соціально-організована діяльність щодо запобігання можливим соціальним, психолого-педагогічним, правовим та іншим проблемам і досягнення бажаного результату. Соціальна профілактика спрямована на запобігання несприятливому розвитку тих чи інших соціальних процесів у суспільстві, у даному випадку такого соціального явища, як діти-вулиці.

На сьогодні основними «постачальниками» дітей-вулиці та бездоглядних дітей є неблагополучні сім’ї, які характеризуються криміногенною обстановкою, асоціальною поведінкою дорослих, існуванням на межі убогості. Тому для ефективної організації діяльності щодо профілактики дитячої бездоглядності і безпритульності треба вчасного виявляти дітей, що проживають у сім’ях, де батьки виконують неналежним чином або не виконують зовсім обов’язки щодо виховання дітей. Вироблення ефективних і науково обґрунтованих програм профілактики дитячої бездоглядності припускає виявлення її джерел за допомогою здійснення соціологічних та інших досліджень домашнього, шкільного, соціального середовища, в якому перебувають неповнолітні з девіант- ною поведінкою, щоб визначити базові причини, які породжують ці соціальні аномалії. Важливою частиною системи заходів з ліквідації явища діти-вулиці є заходи, направлені на виявлення неповнолітніх, що належать до цієї категорії, надання їм термінової медичної, психосоці- альної та іншої необхідної допомоги і подальше повернення їх у рідну сім’ю або, якщо це з будь-яких причин неможливо, оформлення до спеціалізованих установ, які здійснюють соціальну реабілітацію.

Можна виділити деякі методи профілактики, які можуть використовувати соціальні працівники стосовно проблеми дітей вулиці:

1. Профілактика домашнього  насильства стосовно дітей. Саме насильство (фізичне, сексуальне, психічне, економічне), якого зазнає дитина в сім’ї, спонукає її до втечі. Тому слід займатися запобіганням жорсткому поводженню з дітьми з боку батьків та його усуненням.

2. Профілактика вживання  наркотиків та алкоголю, допомога в позбавленні від цих шкідливих звичок. Вживання наркотичних, психотропних засобів та алкогольних напоїв - це один із перших кроків на шляху дітей до вулиці і втрати колишніх соціальних зв’язків. Уберегти їх від необачних учинків, сприяти поверненню до нормального соціального середовища - це завдання, яке повинні вирішувати соціальні працівники і суспільство в цілому [18].

Для цього треба організовувати: лекції, тренінги та бесіди з підлітками стосовно шкоди алкоголю та наркотичних речовин із демонстрацією профілактичних фільмів; анонімні групи самодопомоги на основі впровадження програми світової спільноти анонімних алкоголіків; телефон-довіри; консультування; розповсюдження виданнь та проспектів на антинаркотичні теми, розклеювання відповідних плакатів і листівок у міському транспорті; зустрічі неповнолітніх з лікарями-наркологами.

3. Профілактика сімейного  неблагополуччя в сім’ях із  дітьми. Витоки девіантної поведінки  неповнолітніх часто кореняться  в сімейних кризових ситуаціях  і у відсутності гармонії і згоди у стосунках між батьками. Слід проводити індивідуа-льні консультації з батьками, надавати допомогу у вирішенні різноманітних проблем сім’ї.

4. Допомога батькам у  правильному сімейному вихованні  дітей. Це має особливе значення  для сімей неповнолітніх із девіантною поведінкою, оскільки, неправильно застосовуючи форми і методи сімейного виховання, батьки мимоволі сприяють їх десоціалізації.

5. Залучення дітей із  девіантною поведінкою до суспільно  корисної праці. Зміна соціально  неблагополучного оточення на сприятливе, залучення до соціально значущої діяльності в здоровому колективі однолітків і дорослих сприяють формуванню нових життєвих цінностей та етичних орієнтирів у неповнолітніх із девіантною поведінкою.

6. Організація розвиваючого дозвілля дітей з девіантною поведінкою з сімей групи ризику. Відхилення в соціальному розвитку, етичний, інтелектуальний вакуум у дітей із девіантною поведінкою значною мірою детерміновані надлишком вільного часу. Суспільні об’єднання в змозі виправити ситуацію, залучивши ці категорії дітей як об’єкт своєї діяльності. Слід створювати денні клуби, секції для підлітків, які вони можуть відвідувати замість того, щоб бути на вулиці. З дітьми у час їх перебування в клубі повинні працювати психологи, соціальні педагоги та соціальні працівники. Особливе значення для профілактики появи «дітей вулиці» має організація корисного дозвілля дітей у літній період, коли вони більше, ніж будь-коли, залишені сам-на-сам.

7. Служби, що спеціалізуються  у сфері профілактики дитячої бездоглядності та появи «дітей вулиці», повинні мати у своєму розпорядженні кваліфікований і професійно підготовлений персонал, який буде проводити соціальний патронаж сімей групи ризику, а також опікунів і тих, хто потребує піклування[15].

ВИСНОВКИ

Досліджуючи таку соціальну проблему як діти-вулиці, ми можемо говорити про дітей, які перебувають на вулиці і повинні зауважити, що більшість з них виховуються в несприятливих умовах. Для них характерні всі, або деяка частина особливих характеристик особистості. Це важливо розуміти, щоб в процесі роботи бачити у складній поведінці дитини не навмисну неслухняність, а внутрішню неготовність дотримуватись деяких норм.

До виходу дітей на вулицю призводить погіршення матеріального становища значної частини населення; економічна експлуатація дорослими дитини (залучення дітей до крадіжок, шахрайства тощо); послабленням відповідальності батьків за утримання і виховання дітей; загострення розбіжностей і конфліктів між батьками і дітьми; ослаблення роботи щодо організації дозвілля дітей.

На думку експертів сьогодні у ЗМІ створено образ молодої людини, яка не докладаючи зусиль може досягти в житті всього чого захоче. Навіть про долю вуличної дитини фільми закінчуються щасливо. Цей стиль (“легкість життя”) привертає увагу підлітків і вони виходять на вулицю в пошуках нових вражень, як в кіно.

Наявність цих факторів пояснюється працівниками соціальних служб та працівниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх посиленням контролю з боку дорослих, які експлуатують дітей і отримують свої доходи.

Загалом, виховання та соціалізація дітей сьогодні проходить в умовах зміни системи цінностей і орієнтацій. Це ставить перед суспільством нові завдання щодо виховання дітей, опікування ними державою.Тобто,їм необхідні соціально-правовий захист і підтримка.

Також важливо зауважити, що проблема захисту прав дитини в Україні постає такою, що потребує вирішення як на рівні міжнародних правових відносин, так і на рівні національного законодавства держави. Сьогодні майже всі розвинуті країни світу вже мають державні інститути захисту прав людини.

Явище соціального сирітства продовжує залишатися поза увагою активної суспільної думки. Тож питання комплексного та системного подолання цієї проблеми є актуальним як для держави, суспільства, громадськості, так і для самої дитини і її родичів. Це безумовно основний напрямок взаємодії відповідних органів виконавчої влади, громадських організацій, усіх тих, кому не байдужа доля дитини та її майбутнє.