Правові основи соціальної роботи в Україні

Учням та іншим учасникам навчально-виховного процесу, що навчаються, гарантоване державою право:

1)  навчання, вибору закладу освіти, форми навчання тощо;

2)  користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою закладу освіти;

3)  доступу до інформації в усіх галузях знань;

4)  участі у науково-дослідній та інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах;

5)  на безпечні й нешкідливі умови навчання та праці, трудову діяльність у встановленому порядку в позаурочний час;

6)  участі у громадському самоврядуванні, в обговоренні, вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту тощо;

7)  участі в об'єднаннях громадян.

Користуючись зазначеними вище правами, кожен з учнів мусить пам'ятати і про свої обов'язки, а саме:

1) додержуватись законодавства, моральних, етичних норм;

2)  систематично й глибоко оволодівати знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю, підвищувати загальний культурний рівень;

3)   додержуватись статуту та правил внутрішнього розпорядку закладу освіти;

4)  дбайливо ставитись до природи, тваринного і рослинного світу.

Законодавство, положення, статути тощо можуть встановлювати й інші обов'язки осіб, що навчаються.

Учні та інші особи, що навчаються, повинні пам'ятати вимоги ст. 68 Конституції України, де зазначено: "Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності".

Слід наголосити, що основним правом і обов'язком учнів, а також інших осіб, що навчаються, є набування знань. Наш мудрий мислитель Григорій Сковорода заповідав: "З усіх скарбів знання — найкращий. Його не можна ні вкрасти, ні загубити, ні знищити".

3. Практична частина

Задача

Машиніст холодильної установки Фелюсова згідно з графіком відпусток повинна була піти в чергову відпустку в серпні. За обставинами виробничого характеру її відпустка була перенесена на наступний рік. На початку наступного року адміністрація запропонувала Ф. Використати відпустку. Однак. Вона відмовилась від відпустки за минулий рік і поставила вимогу замінити її грошовою компенсацією.

Ким і в якому порядку встановлюються терміни надання відпустки? Чи допускається законодавством заміна відпустки компенсацією?

Відповідь.

Термін щорічної відпустки встановлюється колективним договором підприємства, але згідно статті 75 КЗпП України – тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Згідно статті 83 КЗпП України за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Висновки

Соціальний захист - важлива складова соціальної політики та необхідний елемент функціонування держави в умовах ринкової економіки, відповідно до ст. 46 Конституції України це закріплене право громадян, яке забезпечується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування. Закріплення в Конституції гарантій соціального захисту відповідає положенням міжнародно-правових актів: Загальної декларації прав людини; Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права;

Соціальний захист в Україні реалізується через матеріальне забезпечення економічно активного населення (шляхом соціального страхування); пенсійне забезпечення; соціальну допомогу найбільш вразливим категоріям; матеріальну допомогу сім'ям з дітьми; компенсації, індексації та пільги населенню; соціальне обслуговування тощо. Таким чином, соціальний захист здійснюється за допомогою соціального забезпечення та соціальної допомоги.

Система соціального захисту інвалідів передбачає пенсійне обслуговування; соціальні допомоги; реабілітаційні програми та заходи щодо активізації життєдіяльності інвалідів (можливості працевлаштування, соціально-побутові та медичні заходи, інші програми).

Важливою умовою досягнення в суспільстві соціальної стабільності є реформування системи соціального захисту, головною метою якого є розширення соціальної бази перетворень на основі стабілізації життєвого рівня населення, зменшення тягаря наслідків економічних реформ для найуразливіших верств населення, вжиття заходів щодо соціальної адаптації населення до цих перетворень.

Серед головних напрямків реформування  слід виділити: розвиток пенсійного забезпечення та пенсійного страхування; впровадження системи медичного страхування; реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги; соціальне забезпечення жінок, дітей, молоді; забезпечення інвалідам рівних з іншими громадянами можливостей для участі в різних сферах життя суспільства тощо.

Список використаної літератури

1.             Конституція України (Основний закон). - К.: Право, 1996. - 54 с.

5. Постанова Кабінету Міністрів України "Про запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям"

6. Положення "Про порядок призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми". // Урядовий кур'єр, 2000. - №34.

7. Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Закони України. - Том 1. - К.: АТ "Книга", 1996. - С. 301 - 309.

8. Закон України "Про пенсійне забезпечення". Закони України, Том 2. - К.: АТ "Книга", 1996. - С. 254 - 285.

9. Закон України "Про державну соціальну допомогу, малозабезпеченим сім'ям" від 01.07.2000 р.// Праця і зарплата,'2000, №25. - С. 2 - 3.

10.Закон України "Про загальнообов'язкове державне страхування// Відомості Верховної Ради України, 1998. - №23.

12. Введення у соціальну роботу. Навчальний посібник. - К.: Фенікс,2001. - 288 с.

13. Гайдуцький П.І., Подолєва О.Є. Фінансування соціальної політики. - К.: УАДУ, 1995. - 64 с.

14. Гончарова С.Ю., Отенко І.П. Соціальна політика. Навч. Посібник. –Х.:Вид. ХДЕУ, 2003.–200с.

19