Профілактика суїцидальної поведінки серед підлітків

                            Профілактика суїцидальної поведінки серед підлітків                                                                                   

ЗМІСТ

Вступ

І Суїцидальна поведінка у підлітковому віці

1.1. Особливості суїцидальної поведінки серед дітей та підлітків

1.2. Суїцидальна поведінка у підлітковому віці як соціально-педагогічна проблема

ІІ Дослідження залежності впливу соціометричного статусу на схильність до суїциду у підлітковому віці

2.1.Організація експерименту

2.2.Процедура вивчення залежності суїцидальної поведінки від соціометричного статусу у підлітковому віці

2.3.Виявлення схильності старшокласників до суїцидальної поведінки

2.4.Визначення та аналіз результатів дослідження

ІІІ Програма проведення профілактики суїцидальної поведінки

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність дитячої проблематики в суїцидології визначається нагальністю завдань профілактики самогубств серед учнівської молоді.

Згідно з результатами соціально-психологічних досліджень 27,2 % дітей віком 10–17 років іноді втрачають бажання жити, 17,8 % – вважають, що нікому немає до них справ, 25,5 % – не завжди можуть розраховувати на допомогу близької людини, 51,9 % – не стримуються в ситуації конфлікту [5].

Самогубство (суїцид) – це крайній вид аутоагресії, навмисне позбавлення життя.

Перше літературне джерело, де згадано про суїцид, давньоєгипетський твір, написаний ще в XXI ст. до н.е., «Полеміка людини з душею». Весь твір пронизаний замкненістю і самотністю, людина почувається одинокою у світі, де все для неї чуже і вороже.

Смерть здається єдиним виходом із полону страждань. Самогубство засуджували давньогрецькі мислителі Сократ, Платон, Аристотель.

Першим в історії церкви самогубство засудив Августин Блаженний. Він вважав це явище порушенням основної заповіді «Не вбий». Французький соціолог Еміль Дюркгейм (1858–1917) у XIX ст. вирішив з’ясувати, які причини самогубства. Він стверджував, що, досліджуючи проблеми самогубства, передусім слід враховувати зовнішні обставини, умови суспільства, за яких живе людина. Праця Дюркгейма «Суїцид» стала початком нової течії в соціології – суїцидології.

Розгляд проблеми у контексті підліткового віку надає їй особливої гостроти (О.Є. Блінова, Г.В. Старшенбаум, С.Г. Шебанова, К. Хоутен). Психофізіологічні особливості, притаманні підліткам, зумовлюють значну неконтрольованість суїцидальної поведінки. Спілкування з однолітками, яке в суїцидальній поведінці є провідним видом діяльності, визначає певну самодостатність підліткової субкультури, що також ускладнює можливості психологічного впливу на суїцидальні прояви. Відтак, вивчення проблеми суїциду взагалі та його проявів у підлітків є актуальним як у соціокультурному, так і у суто науковому плані.

Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволяє визначити фактори ризику [2]: переосмислення національної та власної системи цінностей, девальвація цієї системи; відхилення в розвитку психіки (розлади поведінки, асоціальна особистість, психічні розлади, викликані лікарськими препаратами); заниження самооцінки, неможливість самореалізації; руйнування необхідного кола спілкування, так званого референтного мікросередовища; попередня спроба самогубства;  глибокі почуття депресії, безнадійності, безпомічності; втома від життя; відчуття одинокості, непотрібності (часто помилкові); вживання наркотиків, алкоголю; правопорушення; стресові ситуації; доступ до вогнепальної зброї, токсичних речовин, отрутохімікатів та ін..; фізичні страждання; перенасичення ЗМІ картинами жорстокості, що має великий психологічний вплив на підлітків.

Характерним для мотивації підліткових самогубств є превалювання почуттів безнадії та безпорадності, підвищена чутливість до образи власної гідності, максималізм в оцінках подій і людей, невміння передбачати справжні наслідки своїх вчинків. Властива періоду становлення особистості самовпевненість у поєднані з вищевказаними рисами породжує відчуття безвихідності, фатальності конфлікту, загострює переживання відчаю та самотності. При такому внутрішньому стані навіть незначний стрес може призвести до небезпеки суїциду дитини або підлітка.

Недостатній рівень вивчення проблеми та її актуальність і зумовили вибір теми дослідження: «Суїцидальна поведінка у підлітковому віці».

Об’єкт дослідження – суїцидальна поведінка підлітків.

Предмет дослідження –чинники формування суїцидальних сценаріїв та їхнього поведінкового прояву у підлітків.

Мета дослідження – виявити чинники створення суїцидальних сценаріїв у підлітків і розкрити роль яку можна знівелювати за допомогою підліткової субкультури у формуванні суїцидальних намірів, яка виступає основним джерелом передбачення й психопрофілактики суїциду.

Відповідно до предмета, та мети визначено такі завдання дослідження:

Проаналізувати феноменологію суїцидальної поведінки, і виокремити соціальні та психологічні фактори, що провокують її виникнення.

З’ясувати особливості індивідуальної мотивації, яка перешкоджає самогубству.

Простежити взаємозв’язок між формуванням суїцидального сценарію й стереотипами підліткової субкультури.

На базі розвитку особистісної та предметної (соціальної) рефлексії розробити програму корекції усвідомлення цінності життя, що є засобом запобігання розгортанню суїцидальної поведінки у підлітків.

Методологічну та теоретичну основу дослідження склали загальнопсихологічні положення про сутність свідомості та розвиток особистості в процесі діяльності (К.О. Абульханова-Славська, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, Л.Е. Орбан-Лембрик, С.Л.Рубінштейн, Т.М.Титаренко) та теоретико-методологічні тлумачення самосвідомості в контексті проблеми розвитку особистості (Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, Л.С. Виготський, О.О. Бодальов, М.І.Пірен, С.Л. Рубінштейн, В.В. Столін, П.Р. Чамата, І.І. Чеснокова, К.В. Шорохова).

У вивченні проявів і чинників суїцидальної поведінки за основу брались філософські та соціологічні тлумачення явища (В.А. Бачинін, М.О. Бердяєв, Е. Дюркгайм, О.Ф. Коні); загальні положення психодинаміки суїцидальності (К. Лукас, К. Маннінґер, Г.М. Сейден, В. Франкл, З. Фройд, Е. Фромм, Е.С. Шнейдман); дослідження соціальних і особистісних чинників суїцидальної поведінки (Н.В. Абдюкова, Н.І. Бережна, О.Г. Пасічний, В.П. Москалець, О.М. Моховиков, Л.Е. Орбан-Лембрик, В.В. Суліцький); положення про зв’язок суїцидальності з особливостями рефлексії (Е. Стенґель) та коґнітивності (М. Урсула); тлумачення патопсихологічних проявів суїцидальності (М.В. Миколайський); дослідження особливостей суїцидальної поведінки у підлітків (А. Аптер, О.Є. Блінова, О.О. Куракін, О.Б. Старовойтенко, Г.В. Старшенбаум, С.Г. Шебанова, К. Хоутен); уявлення про імітаційні чинники суїцидальної поведінки (В.В.Кобильченко Д. Вассерман, С. Шаллер, А. Шмітке); вивчення діагностично-профілактичних засобів попередження та способів корекції суїцидальності (Г.Я. Пилягіна, Ю.Р. Сидорик).

Дана курсова робота складається з трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. В першому розділі ми розкриваємо основні поняття суїцидальної поведінки в підлітковому віці. В другому розділі ми проводимо дослідження залежності впливу соціометричного статусу на схильність до суїциду у підлітковому віці. В третьому розділі ми надаємо профілактичні заходи для попередження суїциду у підлітковому віці.  

Розділ І.

СУЇЦИДАЛЬНА ПОВЕДІНКА У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

1.1. Особливості суїцидальної поведінки серед дітей та підлітків

Дошкільникам невластиві роздуми про смерть, хоча ця тема не проходить повз їх увагу (казки, події життя). В 10–12 років смерть оцінюється як тимчасове явище. З'являється розмежування понять життя і смерті, але емоційне ставлення до смерті абстрагується від власної особи.

Прагнення бути свідком реакції оточуючих на свою смерть або надія на “друге народження” характерні для суїцидентів дитячого і підліткового віку. Уявлення про смерть протягом дитинства проходить декілька етапів: від цілковитої відсутності у свідомості дитини уявлення про смерть до формального знання про неї і знайомства з атрибутами відходу з життя (поняттями трауру, похоронів і т. п.). Знання про смерть не співвідноситься дитиною ні зі своєю власною особою, ні з особою кого-небудь з близьких; не сформовано уявлення про безповоротність смерті, яка розуміється як тривала відсутність або інше існування. Дитина визнає можливість подвійного буття: вважатися і бути померлим для оточуючих і в той же час самому спостерігати їх відчай, бути свідком власних похоронів і розкаяння своїх кривдників. Відсутність страху смерті є відмінною рисою психології дітей. Було б помилково відносити спроби дітей і підлітків до демонстративних дій. Діти, через відсутність життєвого досвіду і обізнаності, не можуть використовувати метод вибору. Відсутність розрахунку, знань про способи самогубства створюють підвищену загрозу смерті незалежно від форми самодії. Небезпеку збільшують також вікові особливості. У підлітків формується страх смерті, який, проте, ще не базується на усвідомленому уявленні про цінність життя. “Метафізична інтоксикація”, властива психології підлітка, виражається, зокрема, в поглибленому розмірковуванні на тему життя і смерті. Загальна нестійкість, недостатність критики, підвищена самооцінка і егоцентризм створюють умови для зниження цінності життя, що негативно відтіняє емоційність підлітка, а в конфліктній ситуації створює передумови для суїцидальної поведінки.

Окрім критерію усвідомленості наміру позбавити себе життя, для визначення істинності замаху на самогубство у дорослих аналізуються способи реалізації суїциду і особливості поведінки суїцидента.

Аналізуючи суїцидонебезпечні конфліктні ситуації, ми переконалися, що для дитини або підлітка вони можуть складатися з незначних, на думку дорослих, непорозумінь. Проте деякий максималізм в оцінках, невміння передбачати істинні наслідки своїх вчинків і прогнозувати результати ситуації, що склалася, відсутність життєвого досвіду, властиві періоду дитинства, і створювали відчуття безвиході, нерозв'язності конфлікту, породжували відчуття відчаю і самотності. Все це робило навіть незначну конфліктну ситуацію суїцидонебезпечною для дитини і особливо для підлітка, що часом недооцінювалося оточуючими дорослими. Все це обумовлює підвищений суїцидальний ризик в пубертатному віці, що, зокрема, підтверджується й статистично.

Формування суїцидальної поведінки в дитячому і підлітковому віці багато в чому залежить також від деяких особливостей особи суїцидента. У всіх вивчених нами осіб були виявлені емоційна нестійкість, підвищена навіюваність, сензитивність, деяка експлозивність, імпульсивність. Ці риси, виражені нерідко до рівня акцентуації характеру, створювали передумови для соціально-психологічної дезадаптації особи в пубертатному періоді.

При вивченні сімей суїцидентів в 95% випадків виявився обтяжений сімейний анамнез: хронічний алкоголізм, яким страждали один або обидва батьків; важкі характеропатії і особистісна акцентуація батьків, що створює в сім'ї обстановку напруженості; патологія, яка спостерігається у родичів і батьків, клінічно окреслені депресії й інші психози, випадки самогубства в сім'ях суїцидентів.

Клінічний аналіз матеріалу показав тісний зв'язок нозологічної приналежності суїцидонебезпечних станів з віком суїцидентів. Так, суїцидальна поведінка дітей до 12 років, як правило, служила ознакою і вираженням шизофренічного процесу. Катамнестичне спостереження виявило особливу “злоякісність” процесу, дебют якого в дитинстві оформлявся суїцидальною поведінкою.

В пресуїцидальному періоді у підлітків виявлено різні варіанти депресивних станів (як ендогенних, так і реактивних) і ситуаційних реакцій, як правило, на фоні підліткової акцентуації характеру.

Суїцидонебезпечні депресії протікають у підлітків атипічно, маскуючись симптомами сомато-вегетативних розладів, іпохондричними порушеннями, девіантною поведінкою, дисморфофобічними симптомами і проявами метафізичної інтоксикації. Нозологічна приналежність депресій корелює з віком; із збільшенням віку суїцидентів наголошується зменшення питомої ваги ендогенних депресій і виявляється тенденція до переважання реактивних.

Депресія виявляється по-різному, залежно від психологічної акцентуації характеру.

У гіпертимного підлітка – схильність до ризику, зневажання небезпеки.

У циклотимного – субдепресія, афекти, відблиск відчаю, неусвідомлене бажання завдати шкоди самому собі.

У емоційно-лабільних підлітків значущі афектні реакції інтрапунітивного типу. Суїцидальна поведінка відрізняється швидким прийняттям рішення, ґрунтується на маловизначеному прагненні “щось із собою зробити”. Іншим чинником може служити бажання “забутися”. Частіше всього до саморуйнівної поведінки штовхає емоційна холодність близьких і значущих осіб.

Сенситивні підлітки страждають від відчуття власної неповноцінності – реактивна депресія і визрівання суїцидальних намірів з несподіваною їх реалізацією.

Психастенічні підлітки в стані розладу адаптації характеризуються нерішучістю, відчувають страх відповідальності, страх браку соціального статусу.

Для дітей з шизоїдною акцентуацією характерне вживання допінгів.

Підліток з епілептоїдною акцентуацією на фоні афекту може перейти міру обережності. У стані самотності або в безвихідній ситуації агресія може обернутися на самого себе. Частіше всього наносять порізи, опіки, деколи з мазохістичних потягів. Сп'яніння нерідко протікають за дисфоричним типом з втратою контролю над собою. Вони є учасниками азартних ігор. Найбільше їх серед наркоманів і токсикоманів.

Істероїдні підлітки схильні до демонстративних суїцидів.

Всі інтереси підлітка з нестійкою акцентуацією спрямовані на отримання задоволень.

Конформний підліток може вчинити суїцид за компанію.

За прожективним тестом фрустраційної толерантності Розенцвейга, суїцидонебезпечними можна вважати Его-захисний і вимогливо-настирний типи реагування, причому з переважанням екстрапунітивного спрямування (в маніпулятивних суїцидах), а також низький рівень коефіцієнта групової конформності (GCR).

Для психокоректувальної роботи необхідно знати не тільки рівень самооцінки, а й рівень домагань. Чим більший розрив між ними, тим більше вірогідності невротизації особистості і зростає ризик соціальної дезадаптації.

КОРЕКЦІЯ

Навчання соціальним навичкам і умінню долати стрес. Надання підліткам соціальної підтримки за допомогою підключення сім'ї, школи, друзів і т.д. може проводитися соціально-психологічний тренінг проблем-дозволяючої поведінки, пошуку соціальної підтримки, її сприйняття і надання, індивідуальних і групових психокоректувальних занять з підвищення самооцінки, розвитку адекватного ставлення до власної особи, емпатії. Оволодіння навичками практичного застосування активної стратегії проблем, вдосконалення пошуку соціальної підтримки, психологічна корекція пасивної стратегії уникнення, збільшення рівня самоконтролю, заміна “значущих інших”, вироблення мотивації на досягнення успіху може бути засновано на тренінгу поведінкових навичок.