Профілактика суїцидальної поведінки серед підлітків

За даними дослідження виявлена велика кількість епілептодїів, розглянемо їх першими. При зіставленні даних, отриманих у результаті проведення ПДО А.Є.Личко, отримані наступні показники: старшокласники з епілептоїдною акцентуацією, на фоні афекту, можуть перейти міру обережності. У стані самітності або в безвихідній ситуації агресія може обернутися проти них самих. Вони є учасниками азартних ігор. Максимум таких підлітків зустрічаються серед наркоманів і токсикоманів.

При аналізі даних, отриманих за допомогою використовуваної методики, серед підлітків, яким властивий лабільний тип акцентуації характеру вимальовується наступна картина: 3 випробуваних автоматично попадають в групу ризику по схильності до суїциду, тому що більшість з них тяжіють до відхилень у поведінці.

Гіпертимний тип — 2 випробуваних, що мають даний тип акцентуації становлять групу ризику у відношенні схильності до суїциду. За даними ПДО в усіх визначена психологічна схильність до шкідливих звичок. Такі підлітки зазвичай часто відвідують вечірки, де вживають спиртні напої, часто або, навіть, регулярно палять і мають високий ризик вживання наркотичних речовин. У гіпертимного старшокласника — висока схильність до ризику, та зневага небезпекою.

За даними ПДО у всіх випробуваних у даній групі виявлений ризик соціальної дезадаптациї, при цьому у половини респондентів — високий. Це може свідчити про деякі відхилення у поведінці підлітків даної категорії,що може проявлятися у вигляді схильності до суїцидальної поведінки.

Щодо респондентів, які відносяться до психастенічного типу акцентуацій, то результати дослідження показали, що представники даної категорії підлітків не схильні до думок про суїцид. Психастенічні старшокласники в стані розладу адаптації характеризуються нерішучістю, відчувають страх відповідальності.

Відповідно до поставленої мети дослідження була простежена залежність схильності до суїциду старшокласників від їх соціометричного статусу. У результаті ми отримали такі дані: найбільш схильні до суїцидальної поведінки старшокласники з патохарактерологічний типом — епілептоїдний, серед них 1 старшокласник має соціометричний статус — лідер, 4 — бажані, 2 — відторгнуті та один старшокласник з соціологічним статусом ізольований. Серед інших типів виявлених патохарактерологічних типів старшокласників, які лише деякою мірою схильні до суїцидальної поведінки (відповідно до психодіагностики за методикою ПДО), переважають підлітки з соціометричним статусом бажані.

Таким чином, на підставі проведеного дослідження, при аналізі даних, отриманих по застосовуваних методиках: патохарактерологічний діагностичний опитувальник А.Є.Личко, Іванов М.Я (ПДО), та метод соціометричного дослідження Дж. Морено, можна узагальнити, що епілептоїдний і лабільний та гіпертимний типи старшокласників мають найбільший вплив на формування схильності до суїцидальної поведінки.

Співставлення результатів діагностики по двох методиках показало, що схильність до суїциду лише в деякій мірі може залежати від соціометричного статусу старшокласника. Тому що, виявлені підлітки зі схильністю до суїциду мають як статус лідера у групі однолітків, так і статуси бажаних та відторгнутих. Лише один старшокласник зі статусом — ізольований — потрапив до когорти старшокласників схильних до суїцидальної поведінки, що не може бути підтвердженням того, що негативне ставлення в до особи в групі однолітків може бути причиною суїциду серед старшокласників. Звичайно, ця негативна реакція з боку однолітків може погіршити в деякій мірі психологічний стан суїцидально-схильного старшокласника. Але, вочевидь, соціометричний статус у групі однолітків не може бути чинником схильності до суїцидальної поведінки особистості.

Розділ ІІІ.

Програма проведення профілактики суїцидальної поведінки

Майже кожний, хто всерйоз думає про самогубство, так чи інакше, дає зрозуміти оточуючим про свій намір. Самогубства, часто, не виникають раптово, імпульсно, непередбачувано або неминуче. Вони є останньою краплею в чаші адаптації, що поступово погіршується. Серед тих, хто зібрався вчинити суїцид, від 70 до 75% тим або іншим чином розкривають свої прагнення. Іноді це будуть ледве помітні натяки; часто ж загрози є легко впізнаними. Дуже важливо, що 3/4 тих, хто вчиняє самогубства, відвідують лікарів, психологів, педагогів, працівників соціальних служб перед цим з якого-небудь приводу упродовж найближчих тижнів і місяців. Вони шукають можливості висловитися і бути вислуханими. Проте дуже часто лікарі, соцпрацівники і сім'я не слухають їх.

Суїцидальними людьми, в цілому, часто керують амбівалентні відчуття. Вони відчувають безнадійність, і в той же самий час сподіваються на порятунок.

Часто аргументи за і проти суїциду настільки урівноважені, що коли близькі в ці хвилини виявлять теплоту, турботу і проникливість, то терези можуть перехилитися у бік вибору життя. Тому дуже важливо знати під час бесіди з суїцидальною людиною про особливі ключі і застережні прикмети самогубства.

Розрізняють схильності до суїцидальної поведінки, залежно від типу особи. Так наводиться статистика, що в 36% суїциди чинять істероїди, в 33% – інфантильні емоційно лабільні суб'єкти, і в 13% - у суб'єктів відзначались астенічні риси.

Психодіагностіка суїцидального ризику

Психодіагностіка суїцидального ризику за методиками Розенцвейга і Басса-Дарки.

На сьогодні не існує універсальної психодіагностичної методики для визначення суїцидального ризику у підлітка, що є в кризовій ситуації. У зв'язку з цим в умовах реадаптаційного кризового стаціонару була проведена дослідницька робота з виявлення потенційного взаємозв'язку між суїцидальною поведінкою і агресивністю. У додатку до результатів був облік порушення внутрішньосімейних відносин, жорстоке ставлення, позиція підлітка в сім'ї і в класі, характерологічні особливості і тип акцентуації, ризик депресії у підлітків, які вчинили суїцидальну спробу і в контрольній групі. Контрольна і експериментальна групи складались з 15 осіб у віці від 13 до 17 років. Критерієм відбору служили: порушення внутрішньосімейних відносин, розлад адаптації, суїцидальна поведінка, для групи суїцидентів – наявність суїцидальної спроби в анамнезі, а для контрольної групи – висловлювання суїцидальних думок без їх реалізації.

З обстежених 30 сімей тільки 4 повні за складом, в інших є вітчим або виховує дітей мати одиначка. В групі суїцидентів 5 осіб усиновлені родичами. Сім'ї характеризуються як консервативні, авторитарні, чинять тиск на підлітка при емоційно холодному ставленні до нього. Вважається нормою фізичне і емоційне покарання. Позиція підлітків в сім'ї знедолено-підлегла. Всі 30 обстежуваних перебувають у стані соціальної дезадаптації. Виявилися відмінності в особовому значенні суїцидальної поведінки. Так в групі суїцидентів у 13 осіб була присутня активна позиція, що характеризується як “протест-заклик”, зустрічалися такі висловлювання: “хотіла привернути до себе увагу, довести свою потрібність”, у інших 2 підлітків – пасивна позиція уникнення: “як би захворіти”. У контрольній групі стан “уникнення” був у 6 випробовуваних. Інші виявляли протесні реакції.

В аналізі результатів за тестом Лічко “ПДО” у двох групах не було відмінностей у вираженні конформності, реакції емансипації, ризику дезадаптації. За типом акцентуації розподіл відбувся таким чином: у суїцидентів, на відміну від контрольної групи, переважає лабільний, істероїдний і епілептоїдно-істероїдний типи акцентуації.

За тестом Розенцвейга в першій групі виявлено „его-захисний тип реакції”, з екстрапунітивним спрямуванням, а загальний патерн, низький рівень групової конформності.

Отже, можна припустити, що випробовувані в ситуації фрустрації схильні проявляти агресію на (Сума Е Сума М = 2, при нормі 1,8) з низьким переробленням агресії (Е/е =4,7), що вище, ніж в контрольній групі (Е/е = 3,8). Самостійність у конфлікті більша у підлітків з контрольної групи. У пацієнтів реакції зосереджені на захисті свого “Я”, при цьому вони не самостійні в конфлікті, агресія спрямована на оточуючих, можливо, присутній психологічний захисний механізм “проекції”. В другій групі, в ситуації фрустрації, переважає споживацько-наполегливий тип реагування, фіксація на задоволенні потреб, напрям збігається з першою групою фрустрації, загальний патерн. Хоча напрям в двох групах збігається, агресивнішими є суїциденти, оскільки в контрольній групі бали за екстрапунітивним напрямом нижчі за норму, а за імпунітивним й інтрапунітивним напрямом перевищує норми. Це підтверджується і тестом Басса-Дарки. В контрольній групі виявлено “комплекс неврастенії”. Отже, аутоагресивні здебільшого підлітки, які погрожують суїцидом, але не виконують своїх намірів, і, можливо, вони мають ризик розвитку психосоматичних захворювань.

В методах статистичної обробки отриманих результатів використовувалися обчислення коефіцієнта кореляції і коефіцієнта Ст’юдента. Виявлено статистично значущий зворотний зв'язок між групами по значеннях. Причому статистично достовірно не відрізняються групи за реакцією Е.

За методом Басса-Дарки спосіб вираження агресії  у суїцидентів суттєво не відрізняється. Тільки в контрольній групі друге місце ділять „фізична агресія” і „роздратування”. На першому місці місці стоїть „вербальна  агресія” і на третьому –  „провина”. За всіма ключовими показниками бали перевищують в групі суїцидентів. 

Таким чином можна зробити висновок, що суїциденти з переважанням “протесних” реакцій агресивніші, ніж підлітки, які тільки погрожують суїцидом. Спостерігається наявність у суїцидентів активно-агресивної позиції осіб з механізмом трансформації гетероагресії в аутоагресію. Для підлітків, які мають нестійкий тип акцентуації, які перебувають у стані соціальної дезадаптації і проявляють “протесні” реакції, для діагностики суїцидального ризику буде доцільно включити в тестову батарею тест Розенцвейга і опитувальник Басса-Дарки.

У радянські часи існувало переконання, що суїцид – явна ознака психічного захворювання. Тобто кожний суїцидент посмертно удостоювався звання ненормального, а тих, кого вдалося витягнути, довічно ставили на облік до психіатра (зі всіма наслідками, що випливали). Взагалі роздуми про самогубство  частіше всього ознака не відсутності, а якщо хочете, надлишку розуму (те саме "горе від розуму", про який не раз уже говорилося). Тому важко переоцінити заслугу відомого психіатра А.Г.Амбрумової – вона зуміла фактично довести те, що більшість суїцидентів – люди практично здорові. І заснувала для них у Москві телефон довіри, а також кризовий стаціонар – не тільки щоб відкачувати тих, хто зробив цей крок, скільки для того, щоб попередити самогубства.

Перш за все, потрібно вивчити, що не кожний потенційний самовбивця – психічно хворий. І тих, кого витягнули з того світу, зовсім не обов'язково таврувати психіатричним діагнозом. Взагалі суїцид – не привід для осуду. Звичайно, людина вибрала не найкращий і не найрозумніший спосіб вирішення проблем. Але не його вина, а його біда в тому, що інших способів він знайти не зумів.

Hа запитання про сенс життя однозначної відповіді немає – тому що цих значень життя величезна кількість. І для кожного може віднайтися свій, причому не один! Якщо у вас виникли думки "навіщо я живу" – значить, ви власне значення життя просто втратили. Та його цілком можна віднайти – більше того, під час таких "пошуків" може виявитися інший, нове значення, деколи навіть більш цікаве і гідне. Тому головне в рішенні будь-якої проблеми – не впиратися носом в напис "немає виходу", причому вихід насправді  поряд, треба тільки голову повернути.

Якщо ваш близький почав поводитися дуже ризиковано – це теж мотив прислухатися до його проблем. Hічого, що він цілком може бути сильною особистістю і навіть главою сім'ї – може, йому просто не вистачає душевного тепла і розуміння? Врахуйте, що прихований суїцидент найчастіше сам вам ніколи не поскаржиться - більшість з них, як правило, чоловіки, а наші чоловіки не звикли "плакати комусь в жилетку". Саме тому, до речі, серед клієнтів психотерапевтів приблизно чотири жінки на одного чоловіка, а в статистиці суїцидів – четверо чоловіків на одну жінку.

Hе варто довіряти і поширеному міфу про те, що неначебто, "хто говорить про самогубство, ніколи цього не зробить". Так, заява про можливий суїцид може бути і демонстрацією, але може бути і криком про допомогу. І неспеціалісту "діагноз" тут поставити дуже складно. Тому не завжди варто пропускати такі вислови повз вуха.

Якщо ж хтось за допомогою спроб до суїциду вами відверто маніпулює, кращий спосіб – триматися від нього подалі (таким чином, без глядачів спектакль не відбудеться). Hе підтримуйте діалог непридатними методами. Зрозуміло, підтримати інші способи розмови, більш прийнятні, тут можна і навіть потрібно.

Людям, схильним до демонстративного суїциду, хочу сказати: напевно всі ваші думки і всю ваша поведінка зациклені на якійсь конкретній особі: мовляв, ось я помру, він (або вона) тоді поплаче, тоді зрозуміє.  Але врахуйте – зовсім не факт, що горезвісна особа зреагує саме так, як ви хочете: можливо, коханий зовсім не побиватиметься біля вашої труни, а неслухняна дитина зовсім не терзатиме себе відчуттям провини. І перевірити це особисто ви вже не зможете. Тому чи варто ризикувати життям, щоб тільки спробувати "комусь щось довести"? Краще всього спробувати вийти на діалог конструктивними методами – в усякому разі, прямо сказати людині, чого ви від нього чекаєте, може бути ефективніше, ніж ризикувати життям – штукою загалом досить привабливої і цікавої.

Врахуйте і те, що несвідоме порівняння суїцидентів з психами знову-таки ще не вижито – і як на вас подивиться ваш "предмет кохання" після вашого неадекватного, на його думку, вчинку, якщо ви залишитеся живі? Дуже вірогідно, що не тільки не кинеться вам на шию з проявами любові, але й буде намагатися триматися від вас подалі.

Врешті-решт, можливо, вам треба просто виговоритись – емоції потребують виходу. Якщо не можете довірити свої почуття комусь близькому або фахівцю-психологу, можете просто вести щоденник. Це врятувало від самогубства багатьох людей – на їх щастя, а можливо, і до наше.

Взагалі з демонстративними суїцидами слід бути обережним. Поширений в народі спосіб відмовлянь – "чого встав, стрибай давай" – може спрацювати з точністю до навпаки. Тут краще сказати такому самовбивцю, що рішення про суїцид – справа суто особиста. Вся відповідальність за це рішення лежить на самій людині. І всі записки "в моїй смерті прошу звинувачувати" – даруйте, повна дурість. Ніхто ні в чиєму самогубстві не винен (навіть кримінальний кодекс в статті "доведення до самогубства" перераховує дуже обмежені умови).

Дуже складно відрадити людину від суїциду, акцентуючи на його почутті обов'язку: мовляв, не можна робити дітей сиротами, не можна кидати близьких. Такий тиск може лише підштовхнути до фатального кроку: мовляв, я настільки вже нічого не значу, що і життям власним розпоряджатися не маю права! Знову-таки, скажіть такій людині, що ніхто не примушує його жити насильно. А якщо він хоче в цьому житті бути значущою особою – то чи не краще докласти свою голову і руки до того, щоб добитися значущості у більш адекватний спосіб?