Соціальна громадська думка

вивчає сутність громадської думки, її структуру, функції, канали

висловлювання, закономірності її функціонування в різноманітних сферах

суспільного життя,політичній, економічній діяльності,соціальному

управлінні.

Предмет соціології громадської думки – закономірності, чинники

механізми формування, розвитку, функціонування та обліку оцінного

ставлення великих соціальних груп, верств, класів, народу загалом до

актуальних проблем дійсності, які викликають суспільний інтерес. ЇЇ

об”єкт – громадська думка як стан масової свідомості і як соціальна

інституція.

Як спеціальна теорія, соціологія громадської думки виконує функції,

пов”язані з дослідженням соціальної реальності, завдяки яким наука

поповнюється знаннями про суспільні процеси, явища, формулюючи їх на

основі рекомендації щодо вирішення соціальних проблем суспільства

загалом, окремих соціальних спільнот. Відповідно сукупність її функцій

класифікують на пізнавальну, практичну, інформаційну,

світоглядну,прогностичну, управлінську.

Громадська думка – специфічний вияв масової свідомості, що виражається

в оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує ставлення людей до

суспільно значущих подій і фактів, актуальних проблем суспільного життя.

Як соціальний феномен, громадська думка має такі сутнісні

характеристики:вона є не арифметичною сумою думок окремих індивідів

 щодо певногопитання, а інтегративним утворення, яке має історичні,

 часові, итання, а інтегративним утворення, яке має історичні, часові,

територіальні особливості, складну структуру і виконує певні функції;

 формується внаслідок  висловлювання групи людей, яка  є не механічним

утворенням, а характеризується певною спільністю інтересів, цілісністю;

постає лише щодо актуальних для соціальної спільноти чи суспільства

проблем, ситуацій;її характеризують інтенсивність поширення,

 стабільність, вагомість,компетентність, соціальна спрямованість;

може виражатися як у вербальних судженнях, так і в реальній поведінці;

часто є конфліктною.Соціальні процеси, відносини. До них належать організація

 соціального управління (вироблення, прийняття та реалізація управлінських рішень);

реалізація принципів соціальної політики та соціальної справедливості;

вирішення екологічних проблем, організація еколого-соціального

моніторингу; організація процесів функціонування трудових колективів та

самоврядування в них; здійснення соціального контролю тощо.

Економічні процеси, відносини. Їх структурними елементами є регулювання

ставлення населення до економічних процесів, із”ясування ставлення

населення до економічних реформ; вивчення ринку; маркетинг; дослідження

ефективності реклами тощо.

Політичні процеси,відносини. Їх утворюють політична діяльність загалом;

проблеми реалізації демократичних принципів; організація виборів та

референдумів; визначення рейтингу політичних діячів, політичне

рекламування тощо.

Духовні, ідеологічні процеси, відносини. Цю сферу охоплюють організація

ідеологічної діяльності, пропаганди, функціонування засобів масової

інформації; соціалізація; виховання особистості.

При з”ясуванні суб”єкта громадської думки необхідно розрізняти поняття

“суб”єкт” і “виразник” громадської думки. Виразниками громадської думки

можуть бути як окремі індивіди (політичні діячі, журналісти,

письменники), так і групи людей. Носієм, суб”єктом громадської думки

може бути органічно цілісна група людей, що дає змогу розглядати

досліджуване як цілісне, відносно самостійне утворення.

Об”єктом громадської думки є конкретні явища, проблеми, теми, щодо яких

може бути висловлена думка громадськості. Різноманітність явищ, фактів,

ситуацій, процесів соціального життя породжує різноманітність людських

суджень. Процес матеріального виробництва, духовне життя суспільства теж

можуть бути об”ктом громадської думки. У простір її інтересів

потрапляють як явища, що відбуваються у соціально-економічній,

політичній сферах, так і проблеми освіти, охорони здоров”я, виховання

тощо.

        При встановленні об”єктів громадської думки беруть до уваги:

- загальну здатність суджень  громадської думки віддзеркалювати  соціальну

реальність, відображати події цієї реальності;

формальні критерії, за якими певне явище, подія, проблеми стають

об”єктом громадської думки: суспільний інтерес, доцільність,

дискусійність, компетентність.

Засоби, форми впливу громадської думки на суспільне життя різноманітні і

реалізуються в її функціях, які виражаються у двох тісно пов”язаних між итання, а інтегративним утворення, яке має історичні, часові,

територіальні особливості, складну структуру і виконує певні функції;

 формується внаслідок  висловлювання групи людей, яка  є не механічним

утворенням, а характеризується певною спільністю інтересів, цілісністю;

постає лише щодо актуальних для соціальної спільноти чи суспільства

проблем, ситуацій;

її характеризують інтенсивність поширення, стабільність, вагомість,

компетентність, соціальна спрямованість;

може виражатися як у вербальних судженнях, так і в реальній поведінці;

часто є конфліктною.

Соціальні процеси, відносини. До них належать організація соціального

управління (вироблення, прийняття та реалізація управлінських рішень);

реалізація принципів соціальної політики та соціальної справедливості;

вирішення екологічних проблем, організація еколого-соціального

моніторингу; організація процесів функціонування трудових колективів та

самоврядування в них; здійснення соціального контролю тощо.

Економічні процеси, відносини. Їх структурними елементами є регулювання

ставлення населення до економічних процесів, із”ясування ставлення

населення до економічних реформ; вивчення ринку; маркетинг; дослідження

ефективності реклами тощо.

Політичні процеси,відносини. Їх утворюють політична діяльність загалом;

проблеми реалізації демократичних принципів; організація виборів та

референдумів; визначення рейтингу політичних діячів, політичне

рекламування тощо.

Духовні, ідеологічні процеси, відносини. Цю сферу охоплюють організація

ідеологічної діяльності, пропаганди, функціонування засобів масової

інформації; соціалізація; виховання особистості.

При з”ясуванні суб”єкта громадської думки необхідно розрізняти поняття

“суб”єкт” і “виразник” громадської думки. Виразниками громадської думки

можуть бути як окремі індивіди (політичні діячі, журналісти,

письменники), так і групи людей. Носієм, суб”єктом громадської думки

може бути органічно цілісна група людей, що дає змогу розглядати

досліджуване як цілісне, відносно самостійне утворення.

Об”єктом громадської думки є конкретні явища, проблеми, теми, щодо яких

може бути висловлена думка громадськості. Різноманітність явищ, фактів,

ситуацій, процесів соціального життя породжує різноманітність людських

суджень. Процес матеріального виробництва, духовне життя суспільства теж

можуть бути об”ктом громадської думки. У простір її інтересів

потрапляють як явища, що відбуваються у соціально-економічній,

політичній сферах, так і проблеми освіти, охорони здоров”я, виховання

тощо.

При встановленні об”єктів громадської думки беруть до уваги:

- загальну здатність суджень  громадської думки віддзеркалювати  соціальну

реальність, відображати події цієї реальності;

формальні критерії, за якими певне явище, подія, проблеми стають

об”єктом громадської думки: суспільний інтерес, доцільність,

дискусійність, компетентність.

Засоби, форми впливу громадської думки на суспільне життя різноманітні і

реалізуються в її функціях, які виражаються у двох тісно пов”язаних міжпевної “обробки” із використанням проміжної фігури (ретранслятора), якою

найчастіше є засоби масової комунікації, а також сфера освіти тощо. Їм

властиве навмисне чи ненавмисне втручання у зміст громадської думки,

певне коригування її. Ненавмисне коригування відбувається внаслідок

впливу на оприлюднення громадської думки. А оприлюднена громадська думка

може бути як об”єктивною так і необ”єктивною, як репрезентативною, так і

не репрезентативною.

Прямі канали висловлювання громадської думки. Забезпечують можливість

висловлювання громадської думки прямо, безпосередньо, без проміжних

ланок. Ідеться про висловлювання її за допомогою прямих контактів

населення з управлінськими структурами. Громадська думка, реалізована за

допомогою цих каналів, є об”єктивнішою, але недостатньо

репрезентативною. Як засвідчують дослідження, найактивніше йдуть на

контакт з працівниками органів управління, звертаються у різноманітні

соціальні інституції, пишуть листи до владних структур особи середнього

й похилого віку, а оприлюднені на мітингах, зборах думки далеко не

завжди поділяє все населення.

Спеціалізовані канали висловлювання громадської думки. Це дослідження

громадської думки із застосуванням соціологічних методів. За правильного

методичного та організаційного їх забезпечення вони є надійними

джерелами громадської думки, оскільки забезпечують об”єктивність,

репрезентативність отриманої інформації. Застосування їх дає змогу

дослідити громадську думку в динаміці завдяки повторним опитування

населення з тих самих проблем; зробити порівняльний аналіз громадської

думки різних прошарків населення; виявити певні тенденції її

функціонування з певних проблем. Тому опитування громадської думки

широко використовують у політичній сфері, соціальному управлінні,

екологічних, маркетингових дослідженнях тощо.

За останнє десятиліття інтерес до громадської думки в Україні помітно

зріс, що зумовлено демократизацією політичного, соціально-економічного,

духовного життя.

Не менш важливою є зміна ставлення управлінських структур до громадської

думки, зосередженість на вивчення й врахування її у своїй діяльності.

Усе це зумовлює необхідність розробки й упровадження механізмів, які б

створювали умови для творчої, продуктивної взаємодії громадської думки з

владними управлінськими структурами та іншими соціальними інституціями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури.

1. Філософський енциклопедичний словник. М., 1983.

2. Соціологія в Росії. М., 1996

3. Основи соціології. М., 1993

4. Робоча книга соціолога. М., 1983

5. Сафаров Р.А. Політичний статус громадської думки.

 Соціологічні дослідження, 1979, № 4

6. Гегель. Філософія права. М., 1990