Технологія соц роботи з людьми похилого віку

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП............................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1

ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ ПОХИЛОГО ВІКУ.................6

1.1. Проблеми  людей похилого віку............................................................................6

1.1.1.  Зміна  соціального статусу літньої  людини і зв'язані з цим психологічні  проблеми.........................................................................................................................9

1.1.2. Психологічний розвиток  та особливості особистості в  похилому віці..........13

1.2.  Основні задачі і професійні обов'язки соціального працівника......................19

1.2.1 Етичні принципи  спілкування соціального працівника...................................22

1.3. Поняття і  сутність соціальної геронтології.........................................................25

1.4. Законодавчі  основи забезпечення життєдіяльності  осіб похилого віку...........29

РОЗДІЛ 2

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ ПОХИЛОГО ВІКУ.......................................................................................................33

2.1. Обов'язкове  державне пенсійне соціальне  страхування....................................37

2.2. Надання медико-соціальної допомоги особам похилого віку..........................46

2.3. Утримання  та обслуговування непрацездатних  людей похилого віку............59

ВИСНОВКИ..................................................................................................................63

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................................65

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Проблеми соціальної роботи зі старими людьми в даний  час знаходяться в центрі уваги  багатьох соціальних інститутів, соціальних і дослідницьких програм, спрямованих на забезпечення прийнятного рівня життя літніх і старих людей. 

До кінця XX століття демографічна ситуація в корені змінилася: вікова структура населення більшості  країн світу, у тому числі і  в Україні, нагадує вже не стільки піраміду, скільки колону, що характеризується щодо малою чисельністю дітей, осіб молодого і зрілого віку і щодо високою чисельністю осіб старших вікових груп.

Для соціальної ж сфери головним є той факт, що серед старих людей виявляється тенденція до повільно наростаючих хворобливих патологічних процесів, що приймають хронічний плин і важко піддається лікуванню. Якщо взяти до уваги, що з 40 - 45 років уже відбувається "нагромадження" хвороб, то зрозуміло, чому так багато серед дуже старих людей осіб, не здатних навіть до самого елементарного самообслуговування.

Обтяжуючими виявилися  і результати клініко-епідеміологічних досліджень психічного здоров'я населення  похилого віку. Зі збільшенням тривалості життя неухильно росте число  психічно хворих старих людей, переважно з деменціями. Відповідно до демографічних пророкувань, число старих людей збільшиться на початку XXІ століття на 50%. Деякі геронтопсихіатри висловлюють думку, що поширення деменцій і інших інтелектуальних порушень у старих людей в останні роки здобуває характер епідемії, "мовчазна епідемія", а сенильная деменція в близькому майбутньому стане "хворобою століття".

Зі збільшенням  тривалості життя зростає і період безпомічного існування старих людей  з різними хронічними і психічними захворюваннями. Прогресування наслідків хронічних патологічних процесів не завжди можна зупинити за допомогою новітніх фармакологічних засобів.

Старі люди з  порушеннями повсякденних функцій  складають приблизно 60% усіх тих, хто  повідомляє про наявність у них яких-небудь захворювань; лише половина з них у стані виділити якесь основне захворювання. За даними польських геронтологів, тільки 24% осіб старше 60 років, що живуть у комфортних умовах, можна вважати практично здоровими; серед живучих у незадовільних умовах таких старих людей всего 9%; 10% осіб старше 60 років не можуть самостійно виходити з будинку і мають потребу в постійній сімейній, соціальній або медичній допомозі. [50].

Усе більш важливе  місце в діяльності соціальних служб  буде займати навчання професіоналів, що виконують програми надання соціальних послуг населенню старших віків. Саме в цьому, по переконанню В.Д. Шапіро, і складається щире розуміння і додаток соціальної геронтології. Усе ще існуюче серед соціальних працівників думка, що їм досить життєвого досвіду і власних спостережень за своїми бабусями і дідусями, не витримує критики. Для соціальних працівників необхідно, насамперед , розуміння безлічі психологічних, психопатологічних, соматичних, морально-етичних проблем, що виникають у літніх і старих людей, оволодіння методиками і технологіями, що допомогли б і полегшили їхнього зусилля в повсякденній практичній роботі і спілкуванні з  групами населення, що обслуговуються. У зв'язку з цим першорядною задачею на даному етапі є розширення підготовки фахівців із практичної соціальної роботи зі старими людьми.

Загальновідомо, що переплетення соматичних, психогенних, психологічних проблем старих людей  до такого ступеня складно, що часто  без достатніх знань і спеціальної  підготовки неможливо установити, що визначає стан старої людини - соматичне або психічне захворювання. Від соціальних працівників потрібна оперативність, ініціативність, кмітливість у рішенні конкретних потреб кожної старої людини [50].

Для рішення  першочергових задач обслуговування старих людей необхідна наявність кваліфікованих кадрів соціальних працівників на всіх рівнях.

Об’єкт дослідження - особистість похилого віку.

Предмет дослідження - особливості соціального роботи з людьми похилого віку.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати закономірності роботи соціальних працівників з людьми похилого віку.

Завдання дослідження:

1. Теоретично  проаналізувати вітчизняні та  зарубіжні теоретичні джерела  та обґрунтувати соціальної роботи  з людьми похилого віку.

2. Обґрунтувати вплив соціальних працівників на людей похилого віку

3. Визначити  основні задачі і професійні  обов'язки соціального працівника.

4. Визначити  основні етичні принципи спілкування  соціального працівника.

5. Визначити  законодавчі основи забезпечення  життєдіяльності осіб похилого віку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ ПОХИЛОГО ВІКУ

 

 

1.1. Проблеми  людей похилого віку

 

 

Серед пенсіонерів  по праці абсолютна більшість  належить пенсіонерам по старості. Є підстави думати, що найближчим часом цей показник буде коливатися в межах 88 - 90% від числа пенсіонерів по праці. Однак 75% пенсіонерів усе ще залишаються поза сферою уваги і діяльності системи соціального захисту. Саме ці літні і старі люди не можуть реалізувати свої потреби в необхідній їм соціальної допомоги, а те, що вона їм необхідна, особливо при рішенні матеріальних і побутових труднощів, не викликає сумніву.

Насторожує і  той факт, що близько 50% старих людей  після першого контакту з чиновниками  системи соціального захисту  не приходять за соціальною допомогою повторно, тому що в них залишається почуття гіркоти й образи. Одна з причин виникнення цього почуття - недостатнє фінансування державою соціальних послуг і пільг для малозабезпечених шарів населення, відсутність строгого обліку адресності соціального захисту.

Диференційований  підхід повинний стати обов'язковим  у соціальній роботі з людьми похилого віку.

У багатьох країнах  частка осіб, що досягли пенсійного віку, уже наблизилася до максимальної величини й у майбутньому, ймовірно, не зросте. Однак серед населення літнього і старого віку можуть з'явитися важливі зміни, наприклад, збільшиться число "старих", а число людей, що постаріли не більше ніж на 15 років після виходу на пенсію, знизиться. Важливо не змішувати всі групи людей третього віку, а розглядати кожну групу з розривом не більш 5-10 років. Тільки тоді можна одержати об'єктивні дані, що характеризують старих людей, що можуть бути використані для планування соціальної роботи в майбутньому. Звичайно, неможливо прогнозувати,  чи буде сучасне населення у віці 60 - 64 роки через 10 років схоже на групу, який зараз 70 - 74 роки. Однак можна з великою часткою ймовірності припускати, що неминуче зміни в організації соціальних служб і економіці, що вплинуть на зазначені вікові групи. Насамперед, ці дані мають особливе значення для планування діяльності місцевих соціальних служб і установ охорони здоров'я. Так, наприклад, якщо стан здоров'я або фінансово-економічної забезпеченості в якій-небудь вибірці обстежених старих людей виявиться гірше, ніж в інших районах, то можна виділити конкретну проблему, що має безпосереднє значення саме для цієї місцевості, району, регіону. Можуть бути виявлені й інші, не настільки невідкладні, проблеми: демографічні прогнози в більшості районів указують на те, що в наступному десятилітті підвищиться частка старих людей у групі літніх. Таким чином, якщо сучасна система соціальної допомоги і соціальної роботи відповідає потребам цього контингенту і таких служб зараз використовуються в максимальному ступені, то в майбутньому дана система може виявитися неадекватної новим умовам, якщо не запланувати її розширення відповідно до  росту чисельності даної групи населення. Ще більш гострою є необхідність одержання об'єктивних зведень для розумного планування і безпосередньої реорганізації соціальних служб у районах або регіонах, де зараз потреби швидко зростаючого числа старих, залежних від цих служб, не задовольняються повною мірою . Для прогнозування потреб у соціальному обслуговуванні і соціальній роботі важливе визначення динаміки росту чисельності осіб у віці від 75 років і більше, а не загальне збільшення числа людей у віці від 55 років. За даними Інституту соціальних досліджень, 80% осіб старше 75 років - це найбільш безпомічні люди і вони мають потребу в повній сторонній допомозі й обслуговуванні.

Особливої уваги  заслуговує і відношення самих людей  похилого віку до тієї допомоги, що їм роблять соціальні працівники. Практичний досвід і спеціально проведені дослідження  дозволяють виділити кілька визначених стереотипів поведінки з людьми похилого віку.

1. Часом неприйняття соціальної допомоги в повсякденному житті, недовіра до соціальних працівників, небажання бути залежними від чужих, сторонніх людей;

2. Явні установки, прагнення і наполегливість в одержанні як можна більшої кількості послуг з боку соціальних працівників, покладання на останні виконання всіх побутових обов'язків;

3. Незадоволеність своїми життєвими умовами переноситься на соціальних працівників, з якими безпосередньо спілкуються;

4. Соціальний працівник сприймається як об'єкт, що несе відповідальність за їхнє фізичне здоров'я, моральний і матеріальний стан.

Звичайно, основна  частина населення людей похилого віку, з якими ведеться соціальна  робота в різних її видах, виражає  свою щиру вдячність соціальним працівникам, високо оцінює їхню працю. Однак нерідким є і недоброзичливе відношення, підозрілість, невдоволення  послугами, що робляться. Іноді прибігають і до надмірного замилування, вихвалянню соціального працівника, щоб домогтися від нього тих послуг, що не входять у перелік виконуваних обов'язків.

Робота зі старими  людьми у всіх країнах вважається однієї з найважчих  у всіх відносинах: велике розчарування осіб, що забезпечують обхід за ними; щоб його уникнути, необхідна висока професійна підготовка, розуміння і знання психологічних особливостей  людей похилого віку.

Соціальним працівникам  потрібно із самого початку готуватися до того, що в їхній роботі подяк  буде значно менше, ніж підозрілості, необґрунтованих обвинувачень, а  нерідко і незаслужених образ. Соціальні працівники повинні бути підготовлені до того, щоб бути терплячими й турботливими до будь-якому, навіть дуже примхливій і докучливих людей похилого віку.

Не можна сприймати  стару людину ізольовану, поза його життєвим шляхом. Навпроти, те, що він являє собою зараз, є відображення багатоаспектного і багатошарового становлення особистості. Біографія кожної старої людини являє собою відображення вдалої або невдалої долі, можливо, розламаної або порушеного життя.

Саме головне - кожна стара людина є особистість і як особистість має найбільше значення. Особистість - серцевина людського буття, його почуттів, переживань і дій. Особистість визначає і поведінка людини в процесі старіння. Кожна людина унікальна у своєму "Я" і ніяк не може бути підмінений іншою людиною, і в такому виді іншої людини не існує.

Самоцінність  людини повинна бути збережена цілком, вона повинна бути неподільної, "індивідус" по-латинському значить "неподільний".

Людина вступає  в контакти з навколишніми його людьми, створює з ними тривалі або короткочасні зв'язки, підтримує їхній або відкидає; у ході цих контактів виникає приязнь або ворожість, довіра або недовіра.

На третьому етапі, тобто в старості, у людини з'являється шанс, якщо він правильно  переборює цей віковий поріг, знову придбати загублену гармонію, причому на більш високому рівні.

Це коротке  введення в суть положень психоаналізу, зв'язаних з питанням психічного старіння індивідуума, дозволяє скласти уявлення про всю складність і психологічні трудності діяльності соціальних працівників

1.1.1.  Зміна  соціального статусу літньої  людини і зв'язані з цим психологічні  проблеми

Зміна соціального  статусу людини в старості, викликане, насамперед , припиненням або обмеженням трудової діяльності, трансформацією ціннісних орієнтирів, самого способу життя і спілкування, а також виникненням різних утруднень як у соціально - побутовий, так і в психологічній адаптації до нових умов, диктує необхідність вироблення і реалізації специфічних підходів, форм і методів соціальної роботи з людьми похилого віку. Важливість повсякденної уваги до рішення соціальних проблем цієї категорії громадян зростає й у зв'язку зі збільшенням питомої ваги людей похилого віку в структурі населення України, що спостерігається в останнє десятиліття не тільки в нашій країні, але і в усім світі.

Тенденція росту  чисельності людей похилого віку вимагає корінної зміни соціальної політики у відношенні цієї, найбільше  соціально незахищеної категорії  суспільства, особливо зараз, в умовах переходу до ринкової економіки.

В організації  соціальної роботи з людьми похилого віку необхідно враховувати всю  специфіку їхнього соціального  статусу не тільки в цілому, але  і кожної людини окремо , їхнього  нестатку, потреби, біологічні і соціальні  можливості, визначені регіональні й інші особливості життєдіяльності.

Слід зазначити, що до проблеми старості і її визначення, вчені і практики підходили і  підходять з різних точок зору біологічної, фізіологічної, психологічної, функціональної, хронологічної, соціологічної  й ін. А звідси і специфіка рішення проблем суспільного і соціального стану, ролі і місця в родині, в організації соціального забезпечення й обслуговування, соціальної реабілітації, соціального піклування над людьми похилого віку і т.д..