Технології соціальної роботи з особами, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧОРНОМОРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ  П. МОГИЛИ

 

 

Інститут  післядипломної освіти

Кафедра соціальної роботи, психології та педагогіки

 

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни “ Технології соціальної роботи”

на тему “Технології соціальної роботи з особами, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі”

 

 

 

 

                                                  

                                                                                    Роботу виконала:

                                                                                    студентка 466 групи

                                                                                    Беринська Г.І.

                                                                                    Перевірила:

 

 

 

 

 

 

 

Миколаїв, 2014 р.

План:

                                                                                                                                Стр.

    Вступ                                                                                                                      3   

1. Технологія  організації соціальної роботи  в пенітенціарних установах.    4 -12 2.  Технології роботи в пенітенціарних закладах із засудженими.                12 -16 3.  Сучасні підходи до реабілітації злочинців.                                                16 - 18

     Висновок                                                                                                               19

     Використана література                                                                                       20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Сучасна ситуація в виправних установах посилюється  практично з повною відсутністю  необхідного числа навчених соціальних працівників-практиків здатних працювати з різними категоріями засуджених по-новому. У не меншому дефіциті і соціальні працівники-теоретики, покликані розробляти наукову методологію соціальної роботи в місцях позбавлення волі.

У той же час, аналізуючи статистичні дані, що фіксують коефіцієнт злочинності і відсоток її зростання, можна зробити висновок, що спостерігається різке зростання злочинності. Тюрми і табори сьогодні переповнені і відповідно змушені умови утримання осіб у місцях позбавлення волі залишають бажати кращого. Наразі пенітенціарні установи переповнюють особи, в основному, які вже раніше відбували покарання, отже, питання перевиховання засуджених залишається стояти на передньому плані, до чого, і покликана соціальна робота і соціальна педагогіка в пенітенціарних системах.

Соціальна робота в пенітенціарній установі найбільш ефективна при застосуванні якісних технологій соціальної роботи. Для компетентного застосування відповідних технологій необхідно володіти мистецтвом їх застосування на практиці, в чому важливу роль відіграє інтелектуально-моральний вигляд фахівця з соціальної роботи.

Індивідуально-орієнтований підхід в соціальній роботі із засудженими найбільш ефективний для актуалізації потенційного засудженого в аспекті адаптації, реабілітації та ресоціалізації.

Соціальна робота повинна спиратися на принципи гуманізму з акцентом деонтологічного розвитку свідомості, на дотримання прав і свобод засудженого, на заохочення засудженого на добровільне і сумлінне дотримання суспільних вимог.

 

І.

Становлення сучасної правової держави і розвиненого громадянського суспільства неможливо без докорінної реконструкції всієї вітчизняної пенітенціарної системи. Проблема корінного реформування пенітенціарних установ давно вийшла за державні рамки, перетворившись на загальнонаціональну задачу. Економічна та соціальна «ціна питання», так само як і масштаби реформованої системи кримінального покарання вимагають від суспільства і держави ясного розуміння: що, як і чому необхідно змінювати в пенітенціарній сфері.

На жаль, сучасна ситуація у виправних установах посилюється практично повною відсутністю необхідного числа навчених соціальних працівників-практиків здатних працювати з різними категоріями засуджених по-новому. В не меншому дефіциті соціальні працівники-теоретики, покликані розробляти наукову методологію соціальної роботи в місцях позбавлення волі.

Технології соціальної роботи з засудженими можна позначити  наступним чином: соціальна діагностика, адаптація, реабілітація, терапія, консультування, посередництво тощо.

Соціальна діагностика  засудженого повинна дотримуватися наступних принципів. Насамперед, це принцип об'єктивності, який слід розглядати в двох аспектах. По-перше, соціальний працівник не повинен залежати від впливу зовнішніх факторів (наприклад, бажання і переваг начальства ). На жаль, соціальна діагностика може розкривати негативні факти, які іноді люто відкидаються не тільки представниками органів управління, а й шокованої громадськості. Усвідомлено чи неусвідомлено спотворюючи дійсну картину в силу небажання подібної реакції, соціальний працівник тим самим блокує можливість корекції соціальної патології, яку він досліджував. По-друге, соціальний працівник повинен протистояти впливу на результати проведеного ним аналізу внутрішніх факторів - власних забобонів, незнання, аберації власного життєвого, сімейного досвіду. Перекручений вплив цих факторів може чинитися як на збір фактів, так і на їх інтерпретацію[6].

У зв'язку з  цим необхідно також використовувати  принцип верифікації соціальної інформації, тобто встановлення її достовірності, можливості перевірки за допомогою інших процедур або інших джерел даних. Соціальна дійсність повна протиріч, одиничних фактів і випадковостей, і, щоб формулювати на їх основі закономірності, необхідно перевіряти емпіричні дані солідною теорією, зіставляти відомості, отримані по різних каналах.

Внаслідок цього необхідно  застосовувати і принцип системності  в діагностиці, тому що абсолютно  всі соціальні проблеми є полікаузальними, тобто їх зародження і розвиток визначається не однією причиною, а декількома, часто навіть системою, мережею причин. У зв'язку з цим, для того щоб визначити джерело і способи вирішення життєвого утруднення засудженого, необхідно проаналізувати його мікросоціальне середовище, взаємини з навколишнім його колективом; необхідно також мати уявлення про інтелектуальний рівень та особливості характеру клієнта, про стан його здоров'я. Зрозуміло, соціальний працівник ні в якій мірі не може бути фахівцем у всіх названих областях, однак визначити наявність утруднення і порекомендувати професіонала, який здатний призвести поглиблену діагностику, він зобов'язаний.

Специфічним принципом  діагностики в пенітенціарній соціальної роботи можна вважати принцип  кліентоцентрізму, тобто розгляду всіх сторін соціальної дійсності, всіх зв'язків  і опосередкування соціальної ситуації з точки зору інтересів і прав індивідуального або групового клієнта. Інші соціальні інститути захищають інтереси держави і суспільства, їх окремих установ або організацій. Соціальний працівник захищає інтереси клієнта і з урахуванням цієї позиції будує всю свою діяльність.

Незалежно від застосовуваних методів будь-який технологічний  процес у соціальній діагностиці  має структуру, окремі елементи якої змінюються залежно від конкретних умов. Початковим етапом його завжди є  скарга засудженого або його близьких, заяву співробітника органу охорони порядку, педагога, тобто поява соціальної проблеми. Сам засуджений, який є центром уваги такої проблеми, може не усвідомлювати її наявності.

Якщо наявність  важкій життєвої ситуації констатувати досить просто, то, як правило, зовсім не просто визначити її сутність, причину і шляхи виходу з неї. Практика показує, що далеко не всі клієнти мають навички серйозного соціального аналізу, більшість з них привчені до пошуку простих, однозначних відповідей на важкі питання або воліють зручні форми ілюзій, самообману для пояснення своїх труднощів. Тому наступний етап діагностичного процесу - збір і аналіз даних про соціальну ситуацію. На цьому етапі фахівець використовує два типи дослідницьких методів: історико-генетичні і структурно-функціональні.

Історико - генетичні  методи покликані визначити час, витоки і причини зародження соціальної проблеми, простежити ступінь її прояву на різних стадіях життя засудженого. Цілий ряд соціальних патологій  має спадкову природу або, принаймні, соціально успадковується.

Структурно - функціональні  методи діагностики припускають  одержання даних про поточний стан соціальної проблеми, будову соціального  об'єкта і зв'язку, що з'єднують різні  його елементи, його функціональності або дисфункціональності, тобто про те, чи відповідає його діяльність своєму призначенню чи ні.

Соціальна адаптація є  не лише стан людини, але й процес, протягом якого соціальний організм набуває рівновагу і стійкість  до впливу і впливу соціального середовища. Соціальна адаптація набуває виняткову актуальність в переломні періоди як життєдіяльності людини, так і в періоди радикальних економічних і соціальних реформ. В умовах позбавлення волі даний метод соціальних технологій набуває особливо важливого значення[13].

В умовах пенітенціарної установи актуальна технологія педагогічної адаптації, пристосування до системи  освіти, навчання і виховання, які  формують систему ціннісних орієнтирів засудженого. Слід вказати і на те, що адаптація людини залежить від комплексного впливу на нього природних, спадкових, географічних чинників, хоча останні і не відіграють вирішальної ролі в його соціалізації.

Важливу роль відіграє психологічна адаптація засудженого. У психології адаптацію розглядають  як процес пристосування органів чуття до особливостей діючих на них стимулів з ​​метою їх кращого сприйняття і оберігання рецепторів від зайвого навантаження. Процес психологічної адаптації людини відбувається безперервно, оскільки постійно змінюються умови життя, морально - етичні орієнтації в колонії і т.д.

Адаптаційні процеси проявляються в трьох формах, що характеризуються різним співвідношенням стихійних  і свідомих пристосувальних механізмів:

1 ) переважно стихійний  перебіг адаптаційних процесів  виявляється в незадоволеності людини умовами його самореалізації без достатнього усвідомлення шляхів виходу з існуючого положення;

2 ) інша форма, що  характеризується приблизно рівним  співвідношенням стихійних і  свідомих елементів, проявляється  в конструюванні ідеальних моделей  уявної діяльності без реального їх втілення. Результат цієї форми адаптації особистості - створення різних соціальних утопій та їх пропаганда, що в умовах позбавлення волі проходить в реалізації злодійських ідей, що мають деструктивну спрямованість як для психіки засудженого, так і асоціальний характер загалом ;

3 ) третя форма адаптаційних  процесів пов'язана з переважанням  свідомих елементів і виражається  у формуванні життєвих планів  засудженого зі звільнення, цілеспрямованої  життєдіяльності. За інших рівних  умов ця форма адаптації найбільшою мірою сприяє дійсної самореалізації особистості та її перетворенню в суб'єкт суспільного розвитку[2].

Оскільки соціальна  адаптація являє собою не одномоментну зміну системи, а протікає в часі процес, то виникає питання про  його стадії. Тут можна говорити про чотири якісні стадії соціальної адаптації: перша (початкова) стадія, коли засуджений вловлює лише правила поведінки, але система цінностей соціуму внутрішньо їм не визнається; друга стадія (терпимість), коли як соціальне середовище, так і сам засуджений визнають рівноцінність еталонів поведінки стосовно один одного; третя стадія - пристосування, «акомодації» - пов'язана зі взаємними поступками; четверта стадія - повної адаптації, «асиміляції», коли індивід відмовляється від колишніх зразків і цінностей злочинного менталітету і повністю приймає нові.

Соціальна реабілітація - комплекс заходів, спрямованих на відновлення людини в правах, соціальному  статусі, здоров'ї, дієздатності і т.д. Цей процес націлений на відновлення  не тільки здібності людини до життєдіяльності в соціальному середовищі, а й самого соціального середовища, умов життєдіяльності, з яких - небудь причин порушених.

Здійснення  соціальної роботи значною мірою  залежить від дотримання її основних принципів. До них слід віднести: етапність; диференційованість; комплексність; наступність; послідовність; безперервність; доступність реабілітаційних заходів для найбільш потребуючих[8].

У рамках пенітенціарної соціальної роботи виділяють різні  її види на різних підставах.

По категоріях виділяють соціальну реабілітацію: інвалідів і літніх людей, а також  інших клієнтів, які відбули покарання  в місцях позбавлення волі.

За рівнем виділяють: медико - соціальну; професійно - трудову; соціально - психологічну; соціально - рольову; соціально - побутову; соціально - правову; психолого - педагогічну.

Медико - соціальна  реабілітація - комплекс заходів, спрямованих  на відновлення і компенсацію  порушених і втрачених функцій  організму.

Соціально - побутова (средовая) реабілітація - комплекс заходів, спрямованих на створення оптимального соціального середовища життєдіяльності, забезпечення умов для відновлення соціального статусу і втрачених суспільних зв'язків. Професійно - трудова реабілітація - система гарантованих державою заходів з профорієнтації, профнавчання, профконсультування і працевлаштування засуджених відповідно до їх здоров'я, кваліфікації, можливостям і здібностям. Соціально - психологічна реабілітація - система заходів, спрямованих на успішну адаптацію людини в середовищі та в суспільстві в цілому.