Технології соціальної роботи з особами, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі

Важливою особливістю  пенітенціарних шкіл є домінування  виховних завдань над навчальними, тобто найважливішою їхньою функцією є людиноформуюча. Іншими функціями такої школи можна визначити: освітню, ресоціалізації, валеологічну, правового захисту, рекреаційну, функцію самоактуалізації, корекційну.

Одним із найбільш ефективних методів роботи із засудженими є арттерапія, особливо такі її розділи: бібліотерапія, музикотерапія, казкотерапія, кінотерапія.

Надзвичайно важливою є організація психологічної  допомоги ув'язненим. При цьому слід мати на увазі такий аспект становища засуджених, як їхня постійна публічність. У зв'язку з цим звичні групові форми роботи виявляються малоефективними. Учасники тренінгових і терапевтичних груп бояться, особливо на перших етапах роботи, розкритися перед іншими учасниками, тому що пізніше вони не розходяться в різні сторони, а опиняються поряд на довгі роки в одній камері чи в одному загоні. Разом з тим відмовлятися від групової роботи не варто. Ефективно використовуються методи групової терапії в пенітенціарних закладах Англії, Німеччини, США, Франції.

Завдання соціального працівника (психолога) у пенітенціарних закладах суперечливі: адаптувавши людину до умов соціальної ізоляції, підготувати її до життя на свободі[4].

 

ІІІ.

У зв'язку з  низькою ефективністю реалізації реабілітаційних програм у місцях позбавлення волі, в сучасний період ідея реабілітації поступово відроджується в іншій іпостасі, що передбачає не соціальну ізоляцію правопорушника, а його перебування в суспільстві. При цьому вважається за необхідне забезпечувати життєдіяльність правопорушника у суспільстві і паралельно розв'язувати соціальні проблеми, що свого часу підштовхнули людину на скоєння правопорушення. Головним аргументом на користь соціальної роботи з попередження правопорушень є можливість проведення значно більшої кількості реабілітаційних програм, ніж це можливо зробити в закритих закладах. Керівництво пенітенціарних департаментів у розвинутих країнах найбільшу увагу приділяє розробці превентивних стратегій в соціальній політиці: попередженню злочинності та впровадженню превентивних соціальних технологій[1].

Останнім часом  почали з'являтися досить обгрунтовані докази на користь так званого просоціального моделювання, суть якого полягає у свідомому застосуванні спеціально розробленої стратегії для розвитку моральності підопічного. Соціальний працівник разом з клієнтом планують досягнення кількох дуже конкретних цілей, спрямованих на утримання правопорушника від спокуси вчинити злочин. Цей метод спонукає також соціального працівника заохочувати клієнта до досить високого ступеня рефлексії та стимулювати його самостійність і автономію при вирішенні життєвих питань. Соціальний працівник має діяти як позитивна рольова модель, тобто спонукати підопічного до наслідування: він має регулярно демонструвати повагу до клієнта, хвалити його за досягнення і уникати вербальної конфронтації.

Подібні програми намагаються підсилити шляхом впровадження пробаційних (випробувальних) технік, спрямованих на активне заохочення просоціальної поведінки.

Відомо, що підготувати  засуджених до життя на волі в умовах в'язниці дуже складно через ізольованість закладу від суспільства. А покарання без позбавлення волі об'єктивно має певні переваги:

      1.санкції, що застосовуються до правопорушника протягом періоду пробації, вважають більш адекватним покаранням за незначні злочини, що складають в середньому близько 70% загальної їх кількості;

    2.пробація сприяє реабілітації злочинця у звичних для нього умовах, до того ж немає потреби його реінтегрувати в суспільство після відбуття покарання;пробація потребує значно менших витрат, ніж ув'язнення;

    3.такий підхід приводить до зменшення кількості ув'язнених, що, у свою чергу, збільшує кількість платників податків. Засуджені, як правило, особи працездатного віку. Наприклад, середній вік ув'язнених в Україні - 29,4 роки.

    Єдиним загальновизнаним методом успішної реабілітації злочинця є вивчення рівня повторної злочинності. Статистика рецидиву через 2 роки після завершення дії нев'язничних санкцій свідчить про те, що така міра не веде до зростання рецидиву, а навпаки, сприяє його зниженню в порівнянні з тими, хто відбув в'язничне покарання. Дослідження в Норвегії показало, що повторний злочин упродовж двох років скоїли 25% осіб, які пройшли громадські роботи, 35% тих, хто мав відстрочку від виконання вироку, і 50-60% тих, хто відбув в'язничне покарання[9].

      Можна зробити висновки, що соціальна робота з правопорушниками у суспільстві ефективніша, ніж в умовах в'язниці. При цьому соціальні працівники мають стати позитивною рольовою моделлю для своїх клієнтів, що висуває підвищені вимоги до їхньої поведінки та етичних поглядів. 
     Ряд дослідників вказує, що на початку третього тисячоліття Україна має розробити і запровадити власну концепцію попередження правопорушень та злочинів - м'якого соціального контролю. Обмеження покарання переважно ув'язненням довело неефективність цієї санкції: покращання в поведінці більшості засуджених і соціальної адаптації їх після визволення не виявлено.   

   Водночас треба зважати на те, що найближчим часом ми об'єктивно не зможемо відмовитися від системи в'язниць. Необхідно лише пам'ятати, що в'язниця не може бути основним засобом покарання[11].

 

ВИСНОВОК

 

Отже, соціальний працівник у виправній установі - багатофункціональний фахівець, готовий  до організаційно - управлінської, дослідницько - аналітичної та науково-педагогічної діяльності. Основні напрямки його професійної діяльності: соціальна робота з засудженими, які відбувають покарання в установах, які виконують кримінальні покарання у вигляді позбавлення волі; ресоціалізація і соціальна адаптація осіб, які звільняються з установ, що виконують покарання; виховнопрофілактична робота з особами, які відбувають покарання, не пов'язані з позбавленням волі.

Об'єктом уваги фахівців з соціальної роботи може стати будь засуджений, який звернувся до групи соціаьной захисту та обліку трудового стажу засуджених. І тільки після прийому такого засудженого і проведення соціальної діагностики фахівець приймає рішення про доцільність соціальної роботи з ним.

Пенітенціарної  соціальної роботи як виду діяльності притаманні специфічні риси, які мають  велике значення для роботи в пенітенціарних установах. Серед них уміння: розглядати клієнта як частина суспільної системи; акцентування контактів з оточенням  клієнта, з усіма, хто може допомогти у виявленні проблеми і пошуках її рішення; організація комплексного підходу і координації зусиль різних фахівців і служб при роботі з клієнтом; знання можливостей суспільства в вирішенні соціальних проблем клієнта.

Для подолання кризи в пенітенціарних установах сьогодні необхідно реформувати основи кримінально-виконавчої політики. Виправні заклади мають стати своєрідними соціальними клініками, де здійснюватиметься цілеспрямований соціально-педагогічний, реабілітаційний процесу перевиховання, «лікування» соціально запущених ув'язнених.

 

 

Використана література:

1. Бех В.  П. Сутність та зміст соціальної  роботи // Нова парадигма. - Запоріжжя, 2002. - Вип. 24.

2.Башкатов І.П. Соціально-психологічні методи вивчення особи і груп засуджених вВТК.- М., 1986.- 147 з.

3. Васильєв В.Л. Юридична психологія.-С.-П.,1997.- 121 з.

4. Волков И. П. Социометрические методы в социально-психологических исследованиях. - СПБ: СПбУ, 2004.

5. Завацька  Л. М., Платонова О. Г., Михайленко  О. В., Янченко Т. В. Технології соціально-педагогічної роботи. - Чернігів: ЧДПУ ім. Т. Г. Шевченка, 2005.

6. Зайнышева  И.Г. Технология социальной работы: Учеб. пособие для студ. Высших  учебных заведений / Под ред.  И.Г. Зайнышева – М.: Гуманит.  изд. Центр ВЛАДОС, 2002 – 240 с.

7. Зубарев  С.М. Теория и практика контроля  за деятельностью персонала пенитенциарной  системы/С.М. Зубарев, Москва, 2006. – 51 г.

8. Кабаченко Н. Радикальні підходи у соціальній роботі // Соц. політика і соц. Робота. - 2004.

9. Лукашевич  М. П. Теорія і методи соціальної роботи: Навчальний посібник. -К. : МАУП, 2003.

10. Особливості  соціальної роботи в різних  сферах життєдіяльності // Проблеми  педагогічних технологій. - Луцьк, 2004.

11. Павленок П. Д. Основы социальной работы - М. : ИНФРА, 1997.

12. Паніна Н.В. Технологія соціологічного дослідження. - К.: Лібра, 1996.

13.Ушатиков А.І. КозакБ.Б. Основи пенітенціарноїпсихологии.-М., 2001.- 536 .

14. Холостова  Е.И. Технологии социальной работы / Учебник под общ. ред. проф. Е.И. Холостовой. – М.: ИНФРА –  М, 2001. – 400 с.