Система соціального захисту населення

ПЛАН

ВСТУП

1. Сутність системи соціального захисту
2. Система соціального захисту в країнах ЄС
3. Американська система соціального захисту населення

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Система соціального захисту  кожної країни — один з найважливіших  елементів соціальної політики. Організаційно-правова  форма системи соціального захисту  визначається станом економіки і  ринку праці, існуючої податкової політики і політики в галузі доходів, демографічною  ситуацією, розвитком фінансових, в  тому числі і страхових інститутів, прийняттям суспільством конкретної моделі соціального страхування.

В зарубіжних країнах з  розвинутою ринковою економікою поняття  соціального захисту нерозривно пов'язане з поняттям пенсійного забезпечення. Адже за своєю сутністю пенсія та соціальні виплати замінюють  заробітну платню як основне джерело  доходів найманого працівника, коли за віком або станом здоров'я він  втрачає здатність повноцінно трудитися. Для матеріального забезпечення системи соціального захисту  резервується частина необхідного  продукту, який використовується для  покриття витрат на відтворення робочої  сили, яка забезпечує життєдіяльність  тих, хто не здатний працювати  через вказані вище причини.

Як показує досвід промислово розвинених країн, наявність продуманої системи соціального захисту  сприяє розвитку трудових ресурсів країни, посилює національний потенціал  економічного зростання і здатність  йти на проведення реформ, а також  сприяє стабілізації політичної і соціальної ситуації в країні.

1. Сутність системи соціального захисту

Поняття соціального  захисту населення досить широке і стосується, вірніше сказати, охоплює  всі верстви населення тією чи іншою мірою. Це, з одного боку, дає дуже великий обсяг емпіричного матеріалу, а з другого - ускладнює аналіз даної сфери людської діяльності.

Під системою соціального  захисту сьогодні розуміється сукупність законодавчо визначених економічних, соціальних, юридичних гарантій і прав, соціальних інститутів та установ, що забезпечують їх реалізацію та створюють умови для підтримки життєзабезпечення і діяльного існування різних соціальних верств і груп населення, передусім соціально вразливих.

Кінцевою метою соціального  захисту є надання кожному  члену суспільства, незалежно від  соціального походження, національної або расової належності можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності. Інша мета - підтримання стабільності в суспільстві, тобто попередження соціальної напруженості, яка виникає у зв’язку з майновою, расовою, культурною, соціальною нерівністю.

Соціальний захист населення  як система, діюча в ринкових умовах, є комплексом нормативних актів, форм, методів та дій, що мають забезпечити:

• установлення передбаченого законом періодично оновлюваного гарантованого прожиткового мінімуму. На його основі визначається нижня межа заробітної плати, формується система пенсій та допомоги, гарантується обслуговування в житлово-комунальній та соціально-культурній сферах;
• диференційний підхід до різних соціально-демографічних верств населення залежно від ступеня їх економічної самостійності, працездатності та можливості отримання доходів;
• реалізацію прав кожного громадянина на працю і отримання гарантованого мінімуму доходів, достатнього для нормальної життєдіяльності працюючого та його сім’ї;
• державні гарантії по оплаті найманої праці, встановленням її мінімального рівня, незалежно від об’єкта прикладання праці: у власному виробництві, кооперативі, асоціації, акціонерному товаристві або державному підприємстві;
• надання різних форм допомоги безробітним: виплати по безробіттю, організація громадських робіт, перепідготовка та отримання нової спеціальності, з якої є вільні робочі місця, створення умов для започаткування власної справи;
• державні гарантії щодо підтримки необхідного рівня життя малозабезпеченим категоріям населення;
• індексування грошових вкладів населення у випадку зростання цін на товари та послуги;
• грошову компенсацію населенню при здійсненні реформ цін;
• розробку та законодавче врегулювання (затвердження) всього комплексу заходів, що представляють у всій повноті систему соціального захисту всього населення (працюючих, непрацюючих у працездатному стані, непрацездатних, пенсіонерів, інвалідів, підростаючого покоління, багатодітних матерів, неповні та малозабезпечені сім’ї).

2. Система соціального захисту в країнах ЄС

Відповідно до положення, що міститься в «Договорі про  заснування Європейського Співтовариства»  кожен громадянин країни-члена Європейського  Союзу є громадянином Союзу. Усім громадянам надана свобода пересування  в межах країн Європейського  союзу, що в багатьох випадках призводить до втрати багатьох гарантій у галузі соціального захисту порівняно  з тими, які кожен із громадян має у своїй країні. Для подолання  неузгодженостей, забезпечення високого рівня соціального захисту, виконання  положень, які визначені Європейською соціальною хартією та Хартією Співтовариства про фундаментальні соціальні права  робітників, Співтовариство здійснює заходи, які сприяють координації дій у соціальному захисті та враховують відмінності національних законодавств щодо соціального захисту.

Законодавство країн Європейського  Союзу гарантує кожному громадянину  право на соціальний захист та соціальні  виплати. Проте при міграції населення  по території країн Європейського  союзу виникає проблема соціальних виплат, що знайшла своє вирішення  у ст. 42 Договору про ЄС де йдеться  про адаптацію соціального захисту  до захисту працівників-мігрантів  та його відповідність двом основним принципам: створення можливостей  для набуття та збереження права  на соціальні виплати шляхом врахування всіх періодів, передбачених в законах  окремих країн та надання виплат особам, які є резидентами на території  країн-членів ЄС.

Основними принципами права ЄС та країн-членів, щодо соціального захисту громадян є:

• Принципи недопущення дискримінації за національною ознакою, а також здійснення соціальних виплат незалежно від місця проживання особи. Відповідно до даного принципу для призначення соціальних виплат використовується законодавство однієї чи кількох країн-членів. Особа не може позбавлятися соціальних виплат із тієї підстави, що вона не є громадянином країни за законодавством якої має право на виплати. Але цей принцип поширюється не на всі види соціальних виплат. Наприклад, відповідно до вказаного принципу надаються пенсії внаслідок втрати працездатності або смерті від нещасного випадку або професійного захворювання, пенсії за віком, виплати інвалідам.
• Принцип недопустимості надання особі однакових виплат у різних країнах-членах. Даний принцип покликаний не допускати зловживань з боку осіб, що отримують соціальні виплати та недопущення отримання однакових виплат в різних країнах. Під однаковими виплатами слід розуміти ті, які мають спільну мету, об’єкт і підставу виплати. Інші критерії визначення є формальними і тому вони не відіграють визначальної ролі. Якщо працівник підлягав соціальному страхуванню у кількох країнах-членах, то, по суті, він може отримувати виплати у різних країнах. Таке право обмежується названим принципом, який деталізується і реалізується у країнах-членах відповідно до їх національного законодавства.
• Принцип прозорості інформації для осіб про розмір виплат. Національне законодавство країн-членів ЄС визначає по-різному розмір виплат особам, що звернулися по соціальну допомогу, тому дуже важливе значення має інформація про розміри виплат, ознайомившись з якою, особа може вибирати те, що їй вигідніше. Жоден працівник не може бути позбавлений права на такий вибір. Цей принцип вимагає від країн-членів вироблення спільної концепції щодо класифікації виплат та порядку їх надання. Зокрема, створені спеціальні фонди для перерозподілу коштів на соціальний захист між державами-членами.
• Принцип взаємозаліку страхових періодів. Даний принцип поширюється на виплати пов’язані із допомогою у зв’язку з материнством, сімейні виплати, з тимчасової непрацездатності, у зв’язку з інвалідності, на поховання та пенсії за віком. Відповідні орган країни-члена ЄС відповідно до законодавство якої особа бажає отримувати соціальні виплати, враховують період страхування, зайнятості чи проживання на території іншої країни члена ЄС. При цьому діє фікція, згідно якої вважається, що особа працювала на території даної країни і платила внески за її законодавством цієї.
• Принцип недопущення погіршення становища. Це принцип гарантує стабільність становища осіб, які отримують соціальну допомогу, не допускається погіршення їх становища (зниження рівня виплат, звуження категорій осіб, які мають право на такі виплати тощо) у зв’язку з запровадженням єдиних правил у ЄС. Особи можуть вибирати більш вигідні умови соціальних виплат, якщо мають право на однаковий вид допомоги у кількох країнах. Так, у Німеччині досить високий рівень соціальних виплат, і якщо особа отримала право на пенсію у зв’язку з інвалідністю у Німеччині, то після повернення до своєї країни вона отримуватиме пенсію на рівні виплат у Німеччині, відповідно до зроблених нею внесків. Даний принцип забезпечує рівність становища осіб трудових мігрантів та осіб, які не скористалися правом вільного пересування по території ЄС.

Незважаючи на значний  розвиток системи соціального страхування  країн ЄС та ЄС в цілому, у цій  системі є ряд проблем, зокрема: значне збільшення видатків пенсійного страхування (у зв’язку з несприятливою  демографічною ситуацією); складність забезпечення своєчасного та повного  внесення страхових внесків (Португалія, Греція); неефективність контролю при  управлінні фондами соціального  страхування через механізм соціального  партнерства.

Загострення проблем спостерігається  в Нідерландах та Данії, де має  місце значне зростання оформлень  інвалідності в осіб працездатного  віку із загального числа відповідної  вікової категорії. Спеціалісти  це пояснюють із недостатньою зацікавленістю органів управління фондів, які не несуть фінансової відповідальності, а також в обґрунтованому визначенні підстав для надання допомоги у зв’язку з інвалідністю. Тому в Нідерландах та Данії реформується даний вид страхування.

Для вирішення зазначеної проблеми уряди країн застосовують такі основні заходи вирішення проблем  у сфері соціального страхування: боротьба з шахрайством, обмеження  видатків, посилення контролю (в  адміністративній сфері); передача функцій  соціального страхування приватним  некомерційним і комерційним  організаціям; використання нових фінансових механізмів.

Ефективним шляхом реформування системи соціального захисту  в ЄС визначили також створення  системи, за якої здійснюється врахування матеріального стану особи з  метою надання виплат безпосередньо  тому, хто потребує допомоги, а не тому, хто може забезпечити себе сам. До цієї методики як ефективного засобу контролю та скорочення виплат вдалася Великобританія, соціальні органи враховують матеріальний стан особи при виплаті 34 % усіх видів допомог.

В Європі вважають, що основними  засадами, на яких демократичне суспільство  засновує своє соціальне забезпечення та розвиток повинні бути вільна ринкова  економіка, представлена підприємницьким  сектором; демократично обрана влада; розвинений громадський сектор. Успіх  можна досягти тільки при співпраці  цих складових. Створення такої  бази стало надзвичайно актуальним для України, яка взяла курс на євроінтеграцію. Курс в даному напрямку визначає першочергові завдання перед  державою, зокрема це запровадження  високих європейських стандартів і  нормативів ефективного соціального  захисту населення та сучасних адресних соціальних послуг для вразливих  категорій – людей літнього віку, інвалідів, дітей–сиріт, самотніх непрацездатних громадян, жінок та дітей, які страждають від насильства в родинах, громадян, що звільнилися з місць позбавлення  волі, бездомних та інших соціально - вразливих верств населення.

3. Американська система соціального захисту населення

В американській моделі соціальної політики присутній лібералізм. Система  базується на принципі відокремлення  соціального захисту від вільного ринку й обмеження захисту  лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. Загалом при  такій моделі забезпечується досить високий рівень і якість життя  основної частини населення.

Більшість американців (85%) становлять «середній клас» населення за рівнем достатку. Належність до середнього класу означає, що люди добре живуть, мають машини, користуються відпусткою і здатні сплатити, хоч би частково, навчання своїх дітей в університеті. Такі люди працюють на фабриці, управляють магазинами або є кваліфікованими вчителями, медичними працівниками. Сюди відносять фермерів, поліцейських, комівояжерів. Вище за середній клас - дуже багаті люди. Нижче — бідні. Бідність в Сполучених Штатах визначити важко. Як правило бідною вважається сім'я з трьох чоловік, річний дохід якої становить 8000 доларів або менше. Проте багато бідних мають дохід куди менший, ніж ця «мінімальна» сума. Бідним людям жити важко. Вони взагалі не працюють або заробляють не достатньо, для того щоб вистачало на їжу і інші потреби. Більшість живе у напівзруйнованих будинках, бездомні - живуть в притулках. Бідні не здатні оплатити навчання для дітей, медичну допомогу.

Більшість американців стурбована існуванням в державі крайньої бідності. Проте Сполучені Штати завжди були відомі своїм багатством, достатком  продовольства і можливостями кожному, хто бажає створити собі хороше життя. Мета системи - підтримка економічної  системи вільного підприємництва, у  якій кожен, що бажає працювати, може знайти собі роботу, здатну принести достатній  дохід для безбідного життя. І  завжди знаходиться кількість людей, що не змогли знати собі роботу відповідну своїм можливостям. Число безробітних  осіб в країні коливається залежно  від спільної економічної кон'юнктури, за офіційними даними в останні роки безробіття в США становить 7-8%.

Заходи для подолання  бідності різноманітні. Один із заходів  – це надання допомоги у соціальному  забезпечення, що являє собою щомісячні  суми, які виплачуються державою тим  особам, чий дохід не забезпечує таких основних потреб, як їжа, дах  і одяг. Медікейд — надання безкоштовної медичної допомоги і госпіталізації. Видача продовольчих купонів (книжечки спеціальних талонів, дійсних для  придбання продуктів в будь-якому  магазині). Шкільне харчування —  безкоштовні сніданки і обіди  для школярів. Розподіл надлишків  продовольства — в рамках цієї програми уряд скуповує величезну кількість  продовольчих продуктів і безкоштовно  розподіляє їх серед бідних сімей.