Сутність соціального страхування

Закінчення громадянської  війни і оголошення нової економічної політики сприяло відновленню соціального страхування і 15листопада 1921 р. був підписаний Декрет РНК «Про соціальне страхування осіб, зайнятих найманою працею». Страхування розповсюджувалося на всі види тимчасової та повної втрати працездатності, на випадок безробіття, а також смерті. Сплата страхових внесків повністю покладалася на підприємства і установи (приватні — у більшому розмірі). На органи соціального страхування було покладено функції з фінансування медичної допомоги населенню через страхові каси. З 1924 р. органи соціального страхування розпочали організацію санаторно-курортного лікування і будинків відпочинку, які до цього часу були у віданні органів охорони здоров'я та профспілок.

До 1928 р. настання старості не включалося до сфери соціального страхування. З 1924 р. почали вводити пенсійне забезпечення по старості для окремих категорій працівників (викладачів вузів, працівників текстильної промисловості, транспорту). Лише з 1932 р. пенсійне забезпечення було розповсюджене на робітників усіх галузей народного господарства. Законодавчо було закріплено пенсійний вік - 55 років для жінок і 60 років — для чоловіків. Рішення щодо різного пенсійного віку було прийнято на основі вивчення солідарної пенсійної системи Німеччини за часів канцлера Отто фон Бісмарка. Наприкінці XIX ст. у середньостатистичній німецькій сім'ї чоловік був на п'ять років старший за дружину. З метою одночасного їх виходу на пенсію встановлено різний пенсійний вік.

У 1930 р. була призупинена  програма соціального страхування з надання допомоги на випадок безробіття. 23 червня 1931 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову «Про соціальне страхування», якою були внесені зміни в роботу страхових кас. Замість головсоцстрахів були створені республіканські каси соціального страхування. На транспорті та в окремих галузях промисловості створювалися центральні галузеві каси соціального страхування. На підприємствах призначали та видавали допомогу виплатні пункти. Вводилися також диференційовані норми соціальної допомоги та пенсії залежно від загального та безпосереднього стажу роботи та умов праці.

У червні 1933 р. було прийнято рішення про злиття Нарком-праці (з усіма його місцевими органами, включаючи і органи соціального страхування) з профспілковими органами з покладенням на ВЦРПС його функцій. Профспілки організували соціальне страхування за виробничо-галузевим принципом. Було запроваджено галузеві тарифи внесків на соціальне страхування.

При центральних  комітетах і обкомах профспілок були створені галузеві каси соціального страхування, а на підприємствах — виплатні пункти соціального страхування при комітетах профспілок. Соціальне страхування почало перетворюватися у соціальне забезпечення. З 1937 р. виплату пенсій непрацюючим пенсіонерам здійснювали за рахунок коштів місцевих бюджетів, із звільненням від них бюджету соціального страхування.

З грудня 1938 р. внесені зміни в соціальне  страхування, в тому числі в Положення про соціальну допомогу з тимчасової непрацездатності. Розмір допомоги було поставлено в залежність від тривалості безперервної роботи на підприємстві. Тривалість відпусток у зв'язку з пологами було скорочено до 35 днів до пологів і до 28 днів після. Витрати на виплату пенсій непрацюючим пенсіонерам знову стали здійснюватися за кошти соціального страхування. Було підвищено мінімальний розмір пенсій, збільшено пенсії інвалідам, сім'ям, які втратили годувальників.

Конституція СРСР від 5 грудня 1936 р. проголосила право громадян на матеріальне забезпечення в старості, у разі хвороби та втрати працездатності. Інші види соціального забезпечення регулювалися відповідними постановами. За Конституцією право на пенсійне забезпечення, крім робітників, набули і службовці. Колгоспники на призначення державних пенсій чекали ще ЗО років.

У роки Другої світової війни уряд збільшив розміри  пенсій всім працюючим пенсіонерам, а також встановив виплату пенсій без урахування заробітку. В 1944 р. збільшилися строки післяпологової відпустки до 42 днів (при народженні двійні або ускладнених пологах — до 56 днів).

У 1948 р. на адміністрацію  підприємств було покладено нові обов'язки: визначення працюючим стажу роботи при призначенні допомоги за державним соціальним страхуванням і перевірку правильності призначення, обчислення та виплати соціальної допомоги.

У 1953 р. соціальне  страхування було поширене на всіх постійних, сезонних, тимчасових працівників машинно-тракторних і спеціалізованих станцій.

5 липня 1955 р. Президією ВЦРПС було затверджено Положення про порядок призначення і виплати допомог по державному соціальному страхуванню. З 1956 р. знову було продовжено строки відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами: 56 днів до і після пологів, а у випадку народження двійні чи ускладнених пологів тривалість післяпологової відпустки була збільшена до 70 днів. Право на допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами не пов'язувалося із виробничим стажем.

14 липня 1956 р. було  прийнято закон про державні  пенсії. Закон значно розширив коло осіб, що мали право на пенсію та підвищив її рівень. Пенсійне забезпечення було також відокремлене від державного соціального страхування. Фонд соціального страхування, що входив до складу державного бюджету, наповнювався за рахунок страхових внесків, які обов'язково сплачували всі підприємства і організації за працюючих у них робітників і службовців. На той час пенсії фінансувалися з державного бюджету.

15 липня 1964 р. був прийнятий закон про  пенсії та допомогу членам колгоспів. Цей закон вперше ввів загальнодержавну систему пенсійного забезпечення за рахунок коштів централізованого фонду соціального забезпечення. Колгоспникам встановлено пенсії по старості та інвалідності, а їх сім'ям — у разі втрати годувальника. За рахунок цього самого фонду вперше стали виплачувати жінкам-колгоспницям допомогу з вагітності та пологів. Підвищили пенсійний вік колгоспників: 65 років —для чоловіків і 60 — для жінок. У 1968 п. колгоспники отримали право на пенсію по старості з того самого віку, як і робітники та службовці, однак рівень їхнього пенсійного забезпечення був значно нижчим.

У 1970 р. вводиться  єдина система соціального страхування членів колгоспу, що передбачала забезпечення допомогою з тимчасової непрацездатності та іншими видами допомоги.

З серпня 1972 р. Рада Міністрів СРСР затвердила нове положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, в якому були враховані зміни з 1956 р. У 1973 р. відбулося подальше підвищення розмірів пенсій інвалідам і сім'ям, що втратили годувальника. У 1974 р. вводиться допомога на дітей малозабезпеченим сім'ям.

Конституція СРСР 1977 р. закріпила  в країні дію державної системи соціального забезпечення (ст. 24). Однак залишився низький рівень соціального забезпечення та нерівність у забезпеченні робітників і службовців, з одного боку, і колгоспників — з іншого.

В наступні роки було покращено пенсійне забезпечення колгоспників, матеріально-побутові умови учасників Великої Вітчизняної війни, інвалідів війни І і 11 груп, підвищено матеріальне забезпечення інвалідів з дитинства. В 1981 р. були вжиті заходи, спрямовані на посилення допомоги сім'ям, що мають дітей. Вводилась одноразова допомога при народженні дитини, встановлена часткова оплата відпустки із догляду за дитиною до досягнення нею одного року.

Постановою  віл 23 лютого 1984 р. затвердили основні  умови забезпечення допомогою з державного соціального страхування.

У вересні 1986 р. було прийнято рішення про підготовку нового закону про пенсійне забезпечення громадян. 15травня 1990р. був прийнятий Закон СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР», що встановив єдині умови пенсійного забезпечення всіх громадян. В СРСР існувала державна система соціального забезпечення, складовою частиною якої було державне соціальне страхування. Витрати на його потреби становили близько 80% всіх коштів, що виділялися державою на соціальне забезпечення [51, 50]. Підприємства, організації сплачували за працюючих у них робітників страхові внески до бюджету державного соціального страхування, який був частиною державного бюджету СРСР. З бюджету кошти направлялися на виплату пенсій та інші види забезпечення з державного соціального страхування. Управління соціальним страхуванням здійснювали профспілкові органи та державні органи соціального забезпечення, котрі займалися призначенням і виплатою пенсій, працевлаштуванням пенсіонерів та їх матеріально-побутовим обслуговуванням. Окремі елементи функціонування соціального страхування в колишньому СРСР та ряді зарубіжних держав були використані в процесі формування системи соціального страхування незалежної України.

 

4  Контрольні запитання

 

  1.    Визначте місце соціального страхування в системі соціального захисту        населення.

  2.    Поясніть співвідношення категорій: соціальне забезпечення, соціальне страхування, соціальна

         допомога.

  3.    Яка сутність соціального страхування ?

  4.  Що собою являють соціальні, економічні та правові аспекти соціального страхування?

  5.  Назвіть функції, властиві соціальному страхуванню.

  6.   Визначте особливості соціального страхування.

  7.  Яке місце займає соціальне страхування у фінансовій системі України та його роль ?

  8.  Як зароджувалося соціальне страхування ?

  9.   Назвіть принципи системи соціального страхування Бісмарка.

10. Які принципи соціального забезпечення запропонував Беверідж ?

11. Які етапи розвитку соціального страхування в СРСР?

12. У чому проявлялися особливості соціального забезпечення в СРСР?