Вищі органи державної влади Української Народної Республіки

Отже, у листопаді 1917 р. в  Києві сформувалися три ворогуючі  табори, які протистояли один одному. Прихильники повалення Тимчасового  уряду згрупувалися навколо штабу  Київського військового округу. Більшовики спирались на Ради робітничих і солдатських  депутатів і мали 6 тис. озброєних  чоловік. Центральна Рада мала у своєму розпорядженні близько 8 тис. озброєних  прихильників. Ініціативу в подальших  подіях виявили більшовики. 29 жовтня 1917 р. вони розпочали у Києві збройне  повстання. Бої тривали три дні. Війська КВО терпіли поразку. Тоді в події втрутилися війська  УЦР. Спеціальна комісія із представників  ворогуючих сторін виробила угоду, згідно з якою війська КВО виводилися і міста, а охорона Києва передавалася військам Центральної Ради.

Після перемоги повстання  у місті склалося своєрідне двовладдя: місто одночасно контролювалось військами УЦР і більшовиками. 11 листопада більшовики скликали засідання  Рад робітничих і солдатських  депутатів, на якому було схвалено ідею "реконструювати" УЦР на Всеукраїнському  з'їзді Рад робітничих солдатських  і селянських депутатів. "Реконструкція" передбачала перетворення УЦР за російським зразком на Центральний  виконавчий комітет (ЦВК) Рад України, де б більшість належала більшовикам. Тим часом УЦР вела підготовку до проведення Українських Установчих зборів, які мали б конституювати  новій суспільно-політичний та економічний  устрій України.

Керівництво УЦР, вбачаючи небезпеку  для України в діях більшовиків, на засіданні Малої Ради 7 листопада 1917 р. проголосило ІІІ Універсал. В ньому йшлося: "Віднині Україна  стає Українською Народною Республікою. Не відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб уся  Російська Республіка стала Федерацією рівних і вільних народів [3].

III Універсал проголошував  широку програму перетворень:

- скасовувалось право  приватної власності на землю  - вона визнавалась власністю  всього трудового народу й  передавалась йому без викупу;

- Центральна Рада зобов'язувалась  негайно подбати про мирні  переговори з Німеччиною та  її союзниками;

- проголошувалась свобода  слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, а також недоторканість  особи і помешкання;

- скасовувалась смертна  кара;

- впроваджувався 8-годинний  робочий день і контроль над  виробництвом;

- підтверджувалось право  національно-територіальної автономії.  За визначенням В.Винниченка, III Універсал  не справив такого впливу, як  перший. Накреслена у III Універсалі  соціально-економічна програма не  задовольняла значну частину населення, особливо селянство, яке очікувало негайного переділу поміщицької землі.

Також не в дусі моменту  були і пункти, що проголошували  Україну складовою частиною Російської федерації рівних і вільних народів, яку УЦР зобов'язувалась допомогти  створити.

Особливо небезпечним  було положення, що УЦР стане на сторожі "прав і революції не тільки нашої  землі, а й усієї Росії". Це було непосильне й непотрібне для України  завдання.

Наш край так само в небезпеці. Без власті, дужої, єдиної, народної Україна також може впасти в безодню усобиці, різні, занепаду.

Народе Український! Ти, разом  з братніми народами України, поставив нас берегти права, здобуті боротьбою, творити лад і будувати все  життя на нашій землі. І ми, Українська Центральна Рада, твоєю волею, в ім'я  творення ладу в нашій країні, в ім'я рятування всієї Росії, оповіщаємо:

Однині Україна стає Українською  Народною Республікою.

В ІІІ Універсалі також  зазначалось, що не відділяючись від  республіки Російської і зберігаючи єдність її, УЦР твердо стане на українській землі, щоб своїми силами помогти всій Росії, щоб уся Республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів.

Згідно положень ІІІ Універсалу до території Народної Української Республіки належали землі, заселені у більшості Українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточне визначення границь Української Народної Республіки, як що до прилучення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини, так і сумежних губерен і областей, де більшість населення українське, мало бути встановлене по згоді зорганізованої волі народів.

Признаючи, що землі ті є власність усього трудового народу й мають перейти до нього без викупу, Українська Центральна Рада доручає Генеральному Секретареві по земельних справах негайно виробити Закон про те, як порядкувати земельним комітетам, обраним народом, тими землями до Українських Установчих Зборів.

На території Народної Республіки України встановлювалося по всіх підприємствах вісім годин праці.

Але до миру кожен громадянин Республіки України, разом з громадянами  усіх народів Російської Республіки, повинен стояти твердо на своїх позиціях, як на фронті, так і в тилу [21].

Всім ув'язненим і затриманим за політичні виступи, зроблені до дня  проголошення Універсалу, як уже засудженим, так і не засудженим, а також і тим, хто ще до відповідальності не потягнений, давалася повна амністія.

Суд на Україні повинен  бути справедливий, відповідальний духові народу.

З тою метою Генеральному Секретарству Судових Справ наказано зробити всі заходи упорядкувати судівництво і привести його до згоди  з правними поняттями народу.

Генеральному Секретарству Внутрішніх Справ приписано вжити  всіх заходів до закріплення й  поширення прав місцевого самоврядування, що являються органами найвищої адміністративної влади на місцях, і до встановлення найтіснішого зв'язку й співробітництва  його з органами революційної демократії, що має бути найкращою основою  вільного демократичного життя.

Так само в Українській  Народній Республіці мало бути забезпечено  всі свободи, здобуті всеросійською  революцією: свободу слова, друку, віри, зібраних, союзів, страйків, недоторканости особи і мешкання, право і можливість уживання місцевих мов у зносинах з усіма установами.

Сподіваючись, що Центральна Рада стане стабілізуючим чинником в анархії, що поширювалася, владу  українського уряду визнали українські та неукраїнські партії, більшість  Рад і навіть більшовики (хоч для  останніх це був крок вимушений і  тимчасовий). Незабаром стало очевидним, що конфлікт між Центральною Радою  та більшовиками був невідворотним. Якщо Центральна Рада критикувала Леніна за насильство при захопленні влади в Петрограді, то Ленін скаржився на те, що українці пропускають козацькі війська через свою територію, дозволяючи їм зосередитися на півдні, де формувався російський антибільшовицький рух.

Проголошення третім Універсалом  Української Народної Республіки стало  актом великої історичної ваги: український  народ після тривалого поневолення  заявив про відродження власної  держави.

 

ВИСНОВОК

 

Підводячи підсумки викладеного  у роботі, можна дійти до таких  висновків:

Центральна Рада протягом свого нетривалого існування  пробудила наш народ від рабської покори і сплячки, підняла на національно-визвольну  боротьбу за відродження державності, створила суверенну УНР, очолила  героїчну боротьбу за її незалежність на засадах найширшої демократії.

Одним з найбільших її досягнень  є те, що 7 листопада Центральна Рада ухвалила 3-й Універсал, який проголосив створення Української Народної Республіки у федеративному зв'язку з Російською державою. Як територія  УНР ним визначалися ” землі, заселені у більшості українцями”. Крім того,. Універсал декларував програму соціально-економічних і політичних реформ, націоналізацію землі, запровадження 8-годинного робочого дня, встановлення державного контролю над виробництвом, розширення місцевого самоврядування, забезпечення свободи слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканість особи й житла.

Проголошення Української  Народної Республіки стало визначною  історичною подією, яка знаменувала  відродження української державності  у XX ст. Однак, з погляду із сьогодення, текст 3-го Універсалу не може не викликати  критичних зауважень. Проголошуючи створення Української Народної Республіки з метою захисту українського народу від петроградських заколотників, Центральна Рада водночас прагнула дружнього  великого будівництва нових державних  форм, які дадуть великій і знеможеній Республіці Росії здоров'я, силу і  нову майбутність". Таким чином, зваливши на свої плечі основний тягар перетворення Росії на федеративну республіку, УЦР добровільно зобов'язувалася  „ силами нашими допомогти Росії, щоб уся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів". Це, можливо, і було найбільшою помилкою ЦР: неможливо будувати власну незалежність, спираючись на “ старшого брата ”, що керується поглядами здебільш імперськими, ніж унітарними.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Антонович Д. Довкола заснування Центральної Ради // Діло — 27 березня 1937 р.
2. Верстюк В. Українська революція: доба Центральної Ради // Український історичний журнал — 1996, № 5, с. 37 – 50.
3. Верстюк В. Ф. Українська Центральна Рада. — К. : Заповіт, 1997р.
4. Винниченко В. Відродження нації: В 3-х ч. — К., 1990. — Ч. 3.
5. Гомуляк І. Центральна Рада: погляд із сьогодення // Історія України —1998. №42, с. 1 – 4.
6. Грищенко А. Я Політичні сили у боротьбі за владу на Україні (кінець 1917 — початок 1919 рр ). — К , 1993.
7. Грушевський М. Спомини. — К., 1989.
8. Губа П. До проблем створення збройних сил України у період Центральної Ради // Історія України —2000. №34, с. 8.
9. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. — Львів, 1991.
10. Захарченко П.І. Історія держави і права України: Підручник. – К.: Атіка, 2005. – 368 с.
11. История государства и права Украинской ССР. В 3 т. — К, 1987. — Т. I.
12. Історія держави і права України / За ред. акад. АПрН України А. Й. Рогожина. — К., 1996. — Ч. 2.
13. Історія України / Кер. авт. кол. Ю. Зайцев. — Л., 1996.
14. Копиленко О. Л., Копиленко М. Л. Держава і право України. 1917—1920.
15. Копиленко О. Л. “Сто днів” Центральної Ради. — К.: Україна, 1992 р.
16. Костюк Г. Володимир Виниченко і Сергій Єфремов // Літературна панорама — 1990.
17. Кульчицький В.С., Тищик Б.Й. Історія держави і права України: Навч. посіб. – К.: Атіка, 2001.
18. Міхновський М. Самостійна Україна // Політологічні читання — 1992.
19. Музиченко П. Історія держави і права України. — К., 1999.
20. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. — К., 1993.
21. Солдатенко В. Перша дипломатична акція УНР —Берестейська угода // Історія України — 2001.
22. Субтельний О. Україна. Історія. — К., 1991.
23. Терлюк І.Я. Історія держави і права України: Навч. посіб. – К.: Атіка, 1999.
24. Тищик Б. Й., Вівчаренко О. А., Лешкович. Становлення державності в Україні (1917—1922). — Коломия, 2000.
25. Томенко О., Яневсъкий Д. Перший уряд демократичної України. — К., 1992.
26. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У 2 т. — К., 1996—1997. — Т. 1.
27. Хрестоматія з історії держави і права України:/ За ред. В.А. Гончаренка. – 3-є вид., перероб. – К.: Ін Юре, 2003.
28. Хрестоматія з історії держави та права України: Навч. посіб. / За ред. А. С. Чайковського. — К.: Юрінком Інтер, 2003.