Законодавче закріплення принципу розподілу влад в Україні та його реалізація у державно-правовій практиці

План

1. Принцип розподілу   влади в Україні

2. Законодавча влада

3. Виконавча влада

4. Судова влада в Україні

5. Реалізація влади в  Україні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У сучасній політичній системі важливе місце займає концепція розподілу влади. Розподіл влади є важливим атрибутом в управлінні державою, адже розподіл функцій і повноважень між державними органами сприятливо впливає на розвиток держави та управлінням нею. Водночас влада в державі має залишатися цілісною та єдиною, тому гілки влади повинні взаємодіяти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Принцип розподілу   влади в Україні

 

Принцип розподілу гілок  влади  в Україні закріплений  ст. 6 Конституції України [1]. Він означає, що розподіл функцій між державними органами здійснюється відповідно до вимог праці. Кожний орган влади є самостійним при здійсненні своїх повноважень Закон наділяє кожен орган можливістю протиставляти свою думку рішенню іншого органу, контролюючи цим повною мірою його дії. 
 Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Різні гілки державної влади, як правило (виключення може бути встановлене  лише Конституцією), не мають права  взаємного делегування своїх  функцій і повноважень. 
 
   

2. Законодавча влада

Згідно з Конституцією України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент- Верховна Рада України. 
 Верховна Рада незалежної України розпочинає свій відлік від 16 липня 1990 року. У цей день Верховна Рада Української РСР 12-го скликання проголосувала за Декларацію про державний суверенітет України. Згідно з цим документом було скасовано ст. 6 Конституції УРСР про керівну роль Комуністичної партії та проголошено розмежування влади на законодавчу, виконавчу та судову як принцип побудови державного механізму.

З 24 серпня 1991 року, коли Верховна Рада одностайно підтримала "Акт проголошення незалежності України", почалося відродження парламенту в нових умовах суверенної держави. У лютому 2000 року Верховною Радою України було прийнято рішення про зміну обчислень її скликань. Відтепер 12-е скликання парламенту, яке працювало на постійній основі з 1990 року по 1994 рік, стало іменуватися першим скликанням Верховної Ради України.

У незалежній Українській  державі вибори до Верховної Ради України відбувалися тричі - 1994, 1998 і 2002 року. Народні депутати України І-ІІ скликань обиралися за мажоритарною системою, ІІІ-IV – за змішаною.

Останні вибори до Верховної Ради України відбулися 31 березня 2002 року. 225 депутатів обрано в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, інші 225 - за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоківпартій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва [2].

В Україні запроваджено однопалатний Парламент, що в цілому на сучасному етапі відповідає конституційній формі державного устрою України як унітарної держави.

Конституційний склад Верховної Ради України становить 450 народних депутатів, котрі обираються шляхом таємного голосування на чотири роки на основі загального, рівного і прямого виборчого права.

Керує Верховною Радою України Голова Верховної Ради України, який обирається народними депутатами таємним голосуванням. У Голови Верховної Ради України є два заступники, які обираються народними депутатами таємним голосуванням за пропозицією Голови. Роботу Голови Верховної Ради України і його заступниківзабезпечують відповідні секретаріати.

Основними галузевими органами Верховної ради є її комітети, які здійснюють законопроектну роботу. Комітет, визначений головним розробником з певного законопроекту чи проекту іншого акту Верховної Ради, узагальнює та систематизує пропозиції, поправки та висновки інших комітетів та готує їх на розгляд Верховної Ради.

Верховна Рада у межах своїх  повноважень може організовувати тимчасові  спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.

Для проведення розслідування  з питань, що становлять суспільний інтерес,Верховна Рада може створювати тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувало не менше третини від конституційного складу Верховної Ради України.

Для контролю за використанням коштів Державного бюджету від імені Верховної Ради створюється Рахункова палата.

Народні депутати здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі.

Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги на вірність Україні. Відмова скласти присягу призводить до втрати депутатського мандата. Народним депутатам гарантується депутатська недоторканість.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові, народним депутатам, Кабінету Міністрів і Національному банку України.

Верховна Рада є повноважною  за умови обрання не менше двох третин від її конституційного складу. Верховна Рада України працює сесійно. Чергові сесіїВерховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторкавересня кожного року. Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування, яке здійснюється народними депутатами особисто.

Парламент України розпочинає свою діяльність з обрання зі свого  складу ГоловиВерховної Ради України, Першого заступника Голови Верховної Ради України і заступника Голови Верховної Ради України. Також парламент затверджує перелік комітетів, які здійснюють законодавчу роботу.

Закони, прийняті Верховною Радою України, підписує Президент України, який має право вето щодо них.

До основних повноважень  і завдань Верховної Ради України належить: 
1. внесення змін до Конституції України;  
2. призначення всеукраїнського референдуму звизначеного кола питань; 
3. прийняття законів; 
4. затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; 
5. призначення виборів Президента України; 
6. надання згоди на призначення Президентом України Прем’єр-міністра України; 
7. оголошення за поданням Президента України стану війни і укладання миру; 
8. схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; 
9. затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля тощо.

Верховна Рада за пропозицією  не менш третини народних депутатів від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю від її конституційного складу [3]. 

3. Виконавча влада

Виконавча влада в Україні  є відносно самостійною гілкою  єдиної державної влади в Україні. Виконавча влада в Україні має державно-правову природу, наділена владними повноваженнями, що виявляється в її можливостях впливати на поведінку і діяльність людей, їх об'єднань, праві й можливостях підкоряти своїй волі інших.  [4] 
 Органи виконавчої влади в Україні - це система центральних і місцевих, одноособових і колегіальних, органів виконавчої влади загальної та спеціальної компетенції на чолі з Кабінетом Міністрів України, що відповідно до Конституції та законів України забезпечують виконання Конституції України, законів України, указів Президента України, постанов Верховної Ради України в найважливіших сферах суспільного і державного життя України [ 5]. 
 Вищим органом виконавчої влади України є уряд - Кабінет Міністрів України. До його складу входять: Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри і сімнадцять міністрів.

Прем'єр-міністр очолює Кабінет  Міністрів і керує його роботою. Прем'єр-міністра призначає Президент за згодою більш ніж половини конституційного складуВерховної Ради. Персональний склад Кабінету Міністрів призначається Президентом за поданням Прем'єр-міністра. У разі дострокового припинення повноважень Президента виконання обов'язків Президента на період до обрання і вступу на пост нового Президента покладається на Прем'єр-міністра.

Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.

Крім Кабінету Міністрів, до системи центральних органів виконавчої влади Українивходять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Міністерство є головним органом у системі центральних  органів виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у визначеній сфері діяльності. Керівництво міністерством здійснює міністр. Міністр як член Кабінету МіністрівУкраїни відповідає за розробку і впровадження Програми Кабінету Міністрів України з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначеній сфері державного управління. Він здійснює управління в цій сфері, спрямовує і координує діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до його відання.

Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один з віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює голова [5].

4. Судова влада в Україні

Судова влада в Україні  дуже розгалужена. Систему судової  влади складають суди загальної  юрисдикції, Місцеві суди, Апеляційний суд, Вищі спеціалізовані суди, Конституційний суд України та Верховний суд України. 
 Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

Відповідно до Конституції  України в системі судів загальної  юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових  юрисдикцій. Військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосуддя у Збройних Силах України  та інших військових формуваннях, утворених  відповідно до закону. Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні  та інші суди, визначені як спеціалізовані суди.

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом  України відповідно до згаданого  Закону за поданням Міністра юстиції  України, погодженим з Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міські районні суди, а також  військові суди гарнізонів. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України.

Місцевий суд є судом  першої інстанції і розглядає  справи, віднесені процесуальним  законом до його підсудності. Місцеві  загальні суди розглядають кримінальні  та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Місцеві господарські суди розглядають  справи, що виникають з господарських  правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом  до їх підсудності. Місцеві адміністративні  суди розглядають адміністративні  справи, пов'язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, розгляд яких здійснюють військові суди.

У системі судів загальної  юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди. Апеляційними загальними судами є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва  та Севастополя, Апеляційний суд  Автономної Республіки Крим, військові  апеляційні суди регіонів та апеляційний  суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України. У разі необхідності замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких поширюється на декілька районів  області. Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних  округах відповідно до указу Президента України [6]. 

 Вищими судовими органами  спеціалізованих судів є: 
  1.Вищий господарський суд України; 
 2.Вищий адміністративний суд України; 
 3.інші відповідні вищі спеціалізовані суди (створюються Президентом України в порядку, встановленому Законом України “Про судоустрій України”) [7]. 
 Відповідно до наданих ст. 39 Закону України “Про судоустрій України” повноважень вищий спеціалізований суд України: 
 1. розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом; 
 2. веде і аналізує, вивчає й узагальнює судову практику; 
 3. подає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції України та законів у судовій практиці на основі її узагальнення й аналізу судової статистики; 
 4. дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз’яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції; 
 5. здійснює інші передбачені законом повноваження.