Компетенція Президента України

     У випадку, коли уряд починає відхилятись від політичного курсу, затвердженого парламентом, в результаті чого виникає конфлікт між законодавчою і виконавчою владою, ситуація може бути вирішена вотумом недовіри з боку парламенту і формуванням нового уряду. Однак можлива й така ситуація, коли в умовах протистояння між парламентом і урядом відсутня необхідна більшість голосів для висловлення недовіри уряду (більшість від конституційного складу), так званий «політичний пат». За цих умов Президент уповноважений звернутись до Верховної Ради України з позачерговим посланням (п.2 ст.106 Конституції), в якому запропонувати вихід з кризи, або припинити повноваження Прем'єр-міністра і уряду взагалі (п.9, 10 ст.106), і таким чином вирішити політичний конфлікт. Якщо причиною розладу в державному механізмі може стати новий закон, прийнятий Верховною Радою, Президент має право накласти вето (ч.2 с.94, п.30 ст.106) на схвалений законопроект і таким чином нормалізувати ситуацію. Якщо від політичного курсу відхиляються певні місцеві адміністрації, а уряд на них не впливає, або, тим більше, мовчки підтримує, Президент має право звернутися до уряду з вимогою якнайшвидшого виправлення ситуації (попереджуючи про можливість припинення його повноважень), або самостійно скасувати «спірні» акти держадміністрацій (ч.8 ст.118) і (або) звільнити з посад їх голів (п.10 ст.106, ч.4 ст.118)

     Саме забезпечення єдності державної влади складає серцевину діяльності Президента України, обумовлює необхідність даного інституту. Ніякий інший орган державної влади не виконує і не може виконувати цю функцію в механізмі держави, заснованому на принципі поділу влади, оскільки для їх виконання потрібні незалежність і нейтральність, а цими властивостями володіє тільки глава держави. Функція забезпечення єдності державної влади, в свою чергу, ділиться на наступні підфункції: 1) координація діяльності всіх гілок влади, 2) врівноважування гілок влади, створення балансу сил, 3) припинення дій органів, які порушують єдність влади.

     Координаційна підфункція Президента України отримала відображення у ч.2 ст.113, ч.5 ст.118 та ст.139 Конституції України. Зокрема, ч.2 ст.113 закріплює положення, згідно з яким Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. У поєднанні з правом Президента на звернення до парламенту, правом вето і правом підписання законів (п.2, 29,30 ст.106), а також правом призначення і звільнення з посад членів уряду та правом скасування урядових актів (п.9, 10 , 16 ст.106), це дає можливість главі держави впливати на дії Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України з метою налагодження їх конструктивної взаємодії між собою.

Підфункция урівноваження гілок влади полягає в забезпеченні того співвідношення політичних і юридичних можливостей державних органів, що належать до різних підсистем державного механізму, яке закріплене Конституцією, у підтриманні їх належного функціонального стану. Зокрема, ця підфункція чітко виявляється у праві Президента на дострокове припинення повноважень Верховної Ради України у разі, коли її пленарні засідання не можуть розпочатися протягом 30 днів однієї чергової сесії, і праві призначати у цьому випадку позачергові вибори в парламент (пп.7, 8 в .106). У цьому випадку роль Президента полягає в якнайшвидшому урівноваження гілок влади на вищому їх рівні шляхом забезпечення умов для створення демократичним шляхом дієздатного парламенту і одночасно в здійсненні контролю за тим, щоб уряд, користуючись тимчасовою розбалансованістю державного механізму, не вийшов за межі своєї компетенції. Шляхом використання права вето (п.30 ст.106) Президент України здатен не допустити виходу Верховної Ради за межі своєї компетенції, можливого шляхом прийняття невідповідних законів, і таким чином зберігає конституційний баланс сил на вищому щаблі державного механізму від парламентського диктату. У свою чергу, право скасовувати акти уряду може бути успішно використано для запобігання порушення балансу влад з боку Кабінету Міністрів.

     Важливий функціональний аспект у діяльності Президента - припинення дій, що порушують єдність влади, відображений у праві глави держави припиняти повноваження прем'єр-міністра, членів уряду, керівників міністерств і відомств, голів місцевих державних адміністрацій, Генерального прокурора України, голів Антимонопольного комітету України, Фонду державного майна , Державного комітету телебачення і радіомовлення України, скасовувати акти Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АРК і місцевих державних адміністрацій, звертатися до Конституційного Суду з питань про конституційність законів України та правових актів Верховної Ради АРК (пп.9-12, 14, 16,     30 ст.106, ч.8 ст.118, ст.150 Конституції України). У даному випадку мова йде про заходи Президента щодо нейтралізації тих дій посадових осіб та органів державної влади, які вносять розлад у діяльність державного механізму, блокують його нормальне функціонування, йдуть врозріз з політичним курсом держави (незалежно від того, порушують ці дії національної безпеки або основні права громадян, чи ні).

     У новітній державознавчіх літературі функцію Президента щодо забезпечення єдності державної влади іноді називають арбітражною. Даний термін досить образно характеризує зміст даної функції, але вимагає певних застережень. Конституційно-правовий арбітраж Президента України слід чітко відокремлювати від діяльності арбітражних судів по вирішенню господарських спорів. В обох випадках арбітражна діяльність спрямована на гармонізацію відносин між певними суб'єктами правовідносин, але на відміну від судді-арбітра по господарських спорах, глава держави не може розглядатися як такий, який стоїть над учасниками спору. Президент - лише один з вищих органів державної влади, на поведінку якого можна впливати шляхом використання конституційного механізму «стримувань і противаг», а тому він має стояти не над, а між конфліктуючими сторонами.

     Другим з провідних напрямків діяльності Президента України є представництво. У ряді випадків вимагається виконання дій від імені держави в цілому як єдиної організації політичної влади. Цілком природно, що такими повноваженнями найбільш доцільно наділити орган, який якраз і забезпечує таку єдність, причому орган одноосібний, здатний уособлювати єдність нації та єдність державної влади як у внутрішньо-, так і у зовнішньополітичних відносинах. Виконанням саме цієї функції обумовлена ​​наявність у Президента таких повноважень, як право на звернення до народу, а також звернення із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України, право на ведення переговорів та укладання міжнародних договорів України, право прийняття рішення про визнання іноземних держав, на прийняття вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників зарубіжних держав, право на нагородження державними нагородами, право встановлювати президентські відзнаки та нагороджувати ними. В залежності від сфери прояву дана функція розподіляється на дві підфункції: внутрішньополітичне представництво і зовнішньополітичне представництво. Особливістю представницької функції Президента є те, що вона лише побічно пов'язана з упорядкуванням суспільного життя і конкретизується у максимально формалізованих повноваженнях (причому, формалізованих як за зовнішніми проявами, так і за внутрішнім змістом).

     Вважаємо, що крім двох зазначених напрямів діяльності глави української держави, які є визначальними для його правового статусу, він виконує ще ряд важливих функцій, пов'язаних з безпосереднім впливом на публічно-правові відносини. Аналіз ст.ст.93-94, 102, 106-107, 113-114, 118, 127-128, 136, 151, 154-156 Конституції дозволяє виділити такі функції Президента України: 
1. По об'єктах діяльності: а) забезпечення державного суверенітету та національної безпеки України, б) забезпечення реалізації основних прав і свобод громадян, в) керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, г) формування персонального складу органів державної влади (кадрова);

2. За  формами (способами) діяльності: а) установча, б) нормотворча, в) правозастосовча, г) контрольна, д) інтерпретаційна.

     Об'єктні функції Президента України найбільш чітко врегульовані в розділі V Конституції. Зокрема, функція забезпечення державного суверенітету та національної безпеки України прямо закріплена ч.2 ст.102 і п.1 ст.106 Основного Закону й деталізована у повноваженнях Президента, передбачених пп.17-21 Конституції (право здійснювати керівництво у сферах національної безпеки та оборони, право приймати рішення про мобілізацію, про введення воєнного та надзвичайного стану та ін) .. Конституція проголосила Президента Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, перелік повноважень якого міститься в законах «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

    Зокрема, відповідно до Закону «Про оборону України» Президент як Верховний Головнокомандувач здійснює такі повноваження: подає на затвердження Верховної Ради України проекти воєнної доктрини, концепції військового будівництва, державної програми розвитку озброєння та військової техніки, а також пропозиції щодо загальної структури та чисельного складу Збройних Сил України, обсягу бюджетних асигнувань на оборону; координує діяльність державних органів у галузі оборони; веде переговори і підписує міжнародні та міждержавні договори з військових питань; затверджує план розвитку, стратегічні плани використання Збройних Сил України, плани їх дислокації, а також Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України; приймає рішення про призов громадян України на строкову військову службу та звільнення в запас військовослужбовців строкової служби; встановлює військові свята. Згідно із Законом «Про державну таємницю» (в редакції від 21 вересня 1999 р. № 1079-XIV) Президент України, забезпечуючи національну безпеку, видає укази та розпорядження з питань охорони державної таємниці, покладає виконання функцій державного експерта з питань таємниць на конкретних посадових осіб в інших (крім парламенту) органах державної влади, може встановлювати більш тривалі строки дії рішень про віднесення інформації до державної таємниці, ніж строки, передбачені Законом.

     Функція забезпечення реалізації основних прав і свобод громадян також відображена у ч.2 ст.102 і більш широко розкрита в пп.25-27 ст.106 Конституції (право нагородження державними нагородами, право прийняття рішень з питань громадянства, про надання притулку в Україні та право помилування). Головною прикметою зазначених повноважень глави держави є їх чітко індивідуальна спрямованість та конкретність. Реалізуючи ці повноваження, Президент, уособлюючи державу в цілому, вступає в безпосередні правовідносини з конкретними фізичними особами. Крім того, на забезпечення основних прав і свобод громадян у підсумку спрямовані й інші повноваження глави держави, оскільки забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки, конституційної законності та міжнародної співпраці має кінцевою метою саме благополуччя громадян, найбільш повну реалізацію їх прав і свобод.

     На керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави націлюють главу держави пп.3-5 Конституції України, що закріплюють його повноваження у міжнародно-правовій сфері. Крім того, Закон України «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 р. надає Президентові України право: вести переговори і підписувати міжнародні договори України без спеціальних повноважень; приймати рішення про проведення переговорів і про підписання міжнародних договорів України, укладених від імені України; здійснювати затвердження міжнародних договорів України, які не потребують ратифікації, але потребують затвердження; приймати рішення про приєднання України до міжнародних договорів або їх прийняття - щодо договорів, які не потребують ратифікації та приєднання до яких або прийняття яких провадиться від імені України.

     Функція Президента щодо формування персонального складу органів державної влади закріплена у пп.9-14 Основного Закону і стосується переважно виконавчої гілки влади. При цьому, одні посадові особи призначаються Президентом самостійно (глави дипломатичних представництв України, третина складу Конституційного Суду України, вище командування Збройних Сил України), другі - за поданням Прем'єр-міністра (міністри, голови місцевих державних адміністрацій), треті - за згодою Верховної Ради України (Прем'єр-міністр, Генеральний прокурор, Голова Антимонопольного комітету України). Крім того, деякі призначення Верховна Рада України робить тільки за поданням Президента (Голова Національного банку України, члени Центральної виборчої комісії).

     На відміну від об'єктних, функції Президента України за формами (способами) діяльності не отримали належного відображення безпосередньо в тексті Конституції. Однак передбачені пп. 15, 23, 28 ст. 106 Конституції повноваження глави держави (право створювати центральні органи виконавчої влади, суди, допоміжні органи і служби) дають підстави виділити установчу функцію. Закріплені в Конституції право законодавчої ініціативи Президента, а також його право вето і право підписувати закони (ст.93, пп. 29, 30 ст. 106) визначають нормотворчу функцію глави української держави.

     Згідно ст.106 Конституції Президент України призначає всеукраїнський референдум і позачергові вибори до Верховної Ради України, скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів АРК, здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави, вносить до парламенту подання про оголошення стану війни, введення в Україні або окремих її місцевостях надзвичайного стану, нагороджує державними нагородами, приймає рішення з питань громадянства України, здійснює помилування і т.д.. Реалізація зазначених повноважень передбачає необхідність видання індивідуальних актів, а тому обумовлює правозастосовчу функцію глави держави.

     Контрольна функція Президента України обумовлена, з одного боку, необхідністю контролю за втіленням у життя рішень і актів самого глави держави, а з іншого - повноваженнями Президента відносно підзвітних і відповідальних перед ним органів насамперед - Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади).

6. Акти Президента України

     Згідно з ч. 2 ст. 106 Конституції України Президент видає акти у формі указів і розпоряджень, які є обов'язковими до виконання на території України. Укази і розпорядження Президента носять підзаконний характер: вони видаються на основі Конституції і законів України.