Контрольная работа по "Праву"

Варіант 4

1. Дайте характеристику поняття «Конституція», характерні ознаки та види конституцій. Розробка та прийняття Конституції України, її структура. Конституція України – основний закон держави.

 

 Конституція (від  лат. constitutio — установлення, устрій) у матеріальному розумінні — писаний акт, сукупність актів або конституційних звичаїв, які проголошують і гарантують права й свободи людини та громадянина, а також визначають основи суспільного ладу, форму правління й територіального устрою, основи організації центральних і місцевих органів влади, їх компетенцію і взаємовідносини, державну символіку та столицю; у формальному розумінні — це закон або група законів, які мають вищу юридичну силу стосовно інших законів.

   Поряд з терміном "конституція" вживається термін "основний закон".

   Вважається, що  для позначення нормативно-правового  акта з юридичними властивостями  основного закону термін "конституція"  уперше був вжитий 1780 року в  північноамериканському штаті Масачусетс. Для відповідних цілей цей  термін було використано 1787 року і в новоутвореній федеративній державі США. Згодом він був прийнятий у Франції (1791 р.) і поширився в усьому світі. Термін "основний закон" для позначення конституційного акта вперше був використаний 1809 року в тексті документа "Форми правління у Швеції". У 1814 р. основним законом було названо чинну й нині конституцію Норвегії, а також прийняту того ж року конституцію Нідерландів.

    У конституційному  праві розрізняють фактичну і  юридичну конституції.

   Фактична конституція — це наявний суспільний устрій (конституційний лад), основою якого є ті об'єктивні відносини, які визначають найсуттєвіші економічні, політичні, соціальні та інші характеристики суспільства. Іншими словами, фактичну конституцію становлять органічно взаємопов'язані економічна, політична і соціальна основи суспільства.

   Фактична конституція  існує в будь-якому (у тому  числі безкласовому) суспільстві  незалежно від того, чи має  юридичне закріплення.

   Юридична конституція  є офіційним визнанням фактичного стану речей, засобом правового впорядкування реальних суспільних відносин.

   Фактична і  юридична конституції цілком  самостійні явища, які не можна  ототожнювати. Проте юридичну конституцію  можна вважати похідною від  фактичної.

   Фактична конституція  зазвичай випереджає юридичну в часі. Це засвідчує, наприклад, стан справ в Україні періоду 1991—1996 pp. Юридична конституція України 1978 року зі змінами й доповненнями, внесеними в зазначені строки, значно відставала від фактичної конституції, гальмуючи розвиток основних суспільних відносин. З огляду на це застосування юридичної конституції до фактичної було першочерговим завданням конституційного будівництва.

   Фактична конституція  визначає структурні й функціональні  характеристики юридичної конституції, основними з яких є реальність і відповідність фактичним конституційним відносинам, без чого конституція є фіктивною. Якщо фактична і юридична конституції збігаються, то конституційна система є реальною, якщо ж вони не збігаються, існують відокремлено, то конституційна система є фіктивною, нереальною.

   Розбіжності між  фактичною і юридичною конституціями  можуть існувати в будь-якій  країні. І це природно, оскільки  певна їх розбіжність запрограмована  власне розвитком конституції.  Однак у країнах розвиненого конституціоналізму ця розбіжність недовготривала: юридична конституція вчасно застосовується до фактичної. Це стабілізує суспільні відносини, упорядковує їх згідно з цілями і завданнями конституційно-правового регулювання.

   Розбіжності між  фактичною і юридичною конституціями свідчать про те, що частина норм юридичної конституції стала фіктивною, тобто не відповідає дійсності. Такий стан негативно впливає на суспільні відносини, дестабілізує правову систему, робить її неефективною. У цьому разі потрібно або застосувати юридичну конституцію до реальної дійсності, або навпаки, застосувати фактично існуючі суспільні відносини до конституції.

   Юридична наука  досліджує формальну і матеріальну  конституції.

   Формальна конституція  складається з одного закону  або низки законів. Такою була конституція Австро-Угорщини 1867 року, такими є чинні конституції Швеції (складається з трьох конституційних актів) і Фінляндії (складається з чотирьох органічних законів).

 

   Матеріальна конституція  складається з великої кількості писаних нормативних актів і конституційних звичаїв, наприклад, такою є чинна конституція Великої Британії.

   Важливим для  вивчення конституційного права  є усвідомлення юридичних властивостей  конституції, зокрема, таких:

   - конституція  — це насамперед закон, акт виняткового значення;

   - конституції  властиво юридичне верховенство, найвища юридична сила щодо  інших правових актів. Жодний  правовий акт не може бути  вищий за конституцію;

   - конституція  є основою, базою правової системи  країни, її законодавства. Поточне законодавство розвиває й розкриває конституційні приписи, деталізує їх;

   - конституції  властивий особливий порядок  її прийняття і зміни, який  зазвичай міститься в ній;

   - наявність складного  механізму реалізації конституції,  оскільки вона діє на двох рівнях — реалізації конституції загалом і конституційних норм.

   До основних  рис конституції належать такі:

   - засадничий характер, оскільки  предметом конституційного регулювання  є фундаментальні, найважливіші  політико-правові, суспільні відносини, що відтворюють сутність суспільства;

   - народний характер, який  полягає в тому, що конституція  відбиває інтереси народу і  покликана служити йому;

   - реальний характер, тобто  відповідність конституції суспільним  відносинам, які фактично склалися;

   - стабільний характер.

   Сутність конституції виявляється  в її функціях, зумовлених її  змістом, роллю в регулюванні  суспільних відносин і задоволенні  соціальних потреб. Функції конституції  відтворюють її вплив на суспільні  відносини, зокрема, напрями чи способи цього впливу.

   Функції конституції поширюються  на всі сфери суспільного життя,  на ті суспільні відносини,  які охоплені її дією. Вони  мають багато спільного з основними  функціями права і базуються  на них.

   Функції конституції поділяють  на соціальні, або об'єктні, і нормативно-правові, або технологічні. До соціальних (об'єктних) функцій належать насамперед політична, економічна, ідеологічна (культурна), до нормативно-правових (технологічних) — установча, правотворча, охоронна (правоохоронна), інтегративна, системотворча та ін.

   Політична функція конституції  полягає в тому, що вона формує  найактивніше, найістотніше в політиці: належність влади у країні, внутрішню  і зовнішню політику, державний  лад. Саме конституція закріплює  інтереси й волю народу, його державний і національний суверенітет на найвищому законодавчому рівні. У конституції визначені правила політичної боротьби, відносини між політичними партіями й іншими політизованими об'єднаннями громадян з приводу завоювання, використання і утримання влади.

   Економічна функція конституції  полягає в тому, що вона фіксує  основні суспільні відносини,  які становлять економічний лад  (економічну систему) суспільства,  базу для функціонування всіх  інших інститутів. Закріплення в  конституції фундаменту суспільства, різноманітних форм власності створює необхідні умови для реалізації економічної політики країни, ефективного функціонування її господарського механізму.

   Ідеологічна (культурна)  функція конституції полягає  в її визначальному впливі  на волю й поведінку мас. Акумулюючи найістотніші моменти світогляду з базовою ідеєю народного суверенітету, суверенітет демократичної, соціальної і правової держави, конституція водночас формує певний тип суспільної свідомості, невіддільною складовою якої є правосвідомість. Це сприяє формуванню позитивних установок, подоланню деструктивних, антигромадських мотивів.

   Установча функція конституції  полягає в тому, що вона встановлює  найважливіші інститути суспільства  й держави, визначає їх спрямованість.  На основі установчих норм визначається устрій держави, впроваджуються насамперед політичні й управлінські структури, різноманітні інститути демократії, закріплюється система державних органів, визначаються їх повноваження. Конституція є основою розбудови й діяльності держави і суспільства, законодавства загалом, політичних і корпоративних установ країни.

   Правотворча функція конституції  реалізується, зокрема, за допомогою  норм, які визначають основи правового  статусу суб'єктів конституційних  відносин: громадян, державних і громадських органів.

   Охоронна (правоохоронна) функція  конституції полягає в забезпеченні  належної дії певних її інститутів  і норм, що досягається за допомогою  специфічного механізму відповідальності. В основу такого механізму  покладено конституційні санкції: визнання поведінки неконституційною, скасування чи призупинення дії актів державних органів тощо.

   Інтегративна функція конституції  полягає в її ролі як своєрідного  інструменту, що об'єднує всі  ланки правової системи в одне  ціле. Типовими під цим оглядом є конкретні норми конституції щодо економічної системи, що визначають вихідні положення для цивільного, земельного, господарського та інших галузей права.

   Системотворча функція конституції  визначає принципові вимоги до  призначення, змісту й методів галузей права, окреслює єдині засади правотворчості та застосування права, законності, правопорядку, а також є своєрідним нормативним орієнтиром.

   Серед соціальних (об'єктних) функцій головну роль відіграє  політична, серед нормативно-правових (технологічних) — установча, яка об'єднує всі правові функції.

   Основне призначення конституції  — закріплення й гарантування  фундаментальних прав людини  та громадянина, упорядкування  й організація державної влади,  утвердження загальнолюдських цінностей, на яких грунтується будь-яке суспільство.

   Існують різні класифікації  конституцій. За часом дії конституції поділяють на тимчасові та постійні. Часта зміна конституції зумовлюється нестабільністю політичної та економічної обстановки, частою зміною верхніх ешелонів влади. Так, до середини 60-х років XX ст. історія Гаїті налічувала 23 конституції, Венесуели — 22, Болівії — 20. Фактично кілька конституцій було прийнято в Україні впродовж 1917-1920 pp. (універсали, гетьманські закони, власне конституції).За державним режимом конституції бувають демократичні та авторитарні (у тому числі тоталітарні), за формою правління — монархічні та республіканські, за формою територіального устрою — федеративних та унітарних держав, за порядком внесення змін і доповнень — гнучкі, жорсткі та змішані.

   Залежно від процедури  прийняття розрізняють конституції  откройовані (даровані), "народні" (тобто прийняті на підставі  проведення референдуму), прийняті  парламентом, установчими зборами,  місцевими представницькими органами.

   Конституції різняться за  формою і структурою. Форма конституції  — це спосіб відтворення і  організації конституційних норм  та інститутів. Конституція може  функціонувати у вигляді моно-конституційного  акта чи сукупності актів. Конституції  першого виду називають ще кодифікованими, другого — некодифікованими. До першого виду належать колишні радянські конституції, колишні конституції Німеччини, Іспанії, Мексики, до другого — конституції Швеції і колишньої Чехословаччини. Конституція Великої Британії належить до конституцій змішаного виду. Вона об'єднує парламентські закони, судові рішення-прецеденти, доктринальні тлумачення, статути, конституційні угоди, які містять так звані конвенційні норми.

   Іноді з'являються і тимчасово  діють неписані конституції, які не мають формального закріплення (наприклад, у Румунії).

   У переважній більшості  країн структура конституції  має сталий характер, включає  низку елементів: преамбулу, основну  частину, заключні, перехідні та  додаткові положення.

   Преамбула, як правило, відіграє політичну й ідеологічну функції і не є типовою правовою нормою. Вона становить декларацію з притаманними їй цілями і завданнями.

   Основна частина конституції  включає інститути і норми,  які розкривають її зміст.

   Третій етап новітнього  конституційного процесу, що тривав з 8 червня 1995 р. до 28 червня 1996 p., вирізнявся відмітними особливостями, вкрай рідкісними в конституційній практиці, а саме:

   - створенням Робочої групи  з підготовки проекту нової  Конституції України в липні  1995 р., до якої входили фахівці в галузі конституційного права;

   - створенням Конституційною  комісією України на засіданні  24 листопада 1995 р. Робочої групи  з підготовки проекту нової  Конституції України зі складу  членів Конституційної комісії  (фактично для доопрацювання проекту, поданого першою Робочою групою);

   - схваленням Конституційною  комісією України проекту Конституції,  поданого Робочою групою, і переданням  його разом із зауваженнями  та пропозиціями членів Конституційної  комісії на розгляд Верховної  Ради України;

   - створенням Верховною  Радою України 5 травня 1996 р. Тимчасової спеціальної комісії для доопрацювання проекту Конституції України;