Правовий нігілізм: джерела і шляхи подолання

Книга: Теорія держави  і права. Скакун О.Ф.. Глави 18-32.

 

§4. Правовий нігілізм: джерела  і шляхи подолання

Однією із цілей правової освіти є подолання правового нігілізму - антипода правової культури.

 

Правовий нігілізм - це деформований стан правосвідомості особи, суспільства, групи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір.

 

Ігнорування закону зі злочинною метою - самостійна форма деформації правосвідомості. Разом з тим правовий нігілізм породжує правопорушення, у тому числі кримінальні злочини.

 

Правовий нігілізм українського суспільства  радянського періоду виник не на голому місці: він мав глибокі  історичні корені. Багатовікова правова незабезпеченість суспільства, нерівність перед законом і судом, правовий цинізм уряду та інших вищих органів влади, попрания національної самобутності народу - все це, говорячи словами О. Герцена, "вбило всяку повагу до законності" у Російській імперії, до складу якої протягом декількох століть входила значна частина України.

 

Правовий нігілізм в Україні  під час її входження в СРСР -результат певної деформації правової свідомості і правового регулювання  того часу.

 

У СРСР правовий нігілізм проявлявся у двох формах:

 

1) теоретичній (ідеологічній), коли  в унісон з марксистсько-ленінською  теорією на державному рівні  обґрунтовувалися ідеї:

 

а) про відмирання держави і права  при соціалізмі - і тим самим  істотно принижувалася роль права;

 

б) про перевагу всесвітньої пролетарської революції над правами людини;

 

в) про перевагу постанов комуністичної  партії над законами, вторинність  права, його відображеної реальності, яка обслуговує первинні реальності - економіку і політику, та ін.;

 

2) практичній, коли відповідно до офіційної ідеології:

 

а) була накопичена величезна кількість  нормативних актів, які або морально застаріли, або містили декларації та заклики, або не мали ясності і  чіткості формулювань і суперечили один одному. Поширена порочна практика, відповідно до якої закон не діяв доти, доки він не обростав інструкціями або відомчими наказами, призвела до правової деградації суспільства, породила недовіру в закон, зневагу до нього;

 

б) встановлені державою правові  норми не додержувалися державними органами, відомчими і посадовими особами, які прикривали порушення законності виправдувальними поясненнями типу "в інтересах народу", "для виконання плану" та ін., що спричинило відомчий правовий нігілізм, а часто і правовий цинізм з боку вищих посадових осіб держави;

 

в) правозастосовні та правоохоронні  органи діяли відповідно до принципу пріоритету доцільності над правом і законом.

 

Явища правового нігілізму (невизнання законів, негативне ставлення до права) - найбільш поширена і укорінена  форма деформації правосвідомості населення в державах з авторитарним і тоталітарним режимами.

 

На цей час причинами прояву правового нігілізму в Україні  можна вважати:

 

- невпорядкованість законодавства,  його нестабільність і суперечливість;

 

- низьку правову культуру;

 

- слабість механізму приведення в дію прийнятих законів та ін. (див. §"Правомірна поведінка. Причини нестабільності правомірної поведінки").

 

Спеціальними засобами, що сприяють зведенню до мінімуму правового нігілізму, слід назвати:

 

1) якість законів та інших  нормативно-правових актів. Забезпечення належної ролі закону в системі правових актів. Наявність стабільності та однаковості в регулюванні суспільних відносин;

 

2) авторитет державної влади  і налагодженість механізму її  дії. Наявність розвинутої державної  структури, здатної забезпечити виконання права. Вдосконалення системи правоохоронних органів і правозастосовної діяльності. Зміцнення законності. Підвищення ролі суду;

 

3) високий рівень правосвідомості,  який дозволив би закону працювати.  Збереження самобутності правової культури. Поліпшення системи правової інформації, професійного навчання і виховання юристів, інших посадових осіб.

 

Необхідна систематична робота з підвищення професійної культури всіх суб'єктів  правоохоронної системи, що сприятиме  подоланню недовіри населення до правоохоронних органів. Додержання закону стане вигіднішим, ніж його порушення, коли зміцниться надійність права, що означає, з одного боку захист набутих прав, а з іншого - можливість будь-якого громадянина, який не має юридичної освіти, знати свої права. Надійність права припускає також стабільність правопорядку і можливість передбачати зміст конкретних юридичних рішень.

 

Прес-конференція - збори представників  преси, телебачення, радіо, які офіційно скликаються управлінням юстиції (можливо, разом з УВС, прокуратурою, обласним і арбітражним судами, організацією спілки юристів та іншими) для важливої інформації правового характеру, відповідей на запитання

 

Брифінг - коротка прес-конференція.

 

Зустріч - бесіда керівника або  фахівця з одним чи групою журналістів, як правило, з їх ініціативи.

 

Див.: ст. 29 Закону України від 23 березня 1996 р. "Про освіту" із змінами  і доповненнями.

 

Демченко Іван Сергійович

 

аспірант Інституту  законодавства Верховної Ради України,

 

юрисконсульт ТОВ «ДОПОМОГА-1»

 

ПРАВОВИЙ НІГІЛІЗМ В  УКРАЇНІ. ШЛЯХИ ЙОГО ПОДОЛАННЯ.

 

Одним із найбільш небезпечних проявів  деформації правової свідомості є правовий нігілізм. Нажаль, дане явище стало  частиною нашого повсякденного життя. Навряд зараз когось можна здивувати  тим, що звичайні люди укладають кредитні договори на таких умовах, які реально неможливо виконати; одинокі літні люди піддаються впливу та підписують договори за яким позбуваються своєї домівки і залишаючись без засобів для існування, вимушені переїжджати до притулків; тотальним незнанням дорослим населенням, а особливо неповнолітніми правових основ. Правова необізнаність громадян призводить до того, що вони стають жертвами шахраїв та злодіїв.

 

Безпорадність державних органів  у вирішенні соціальних проблем, відсутність єдності у вищих ешелонах влади, популізм та корупція призвели до втрати владними структурами свого авторитету та до поглиблення в суспільстві нігілістичних настроїв.[1]

 

З теоретичного боку, питання правового  нігілізму було об'єктом багатьох спеціальних досліджень. Проте, слід констатувати той факт, що на даний момент в Україні відсутні ґрунтовні монографічні дослідження з даної проблематики. Правовий нігілізм - різновид більш ширшого поняття - соціальний нігілізм. За загальним визначення правовий нігілізм трактують як тип правосвідомості, який заперечує соціальну і особисту цінність права, вважає його недосконалим (найменш досконалим) способом регулювання суспільних відносин. Не рідко нігілізм доходить до руйнівних форм. У своїх крайніх проявах він перекликається з різноманітними анархічними, ліво- та право радикальними проявами, максималізмом, більшовизмом та необільшовизмом, політичним екстремізмом.[2]

 

Для того щоб подолати правовий нігілізм необхідно розуміти причини його виникнення. На мою думку, причини правового нігілізму можна виокремити за наступними видами:

 

•1)    Низький рівень правової культури.

 

Правова культура - система правових цінностей, що відповідає рівню досягнутого  суспільством правового прогресу і  відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності.[3] Правова культура - категорія комплексна. Тому до причин виникнення та існування саме правового нігілізму можна віднести певні вади правосвідомості - частина наших співгромадян до сих пір живе ніби у минулому, ностальгуючи по часам СРСР, не встигаючи та не розуміючи нового укладу життя, нових цінностей. Окрім цього причинами низького рівня правової культури, а отже і правового нігілізму є: не сприйняття окремими групами суспільства курсу реформ, невдоволення змінами, проведення акцій протесту, невдоволення та незгода з тими чи іншими політичними рішеннями та акціями, неприязне відношення до державних інститутів і структури влади, її лідерам.

 

Повною мірою проявились також  низький рівень правової культури населення, відсутність у громадян досвіду правового спілкування та конструктивного розв'язання конфліктів.[1] Причинами насамперед низького рівня культури взагалі є зміна системи соціальних орієнтирів та цінностей, духовних та моральних основ суспільства. Замість них утверджуються нові: меркантилізм, культ грошей, легкої наживи, ідеальне витісняється матеріальним, змінюються критерії престижу особистості, її соціальної ролі, визнання.

 

Підвищення рівня правової культури - це справа не одного року. Вона важка  й кропітка та потребує значних зусиль та застосування комплексних заходів як з боку держави, її органів та посадових осіб, органів місцевої влади, так і кожного громадянина. Отож, першим кроком має стати підвищення авторитету державної влади та посадових осіб, високих моральних якостей перших осіб держави, які виступають прикладом для решти населення. Серед керівників вищого рангу не подолане ототожнення владно-авторитарних, вольових методів управління з правовими. В свідомості людей стало поширеним сприйняття права як будь-якого рішення властей, хоча не рідко це рішення є актом свавілля, або проявом підміни законності міркуваннями політичної, ідеологічної чи прагматичної доцільності. По-друге, Важливим кроком і дієвим механізмом стало б прийняття Верховною Радою України нового Закону України «Про культуру», оскільки існуючі «Основи законодавства України про культуру»[4], що були прийняті ще 1992 року не відповідають викликам сьогодення. По-третє, наступним кроком має стати створення та затвердження Кабінетом Міністрів комплексної програми правового виховання населення. До проголошення незалежності України на її території близько 80% суспільних відносин регулювалось союзним законодавством. Тому в Україні, по суті, не було власної правової бази. Зараз Україна інтенсивно напрацьовує власне законодавство, інтегруючись у Європейське співтовариство. Правові ж акти приймаються так швидко, що за ними нелегко стежити навіть фахівцям. Нова Конституція, нові кодекси. Де тут встигнути пересічному громадянинові? Отже, правова освіта - одне з пріоритетних завдань, хоч і надто копітких.

 

Правове виховання повинно бути зорієнтовано на підвищення рівня знання і розуміння права в цілому та окремих правових норм і інститутів, на формування юридичних навичок, на закріплення позитивного сприйняття права, на виховання почуття справедливості, відповідальності та законності, на підвищення соціально-правової активності населення. Формами, способами організації виховного процесу можуть бути: правовий всеобуч, вдосконалення юридичної освіти, правова пропаганда права засобами масової інформації, застосування методів реклами, правова агітація, розвиток сімейного правового виховання, створення умов для позитивної, цілеспрямованої, свідомої, добровільної, творчої та ініціативної діяльності суб'єктів правового спілкування.  тощо.

 

Здійснення державно-правової реформи  можливі лише за умови високої  правової культури громадян, яка є  важливим чинником подолання правового  нігілізму, екстремізму, радикалізму, популізму та інших негативних явищ суспільного життя.[5]

 

•2)    Стан законності у суспільстві.

 

Фактично йде мова як про збільшення рівня злочинності, так і домінування  безкарності порушників правових норм. Кожного тижня в Україні реєструється в середньому 300 тяжких та особливо тяжких злочинів, з них більшість вбивств.[6] Але необхідно пам'ятати, що число виявлених злочинів - це тільки їх незначна частина, оскільки значною залишається злочинність латентна.

 

Способами подолання злочинності  має бути вдосконалення системи  правоохоронних органів і правозастосовної діяльності, підвищення їх авторитету серед населення. Дане не виключає і підвищення професійної культури працівників правоохоронних органів, оскільки як показують соціологічні дослідження, співробітники органів внутрішніх справ у своїй службовій діяльності керуються переважно "вказівками керівництва", "оперативною обстановкою". Лише менш як половина опитаних (46,9 %) відзначили, що при вирішенні службових справ вони керуються вимогами законів.[7] Тому, важливим є розроблення нової філософсько-правової концепції правоохоронної діяльності яка б відповідала   специфічним реаліям життя в перехідний період від адміністративно-командної до ринкової економіки, від тоталітарної до демократичної суспільно-політичної системи.

 

Наступним кроком має бути діяльність з підвищення довіри до суддівської системи, підвищення ролі суду. Не надає авторитету судовій владі  переконання значної частини громадян в тому, що будь-яку справу у суді можна вирішити на користь тих, у кого є гроші або впливові знайомі. Прояви корумпованості та хабарництва у судейському корпусі набули такого характеру, що втрачається віра у об'єктивність та неупередженість судового рішення. Неналежна правова захищеність, нерідко - беззахисність особи підриває її віру в закон, в здатність держави захистити людину від протиправних посягань, забезпечити правопорядок у суспільстві.[8]

 

В масову свідомість впроваджується анти правова залежність: вигідніше  ігнорувати вимоги законів - невигідно  жити по закону. На рівні суспільної свідомості невиконання норм права не викликає осуду. Наприклад, несплата податків в очах більшості не є злочином тому, що податковий тягар є надмірним і руйнує стимул для зайняття підприємницькою діяльністю. Тому, важлива роль у подоланні правового нігілізму належить вдосконаленню податкової політики і реформуванню податкового законодавства, зокрема, прийняттю Податкового кодексу. Дисципліна і справедливість у сфері оподаткування, прозорість господарчих відносин створювали б умови для розширення виробництва і на цій основі розвитку соціальної сфери, підвищенню ділової активності громадян та їх правової культури.[5]