Юридична відповідальність

За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15 років, згідно із 446 ЦК, несуть відповідальність перед потерпілим батьки (усиновителі), опікуни, зокрема, коли ця шкода є наслідком нездійснення ними контролю, неналежного виховання або неправильного використання щодо дітей своїх прав. До майнової відповідальності за шкоду, заподіяну неповнолітнім, що не досяг 15 років, можуть бути притягнуті навчальні, виховні або лікувальні заклади, якщо вона виникла внаслідок нездійснення належного контролю за неповнолітнім в час перебування його під їхнім наглядом. Відповідальність батьків, усиновителів або відповідних закладів за шкоду, заподіяну неповнолітніми у цьому віці, настає за їх вину, бо вина самого неповнолітнього не має юридичного значення.

За загальним правилом, цивільне законодавство передбачає обов'язок боржника (заподіювача) перед кредитором (потерпілим) відшкодувати збитки у повному обсязі. Це стосується як витрат, які зроблені кредитором, втрати або пошкодження його майна, так і неодержаних кредитором доходів, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником. При заподіянні громадянину смерті протиправними діями інших осіб відшкодовується шкода, яка виразилась у втраті утримання особами, що перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання (в тому числі і дитина померлого, яка народилася після його смерті), а також витрати на поховання. Відповідальність у цих випадках вважається повною.

З окремих видів зобов'язань законодавством може бути встановлена обмежена відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (ст. 106 ЦК). Це означає, що за порушення обов'язку сплачується лише неустойка, а збитки не відшкодовуються або якщо відшкодовуються, то не в повному обсязі. Наприклад, при втраті, нестачі або пошкодженні вантажу при перевезенні транспортна організація сплачує одержувачеві вартість втраченого нею вантажу або суму, на яку знизилась вартість вантажу внаслідок його пошкодження, а також повертає перевізну плату, яка припадає на втрачений вантаж. Інші збитки, в тому числі не одержані доходи, одержувачеві не відшкодовуються. Така відповідальність є обмеженою.

Цивільно-правова відповідальність є негативним для порушника наслідком вчиненого ним правопорушення. Вона настає за таких умов: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) боржника; 2) шкідливого результату такої поведінки (збитків); 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду.

Протиправною є така поведінка, яка порушує приписи закону чи іншого нормативного акту або виразилась у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання або в заподіянні позадоговірної шкоди життю, здоров'ю або майну особи. При цьому порушуються не лише норми об'єктивного права, але й суб'єктивне право тієї чи іншої особи. Наприклад, якщо майну власника заподіяно шкоду, то він обмежується у своїх можливостях повною мірою володіти, користуватись і розпоряджатись своїм майном, тобто порушується його суб'єктивне право власності. Загалом будь-яке заподіяння шкоди іншій особі є протиправним, крім випадків, передбачених законом. Так, не підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна в стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі. Сутність поняття необхідної оборони розкривається у ст. 15 КК України.

Шкода є другою неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків. Шкода може бути нанесена особистим або майновим благам. Тому розрізняють майнову і немайнову (наприклад, моральну) шкоду. Грошовий вираз майнової шкоди називають ще збитками. Доведення розміру збитків, заподіяних неправомірною поведінкою боржника, покладається на кредитора. Звичайно, на практиці це не завжди легко зробити, особливо у сфері взаємовідносин між організаціями. Тому дуже важливо у всіх підрозділах підприємства налагодити чіткий облік виконання зобов'язань як його контрагентами, так і самим підприємством, а також обробку відповідних первинних документів, необхідних для розрахунку заподіяної шкоди.

Однією з необхідних умов цивільно-правової відповідальності є наявність безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника і збитками потерпілої сторони. Мається на увазі, що протиправна дія або бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої особи,- наслідком протиправної поведінки заподіювача. Наприклад, наїздом автомашини нанесено шкоду огорожі власника будинку. Тут між діями власника автомашини і матеріальною шкодою власника будинку існує безпосередній причинний зв'язок.

Для покладення відповідальності у формі відшкодування збитків, окрім зазначених вище трьох умов - протиправності, збитків і причинного зв'язку, необхідна ще одна умова - вина заподіювача. Вина в цивільному праві розглядається як психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків.

На відміну від інших галузей права (наприклад, кримінального), в яких закладено принцип невинності, в цивільному праві діє припущення (презумпція) вини особи, яка вчинила правопорушення. Відповідно до ст. 209 Цивільного кодексу особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за наявності вини (умислу або не обережності), крім випадків, передбачених законом або договором. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання. При заподіянні позадоговірної шкоди той, хто її заподіяв, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини (ч. 2 ст. 440 Цивільного кодексу). Отже, кредитор не повинен доводити наявність вини боржника в порушенні зобов'язання. Навпаки, боржник вважається винним у цьому порушенні доти, доки не доведе відсутності своєї вини.

За загальним правилом, форма вини боржника — умисел чи не обережність — не впливає на обсяг його відповідальності, яка повинна бути повною. Проте в порушенні договору може бути винним сам кредитор. Коли невиконання або неналежне виконання зобов'язання обумовлено умислом або не обережністю кредитора, боржник звільняється від відповідальності, якщо інше не встановлено законом (ст. 210 Цивільного кодексу). Іноді невиконання виникає з вини обох сторін. Тоді суд, арбітражний або третейський суд відповідно до ступеня вини кожної із сторін зменшує розмір відповідальності боржника. Відповідальність боржника може бути зменшена також у тому разі, коли кредитор навмисно або з не обережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, або не вжив заходів до їх зменшення.

Якщо в договірних зобов'язаннях на обсяг відповідальності боржника впливає вина кредитора у будь-якій формі (умисел, груба чи легка не обережність), то в зобов'язаннях із заподіяння шкоди проста не обережність потерпілого не впливає на відповідальність заподіювача. Це випливає із ст. 454 Цивільного кодексу: якщо груба не обережність самого потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (за вини заподіювана шкоди — і залежно від ступеня його вини) розмір відшкодування повинен бути зменшений або у відшкодуванні шкоди повинно бути відмовлено. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, заподіяної громадянином, залежно від його майнового стану.

Для покладення на боржника відповідальності у формі неустойки (штрафу або пені) кредиторові досить довести, що поведінка боржника була протиправною, а вина його припускається доти, поки він не доведе відсутності своєї вини у порушенні зобов'язання.

Особливістю цивільно-правової відповідальності є те, що вона може наставати й без вини, якщо це передбачено законом або договором. Так, згідно із ст. 212 Цивільного кодексу, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Це означає, що при неможливості організації розрахуватися з кредиторами через відсутність коштів на її рахунку в банку вона не звільняється від відповідальності, якщо навіть доведе, що її нинішні фінансові труднощі викликані несправністю її контрагентів.

Відповідальність без вини настає також за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Відповідно до ст. 450 Цивільного кодексу, організації та громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною для оточення небезпекою (транспортні чи промислові підприємства, будови, власники автомобілів та ін.), зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непоборної сили або умислу потерпілого.

Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену ймовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею з боку людини, а також діяльність щодо використання, транспортування, зберігання предметів, речових та інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну такими джерелами, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, при мимовільному русі автомобіля).

Власником джерела підвищеної небезпеки вважається юридична особа або громадянин, які здійснюють його експлуатацію на основі права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав, наприклад, договору оренди, довіреності тощо. Не вважається власником джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності перед потерпілим особа, яка управляє цим джерелом внаслідок трудових відносин з його власником (водій, оператор та ін.). Якщо джерело підвищеної небезпеки належить. організації - юридичній особі, то вона й відповідає за заподіяну шкоду, але в порядку регресу (зворотної вимоги) може перекласти відшкодовані потерпілому збитки на винного працівника (наприклад, водія).

Іноді джерело підвищеної небезпеки виходить з володіння власника внаслідок протиправних дій інших осіб (наприклад, внаслідок крадіжки). Особи, які вчинили ці протиправні дії, відшкодовують шкоду за правилами відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки. Але коли цьому сприяла винна поведінка й самого володільця (не була забезпечена належна охорона тощо), відповідальність може бути покладено на особу, що протиправне заволоділа цим джерелом, і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них.

Буває так, що шкода потерпілому завдається внаслідок зіткнення джерел підвищеної небезпеки, що належать різним особам. В цьому разі володільці несуть солідарну відповідальність перед потерпілим, незалежно від їх вини. Але якщо шкода заподіюється й самим джерелам підвищеної небезпеки, то питання про відповідальність одного володільця перед іншим вирішується на загальних засадах цивільно-правової відповідальності, зазначених у ст. 440 Цивільного кодексу. Це означає, що шкода, заподіяна одному з володільців з вини іншого, відшкодовується винним; при наявності лише вини володільця, якому заподіяна шкода, вона йому не відшкодовується; при наявності вини обох володільців розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного; при відсутності вини володільців у взаємному заподіянні шкоди жоден з них не має права на відшкодування.

Відповідно до ст. 10 Закону України від 12 травня 1991 р. «Про захист прав споживачів» шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну громадянина внаслідок наявності конструктивних, рецептурних або інших недоліків товару або результатів виконання робіт, підлягає відшкодуванню продавцем або виробником цього товару (робіт) незалежно від того, чи перебував потерпілий з ним у договірних відносинах. Вони звільняються від відповідальності, якщо доведуть, що шкода виникла внаслідок порушення потерпілим правил користування товаром або його зберігання.

Присуджуючи відшкодування шкоди, завданої майну, суд, арбітражний суд або третейський суд відповідно до обставин зобов'язує заподіювача відшкодувати шкоду в натурі, зокрема надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ тощо. Коли ж за обставинами справи відшкодування в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача. Якщо на час виконання рішення про відшкодування шкоди ціни на майно або роботи збільшились, потерпілий може заявити додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку з заподіянням шкоди його майну.

Особа не несе відповідальності, якщо в її поведінці немає хоча б однієї з ознак цивільного правопорушення: проти-правності, шкоди, причинного зв'язку, вини. Підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності є, зокрема, випадок і непереборна сила. Випадок (казус) має місце тоді, коли психічний стан особи, що порушила зобов'язання, характеризується відсутністю її вини. При відсутності вини немає й відповідальності, якщо тільки законом чи договором не передбачено відповідальності і без вини, наприклад при заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Непереборна сила — це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (ст. 78 Цивільного кодексу). Непереборною силою вважаються явища стихійного характеру (землетрус, повінь), військові дії, які перешкоджали боржникові виконати зобов'язання. Наприклад, господарство, яке вирощує сільськогосподарську продукцію, звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язань за договором контрактації, якщо це сталось внаслідок стихійного лиха або інших несприятливих умов. Проте в деяких випадках, передбачених законом, і дія непереборної сили не звільняє заподіювача шкоди від відповідальності. Наприклад, авіатранспортне підприємство повинно відшкодувати шкоду, завдану життю або здоров'ю пасажира при польотах, посадці або висадці з повітряного судна, якщо це сталося навіть внаслідок несприятливих метеорологічних умов.

Дисциплінарна та матеріальна відповідальність

Дисципліна праці є необхідною умовою всякої спільної праці. Працівники повинні працювати чесно й сумлінно, дотримуватись дисципліни праці, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, підвищувати продуктивність праці, поліпшувати якість продукції, дотримуватись технологічної дисципліни, вимог по охороні праці, техніки безпеки та виробничої санітарії, берегти і примножувати власність.

До окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу. Дисциплінарна відповідальність працівників як наслідок невиконання або неналежного виконання ними своїх трудових обов'язків полягає в застосуванні до порушників дисциплінарних стягнень. Підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку. Дисциплінарний проступок - це протиправна дія чи бездіяльність працівника, що порушує встановлений на підприємстві, в установі, організації внутрішній трудовий розпорядок. Дисциплінарна відповідальність працівника може настати лише у тому випадку, коли проступок пов'язаний з виконанням трудових обов'язків. Тому є неправомірним притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності за негідну поведінку в сім'ї, за появу в нетверезому стані в громадських місцях тощо.