Дослідження асортименту і якості керамічних товарів

Методом лиття в гіпсові  форми виготовляють вироби складної, рельєфної конфігурації, з тонкими  стінками, ажурним бортом. Для отримання  виробів складної конфігурації використовують роз’ємні форми. Для формування виробів  методом лиття готують сметаноподібну масу – шлікер вологістю 34-36%.

Напівсухе пресування використовують для формування плоских виробів  невеликої товщини, наприклад, тарілок. Підготовлену пластичну масу висушують  до вологості 2-3%, тонко подрібнюють  і отримують порошок, в який додають  пластифікатор. З цього порошку  формують виріб в металевих прес-формах, під великим тиском. Вироби мають  правильну форму, точні розміри, більш високу механічну цінність і невелику вологість, що значно сокорочує  час сушіння перед випалюванням.

При формуваннівнаслідок  неохайного поводження, використання зношених форм і роликів можуть утворитися такі дефекти, як деформація, хвилястий  край, концентричні тріщини, потрапляння  шматочків гіпсу до маси, не рівність поверхні, підрив носиків тощо.

Сушіння. Після формування виробів для підготовки до випалювання – заключному і найбільш відповідальному етапу виробництва – здійснюють сушіння до залишкової вологості 1-2%. При цьому вироб набуває достатню до випалювання міцність, виключається утворення внутрішньої напруги, що приводить до появи тріщин, деформації тощо.

Найбільш перспективно використання для сушіння керамічних виробів  ультразвуку, токів високої частоти  або інфрачервоного випромінювання.

В процесі сушіння можуть утворитися тріщини (при нерівномірній  вологості маси), деформація та інші дефекти.

Висушені вироби перед  випалюванням зачищають наждачним  папером, видаляють шви від прес-форм, сторонні домішки і забруднення. Після зачищення вироби продувають стиснутим повітрям для видалення  пилу.

Випалювання формує структуру черепку і властивості керамічних виробів. Зазвичай, проводять двократне випвлювання – утильне (до глазурування) і полите ( після глазурування). Застосовують також однократне швидке та безкапсульне випалювання. Фарфорові вироби, декоровані надглазурними фарбами, піддають третьому випалюванню – муфельному. Утильне випалювання – для твердогу фарфору є попереднім (900-1000 °С), для м’якогофарфору (1260 °С), фаянсу (1250-1280 °С) – основним, що визначає їх властивості.

При утильному випалювані видаляється механічно і хімічно  зв’язана волога, черепок набуває  необхідної міцності при достатній  для поглинання глазурі пористості. Реакції взаємодії вихідних компонентів  маси протікають у твердій фазі.

Після утильного випалювання  керамічні вироби або декарують  підглазурними фарбами, глазурують і піддають политому випалюванню, або  глазурують, випалюють і декорують.

Фарфорові вироби після утильного  випалювання часто глазурують, а  потім випалюють. Після глазурування з ніжки або верхнього краю фарфорового виробу зчищають глазур, щоб уникнути сплавлення з підставкою під час политого випалювання  чи іншими виробами при випалюванні  у спарованому вигляді. Це відміна  ознака фарфорових виробів.

Фаянсові вироби повністю покривають глазур’ю.

Метою политого випалювання  твердого фарфору (1350-1420 °С) є закінчення фізико-хімічних перетворень компонентів, кінцеве формування структури черепку  і глазурі, її дзеркальний розлив. При политому випалюванні м’якого  фарфору, фаянсу і майоліки відбувається плавлення і закріплення глазурі. Вироби з низькотемпературного фарфору  випалюють однократно.

Тривалість политого випалювання  в тунельних пічках від 18-22 до 32-34 годин. На деяких підприємствах керамічні  вироби, в тому числі  і фарфорові, піддають однократному безкапсульному випалюванню. При цьому цикл виробництва  скорочується до 3-5 годин, значно знижуються витрати палива, збільшується продуктивність праці, зменшується собівартість готової  продукції.

При випалюванні при порушенні  газового і температурного режиму на виробах можуть утворюватись дефекти  черепку і глазурі: деформація, плямистість, тріщини, задувка, прищі, пузирі, засмічення, мушка, матовість, наколи, пліщини тощо. Після випалювання вироби перевіряють  для виявлення дефектів.

Декорують керамічні вироби шляхом забарвлення маси в рожеві, зелені кольори, нанесенням декоративної глазурі (кольорової, «кракле», кристалічних, матових тощо), рельєфних і заглиблених  малюнків, проте часто шляхом розфарбування.

Основними видами оздоблень  є такі.

Вусик, відводка, стрічка – це безперервні кругові смуги різної ширини: вусик – до 1 мм, відводка – до 3 мм, стрічка – 4-10мм. На фаянсові вироби наносять також буфетну стрічку шириною 12-16 і 32 мм, на фарфорові вироби з вирізним краєм – стрічку з завалом, яка захватує вирізний край. Ці оздоблення застосовують самостійно або у комбінації з іншими.

Трафарет являє собою площинний одно-, двох- чи  багато фарбовий малюнок з різко окреслиними краями. Отримують його розпиленням фарби через вирізи трафарету. Зовнішні ознаки: в малюнку відсутні дрібні деталі, фарба нанесена тонким шаром, деталі малюнку відокремлені один від одного.

Покриття суцільне – це покриття корпусу виробу рівномірним шаром фарби; напівпокриття – кольорова смуга шириною 20 мм і більше; нисходяче покриття – покриття з поступовим переходом від сильного тону фарби до сдабкого; покриття з прочисткою.

Штамп – однофарбовий графічний малюнок фарбою чи золотом, який наноситься гумовим штампом. На фаянсовому посуді використовують штамп з кольоровим пудражом однією і більш фарбами.

Друк – графічний однофарбовий малюнок, перенесений з гравірувальної дошки чи валу  на папіросний папір чи гумову мембрану, а з них – на виріб. Малюнок може буте додатково розфарбований вручну однією, двома чи більше фарбами. Зовнішні ознаки: тонкий однокольоровий контур, сліди ручного розфарбовування.

Декалькоманія ( деколь) являє собою одно- чи багато фарбовий малюнок, який наноситься за допомогою переводної картинки. Розрізняють деколь звичайну і здвижну або шовко-трафаретну. Звичайна деколь ледве відчувається рукою, малюнок трохи матовий з тонким деталіруванням, переходами одного тону до іншого. Здвижна деколь має більш товстий шар фарби, насичений колір, проте число фарби у малюнку обмежене, переходи тонів відсутні. Розроблені комбіновані і золотовмісні деколі.

Шовкографія – одно- і багато фарбовий лінійний малюнок з тонкими і точними штрихами. Отримують його продавленням фарби через шовковий трафарет-сітку.

Живопис – виконується вручну пензлем або пером фарбами, золотом, люстрами та їх комбінацією. Малюнок яскравий зі слідами роботи пензлем. Іноді малюнок наносять по мастиці. По малюнку матовим золотом може виконуватись гравірування (цировка). Вузький бортовий орнамент, що наносять пензлем з арабеска.

Обробка  рельєфу – розфарбування усіх деталій рельєфу фарбою чи золотом.

Фотокераміка – фотографія, що відтворена на виробі, часто в медальйоні, круглому, овальному чи іншому обрамуванні.

Малюнки в залежності від  їх розміщення (композиції) поділяють  на суцільні, бортові, розкідні, букетом. Суцільний малюнок покриває всю  зовнішню поверхню чи борт виробу, бортовий – розміщенний у вигляді безперервної смуги по борту, низу або посередені виробу, розкідний – п’ять і  більше не зв’язаних один з іншим  лепків чи малюнків; малюнок букетом  – до трьох малюнків включно.

Оздоблення, які виконані надглазурними фарбами, закріплюють  при муфельному випалюванні. Потім  вироби сортують, маркірують штампом  чи деколлю з позначкою товарного знаку заводу, сорту, групи оздоблення, роздрібної ціни. Вироби 1-го сорту маркірують червоною фарбою,  2-го – синьою.

Майолікові вироби декорують  кольоровою прозорою чи непрозорою (глухою) глазур’ю одно- чи багатокольоровою. Застосовують глазурі «кракле», відтворюваного вогню тощо. Використовують розпис ангобами, гравірування по ангобу, у тому числі особливий прийом – фляндрівку тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3 Вимоги до  якості керамічних виробів.

Вимоги до якості фарфорових виробів регламентовані в ГОСТ 28390-89 «Изделия фарфоровые. Технические условия», фаянсових виробів – ГОСТ 28391-89 «Изделия фаянсовые. Технические условия». Обидва стандарти мають зміни, які  прийняті міждержавною радою зі стандартизації, метрології та сертифікації, за які  проголосувала Україна. Зміни опубліковани в ІУС №1, 2000 р.

Ці стандарти нормують три групи показників: розмірні, фізико-технічні і загального вигляду. Фарфорові і фаянсові вироби поділяють  за розмірами на дрібні (діаметром  або довжино менше 175 мм і ємністю  менше 250 см³), середні (діаметром або  довжиною 175-250 мм включено, ємністю 250-600 см³ включно) і великі (діаметром  або довжиною більше 250 мм і ємністю  більше 600 см³).

Вироби для напоїв в  залежності від емності поділяються  на дрібні і великі:

дрібні – не менше 500 см³;

великі – від 500 см³  і більше.

За товщиною черепка фарфорові  вироби поділяють на звичайні і тонкостінні (товщина черепка чашок не більше 1,2 мм, блюдця – не більше 1,8 мм, інших  виробів – не більше 2,5 мм).

За формою вироби з фарфору  і фаянсу поділяють на плоскі (посуд  глибиною не більше 25 мм, вимірюваної  від найнижчої точки до горизонтальної площі, що проходить точку переливу) і порожнисті (посуд глибиною більше 25 мм, вимірюваної від найнижчої  точки до горизонтальної площі, що проходить  точку переливу).

Розміри і форма посуду є показниками функціональних властивостей і до того ж враховуються при сортуванні виробів.

Стандарти регламентують  такі фізико-технічні показники: водопоглинання, білизну, термостійкість, механічну  міцність, просвічуванність (для фарфору).

Водопоглинання для фарфорового  посуду повинно бути не більше 0,2%, фаянсового посуду – не більше 12%.

Білизна фарфорового посуду повинна складати для виробів 1-го сорту – не менше 64%, 2-го сорту – не менше 58%. Білизна фаянсового посуду кількісно не нормується. Вказується, що фаянсові вироби, покриті безкольоровою глазур’ю, можуть мати незначний відтінок – голубоватий, жовтуватий чи сіруватий.

Термостійкість фарфорового  посуду повинна складати 185 °С, фаянсового з безкольоровою глазур’ю – 125 °С, з кольоровою глазур’ю – 115 °С.

Фарфоровий і фаянсовий  посуд повинен бути міцним і не руйнуватися при зберіганні в  стопах із 100 тарілок або блюдець  протягом 5 днів. Приставні деталі повинні  бути міцно з’єднаніт з корпусом і витримувати одноразове навантаження заповненням кварцовим піском, маса якого вдвічі перевищує масу води, що заповнює виріб.

Просвічуваність фарфорового  посуду повинна спстерігатися в  шарі товщиною не більше 2,5 мм і складати 30% для виробів 1-го сорту і 15% для  виробів 2-го сорту.

Вимоги до зовнішнього  вигляду фарфорового і фаянсового посуду такі. Посуд повинен відповідати  вимогам стандартів і затвердженим зразкам-еталонам. Посуд повинен  бути стійким на горизонтальній площі  і не перевертатися, коли ємність  заповнена водою, при нахилі площі  в 10° до горизонталі (посуд для  організацій громадського харчування – при нахилі на 15°).

Всі матеріали, що використовуються для виготовлення фарфорового і  фаянсовоого посуду, повинні бути не шкідливими і допущеними до застосування Міністерством охорони здоров’я України.

Внутрішня поверхня виробу, яка може мати контакт з харчовими  продуктами, не повинна виділяти свінцю і кадмію більше:

для плоских виробів: свинець  – 1,7 мг/дм³; кадмій – 0,17 мг/дм³;

для порожнистих виробів  дрібних і середніх: свинець – 5,0 мг/дм³; кадмій – 0,5 мг/дм³;

для порожнистих великих  виробів: свинець – 2,5 мг/дм³; кадмій – 0,25 мг/дм³.

Неглазуровані ніжки, край виробів, місце посадки кришки й торець пробки повинні бути зашліфовані.

Відтінок виробів з  кольоровим черепком або покриттям  кольоровою глазур’ю, що входять до комплекту, набору чи сервізу, повинен бути однаковим. Відтінк кришок виробів повинен відповідати зразку-еталону. В некомплектній продукції допускається невелике відхилення тону виробу від зразка-еталону.

Кришка повинна мати щільну посадку і не випадати при нахилі чайника, кавника на 70°.

Нормується показник зливної  здатності – зливний отвір  повинен бути таким, щоби рідина виливалася нероздільним вузьким струменем  і не підтікала на корпус виробу.

Плівка з дорогоцінних металів повинна бути міцно прикріплена  до поверхні виробів.

Поверхня виробів, що контактують  з харчовими продуктами, повина бути кислостійкою.

В залежності від наявності  дефектів зовнішнього вигляду фарфоровий і фаянсовий посуд поділяється  на вироби 1 і 2 сорту. Сортування здійснюється за обмежувальною системою з урухуванням  розміру, форми виробів і виду, розміру, кількості, місце знаходження  дефектів (лицьовий, зворотній бік). В стандарті для виробів фаянсових  особливо відокремлюються обмеження  дефектів для виробів з безкольоровою  і кольоровою глазур’ю.

На виробах не повинно  бути дефектів, які перевищують вказані  в таблицях ГОСТ 28390-89, 28391-89.