Державне управління в галузі транспорту

Зміст комунікаційної функції полягає у здійсненні взаємовідносин як між органами державного управління, їх окремими підрозділами, так і за межами системи державного управління - взаємозв'язки, ділові контакти з відповідними структурами іноземних держав, їх представниками, можливість використання досвіду державного управління демократичних країн, взаємозв'язки з органами місцевого самоврядування, громадськістю, громадськими організаціями. Слід зауважити, що форма державного правління, стабільність державності, сталість та, у той же час, можливість гнучкого реагування на зміни у зовнішньому середовищі державного управління транспортною системою визначають успіх інвестиційної діяльності в цю сферу, впливають на пожвавлення зовнішньоекономічних відносин та в кінцевому підсумку - на ефективність макроекономічних перетворень.

б) спеціальні функції  державного управління;

Наступну підгрупу функцій, виділених за ознакою характеру управлінських завдань, становлять спеціальні функції - ті, що відображають особливості управлінського впливу конкретного суб'єкта управління на транспортну систему (Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство транспорту України та інші) або на об'єкт управління (залізничний транспорт, автомобільний транспорт, шляхове господарство та

Враховуючи, що відносини  у сфері діяльності транспорту становлять окрему сферу суспільних відносин, доцільним є доповнення кола функцій специфічними - тими, які притаманні тільки цій сфері суспільних відносин: ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту, охорона навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту, безпечне функціонування транспорту, створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту та ін.

Разом з тим спеціальні і специфічні функції можуть бути класифіковані і за іншими ознаками. Так, спеціальні функції діяльності суб'єктів управління транспортною системою можна також класифікувати за ознакою суб'єкта управління окремою сферою транспортних відносин. Наприклад, у сфері управління повітряним транспортом суб'єктом управління є Державний департамент авіаційного транспорту України, спеціальними функціями якого, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2000 р. № 573 (із змінами і доповненнями) " Про утворення Державного департаменту авіаційного транспорту", є: нагляд за безпекою виконання польотів повітрянми суднами, регулювання використання повітря-ного простору України, захист авіації від актів незаконного втручання в її діяльність та ін. Серед спеціальних функцій Державної адміністрації залізничного транспорту (Укрзалізниці), згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. № 262 (із змінами і доповненнями) "Про затвердження Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України", можна відмітити: організацію злагодженої роботи залізниць і підприємств з метою задоволення потреб суспільного виробництва і населення в перевезеннях; вжиття заходів для забезпечення безпеки функціонування залізничного транспорту, його інфраструктури та надійності його роботи; регулювання у сфері організації та забезпечення процесу залізничних перевезень тощо.

Основу класифікації специфічних  функцій може становити відповідність  окремій ланці організаційної структури  певного апарату управління. Так, серед основних структурних підрозділів Укрзалізниці можна виділити Головне комерційне управління, Головне управління колійного господарства, Головне управління локомотивного господарства, Головне управління безпеки руху поїздів і автотранспорту та ін. Кожний із структурних підрозділів здійснює певні специфічні функції.

в) допоміжні функції  державного управління;

Останню підгрупу функцій, виділених за ознакою характеру управлінських завдань, становлять допоміжні функції (діловодство, секретаріат, архівна діяльність, канцелярська діяльність) призначені для обслуговування процесу управління. Зміст допоміжних функцій збігається із змістом забезпечувальних функцій, виділених за ознакою структурного підходу до систематизації функцій державного управління транспортною системою. Він полягає у призначенні щодо забезпечення процесу управління.

За ознакою структурного підходу виділені такі функції: основні, забезпечувальні і загального керівництва. Основні функції реалізуються галузевими структурними одиницями транспортної системи. Це, зокрема, стосується Міністерства транспорту України в цілому та його окремих Департаментів, структурних одиниць, зокрема, Державного департаменту авіаційного транспорту України, автотранспортних управлінь в Автономній Республіці Крим та областях, Державної адміністрації залізничного транспорту України, Державної автомобільної інспекції МВС України та інше: планування, організація, контроль, мотивація, кадрове забезпечення.

Частково зміст основних функцій збігається із змістом загальних (остання виділена за ознакою обсягу управлінських завдань). Особливість полягає у тому, що вони співвіднесені як загальне і часткове. Так, якщо загальною виділена функція планування, то, як основна, вона здійснюється у конкретних галузевих структурних одиницях транспортної системи.

Окремо слід зауважити, що до основних функцій належить і функція  підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для транспортної сфери економіки, а також функція наукового супроводження. Питання дії основних функцій відносяться до існування державних органів, безпосередньо не підпорядкованих Міністерству транспорту України. Такими насамперед є: Міністерство освіти і науки України, вищі та середні навчальні заклади, які готують фахівців для роботи на транспорті.

Функцію забезпечення виконують  допоміжні підрозділи органів державного управління транспортною системою: фінансово-економічний, матеріально-технічний, побутовий, кадровий.

Можна було б виділити окремо функцію керівництва, маючи на увазі  діяльність, спрямовану на виконання  вказівок керівного органу і закріплену нормативно. Але це було актуально  за умов існування жорсткої ієрархічної  підлеглості, що існувала у системі державного управління за часів авторитарного режиму. Із становленням України як незалежної, демократичної держави, економіка якої заснована на засадах конкуренції, більшої ваги набуває управління як за замістом, так і за суттю як те, що містить у собі заходи прямого, безпосереднього впливу, пов'язаного з процесом вироблення та прийняття рішень, так і непрямого, пов'язаного з пріоритетним застосуванням прогностичної, комунікаційної функцій та функції контролю.

Щодо нормативності забезпечення функції загального керівництва  в умовах набуття демократії, то доцільна юридично закріплена регламентація певних сфер управлінського впливу - маються на увазі конкретні права та кореспондуючі обов'язки учасників процесу управління транспортною системою (суб'єктів та об'єктів управління, посадових осіб та громадян, іноземців).

Дослідження змісту функцій державного управління транспортною системою та їх класифікація набуває особливого значення у зв'язку з вирішенням проблеми оптимізації системи державного управління та раціоналізації організаційної побудови суб'єктів державного управління транспортною системою. Як показав проведений аналіз, зміст окремих функцій збігається, що у майбутньому дасть можливість вдосконалити правовий статус тих органів, які здійснюють такі функції. Насамперед це стосується функції забезпечення, реалізація якої (за умови, що відповідний суб'єкт управління здійснює тільки її) передбачає надання відповідному суб'єктові достатньо обмеженого кола повноважень (наприклад, не є потребою встановлення на рівні нормативно-правового акта повноважень щодо використання заходів адміністративного примусу, окремих управлінських повноважень організаційно-методичного характеру).

Висновки

На основі викладеного  вище можна зробити висновок про  те, що потребує вдосконалення механізм реалізації функції інформаційного забезпечення та прикладної. Крім того, окрема увага має бути приділена  комунікаційній функції як тій, що забезпечує відкритість діяльності кожної підсистеми у транспортній системі, можливість обміну інформацією, передовим досвідом. У зв'язку з цим пропонуються певні підходи щодо формування системи інформаційного забезпечення управління транспортом. Так, заходи щодо її формування мають бути здійснені у межах кожної з підсистем транспортної системи, але з врахуванням запровадження у майбутньому єдиної системи. Напрямами формування такої системи визначені: удосконалення внутрішньо системних взаємозв'язків усередині кожної з підсистем транспортної системи; формування підходів щодо процесу прийняття управлінських рішень; визначення потреб у інформаційному забезпеченні прийняття управлінських рішень, джерел даних, оцінка їх достовірності.

Вивчення та аналіз зазначених функцій показує, що транспорт є самостійною галуззю економіки, до складу якої входять комплексні системи - авіаційний, автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний транспорт, міський електротранспорт, метрополітен тощо, які крім процесу транспортування включають організаційні (управлінські) процеси, процеси матеріального та нематеріального виробництв; охоплюють значну кількість працюючих; розташовуються на всій території України та мають у своїй структурі підприємства й організації різних форм власності. Отже, і його правове регулювання потребує значної комплексної нормативної бази, яка може презентувати себе як окрема комплексна галузь національного права України і ніякі цивільно-правові договори перевезення не врегулюють зазначені у функціях організаційні (управлінські) питання. Тому транспортне право може існувати як самостійна галузь права. Ці обставини необхідно підкреслювати тому, що існує думка, згідно з якою підставою утворення галузі права може бути тільки наявність окремо кодифікованої самостійної галузі законодавства.

Список використаних джерел

1.Закон України "Про  транспорт". ВВР.1994.

2. Повітряний кодекс України. ВВР. 1993.

3. Кодекс торговельного мореплавства України. ВВР. 1995.

4. Положення "Про Міністерство транспорту та зв'язку України". Від 27 серпня 2004 року № 1009/2004.

5. Закон України "Про автомобільний транспорт". ВВР.2001.

6. Водний кодекс України. ВВР.1995.

7. Закон України "Про залізничний транспорт".ВВР.1996.

8. Органи державної влади України. За ред. В.Ф. Погорілка. К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2002.

9. Державне управління. Теорія і практика. За заг. ред. В Б Авер'янова. - К.: Юрінком Інтер, 1998.

10. Адміністративне право України. За заг. ред. академіка С.В. Ківалова. Одеса.: "Юридична література", 2003.

11. Виконавча влада і адміністративне право. За заг. ред. В.Б. Авер'янова. К.: "ІнЮре, 2002."

12. Адміністративне право України. За ред. Ю. П. Битяка. Харків.: Право, 2000.