Теоретичні засади регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Домінуючими причинами застосування лібералізації імпорту були такі: по-перше, насичення споживчого ринку  країни в умовах його незбалансованості; по-друге, досить широкий тиск з боку міжнародних фінансових та економічних  організацій, які завжди зацікавлені  в лібералізації особливо імпорту; по-третє, конкурентний фактор, сподівання на те, що продукція іноземного виробництва  змусить національного виробника  підвищити ефективність власного виробництва.

В Україні до початку 1993 року відносно до ввезених на її територію товарів  формально діяв Митний тариф СРСР, затверджений Постановою Ради Міністрів  СРСР від 27 квітня 1981 року № 394. Митний тариф мав таку особливість: сировина, устаткування та обладнання не оподатковувались імпортним митом, тоді як продукти харчування та товари широкого вжитку попадали під дію мита.

Єдиний митний тариф України  від 11 січня 1993 року у більшості тарифних позицій передбачав ставки від 0 до 10 %. Незначна частина товарних позицій  була об'єктом вищих ставок — 15—30%, а максимальний рівень митного оподаткування  передбачався для алкогольних і  тютюнових виробів — 50 %. Для товарів  з країн, які користувались режимом  найбільшого сприяння, застосовувалися  тарифи, які становили 2—5 %.

Позитивом політики лібералізації  відносно імпорту стало зменшення  дисбалансу між попитом і пропозицією  на внутрішньому ринку, але при цьому  спостерігалась негативна тенденція  щодо неготовності більшості національних підприємств конкурувати з іноземними. Це проявилося в ускладненні реалізації продукції, втраті ринків збуту, в тому числі і внутрішнього, спаді виробництва  і т. п.

Основною причиною вибору жорсткої митно-тарифної політики відносно до експорту стали диспропорції між внутрішніми  та світовими цінами. Адміністративне  регулювання цін привело до збереження значно нижчого їх рівня у порівнянні зі світовими, що стимулювало вивіз  товарів з України і загострення  проблеми дефіциту.

Наповнення державного бюджету  за рахунок валютної виручки та експортного  мита привело до того, що практично  більшість потенційних експортованих  товарів попадали під дію вивізного  мита, або нетарифних методів регулювання. Впровадження даної системи митно-тарифного  регулювання експорту було, безперечно, доцільним, але вкрай неефективним виявилося функціонування механізму  розподілу квот, ліцензій, дозволів при експорті товарів. Створення  складної процедурної системи отримання  права на експорт товарів не тільки заклало основи тінізації економіки  України, але й практично знищило  початки конкурентного середовища, без якого неможливе функціонування ринку як системи господарювання.

Оскільки співвідношення між цінами було на користь світових, то відбулася  переорієнтація експортних поставок з  ринку СНД на західні ринки.

Другий етап (1994—1995 рр.). Основна  мета цього етапу-фіскальна, тобто  наповнення державного бюджету за рахунок  оподаткування імпорту та експорту. У зв'язку з лібералізацією зовнішньоторговельного режиму створюється механізм тарифного  регулювання, який спрямований на отримання  податкових надходжень, тобто забезпечення в першу чергу суто фіскальної функції, а далі — на захист національного  товаровиробника.

Це проявилось у підвищенні середніх ставок мита до 20% за пільговими ставками, а за повними до — 30 %, у скасуванні пільгового мита при імпортуванні продукції  з країн СНД, підвищенні максимальних ставок до 300—350 % (лікеро-горілчані  вироби).

У зв'язку з тим, що ставки імпортного мита були в основному підвищені  на товари споживання, тобто під  дію митного тарифу попала незначна кількість номенклатури товарів, то середньозважена величина мита становила 11,9%, а для країн, з якими Україна  уклала угоди про вільну торгівлю, — 6,3 %. Але при цьому слід зауважити, що ступінь фактичного захисту певних товарів суттєво підвищували  досить високі ставки акцизного збору  на імпортну продукцію.

У той же час було закладено основи щодо проведення узгодженої митно-тарифної політики— це створення в 1994 році Митно-тарифної ради при Кабінеті Міністрів  України і прийняття у 1994 році першої постанови щодо зміни ставок ввізного мита, яка на той час  носила більше фіскальний характер, хоча й мала елементи протекціонізму.

Скасування експортних податків у  даний період практично не змінило  ситуацію в кращу сторону, оскільки основною перешкодою на шляху експорту стало впровадження політики "двох курсів": високого (офіційного) та низького (ринкового). Встановлений для експортерів обов'язковий продаж половини їхньої валютної виручки за офіційним курсом зробив експорт товарів невигідним.

Разом з тим слід зауважити, що протягом 1993—1996 років відбулася певна  позитивна деформація у сфері  зовнішньоекономічних відносин. Це проявилося в першу чергу у нарощуванні  обсягів зовнішньоторговельних  операцій, про що свідчать дані динаміки експортно-імпортних операцій протягом відповідного часу. Під впливом здійснюваної відносно ліберальної митно-тарифної політики зовнішньоторговельний оборот України стабільно зростав протягом 1993—1996 років у середньому на 17,3 відсотка щорічно і у 1996 році досяг свого  найвищого рівня — майже 38 млрд дол. США.

Крім цього, протягом зазначеного  періоду спостерігалася ще одна позитивна  і дуже важлива для економіки  України тенденція, а саме — випереджальні  темпи зростання експорту товарів  і послуг над їх імпортом. Так, протягом 1993—1996 року середньорічні темпи  зростання експорту становили 20,7 відсотка, або 2,75 млрд дол. США, у той час  як середньорічні темпи зростання  імпорту були лише 14,1 відсотка, або 2,05 млрд дол. США. Тобто в середньому обсяг експорту щорічно зростав  на 6,7 відсотка, або на 0,70 млрд дол. США  більше, ніж обсяг імпорту. Такий  розвиток подій дозволив Україні  у 1996 році вперше за роки незалежності досягти позитивного сальдо торгового  балансу 249,2 млн дол. США.

Третій етап (1999—1998 рр.) можна охарактеризувати як протекціоністський. Основна мета— це захист національного товаровиробника від іноземної конкуренції. У цей період спостерігалась тенденція підвищення ставок імпортного мита, почалося застосування комбінованого мита, практично було зрівняно пільгові ставки з повними, встановлено мінімальну митну вартість, введено попередню сплату імпортного мита. Усі перераховані заходи, і особливо справляння податків на кордоні, тобто до моменту фактичної реалізації товарів, поставили імпортні товари в нерівні умови відносно товарів вітчизняного виробництва.

Фіскальні надходження від мита відбувались переважно за рахунок  підвищення ставок на імпорт рентабельної на українському ринку іноземної  продукції (підакцизної, високоліквідної) та за рахунок заходів, пов'язаних із визначенням митної вартості, тарифної позиції та. країни походження товару. Постачання сировини для українських  підприємств оподатковувалося за мінімальними митними ставками. На експорт окремих  видів продукції було введено  вивізне (експортне) мито.

Посилення протекціонізму в митно-тарифній політиці поєднувалось із заходами щодо приведення даної системи до вимог  ГАТТ/СОТ у зв'язку з переговорним процесом щодо приєднання України до цих міжнародних організацій. Це призвело до того, що перевага у регулюванні  експортно-імпортних операцій була віддана адміністративним та технічним  заходам, а середньозважена ставка імпортного мита була знижена до 6 %.

Але разом з тим була значно розширена  база митного оподаткування за рахунок  ліквідації пільг, наданих окремим  суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, що істотно впливало на ефективність митної політики. Так, у 1995 р. державними і комерційними структурами, які  користувались пільгами при митному  оподаткуванні імпортних товарів, було ввезено без оплати податків 74 % алкогольних напоїв і 98 % тютюнових  виробів. А протягом січня-серпня 1996 р. близько 80 % усього обсягу імпорту  було здійснено з декларуванням  тих чи інших податкових пільг.

У листопаді 1996 р. внесено зміни  до ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів  України від 11.01.93 "Про Єдиний митний тариф України", якими передбачено  право Кабінету Міністрів змінювати  ставки мита лише стосовно об'єктів  митного оподаткування і заборонено зменшувати ставки мита для окремих  юридичних і фізичних осіб та за конкретними зовнішньоекономічними контрактами або звільняти їх від сплати мита чи переносити терміни його сплати. З 1997 року набули чинності закони, згідно з якими скасовано всі види пільг, які надавалися юридичним і фізичним особам при ввезенні практично всіх підакцизних і більшості не-підакцизних товарів, а також пільги при отриманні організаціями гуманітарної і технічної допомоги у вигляді товарів, що ввозяться в Україну.

Посилення протекціоністської спрямованості  митно-тарифної політики України, особливо відносно імпорту, швидко відбилось  на обсягах зовнішньоторговельних  операцій. Так, якщо у 1997 році зменшення  зовнішньоторговельного обороту відносно попереднього року становило лише 1 відсоток, то у 1998 році це зменшення  становило вже 13,2 відсотка. У 1996 році зовнішньоторговельний оборот скоротився відносно 1996 року на 14,1 відсотка, або  на 5,34 млрд дол. США. Протягом цього  періоду Україна змогла зберегти додатне сальдо торгового балансу  лише за рахунок того, що імпорт товарів  та послуг скорочувався швидше, ніж  експорт. Так, середньорічні темпи  скорочення імпорту складали 7,5 відсотка, а відповідний показник для експорту становив лише 7,1 відсотка, тобто щорічно  імпорт скорочувався на 0,4 %, або на 51 млн дол. США більше, ніж експорт.

Варто зауважити, що аналіз вищенаведених  показників показує, що підвищення ставок мита насправді зумовлює скорочення обсягів зовнішньої торгівлі, а їх зменшення, у свою чергу, приводить  до збільшення її обсягів. Тобто існує  досить вагома від'ємна кореляція між  рівнем протекціонізму та обсягами зовнішньоторговельного обороту. Але митно-тарифна політика—  не єдиний чинник, який впливає на зовнішню торгівлю і визначає динаміку зовнішньоторговельного обороту України. Необхідно зазначити, що цілий ряд як зовнішніх, так  і внутрішніх чинників сприяли розвитку негативних тенденцій.

Основними зовнішніми факторами були:

• загострення світової фінансової кризи і, як наслідок, скорочення світової торгівлі;

• зменшення торговельних операцій з Російською Федерацією;

• погіршання кон'юнктури основних товарних ринків для традиційного українського експорту;

• зменшення ціни на російський газ, отриманий у рахунок за транзит;

• зниження тарифів за транзит  російського газу через територію  України.

Внутрішніми чинниками, які негативно  впливали на зовнішньоторговельний  оборот, стали спад виробництва, посилення  платіжної кризи, важкий фінансовий стан підприємств, висока собівартість української продукції за її низької  якості, нестабільність гривні.

Отже, у цей період екстенсивний розвиток зовнішньої торгівлі практично  вичерпаний. Без здійснення структурних  змін у експортно-орієнтованих та інших  галузях виробництва неможливе  нарощування обсягів зовнішньоторговельного обороту.

Четвертий етап (1999—2008 рр.). Вдосконалення системи митно-тарифного регулювання відповідно до вимог міжнародного законодавства. Це простежується в таких рішеннях.

По-перше, відбулося створення законодавчої бази для приєднання до Конвенції  ГС, при цьому було оптимізовано тарифну номенклатуру за рахунок  появи національної деталізації  на рівні 9 та 10 знаків опису та кодування  товарів.

По-друге, була досягнута певна  передбачуваність у прийнятті рішень щодо зміни ставок ввізного мита. У 1999 році такі ставки за рішенням Митно-тарифної ради почали прийматися один раз у  півроку, а з 2000 року зміна ставок ввізного мита здійснюється один раз на рік.

По-третє, відбулося зниження ставок ввізного мита на значну номенклатуру товарів текстильної промисловості  відповідно до зобов'язань України  перед ЄС. Були також знижені ставки мита на сировину, але підвищені  на готові вироби, які випускаються в Україні.

Характерно, що нарощування в Україні  тенденції протекціонізму відбувається паралельно з розвитком тіньового  зовнішньоторговельного обороту, контрабанди  товарів, що призводить до масового ухиляння від сплати мита, митних зборів, акцизу і податку на додану вартість.

Парадокс полягає в тому, що підвищення податків на імпорт у вигляді зростання  митних ставок, дискримінаційних процедур спричиняє неадекватне функціонування тарифної системи України, що призводить до незначної частки митних надходжень до державного бюджету і, як наслідок, знижується захист національного товаровиробника. Так, чинна в 1995 р. митно-тарифна система  при всебічному підвищені ставок мита на товари забезпечувала 2,99% доходів  державного бюджету, в 1999 році — 1,53 %, в 2000 році — 9,72 %, в 2002 році — 10,5 %, 2003 році — 10,72 %, 2005 році — 10,5 %, 2007 році — 12,04 %, 2009 році —15,5, 2011 році ─ 20,11

Отже, результатом еволюції митно-тарифної політики в Україні за десятиліття  незалежності стало створення законодавчих умов функціонування даної системи, які орієнтовані на загальноприйняті міжнародні норми, стандарти і практику. Практично відбулося формування механізму реалізації митно-тарифної політики. Основною метою наступного етапу стає підняття на якісно новий  рівень економічної ефективності функціонування даної системи.