Джерела конституційного права

Поняття конституцiї як основного  закону тiсно пов'язане з теорiєю народного суверенiтету, сформульованою у XVIII ст.¹² Однiєю iз засад цiєї теорiї була iдея установчої влади, за якою тiльки народ є суб'єктом такої влади, i саме народовi, безпосередньо або через обраних ним представникiв, належить право приймати рiшення про умови свого полiтичного iснування. Таким чином, визнавалася необхiднiсть прийняття конституцiй на референдумi або спецiально обраним представницьким органом - установчими зборами. З часом тлумачення установчої влади за представництвом було по-ширене i на випадки прийняття конституцiй парламентами, хоч iнодi зверталась увага на вiдмiннiсть змiсту мандатiв депутатiв парламенту i членiв установчих зборiв. Разом з тим прихильники класичної концепцiї установчої влади визнають її принципову вiдмiннiсть вiд законодавчої влади. Остання, будучи встановленою владою, є похiдною i дiє в межах компетенцiї, визначеної установчою.

Жорсткими звичайно вважаються тi конституцiї, поправки до яких затверджуються на референдумi.

 

2.2. Місце і значення  Конституції

Конституція – це основний закон, і разом з  іншими законами вона відноситься до права і законодавства, яким присвячені наступні частини книги.

Будучи Основним Законом, Конституція являє собою в  той же час  центральний інститут держави, покликана звести в єдину структуру, у цілісну систему всі інші його інститути – і політичний режим, і побудова апарата держави, і його форми (як форму правління, так і форму державного устрою).

От чому Конституцію можна  назвати свого роду «політико-державним  кредом» даного суспільства. Це той  камертон, на який повинна бути набудована все політико-державне життя країни.¹³

У радянській державі конституції (1918, 1924, 1936, 1977 років) відрізнялися декларативністю, націленою на закріплення «суспільного ладу соціалізму», інших ідеологічних положень і разом з тим проголошували «усевладдя» Рад, їхній статус як «єдиної державної системи», відкидали демократична побудова держави, забезпечували безконтрольну диктатуру номенклатури, партократії.¹⁴

Між тим конституції дійсно демократичних  країн, не обмежуючи деклараціями (а  по більшій частині уникаючи їх), не тільки встановлюють оптимальне для  даної країни побудова державних  органів і відповідно «розставляють  по місцях» всі основні інститути  держави, але і завжди виходять з  визначених основних початків, що додають  через конституцію послідовно демократичний  вигляд державі.

Такими початками в  ході історичного розвитку демократичних  держав стали:

• принцип поділу влади;
• верховенство права;
• верховенство і безпосереднє юридична дія основних прав і воль людини.

Сучасні демократичні конституції, характерні для нинішнього етапу розвитку демократії, зберігаючи всі ці основні початки, представляють, насамперед, як конституції  прав і воль людини – «конституції людини».¹⁵

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

ЗАКОНИ ТА ІНШІ ДЖЕРЕЛА КОНСТИТУЦІЙНОГО  ПРАВА

3.1. Закони як джерела конституційного  права

 

Джерелом конституційного  права є закони, які поділяються на З види: конституційні, органічні і звичайні (або „ ординарні").

Конституційні закони - це такі закони, які вносять зміни і доповнення до Конституції, приймаються в особливому, ускладненому порядку і мають таку саму юридичну силу, що й Конституція.

Органічні закони приймаються за прямими приписами Конституції в порядку, відмінному від процедури прийняття як конституційних, так і звичайних законів, і посідають проміжне місце між ними.

Звичайні ординарні  закони, якщо в них містяться конституційні норми, також є джерелом державного права. Вони приймаються у порядку такої самої законодавчої процедури, що й інші нормативно-правові акти парламенту.¹⁶

До джерел та форм вираження норм конституційног права належать або можуть відноситись: окремі акти Конституційного Суду України; ряд постанов ВРУ; окремі загально-нормативні укази Президента України; деякі постанови Кабінету Міністрів України; окремі рішення, прийняті місцевим референдумом; правові звичаї; конституційні звичаї, а також конституційний прецедент.

Джерелом конституційного  права можуть бути й договори (конституційно-правові, які мають бути забезпечені силою закону, що передбачає договір, або у випадку, не врегульованому конституційним законодавством; міжнародні, згоду на обов'язковість яких надано ВРУ, оскільки вони згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України - частина національного законодавства України).

Істотною характеристикою  джерел конституційного права є  їхня юридична природа, елементами якої виступають: 1) нормативність актів; 2) юридична сила; 3) форма і структура; 4) дія актів у часі, просторі та за колом осіб; 5) забезпечення реалізації актів.¹⁷

Одним із важливих елементів юридичної природи  джерел конституційного права є їх юридична сила, під якою розуміють, звичайно, співвідношення правових актів, їх місце в ієрархії конституційно-правових актів. Іншими словами: чим вище місце акта в такій ієрархії, тим вища його юридична сила. Природно, найвищу юридичну силу має Конституція України, яка стоїть на найвищому щаблі ієрархічної системи актів. Таким чином, визначити юридичну силу акта - значить встановити його місце в системі джерел конституційного права, його співвідношення з актами вище- і нижчестоящих органів. Інколи безпідставно вважають, що юридична сила - це міра (ступінь) обов'язковості правового акта, тобто чим вище його місце в системі актів, тим він обов'яковіший. Однак таке уявлення хибне, юридично некоректне: всі правові акти, незалежно від їх „рангу", однаково обов'язкові. З огляду цього Конституція України і рішення сільської ради обов'язкові однаково. Іншими словами, юридична сила джерел конституційного права визначається не територією і колом осіб, на які поширюється дія цього акта, не важливістю і мірою обов'язковості, а місцем у системі джерел конституційного права.¹⁸ Це - зіставлювальна, релятивна властивість актів. Юридична сила джерел конституційного права тісно пов'язана з проблемою законності і правопорядку, забезпеченням верховенства закону в усіх сферах життєдіяльності республіки на шляху її поступу до правової держави.

Отже, існує багато різноманітних  джерел конституційного права. Зокрема  такими є всі акти, що містять  конституційно-правові норми. Основним же джерелом конституційного права  є Конституція України (Основний Закон). Крім того джерелами є також  закони, окремі постанови, рішення, укази, акти та ін. З’ясувала, що таке юридична сила і що Конституція України має найвищу юридичну силу в ієрархії конституційно-правових актів.

 

3.2. Підзаконні  акти у сфері конституційного  права

 

Підзаконні  нормативно-правові акти приймаються, видаються на основі й на виконання  законів.

В Україні, по суб'єкті прийняття (видання) серед  підзаконних нормативно-правових актів  розрізняють:

-постанови Верховної Ради України;

-акти Президента України (укази,  розпорядження);

-акти органів виконавчої влади:

а) Уряду України( постанови, розпорядження);

б) центральних органів виконавчої влади ( наприклад, акти міністерств);

в)місцевих органів виконавчої влади ( наприклад, розпорядження глав місцевих державних адміністрацій);

-контрольно-наглядових  органів (наприклад, акти Генерального  прокурора України);

-акти  органів місцевого самоврядування ( рішення );

По характеру компетенції органа, що видав підзаконний акт, а також  сфері його дії, звичайно розрізняють  акти:

-загальні ( видаються органами  загальної компетенції , діють  у межах країни ): наприклад, укази  Президента України, постанови  Кабінету Міністрів України (Уряду  України);

-місцеві (видаються місцевими  державними адміністраціями, органами  місцевого самоврядування, діють  у межах відповідної території  ,наприклад, області, району);¹⁹

-відомчі ( видаються органами  спеціальної компетенції - відомствами,  поширюються на структурні підрозділи, особи, що перебувають у системі  адміністративного, службового, дисциплінарного  підпорядкування даного відомства,  тобто мають внутрішньовідомче  значення ) : наприклад, акти міністерств,  інших центральних органів виконавчої  влади.

-локальні (корпоративні) - видаються  органами керування корпорації (підприємства, установи, організації), мають внутрікорпоративна  дія, тобто діють у межах  даного підприємства, установи, організації;  серед них є акти прийняті  керівником, загальними зборами,  виконавчими органом( наприклад,  радою директорів) корпорації , акти  матеріально-правові й процесуально-правові,  прийняті самостійно (у рамках  закону) або на основі типових  нормативних документів ( у порядку  їхнього розвитку, доповнення).

 

3.3. Міжнародні правові акти у сфері конституційного права

 

Ще  до проголошення незалежності України, у Декларації про державний суверенітет, Україна визначила свою міжнародно-правову  позицію, проголосивши перевагу загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами  внутрідержавного права і тим  самим визнала свою правову систему  відкритою для норм міжнародного права, такою, що може бути сумісною з  загальновизнаними нормами та принципами міжнародного співробітництва.²⁰

Проголошення  у ст. 9 Конституції України чинних міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, частиною національного законодавства, і, відповідно, можливість їх застосування в Україні, означає приєднання до національних принципів та норм, яким врегульовані конституційні правовідносини також  і тих, які містяться у міжнародних  договорах України, що, безперечно, збагачує національну правову систему, створює умови для всебічного врегулювання конституційно-правових відносин, сприяє повнішому забезпеченню інтересів їх суб’єктів.²¹

Водночас, визнання міжнародних договорів  України джерелом конституційного  права України є свідченням поширення  договірних відносин на конституційно-правову  сферу, що дозволяє договору поряд з  Конституцією, законами та підзаконними нормативно-правовими актами регулювати конституційно-правові відносини.

Сьогодні  велика кількість міжнародних договорів  України спрямована на захист життя  і свободи, честі і гідності людини, її прав. У цьому вони переслідують таку саме мету, що й Конституція  України, конституційне право України  в цілому. І Конституція, і міжнародні договори України спрямовані на регулювання  одних і тих самих правовідносин. Конституція України, як і конституції  інших держав, при закріпленні  кола прав і свобод людини спирається на міжнародно-правові акти, загальновизнані  принципи та норми міжнародного права, відповідає їм, проте останні не втрачають свого значення, залишаючись  самостійним джерелом конституційного  права і у цій якості викликають інтерес та заслуговують на більшу увагу вчених-конституціоналістів, оскільки конституційне і міжнародне право останнім часом все тісніше  взаємодіють.

Визнання  міжнародних договорів України  джерелом конституційного права  України підтверджується останнім часом практикою судів загальної  юрисдикції, які застосовують міжнародні договори України для обґрунтування  своїх рішень. У діяльності Конституційного  Суду України міжнародно-правові  акти теж широко використовуються. Конституційний Суд України звертався  до положень міжнародно-правових актів  більш як у третині своїх рішень. У справах щодо офіційного тлумачення положень Конституції України та законів за зверненнями громадян, близько 60 відсотків рішень Конституційного  Суду України містять посилання  на міжнародно-правові акти, їх окремі положення для обґрунтування правових позицій. ²²

Практика  застосування міжнародних договорів  України у конституційній сфері  поки що випереджає науку, оскільки ґрунтовних наукових праць, присвячених міжнародним  договорам як джерелу, зокрема, конституційного  права України, досі немає.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Складна ситуація залишається  в галузі конституційного законодавства. Безперечно, прийняття Конституції  України стаю значним поступом у  розвитку системи конституційного  законодавства. До того ж конституційне  законодавство є найбільш розвинутою галуззю національного законодавства — в Україні діє  651 законів, що регулюють конституційно-правові відносини, тоді як бюджетно-фінансові відносини врегульовані 230 законами, сімейні відносини — 5 законами. Але чи є наведені показники ознакою досконалості, стабільності та системності конституційного законодавства.

Кількість нормативно-правових актів, що регулюють певний вид суспільних відносин, не завжди свідчить на користь  якості регулювання правовідносин. Прикладом є те. що на сьогодні в  Україні недостатньо врегульованими залишаються відносини, пов'язані  з безпосередньою реалізацією народного  суверенітету. Зокрема, не дістала належного  правового регулювання така пріоритетна  форма безпосередньої демократії, як референдуми.

Недосконалість системи  конституційного законодавства  в тій чи іншій мірі позначилася  на всій системі національного законодавства  в силу тих обставин, що конституційне  право як галузь права має подвійне навантаження: з одного боку, — регулює  певний вид суспільних відносин, а  з іншого, — є системоутворюючим  чинником для всієї системи законодавства. Видається, що однією з причин цього  явища є малодослідженість загальнотеоретичних  проблем конституційного права, які зумовлюються характером цієї галузі.

Юридичний режим галузі конституційного  права визначається особливим колом  суб'єктів та специфікою їх правосуб'єктності, особливим видом правової відповідальності, яка характеризується відсутністю  правових санкцій, а в разі їх існування  — політичним характером таких санкцій, наявністю спеціальних внутрішньогалузевих принципів та положень, що характерні виключно для конституційного права. Окрім того, сутність галузі конституційного права розкривається й в притаманних їй ознаках структурованості та системності. Структурованість галузі конституційного права проявляється в наявності нормативно-правових утворень (елементів галузі), які охоплюють усі конституційно - правові норми в межах галузі.