Порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів)

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Київської ОДА

Богуславський гуманітарний коледж ім. І.С.  Нечуя-Левицького

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

З ТРУДОВОГО ПРАВА

на тему: «Порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів)»

 

 

 

 

 

 

 

студентки 41 групи

спеціальності «Правознавство»

денної форми навчання

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                       2014 рік

 

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1 Поняття, предмет та класифікація трудових спорів

Розділ 2 Порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів)

        2.1 Порядок розгляду колективних трудових спорів примирними органами

    2.2 Участь Національної служби посередництва і примирення у вирішенні колективних трудових спорів

        2.3  Страйк, як крайній засіб вирішення колективних трудових спорів

Розділ 3   Судова практика розгляду колективних трудових спорів

Висновок

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Трудові спори як суперечки між працівниками і роботодавцями виникають з різних причин, серед яких найбільш поширеними є порушення трудового законодавства (неправомірне звільнення працівника, несплата заробітної платні у певному обсязі, недотримання умов праці, неправильне оформлення посади, несплата премій чи винагород, переведення на іншу роботу, та інші).

В наш час, коли роботодавцями в великому обсязі стали приватні хазяїни, що встановлюють свої умови та порядок роботи, які не завжди відповідають належним до трудового законодавства, вирішення трудових спорів набуло особливого значення. Звичайно, кількість цих спорів значно зросла у ринковій економіці. Це обумовлено і тим, що не всі приватні власники обізнані із нормами праці та законом у достатньому обсязі, і тим, що часто намагаються обійти закон аби досягти найбільшого прибутку. Трудові спори вирішуються у правовому порядку або, коли заведені у безвихідь, через страйк. З трудових спорів написано безліч робіт, але згоди в деяких питаннях не досягнуто, що обумовлює доцільність дослідження цієї теми.

У даній роботі буде розглянуто види трудових спорів, механізм та порядок їх вирішення, основні трудові конфлікти, а також доведення судовою практикою теоретичних та нормативних положень теми.

Отже, об'єктом дослідження є колективні трудові спори.

Предметом дослідження є порядок та механізм їх вирішення.

Мета дослідження – визначити процедуру розв'язання колективних  трудових спорів, дослідити порядок їх розгляду, зазначити недоліки та напрямки розвитку.

Завдання дослідження:

• надати поняття трудових спорів, їх видів та причин виникнення;
• визначити законодавчі акти та положення, що регулюють трудові спори;
• узагальнити порушення трудового законодавства, що приводять до виникнення трудового спору;
• визначити сторони трудового спору;
• дослідити порядок вирішення колективних трудових спорів;
• визначити органи, що послідовно беруть участь у вирішенні трудових спорів, їхні функції;
• ознайомитися з судовою практикою розгляду трудових спорів.

Актуальність роботи зумовлено важливістю регулювання трудових відносин у суспільстві як основних на правовій основі, чималим зростанням числа трудових спорів в останні роки, порушеннями трудового законодавства і його змінами. Криза соціально-економічних відносин у суспільстві, недосконало відпрацьована система соціального партнерства, взаємовідносин працівників, роботодавців та держави, недосконала правова база, що значно відстає від потреб суспільства, справляють вкрай негативний вплив на рівень життя.

Значні зміни відбуваються й у трудових правовідносинах. Масові порушення трудового законодавства, зниження соціальних гарантій, невідповідність чинного законодавства сучасним суспільним відносинам призводять до загострення взаємовідносин між працівниками, роботодавцями та державою в цій сфері спричиняє виникнення колективних трудових спорів.

В Україні трудове право протягом тривалого часу перебувало у стані відносної ізоляції від зовнішнього світу, й концепції, що склалися щодо трудових спорів в нашій країні й за кордоном, виходили з протилежно різних філософських позицій. Починаючи з 1917 р. й до розпаду Радянського Союзу, трудове право сприймалося не як результат перемовин, соціальної боротьби та взаємних поступок, а як інструмент соціального управління, що односторонньо регулювався державою. На підставі тези, що соціалістична власність належала народові, теорія трудового права ґрунтувалася на неможливості існування антагоністичних протиріч між робітниками та роботодавцями, адже за радянською доктриною кожен з робітників конкретного підприємства вважався одним із власників цього та інших підприємств країни. На підставі даної концепції заперечувалася сама можливість існування колективних трудових спорів. Колективно-трудові спори в СРСР з’явилися лише наприкінці 1980-х р., таким чином вітчизняний досвід щодо вирішення колективних трудових спорів є досить незначним порівняно з іншими країнами. У більшості закордонних країн сама галузь трудового права формувалася під впливом колективно-трудових спорів. Саме цьому дуже важливим є наслідування міжнародних стандартів з досліджуваного мною питання.

 

Дослідженню окремих загальнотеоретичних та практичних питань, пов’язаних із порядком вирішення колективних трудових спорів в Україні та за кордоном приділяли увагу такі дослідники, як С.С. Алексєєв, М.Й. Бару, Н.Б. Болотіна, В.С. Венедіктов, Ю.М. Гриценко, Д.І. Дєдов, В.В. Жернаков, І.Я. Кисельов, В.В. Лазор, І.О. Лосиця, В.І. Миронов, В.П. Пастухов, А.Ю. Пашерстнік, П.Д. Пилипенко, В.І. Прокопенко, О.І. Процевський, В.М. Руденко, В.О. Сафонов, В.М. Толкунова, Г.І. Чанишева, В.А. Шевченко, І.М. Якушев, О.М. Ярошенко та ін.

 

 Розділ 1 Поняття, предмет та класифікація трудових спорів

 

У процесі трудової діяльності між суб'єктами трудових відносин існують розбіжності, які можуть перерости у спори. Вони виникають як на стадії появи трудових правовідносин, так і в процесі їх існування, та найчастіше — при припиненні трудового договору.

Трудове законодавство не дає визначення трудових спорів. Лише в Законі України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» зроблено спробу легально визначити поняття колективного трудового спору як одного з видів трудових спорів.

  У навчальній літературі з трудового права трудові спори розглядаються як розбіжності між працівниками і роботодавцем. Однак наявність розбіжностей між суб'єктами трудових правовідносин не завжди призводить до виникнення трудового спору. Дуже часто такі розбіжності залагоджуються шляхом взаємних переговорів між самими суб'єктами, і ті чи інші непорозуміння, що так чи інакше пов'язані з порушенням трудових прав працівників, не переростають у трудовий спір. Тому, якщо визначати поняття трудових спорів, то потрібно мати на увазі, що такими можна визнати лише ті розбіжності між суб'єктами трудових та тісно пов'язаних з ними правовідносин, які не вдалося врегулювати при безпосередніх переговорах обох конфліктуючих сторін.

Стаття 224 КЗпП України, зокрема, передбачає, що трудовий спір підлягає розгляду в комісії по трудових спорах, якщо працівник самостійно або з участю первинної профспілкової організації, що представляє його інтереси, не врегулював розбіжності при безпосередніх переговорах з власником або уповноваженим ним органом.

Можна вважати, що трудовий спір — це одна з форм існування розбіжностей між суб'єктами трудових правовідносин.

Порядок вирішення розбіжностей між сторонами законодавством не врегульований. КЗпП України визначає лише, що це відбувається шляхом безпосередніх або з участю виборного органу первинної профспілкової організації переговорів. Закон «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» встановив, щоправда, спеціальний порядок формування вимог найманих працівників і строки їх розгляду роботодавцем.

Законодавство забезпечує регулювання вирішення самого трудового спору, який виникає після того, як розбіжності між сторонами не вдалося владнати шляхом переговорів.

Такі правила однаковою мірою стосуються як колективних трудових спорів, коли законодавством передбачається порядок їх вирішення за допомогою примирних процедур з моменту виникнення, так і індивідуальних трудових спорів, які виникають після звернення працівника до юрисдикційного органу (у комісію по трудових спорах чи до суду) з заявою про вирішення трудового спору. З цього моменту розбіжності між сторонами переростають у трудовий спір і будуть розглядатися за тими правилами, які визначені відповідними нормативними актами.

Кодекс законів про працю України визначає, що сторонами індивідуального трудового спору можуть бути лише працівник і роботодавець.

Натомість Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» називає сторонами колективного трудового спору найманих працівників окремі категорії найманих працівників, об'єднання найманих працівників, профспілки або об'єднання профспілок і роботодавців.

Працівник — як сторона спору — може особисто брати участь у засіданні органу, що вирішує спір за його заявою, або уповноважити інших осіб представляти свої інтереси. Стаття 226 КЗпП України встановлює, що за бажанням працівника при розгляді спору від його імені може виступати представник виборного органу первинної профспілкової організації або за вибором працівника інша особа, в тому числі адвокат. Аналогічно і роботодавець — може самостійно брати участь у процесі розгляду трудового спору або доручити представляти свої інтереси іншій уповноваженій особі.

Важливим є визначення предмета трудових спорів. Вважається, що вони виникають з приводу застосування трудового законодавства або з приводу встановлення умов праці.

Переважно предметом індивідуального трудового спору є застосування законодавства України про працю при виникненні, існуванні та припиненні трудових правовідносин. Оскільки основним юридичним фактом, що породжує трудові правовідносини, є трудовий договір, до предмета трудового спору віднесено і застосування законодавства при укладенні трудового договору, в тому числі законодавства, яке встановлює гарантії при прийнятті на роботу певних категорій осіб. Тут мається на увазі передусім необґрунтована відмова у прийнятті на роботу.

Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» предмет колективних трудових спорів дещо розширено. Вони можуть виникати також з питань виробничого побуту, невиконання колективних договорів чи угод. Крім того, предметом колективних трудових спорів можуть бути і неврегульовані розбіжності щодо встановлення як колективних, так і індивідуальних умов праці.

Отже, трудовими спорами вважаються неврегульовані при взаємних переговорах розбіжності між суб'єктами трудових правовідносин, які виникають з приводу застосування трудового законодавства або встановлення чи зміни умов праці.

Трудові спори можна класифікувати на окремі види за різними критеріями. Найбільш поширеним вважається їх поділ з огляду на предмет, сторони, характер та за їх підвідомчістю.

За предметом трудові спори можна класифікувати на спори про застосування законодавства про працю і спори про встановлення чи зміну умов праці.

До спорів з приводу застосування законодавства про працю віднесено спори про відмову у прийнятті на роботу, про поновлення на роботі, про порушення інших трудових прав працівників, передбачених законодавством (право на відпочинок, право на оплату праці, на її охорону тощо). До цього виду віднесено також спори з приводу притягнення працівника до матеріальної чи дисциплінарної відповідальності, а також спори з приводу виконання умов трудового договору, колективного договору і угод.

До другого виду належать спори з приводу встановлення чи зміни індивідуальних, колективних умов праці, а також укладення колективного договору чи угод. Переважно це спори, які вирішуються згідно з Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

За сторонами трудові спори поділяються на індивідуальні та колективні. Сторонами індивідуального трудового спору є, зрозуміло, роботодавець і окремий працівник. А у колективному трудовому спорі залежно від його рівня сторонами можуть бути наймані працівники підприємства, об'єднання найманих працівників, профспілки, об'єднання профспілок, інші уповноважені найманими працівниками органи з однієї сторони, і роботодавець, об'єднання роботодавців або їхні уповноважені представники — з другої сторони.

За характером спорів виділяють трудові спори позовного і непозовного характеру.

Спори про застосування законодавства про працю — це, як правило, спори позовного характеру. Вони виникають з приводу відновлення порушеного права або законного інтересу. Така категорія спорів розглядається на підставі позову зацікавленої сторони (працівника) відповідними юрисдикційними органами. До спорів позовного характеру належать передусім індивідуальні трудові спори.

Спори про встановлення умов праці відносяться до спорів непозовного характеру, оскільки тут йдеться не про відновлення порушеного права або законного інтересу, а про встановлення нового права. У цьому випадку трудовий спір розглядається не юрисдикційним органом, а самими сторонами або за допомогою примирних органів, завданням яких є не винесення рішення по суті спору, а сприяння сторонам у його вирішенні. На відміну від юрисдикційних органів, які утворюються державою, примирні органи створюються за домовленістю між самими сторонами спору.