Порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів)

Класифікація трудових спорів на позовні і непозовні має важливе значення для визначення їх підвідомчості. Кожній групі відповідає певний порядок їх розгляду і орган, який повноважний вирішувати цей спір.

Підвідомчість — це визначена законодавством компетенція відповідних органів щодо розгляду і вирішення трудових спорів. Підвідомчість визначається видом трудового спору за сторонами і за предметом, а також з огляду на відносини, з яких випливає спір.

За ознакою підвідомчості можна виділити три види спорів позовного характеру:

1.  Спори, які розглядаються  в загальному порядку. Такий порядок  передбачає вирішення індивідуального  трудового спору в комісії  по трудових спорах (КТС) і в  місцевому суді. Якщо рішення  КТС задовольнить сторони і  вони його не оскаржать у  судовому порядку, то спір на  цьому і завершується. Якщо ж  одна із сторін спору вважатиме  рішення КТС незаконним і оскаржить  його до суду, то розгляд трудового  спору буде продовжено у судовому  порядку.

 

2.  Трудові спори, що  розглядаються лише у судовому  порядку. Стаття 232 КЗпП України визначає категорії спорів, які підвідомчі судам і не підлягають попередньому розгляду в КТС. Зокрема, безпосередньо у місцевих судах розглядаються трудові спори за заявами:

1)  працівників підприємств, установ, організацій, де КТС не  обираються;

2)  працівників про  поновлення на роботі незалежно  від підстав припинення трудового  договору, зміну дати і формулювання  причини звільнення, оплату за  час вимушеного прогулу або  виконання нижчеоплачуваної роботи;

3)  керівника підприємства (філіалу, представництва, відділення  та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера  підприємства, його заступників, а  також службових осіб митних  органів, державних податкових органів, яким присвоєно персональні звання, службових осіб державної контрольно-ревізійної  служби та органів державного  контролю за цінами; керівних  працівників, які обираються, затверджуються  або призначаються на посади  державними органами місцевого  самоврядування з питань звільнення, зміни дати і формулювання  причини звільнення, переведення  на іншу роботу, оплати за час  вимушеного прогулу і накладення  дисциплінарних стягнень;

4) власника або уповноваженого  ним органу про відшкодування  працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації;

5) працівників у питанні  застосування законодавства про  працю, яке відповідно до чинного  законодавства попередньо було  вирішено власником або уповноваженим ним органом і профспілковим органом підприємства, установи, організації (підрозділу) в межах наданих їм прав.

Безпосередньо у судах розглядаються також спори про відмову у прийнятті на роботу:

1) працівників, запрошених  на роботу у порядку переведення  з іншого підприємства, установи, організації;

2) молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний  заклад і у встановленому порядку  направлені на роботу на дане  підприємство, в установу, організацію;

3)  вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, а одиноких матерів — при наявності дитини віком до 14 років;

4)  виборних працівників  після закінчення строку повноважень;

5) працівників, яким надано  право поворотного прийняття  на роботу;

6) інших осіб, з якими  власник або уповноважений ним  орган відповідно до чинного  законодавства зобов'язаний укласти  трудовий договір.

Разом з тим ст. 124 Конституції України, встановила, що судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі у прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Тому за бажанням позивача будь-який трудовий спір може розглядатися в судовому порядку без звернення до КТС.

У судовому порядку згідно зі ст. 25 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» розглядаються також спори у випадках, коли законами України забороняється проведення страйку.

 

3. Трудові спори, що розглядаються  в особливому порядку. Цей порядок  передбачає вирішення трудових  спорів окремих категорій працівників  або в порядку підлеглості, або  в іншому порядку, передбаченому  законодавством. Це, зокрема, стосується  спорів суддів, прокурорсько-слідчих  працівників, державних службовців, членів виборних органів громадських  організацій.

Необхідно зазначити, що особливий порядок розгляду трудових спорів не виключає можливості їх судового розгляду. Про це, зокрема, наголошується у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. № 9.

Трудовими спорами непозовного характеру можуть вважатися:

1)  колективні трудові  спори, що розглядаються за загальним  правилом примирними комісіями  і трудовим арбітражем із залученням  незалежних посередників. І зрештою, якщо не вдається вирішити  спір у такий спосіб, то сторони  вдаються до оголошення страйку;

2) трудові спори, які розглядаються  примирними органами, а у випадку  їх невирішення, передаються до суду. До таких спорів даного виду відносяться колективні трудові спори, стосовно яких страйк забороняється.

Розгляд питання про трудові спори буде неповним, якщо не з'ясувати причини їх виникнення. Вони можуть бути як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.

До об'єктивних причин, що породжують трудові спори можна віднести обставини організаційного плану. Це передусім недостатній рівень організації праці, низький ступінь забезпечення захисту трудових прав і законних інтересів працівників.

Об'єктивними причинами є також причини соціально-економічного характеру. Зокрема, такими можна назвати фінансові труднощі підприємств, які не дозволяють своєчасно виплачувати заробітну плату, надавати працівникам передбачені законодавством або колективним договором пільги, у тому числі на соціально-побутове обслуговування та на охорону праці.

У навчальній літературі виділяють також причини юридичного характеру, до яких відносять суперечності у законодавстві про працю. Вони пов'язані з реформуванням трудового законодавства щодо умов ринкової економіки. Окремі зміни, що вносяться до чинного КЗпП України, нерідко суперечать вже існуючим нормам кодексу або спеціального законодавства. Більше того, деякі нові закони, які приймаються з метою регулювання окремих видів трудових відносин, іноді не співвідносяться між собою і тим же КЗпП України.

До причин юридичного характеру також можна віднести недостатню доступність законодавства про працю для роботодавця, а також для працівників та їх неналежну обізнаність. Передусім це зумовлено частою зміною законодавства, яке, всупереч Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 р. № 503/97, не завжди публікується в доступних виданнях.

Причинами суб'єктивного характеру, які породжують виникнення трудових спорів називають:

1) порушення законодавства  про працю роботодавцями, що в  свою чергу призводить до порушення  суб'єктивних трудових прав працівників. В основному це зумовлено або  незнанням законодавства, або свідомим  його порушенням з економічних  чи інших причин;

2) неоднозначне тлумачення  норм трудового права суб'єктами  трудових правовідносин. Це може  бути зумовлено як суперечностями  в самому законодавстві, так і  низькою правовою освітою населення;

3) помилки однієї із  сторін спору про наявність  чи відсутність фактичних обставин, з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення певних  трудових правовідносин. Сюди можна  віднести також добросовісну  помилку щодо змісту трудових  прав працівника, його необґрунтовані  вимоги, на задоволення яких у  нього немає прав.

 

 

 

Розділ 2 Порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів)

 

2.1 Порядок розгляду колективних трудових спорів примирними органами

 

Відповідно до Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» у випадках, якщо предметом колективного спору є встановлення нових або зміна існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, укладення або зміна колективного договору чи угоди, то такий спір розглядається примирною комісією. Примирна комісія (далі — ПК) — це орган, який утворюється сторонами колективного трудового спору. До складу ПК входять представники сторін, і її метою є вироблення рішення, що може задовольнити сторони колективного трудового спору. Залежно від рівня спору розрізняють національну, галузеву, територіальну і виробничу примирні комісії.

Закон відповідно встановлює різні терміни утворення примирних комісій. ПК утворюється за письмовою заявою однієї зі сторін:

• на виробничому рівні — у триденний термін;
• на галузевому або територіальному рівні — у п'ятиденний термін;
• на національному рівні — у десятиденний термін з моменту виникнення колективного трудового спору.

Комісія складається з однакової кількості представників сторін. Ініціатором утворення ПК може виступати будь-яка сторона. Достатньо звернутися до іншої сторони з письмовою заявою про це. Рішення про встановлення кількості представників сторін визначається ними спільно і оформлюється відповідним протоколом.

Сторони самостійно визначають порядок делегування представників до ПК, персональний склад представників та їхні повноваження. Визначення представників сторін до комісії оформлюється відповідним рішенням кожної сторони.

Основним завданням ПК є вироблення рішення, що може задовольнити сторони колективного трудового спору (конфлікту).

Організаційне та матеріально-технічне забезпечення роботи ПК здійснюється за домовленістю сторін, а якщо сторони про це не домовились, то в рівних частках.

Примирна комісія зобов'язана розглянути спір і прийняти рішення у такі терміни:

• виробнича ПК — у п'ятиденний термін;
• галузева або територіальна ПК — у десятиденний термін;
• національна ПК — у п'ятнадцяти денний термін з моменту утворення відповідної комісії.

За згодою сторін спору ці терміни можуть бути продовжені. Моментом утворення комісії вважається делегування сторонами своїх представників до комісії.

Примирна комісія розглядає спір на своїх засіданнях. У разі потреби вона може залучати до участі у засіданнях незалежного посередника.

Незалежний посередник — це визначена за спільним вибором сторін особа, яка сприяє встановленню взаємодії між сторонами, проведенню переговорів, бере участь у виробленні примирною комісією взаємоприйнятного рішення. Незалежний посередник може бути обраний сторонами спору самостійно або за рекомендацією Національної служби посередництва і примирення. Списки незалежних посередників формуються цією ж службою. До цих списків включаються авторитетні спеціалісти, які володіють знаннями і практичним досвідом у галузі трудових відносин, у тому числі вчені і громадські діячі, представники органів з працевлаштування та інші спеціалісти в галузі економіки, соціології, психології праці і законодавства про працю. У рекомендаціях Міжнародної організації праці звертається увага на те, що посередник повинен уміти спілкуватися з людьми, бути чесним, врівноваженим і терплячим, мати хист до переконання. Посередництво передбачає активні форми втручання незалежного посередника, при яких він може запропонувати сторонам способи вирішення колективного спору, однак це розглядається як необов'язкова рекомендація.

Незалежний посередник, порадившись зі сторонами колективного трудового спору, сам визначає порядок своєї роботи: регулярність зустрічей, нарад, проведення переговорів. Він має право вимагати від роботодавця документи і відомості, необхідні для вирішення спору. Це можуть бути як відомості загального характеру, так і ті, що стосуються предмета конкретного трудового спору.

Потрібно зазначити, що думка незалежного посередника не є обов'язковою для сторін. Його пропозиції мають рекомендаційний характер.

За домовленістю між сторонами у роботі ПК можуть брати участь також інші особи: експерти чи консультанти.

Примирна комісія правомочна розглядати спір і виносити рішення, якщо на її засіданні присутні не менше двох третин представників від кожної із сторін і незалежний посередник, якщо він введений до складу комісії. її рішення оформлюється протоколом. Рішення ПК має для сторін обов'язкову силу. Воно виконується в порядку і строки, визначені самою комісією, яка направляє рішення сторонам на наступний день після його прийняття. Рішення також направляється регіональному відділенню Національної служби посередництва і примирення. Комісія припиняє свою роботу на наступний день після винесення рішення.