Правове регулювання зайнятості населення

П Л А Н

 

1. Вступ. 

2. Поняття  нормативно-правового регулювання  зайнятості населення .

Функціїнормативно-правового  регулювання .

3.Джерела правових норм про працю та зайнятість населення в Україні.

4. Аналіз закону України “Про зайнятість населення”.

5. Порядок отримання допомоги по безробіттю.

6.Висновки.

7.Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Дана тема є актуальною , оскільки в даний час ситуація на ринку праці характеризується значним перевищенням попиту над пропозицією і високим рівнем безробіття. Достатня та ефективна нормативно-правова база є засобом вирішення цієї проблеми .

  Відповідно  до статті 139 КЗпП України працівники  зобов'язані працювати чесно і  сумлінно, своєчасно і точно виконувати  розпорядження власника або уповноваженого  ним органу, додержувати трудової  і технологічної дисципліни, вимог  нормативних актів про охорону  праці, дбайливо ставитися до  майна власника, з яким укладено  трудовий договір [2].

 Прагнення  законодавця наблизити право  до норм моралі характерно  для цивілізованих держав. З цієї точки зору пряме покладення, згідно зі ст. 139 КЗпП, на працівників юридичних обов'язків, що мають моральний зміст (працювати чесно і сумлінно), уявляється цілком виправданим.

 Юридичні  обов'язки, що мають моральний  зміст, включені також до Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій (далі для стислості — Типові правила) — "поводитись достойно, додержувати правил соціалістичного співжиття". У той же час слід враховувати, що послідовно триматись думки, яка визнає юридичне значення морального змісту обов'язків працівників, не можна Це означає, що заохочувати працівників за чесну та сумлінну працю, за те, що вони поводять себе достойно, можна і треба. Але ж вживати заходів дисциплінарного стягнення за нечесну та несумлінну працю не можна, якщо тільки немічність і несумлінність не проявилися у порушенні більш конкретнихтрудових обов'язків.

 

 

 

 

 

Поняття нормативно-правового регулювання  зайнятості населення . Функції нормативно-правового регулювання .

 

Основні принципи державної політики зайнятості населення  проявляються у забезпеченні рівних можливостей усім громадянам незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб; сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва, координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості, співробітництві професійних спілок; асоціацій та спілок підприємців, власників підприємств або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державної виконавчої влади в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів, спрямованих на забезпечення зайнятості населення; міжнародному співробітництві у розв'язанні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Служба зайнятості в Україні утворена Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 1990 р. № 381 “Про створення державної служби зайнятості України”. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 р. № 47 затверджено Положення про державну службу зайнятості. Цим Положенням державна служба зайнятості визнана централізованою структурою спеціальних органів, утворених для комплексного вирішення питань регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації, працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян.

   Державна  служба зайнятості складається  з Центру зайнятості Міністерства  праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міжрайонних, міських і районних у місті центрів зайнятості. До складу служби зайнятості входять також центри професійної орієнтації, навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри трудової реабілітації населення.

Місцеві центри зайнятості та інші органи державної  служби зайнятості підпорядковуються Міністерству праці України та відповідним органам місцевої державної адміністрації.

Громадяни мають  право на безплатне сприяння державної  служби зайнятості. За сприянням у  працевлаштуванні можуть звертатися усі  незайняті громадяни, які бажають  змінити місце роботи, працевлаштуватися  за сумісництвом чи у вільний від навчання час.

   Порядок  реєстрації, перереєстрації та ведення  обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплата допомоги по безробіттю, а також умови надання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки визначені Положенням, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578.

   Правові  норми про зайнятість населення  поширюються на громадян України,  іноземних громадян і осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством. Якщо міжнародним договором або угодою, укладеною Україною, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про зайнятість, то застосовуються правила міжнародних договорів і угод.

   Зайнятість  населення є проблемою не тільки  національною, а й міжнародною.

 Зайнятість населення – це сукупність соціально економічних відносин між людьми щодо забезпечення працездатного населення робочими місцями , формування розподілу та перерозподілу трудових ресурсів з метою участі їх у суспільно корисній праці і забезпечення розширеного відтворення робочої сили. [1]

Правове регулювання  зайнятості населення - це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних  засобів владний вплив на суспільні  відносини в сфері зайнятості населення з метою їх упорядкування , закріплення , охорони та розвитку . У процесі такого впливу безпосередньо реалізуються усі спеціально-соціальні функції права. До таких функцій зокрема належать :

- закріплююча  або встановлююча ( регулювання суспільних відносин які виникли ще до прийняття відповідного закону чи іншого нормативного акту);

- стимулююча (сприяння розвитку таких відносин );

- обмежувальна (встановлення певних рамок поведінки ).

 Правове  регулювання зайнятості населення  можна поділити за певними  видами :

 

1. За територіальним статусом правотворчого  суб’єкта регулювання :

- централізоване (регулювання , яке здійснює Міністерство праці та соціальної політики України та інші центральні органи влади);

- децентралізоване ( регулювання , що здійснюється центрами зайнятості на місцях.

2. За обсягом суспільних відносин , на які поширюється правове регулювання :

- загальне  або нормативне ;

- індивідуальне  (наприклад , виплата допомоги по безробіттю конкретній особі ).

 Механізм  правового регулювання зайнятості  населення – це система всіх державно-правових (юридичних ) засобів , за допомогою яких держава здійснює владний вплив на суспільні відносини у сфері зайнятості населення . Він складається з таких елементів :

1. – норми  права ( наприклад , ст.ст. 36,37,38 КЗпП України[2]);

2. – нормативно-правові  акти (наприклад , Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття [3]) ;

3. - юридичні  факти (наприклад, настання вимушеного  тимчасового скорочення нормальної  або встановленої законодавством  України тривалості робочого часу без припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного , структурного характеру ) .

 

 В умовах  сучасного реформування системи  соціального забезпечення лише досконалий правовий механізм може забезпечити ефективний вплив на суспільні відносини в сфері зайнятості населення .

 Сьогодні  проводиться реформування системи  соціального страхування в Україні . Реформування має на меті , з однієї сторони , встановлення єдиної системи загальнообов’язкового державного соціального страхування , з другої сторони , розмежування окремих видів страхування залежно від страхових випадків і введення п’яти видів страхування :

- пенсійного ;

- у зв’язку  з тимчасовою втратою працездатності  та витратами , зумовленими народженням та похованням;

- медичного  страхування ;

- страхування  від нещасного випадку на виробництві  та професійного захворювання , які спричинили втрату працездатності ;

- страхування  на випадок безробіття .

 

3.Класифікація  нормативних актів , що регулюють зайнятість населення .

 В Україні  нормативно-правове регулювання  зайнятості населення здійснюється  цілим рядом нормативних актів , що мають різну юридичну силу .

 За юридичною  силою їх можна поділити на :

1. Закони  України , які в свою чергу поділяються на такі види :

- Конституція  України ( основний закон );

- конституційні  закони ( з питань , безпосередньо врегульованих Конституцією України );

- звичайні  або біжучі закони ( з інших питань суспільного і державного життя ) ;

- надзвичайні  закони ( приймаються у певних , передбачених Конституцією, ситуаціях ).

2. Підзаконні нормативно-правові акти (накази , розпорядження , інструкції виконавчої влади).

 Очолює  ієрархічну структуру нормативних  актів , що регулюють зайнятість населення , без сумніву , Конституція України . Зокрема, ст.43[4] передбачає право кожної особи на працю , що включає можливість заробляти собі на життя працею , яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю , гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності , реалізовує програми професійно-технічного навчання , підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб . Ст.46. надає громадянам право на соціальний захист , що включає забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності , втрати годувальника , безробіття з незалежних від них обставин . Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян , підприємств, установ і організацій , а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення .

 Наступною  ланкою всистемі нормативно-правових  актів, що регулюють зайнятість  населення, є закони України. 

 

 

 

 

 

 

 

 

Закон України «О занятости населення»:

"Стаття 7. Підходяща робота  

     1. Для  громадян,  які  втратили  роботу  і   заробітну  плату  
(трудовий дохід),  підходящою  вважається  робота,  що  відповідає  
їхній освіті,  професії (спеціальності), кваліфікації, доступності  
послуг  транспортного   обслуговування,   встановленій   рішеннями  
місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад.  
Заробітна плата повинна відповідати рівню,  який громадянин мав за  
попереднім   місцем   роботи,   з   урахуванням  середнього  рівня  
заробітної плати,  що  склався  у  відповідній  сфері  економічної  
діяльності в регіоні за минулий місяць.  

     При пропонуванні  підходящої  роботи  враховуються  попередня  
діяльність   громадянина,   тривалість   роботи    за    професією  
(спеціальністю),  кваліфікація,  вік,  досвід,  а також стан ринку  
праці.  

     2. Для  громадян,  які  вперше  шукають  роботу  і  не  мають  
професії   (спеціальності),   підходящою  вважається  робота,  яка  
потребує  попередньої  професійної  підготовки,   у   тому   числі  
безпосередньо на робочому місці у роботодавця, а для громадян, які  
бажають відновити  трудову  діяльність  після  перерви  тривалістю  
понад  шість  місяців,  -  робота  за професією,  яку вони мали за  
останнім  місцем  роботи,  або  робота,  що  потребує  попередньої  
перепідготовки  за новою професією (спеціальністю) за направленням  
державної служби зайнятості.  

     3. Для громадян, які працювали не за основною  професією понад  
12 місяців,  підходящою вважається робота,  яку вони виконували за  
останнім місцем роботи,  а робота за основною професією може  бути  
підходящою   за   умови  попереднього  підвищення  кваліфікації  з  
урахуванням потреби ринку праці у відповідних працівниках.  

     4. У  разі  неможливості  надання  громадянинові   роботи   за  
професією протягом шести місяців підходящою вважається робота, яка  
потребує зміни професії з урахуванням здібностей, стану здоров'я і  
професійного  досвіду,  доступних  для  нього  видів  навчання  та  
потреби ринку праці у відповідних працівниках.  

     5. У  разі  зміни  громадянином  професії   за   направленням  
державної  служби  зайнятості  підходящою  вважається  робота і за  
новою, і за попередньою професією за останнім місцем роботи.  

     6. Підбір  підходящої  роботи  для   інвалідів   здійснюється  
відповідно  до  їхніх  професійних  навичок,  знань,  рекомендацій  
медико-соціальної експертної комісії  та  з  урахуванням  побажань  
інваліда.  

     7. Для  громадян,  які  не  мають  професії,  або таких,  які  
займали  місця,  що  не  потребують  спеціальної   підготовки   та  
перебувають  на  обліку як безробітні більш як 9 місяців,  а також  
для громадян,  які  бажають  відновити  трудову  діяльність  після  
тривалої    (більше    12    місяців)   перерви   (крім   громадян  
передпенсійного віку),  підходящою роботою також вважається участь  
в оплачуваних громадських роботах.  

     8. Для  громадян,  які до настання безробіття  понад 6 місяців  
були зайняті в  особистому  селянському  господарстві,  підходящою  
вважається  робота  за наявною у них професією (спеціальністю),  у  
тому  числі  якщо  умовою   їх   працевлаштування   є   підвищення  
кваліфікації  за  цією  професією.  У  разі  неможливості  надання  
громадянинові роботи  за  наявною  у  нього  професією  підходящою  
вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки  
з урахуванням потреб ринку праці.  У  разі  відсутності  у  такого  
громадянина  професії (спеціальності) підходящою роботою для нього  
вважається   робота,   яка   потребує   попередньої    професійної  
перепідготовки з урахуванням потреб ринку праці та, за можливості,  
наявних професійних знань, умінь та навичок.