Правове регулювання зайнятості населення

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 18 Сентября 2012 в 21:41, курсовая работа

Краткое описание

Дана тема є актуальною , оскільки в даний час ситуація на ринку праці характеризується значним перевищенням попиту над пропозицією і високим рівнем безробіття. Достатня та ефективна нормативно-правова база є засобом вирішення цієї проблеми .
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір

Содержание

1. Вступ.
2. Поняття нормативно-правового регулювання зайнятості населення .
Функціїнормативно-правового регулювання .
3.Джерела правових норм про працю та зайнятість населення в Україні.
4. Аналіз закону України “Про зайнятість населення”.
5. Порядок отримання допомоги по безробіттю.
6.Висновки.
7.Список використаної літератури.

Вложенные файлы: 1 файл

курсовая.docx

— 47.97 Кб (Скачать файл)

     9. Підходящою  не може вважатися робота, якщо:  

     вона пов'язана  із зміною  місця  проживання  громадянина  без  
його згоди;  

     місце роботи   розташоване   за   межами  доступності  послуг  
транспортного  обслуговування,  встановленої   рішенням   місцевої  
державної адміністрації, виконавчого органу місцевої ради;  

     умови праці   не відповідають правилам і  нормам,  встановленим  
законодавством про працю та про охорону праці;  

     на запропонованому  місці  роботи  заробітна   плата  нижча  за  
встановлений  законом  розмір  мінімальної заробітної плати або не  
забезпечуються гарантії щодо своєчасності її виплати;  

     умови праці  на запропонованому місці роботи  не  відповідають  
стану здоров'я громадянина, що підтверджено медичною довідкою.  

Стаття 8. Право громадян на працевлаштування  

     1. Громадяни   мають  право  на працевлаштування  і вибір місця  
роботи шляхом звернення до  підприємства,  установи,  організації,  
особистого  селянського  господарства,  фермерського господарства,  
іншого роботодавця або при безплатному сприянні  державної  служби  
зайнятості.  

     Порядок і   умови  укладення  трудового   договору визначаються  
законодавством України про працю.  

     2. Роботодавці  мають право на використання  праці іноземців та  
осіб  без  громадянства  на  умовах  трудового  договору  лише  за  
наявності  виданого  роботодавцю  державною   службою   зайнятості  
дозволу на  використання праці іноземців та осіб без громадянства,  
якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на  
обов'язковість яких надана Верховною Радою України.  

     3. Порядок   видачі,  продовження  терміну   дії  та анулювання  
дозволів на використання праці іноземців та осіб без  громадянства  
визначається Кабінетом Міністрів України.  

     4. У  разі  використання роботодавцем праці  іноземців або осіб  
без громадянства на  умовах  трудового  договору  без  дозволу  на  
використання  праці  іноземців  та  осіб без громадянства державна  
служба зайнятості стягує з роботодавця штраф за кожну таку особу у  
двадцятикратному розмірі     мінімальної     заробітної     плати,  
встановленої  законом.  Порядок  накладення  штрафу   визначається  
центральним  органом  виконавчої влади у сфері праці та соціальної  
політики.  

     У разі несплати (або відмови від сплати)  протягом  місяця  у  
добровільному    порядку   зазначеного   штрафу   його   стягнення  
провадиться в установленому законом порядку.  Кошти від  стягнутих  
штрафів  спрямовуються  до  Фонду загальнообов'язкового державного  
соціального страхування України на випадок безробіття.  

     5. Іноземці  та особи без громадянства  мають право займатися в  
Україні   інвестиційною,  зовнішньоекономічною  та  іншими  видами  
підприємницької діяльності відповідно до законодавства.  

     6. Іноземці  та особи без громадянства  не можуть  призначатися  
на  окремі  посади або займатися певною трудовою діяльністю,  якщо  
відповідно до законодавства України призначення на ці  посади  або  
зайняття  такою  діяльністю пов'язано з належністю до громадянства  
України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України,  
згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України";  

 

     У разі необхідності  для  проходження  професійної   підготовки  
або перепідготовки, підвищення кваліфікації особа:  

     направляється  до  закладів  охорони  здоров'я  для проходження  
попереднього медичного  та  наркологічного  огляду  відповідно  до  
законодавства;  

     забезпечується  місцем   проживання   на   період  проходження  
професійної підготовки або перепідготовки, підвищення кваліфікації  
та  їй  компенсуються  витрати  на  проїзд  до  місця  проходження  
навчання  та  у  зворотному  напрямку  в  порядку,   встановленому  
центральним  органом  виконавчої влади у сфері праці та соціальної  
політики за погодженням з правлінням  Фонду  загальнообов'язкового  
державного соціального страхування України на випадок безробіття".  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Положення Закону України “ Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” .

 

 Основним  актом , що регулює відносини в сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття є Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття “[5].

 Відповідно  до даного закону , страхування на випадок безробіття здійснюється за такими принципами :

- надання  державних гарантій реалізації  застрахованими своїх прав ;

- обов’язковості  страхування на випадок безробіття  всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) , а також добровільності такого страхування особами , які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок , творчі працівники , які не є членами творчих спілок ), а також громадянами - суб’єктами підприємницької діяльності;

- цільового  використання коштів страхування  на випадок безробіття ;

- солідарності  та субсидування ;

- обов’язковості  фінансування Фондом загальнообов’язкового  державного соціального страхування України на випадок безробіття витрат , пов’язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціальних послуг ;

- паритетності  в управлінні страхуванням на  випадок безробіття держави , представників застрахованих осіб та роботодавців ;

- диференціації  розмірів виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу та тривалості безробіття ;

- надання  на рівні не нижче за прожитковий мінімум , встановлений законом , допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги у період професійної підготовки , перепідготовки та підвищення кваліфікації ;

- законодавчого  визначення умов і порядку  здійснення страхування на випадок  безробіття .

Джерела правових норм про працю  та зайнятість населення в Україні.

 

Згідно Конституції  України засади регулювання праці  і зайнятості населення визначаються виключно законами України. Такими законами є:

• Кодекс законів про працю України.

• Закон України “Про зайнятість населення”.

• Закон України “Про охорону праці”.

• Закон України “Про колективні договори і угоди”.

• Закон України “Про оплату праці”.

• Інші законодавчі акти та міжнародні угоди.

Законодавство  про  зайнятість  поширюється  на  постійно проживаю чих в  Україні  іноземних  громадян  і  осіб  без громадянства, якщо інше не передбачено законодавством  України.

При цьому, згідно статті 8(1) Кодексу законів про  працю України встановлено пріоритет міжнародної угоди над національним законодавством:: “Якщо міжнародним договором або  міжнародною  угодою,  в  яких бере  участь  Україна,  встановлено  інші правила,  ніж ті,  що їх  містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного  договору  або міжнародної угоди.”

Виконання державної  політики зайнятості згідно Конституції  України покладено на вищий орган  виконавчої влади – Кабінет Міністрів України, який розробляє та втілює в життя конкретні програми регулювання цієї сфери відповідно до законів, що їх приймає Верховна Рада України. . З метою сприяння зайнятості населення, задоволення  потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів  України і виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів розробляються річні  та довгострокові державні і територіальні програми зайнятості населення.

 Згідно  статті 43 Конституції України кожен  має право на працю,  що  включає   можливість заробляти собі на  життя працею, яку він вільно обирає або  на  яку вільно погоджується. При цьому держава створює  умови  для  повного  здійснення  громадянами права на працю, гарантує рівні можливості  у  виборі  професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою  працею  військова  або  альтернативна (невійськова) служба, а також  робота  чи  служба,  яка  виконується  особою  за вироком чи іншим рішенням  суду  або  відповідно  до  законів  про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові  умови  праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на  небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист  від незаконного  звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Більш конкретизоване вираження зазначених прав та обов`язків громадян а також державне регулювання трудових відносин знаходимо у Кодексі законів про працю України. Глава ІІІ-А, що має назву “Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників” має посилання на безпосереднє регулювання зайнятості відповідно до Закону України “Про зайнятість населення”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Аналіз закону України “Про зайнятість населення”.

 

  Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю. Відповідно до Закону, зайнятість - це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі. До зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:

 а) працюючі  по найму на умовах повного  або неповного робочого дня  (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

 б) громадяни,  які самостійно забезпечують  себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;

 в)обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об’єднаннях;

 г) які  проходять службу в Збройних  Силах України, Національній гвардії  України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу; направлені на виконання оплачуваних громадських робіт;

 е) які  проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

 зайняті вихованням дітей,  доглядом за хворими, інвалідами  та громадянами похилого віку;

 ж) працюючі  громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

 На відміну  від зайнятого населення Закон  визначає протилежну групу –  безробітних, як працездатних  громадян працездатного віку, які  через відсутність роботи не  мають заробітку або інших  передбачених законодавством доходів  і зареєстровані у державній  службі зайнятості як такі, що  шукають роботу, готові та здатні  приступити до підходящої роботи. Рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Процедура надання такого статусу визначається положенням КМУ “Про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки”.

 Після того, як громадянина визнано безробітним він має право на одержання матеріальної допомоги по безробіттю та безкоштовне сприяння державної служби зайнятості у пошуку підходящої роботи. До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні можуть звертатися усі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час.

 У разі  неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію. Для усунення розбіжностей трактування та з метою попередження суперечностей між державними службами зайнятості законодавець чітко визначає поняття “підходящої роботи”. Цьому питанню присвячена стаття 7: для громадян, які втратили роботу і заробіток, підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де він проживає. Заробітна плата при цьому повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулий місяць.

 При пропонуванні підходящої роботи враховується трудовий стаж громадянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття.

  Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, або оплачувана робота (включаючи роботу тимчасового характеру), яка не потребує професійної підготовки, а для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, - робота за спеціальністю, що потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості її надання - інша оплачувана робота за спорідненою професією (спеціальністю).

  Для громадян, які працювали не за професією (спеціальністю) понад шість місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за основною професією (спеціальністю) може бути підходящою за умови попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації з урахуванням потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).

 У разі неможливості надання  громадянинові роботи за професією  (спеціальністю) протягом шести  місяців безробіття підходящою вважається робота, яка потребує зміни професії (спеціальності) з урахуванням здібностей, здоров’я громадянина і колишнього досвіду, доступних для нього видів навчання та потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).

Информация о работе Правове регулювання зайнятості населення