Правове регулювання часу відпочинку по трудовому праву

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

Маріупольський коледж  ДВНЗ

«Приазовський державний технічний університет»

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Трудове право України"

на тему:

«Правове регулювання часу відпочинку по трудовому праву» 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                      Виконала:

                                                                                             студентка 3 курсу

                                                                                          групи 09-ПР-11

           Куниця Ганна

 

Науковий керівник:

викладач МК ДВНЗ «ПДТУ»    Вербицька В.В.

 

м. Маріуполь – 2014

Рецензія

на курсову роботу з дисципліни "Трудове право України"

на тему: «Правове регулювання часу відпочинку по трудовому праву»

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

 

Рецензент: викладач МК ДВНЗ «ПДТУ»  _________________ Вербицька В.В.

 

 

План

Вступ

1. Поняття та види часу вiдпочинку.
1. Перерви  для харчування та годування дитини.
2. Щоденний (мiжзмiнний) вiдпочинок.
3. Щотижневий вiдпочинок (вихiднi днi).
4. Святковi та неробочi днi.
5. Правове регулювання роботи у вихiднi днi.
2. Поняття відпусток та їх види.
3. Порядок та черговість надання окремих видiв вiдпусток.

3.1 Щорічна основна відпустка.

    3.2 Додаткова відпустка за роботу зі шкiдливими та важкими умовами працi.

  3.3 Додаткова відпустка за особливий характер працi.

  3.4 Іншi додатковi вiдпустки, передбаченi законодавством.

4. Оплата вiдпусток.

Висновок

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність теми в питанні відпочинку громадян в рамках, охоплюваних трудовим правом, на мій погляд полягає в наступному: по-перше, це право закріплено не тільки нормами трудового права, а в першу чергу в основному законі держави - Конституції. Організація праці і відпочинку в підприємствах різних форм власності, на жаль, не завжди відповідає нормам, зазначеним у законі. На мій погляд, особливо це стосується підприємств, що входять до сфери приватних.

В українському трудовому праві часом відпочинку визнається частина календарного часу, протягом якого працівники звільняються від виконання трудових обов'язків і можуть використовувати його на власний розсуд.

Таким чином, поняття часу відпочинку охоплює собою не тільки час власне відпочинку, протягом якого відновлюються фізичні і духовні сили, а й час, що витрачається людиною на соціально-культурний розвиток, громадську діяльність, навчання, наукову, технічну й художню творчість, заняття фізкультурою і спортом і т. д. Це цілком відповідає визначенню вільного часу.

За трудовим законодавством у складі вільного від роботи часу розрізняються: перерви протягом робочого дня, щоденний (міжзмінний) відпочинок, щотижневий відпочинок, святкові дні, додаткові вільні від роботи дні, відпустки (деякі з них, в свою чергу, поділяються на кілька видів).

Правове регулювання часу відпочинку здійснюється Конституцією України, Кодексом законів України  про працю, Законом України «Про відпустки» та  іншими нормативними актами.

Метою курсової роботи є аналіз нормативно-правової бази, яка регулює час відпочинку.

Мета роботи передбачає розкриття наступних завдань:

• Аналіз поняття та видів часу відпочинку;
• Розгляд особливостей відпусток,  їх видів та порядку надання.

Об'єктом дослідження даної роботи є відносини, які виникають у сфері забезпечення часу відпочинку працівників.

Предметом дослідження є система правових норм, яка регулюється трудовим правом.

Методологічний інструментарій дослідження базується на наукових методах, таких як історичний, конкретно-соціологічний, порівняльно- правовий.

Робота структурована відповідно до поставлених цілей і завдань, складається зі вступу, трьох розділів, висновку і списку нормативних джерел та використаної літератури.

Теоретичну базу курсової роботи склали: праці вчених Пилипенко П.Д., Дмитренко Ю.П. та ін.

Нормативну базу роботи склали: Конституція України, Кодекс законів про працю України, Закон України «Про відпустки», Постанови Кабінету Міністрів України та ін. правові акти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття та види часу вiдпочинку.

 Вiдповiдно до ст. 45 Конституцiї України кожен, хто працює, має право на вiдпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого вiдпочинку, оплачуваної щорiчної вiдпустки, скороченого робочого дня щодо окремих професiй i виробництв, скороченої тривалостi роботи у нiчний час. Цi конституцiйнi основи деталiзуються в нормах трудового законодавства, зокрема, главi V КЗпП України «Час вiдпочинку», Закону України «Про вiдпустки» та iнших нормативних актах. Зміст  чинних правових норм у цiй сферi сформувався в результаті постійної боротьби робiтникiв за свої права та вимог профспiлок.

Час вiдпочинку - це календарний перiод, протягом якого робiтники та службовцi звiльняються вiд виконання своїх трудових обов’язкiв i можуть його використовувати на свiй розсуд. [2, с. 246.] 1

Види часу вiдпочинку:

1. Перерви  для харчування та годування дитини.

  Вiдповiдно до ст. 183 КЗпП жiнкам, що мають дiтей віком до пiвтора року, крім загальної перерви для вiдпочинку i харчування, надаються перерви для годування дитини не рiдше нiж через три години i тривалiстю не менше 30 хвилин кожна. При наявностi двох i бiльше грудних дiтей тривалiсть перерви встановлюється не менше години. Строки i порядок надання перерв установлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим органом пiдприємства, установи, органiзацiї i з урахуванням бажання матерi. Перерви для годування дитини включаються в робочий час i оплачуються за середнiм заробiтком. Окрiм цього є технiчнi та iншi перерви.

Тим робітникам i службовцям, якi працюють у холодну пору року на вiдкритому повiтрi або в закритих неопалюваних примiщеннях, надаються за рiшенням власника спецiальнi перерви для обiгрiву i вiдпочинку.

Спецiальнi перерви для вiдпочинку, крім обiдньої, встановлюються вантажникам та іншим особам, зайнятим важкою фiзичною працею. Їх тривалiсть та перiодичнiсть встановлює безпосереднiй керiвник, залежно вiд iнтенсивностi працi.

1.2 Щоденний (мiжзмiнний) вiдпочинок

Щоденний (мiжзмiнний) вiдпочинок (вiдпочинок, що надається пiсля робочої змiни). Тривалiсть перерви в роботi мiж змiнами має бути не меншою подвiйної тривалостi часу роботи в попереднiй змiнi (включаючи i час перерви на обiд). Призначення працiвника на роботу протягом двох змiн пiдряд забороняється (ст. 59 КЗпП).

1.3 Щотижневий вiдпочинок (вихiднi днi).

При п’ятиденному робочому тижнi працiвникам надається два вихiдних днi на тиждень (в основному субота та недiля), а при шестиденному робочому тижнi - один вихiдний день (ст. 67 КЗпП).Загальним вихiдним днем, як правило, є недiля. Другий вихiдний день при п’ятиденному робочому тижнi, якщо вiн не визначений законодавством, визначаєтьсяграфiком роботи пiдприємства, установи, органiзацiї за погодженням з їх профспілковим органом  i, як правило, має надаватися пiдряд. Коли святковий або неробочий день збiгається з вихiдним днем, вихiдний день переноситься на наступний пiсля святкового або неробочого дня.

На пiдприємствах, в установах, органiзацiях, де робота не може бути перервана в загальний вихiдний день у зв’язку з необхiднiстю обслуговування населення (магазини, пiдприємства побутового обслуговування, театри, музеї та iн.), вихiднi днi встановлюються мiсцевими держадмiнiстрацiями та радами (ст. 68 КЗпП).

Тривалiсть щотижневого безперервного вiдпочинку має становити не менш як 42 години.

1.4 Святковi та неробочi днi.

Законодавством встановлено такi святковi днi: 1 сiчня - Новий рiк; 8 березня - Мiжнародний жiночий день; 1 i 2 травня - День мiжнародної солiдарностi трудящих; 9 травня - День Перемоги; 28 червня - День Конституцiї України; 24 серпня - День незалежностi України.

Робота також не проводиться в днi релiгiйних свят (неробочi днi):

7 сiчня - Рiздво Христове; один день (недiля) - Пасха (Великдень); один день (недiля) - Трiйця.

1.5 Правове регулювання роботи у вихiднi днi.

Робота у вихiднi днi забороняється. Залучення окремих працiвникiв до роботи в цi днi допускається тiльки з дозволу виборного органу первинної профспiлкової органiзацiї пiдприємств, установ, органiзацiй i лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством, зокрема ч. 2 ст. 71 КЗпП, за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. [7, 621 с.]2

Залучення окремих працiвникiв до роботи у вихiднi днi допускається в таких виняткових випадках:

1) для вiдвернення або  лiквiдацiї стихiйного лиха, епiдемiй, епiзотiй, виробничих аварiй i негайного  усунення їх наслiдкiв;

2) для вiдвернення нещасних випадкiв, якi ставлять або можуть поставити пiд загрозу життя чи нормальнi життєвi умови людей, загибелi або псування державного чи громадського майна;

3) для виконання невiдкладних, наперед не передбачених робiт, вiд негайного виконання яких  залежить у подальшому нормальна  робота пiдприємства, установи, органiзацiї  в цiлому або їх окремих пiдроздiлiв;

4) для виконання невiдкладних  вантажно-розвантажувальних робiт  з метою запобiгання або усунення  простого рухомого складу чи  скупчення вантажів у пунктах  вiдправлення i призначення.

Робота у вихiдний день може компенсуватися, за згодою сторiн, наданням iншого дня вiдпочинку (вiдгулу) з одноразовою оплатою у грошовiй формi або платою у подвiйному розмiрi(ст. 72 КЗпП).

Вiдгул - це вiдпочинок, який надається працiвниковi як компенсацiя за роботу в неробочий час. [2, с. 246.]3

Якщо працiвник залучався до роботи у вихiдний для нього день, то вiдгул має бути наданий протягом найближчих двох тижнiв. У разi неможливостi його надання (звiльнення працiвика) допускається компенсацiя шляхом виплати грошової винагороди.

 

2. Поняття відпусток та їх види.

Вiдпустка - це найтривалiший вид часу вiдпочинку, який передбачає тимчасове оплачуване або безоплатне звiльнення роботодавцем працiвника вiд виконання трудових обов’язкiв протягом встановленої законом або за угодою сторiн кiлькостi календарних днiв iз збереженням за ним мiсця роботи на цей перiод.

Право на вiдпустку мають громадяни України, якi перебувають у трудових вiдносинах з пiдприємством незалежно від форми власностi, виду дiяльностi й галузевої належностi, а також працюють за трудовим договором у роботодавця - фiзичної особи. Iноземнi громадяни та особи без громадянства, якi працюють в Українi на законних пiдставах, мають право на вiдпустку на рiвнi з громадянами України.

Особи, якi працюють за договором підряду або за іншими договорами цивiльно-правового характеру, за авторським чи видавничим договором, не набувають статусу працiвника, а тому права на вiдпустку не мають.

Право на вiдпустку надається також поза штатним працiвникам, на яких поширено державне соцiальне страхування. Законом України «Про вiдпустки» вiд 15 листопада 1996 р. вперше передбачено також право на вiдпустку тимчасовим i сезонним працiвникам.

Види вiдпусток:

1) щорiчнi вiдпустки (їх ще  називаються трудовими):

2) додатковi вiдпустки у  зв’язку з навчанням;

3) творчi вiдпустки;

4) соцiальнi вiдпустки;