Організація роботи туристичної діяльності у Чернівецькій області

     Хотинська фортеця веде свій початок від Хотинського форту, що був створений у 10 столітті князем Володимиром Святославичем як одне із порубіжних укріплень південного заходу Русі, у зв'язку з приєднанням до неї буковинських земель. Форт, який згодом було перебудовано у фортецю, знаходився на важливих транспортних шляхах, що з'єднували Київ із Пониззям, пізнішим Поділлям, і Придунав'ям.

     Укріплення було споруджено на кам'янистому мисі, утвореному високим правим берегом Дністра і долиною впадаючої дрібної притоки. На початку воно являло собою замкнений земляний вал з дерев'яними стінами і оборонними спорудами. Завданням форту було оборона поселення Хотин і переправи через річку. Перша кам'яна фортеця була невеликою. Вона була розташована на самому мисі, там де сьогодні стоїть північна башта, і простягалася на південь до теперішнього комендантського палацу. Впродовж століть ця фортеця була таким собі «Феніксом», її неодноразово піддавали реконструкції та розширенню, вона потерпала і зазнавала руйнації від рук завойовників і знов відбудовувалася.

       Наприкінці 11 століття Хотин належав до Теребовлянського князівства. У 1140-х роках він перейшов до Галицкого, а з 1199 року — Галицько-Волинського князівств.

     У 1250—1264 роках князь Данило Галицький і його син Лев, перебудовували фортецю. Навколо неї з'явилися семиметрова кам'яна стіна та рови шириною до 6 метрів. У північній частині фотреці звели нові невеликі укріплення. У другій половині 13 століття її перебудовували генуезці                                                                                   В 1340-х роках Хотин увійшов до складу Угорського королівства, а з 1375 року вже перебував у складі Молдавського князівства. Молдавський володар воєвода Стефан III Великий значно розширив межі фортеці. Він особисто керував її реконструкцією. Було зведено прикрашений геометричними орнаментами мур шириною 5-6 і висотою 40 метрів, три башти, рівень двору фортеці піднімають на 10 метрів та розділяють на Княжий двір і двір Воїнів. Були вириті глибокі підвали, які служили приміщеннями для вояків. Саме після цієї реконструкції Хотинська фортеця практично повністю набула свого сьогоднішнього вигляду. Упродовж 14 — 16 століть вона була резиденцією молдавських господарів.

  У 1476 році фортеця відбила напад турецьких військ султана Мухамеда ІІ. Проте на межі 15 — 16 століть Молдовська держава стала васалом Османської Порти і розмістила у Хотинських стінах яничарську залогу. Турки ще більше посилили обороноздатність фортеці.                                                                                                                

   У 1538 році під проводом Яна Тарновського місто Хотин було штурмом взято польскими військами. Вони зробили підкоп фортеці, зруйнували три башти і частину західної стіни. Після її здобуття, поляки відновили Хотинську цитадель у 1540 — 1544 роках, але згодом втратили її. У 1563 році Дмитро Вишневецький з п'ятьма сотнями запорозьких козаків знову захопили фортецю і утримували її тривалий час.

   У травні 1600 року після того, як війська правителя Валахії і Трансильванії Міхая Хороброго Михая Хороброго захопили Сучаву, господар Молдови Ієремія Могила зі своїм оточенням, серед якого були його брат Семен Могила (батько майбутнього київського митрополита Петра Могили) і колишній на той час правитель Трансильванії Сигізмунд Баторій (племінник короля Речі         Посполитої Стефана Баторія), знайшли прихисток у Хотинській фортеці, якою володіла тоді Польща.

    У 1615 році польські війська знову прийшли у Хотин, а вже у 1620 турецька армія захоплює місто.

    В жовтні 1621 року, українсько-польські війська під проводом Петра Сагайдачного та Якова Бородавки (40 тис.) і Яна Кароля Ходкевича (35 тис). виграють п'ятиденну битву в турецької армії Порти (300 тис.). 8 жовтня 1621 султан Сулейман II підписує Хотинский мирний договір, дуже незручний для Туреччини. Згідно договору турецько-польський кордон проходив по Дністру. Польща передає Хотин туркам.

    Богдан Хмельницький весною 1650 року на певний час звільняє Хотин. В 1653 році на лівому березі Дністра в Жванецькій битві брав участь хотинський гарнізон турків. В листопаді 1673 року Хотинська фортеця знову перестає бути турецькою, Ян III Собеський з польсько-українсько-молдовською армією зайняв Хотин.

     1699 рік Хотинська фортеця переходить від Польщі до Молдовського князівсьва згідно з Карловицьким мирним договором. В 1711 в Хотин знову приходять турки.

     На початку XVIII ст. перед зростаючою загрозою експансії Росії на Південь Османська Порта вирішила перетворити Хотин у головний форпост на Дністрі. Протягом 1711-1718 рр. турки за допомогою запрошених французьких інженерів перетворили Хотинську фортецю на один із найнеприступніших бастіонів тодішньої Центрально-Східної Європи. Навколо старого замку спорудили Нову фортецю, яка була розрахована на розміщення всередині 20-тисячного війська. Основу укріплень становили потужні земляні вали, бастіони й широкі рови, вимурувані тесаним каменем. У валах були облаштовані брами з баштами. У Новій фортеці збудували також мечеть із мінаретом.

    1788 місто було взяте в облогу австрійськими військами під ком. принца Фрідріха і російськими військами під ком. генерала Іванa Петровичa Солтикова.Місто було в облозі 4 місяці і 8 днів.19.09.1788 місто з комендантом Осман пашею здалося.Осман паші та ін. дозволили вивезти всіх своїх людей та все своє добро з замку,фортеці та міста.Це все було вивезене на 2700 возах.Салтиков запросив до себе Осман пашу на обід.Осман паша був "чоловіком" Гелени - сестри Софії Клявоне .Софія Клявоне перебувала тоді в звязку з Солтиковим.Клявоне через Солтикова передалала листи своїй сестрі в Хотинський замок.Не без допомоги Софії туркам дозволили вивезти з Хотина все майно та людей.Після того як місто капітулювало в ньому було 16 857 жителів.Жителям після капітуляції дали провіанту на 8 днів.

     1.10.1788 австрійські і російські війська ввійшли в місто.Місто було пусте і значно поруйноване.Передмістя Константинополь ще раніше спалив Осман паша.

    Так описав тоді місто саксонський принц Фрідріх Заальфельдский.Хотинська фортеця в формі чотирьохкутника,1800 на 730 ,має четверо воріт.Ворота називались :Водяні,Стамбульські,Бендерські і Корохові.В середині замку знаходяться палац паші,мечеть,тур. баня,багато магазинів і 40 різних будинків, в яких могло би розміститись 800 чоловік.Місто знаходиться вище фортеці і оточене грабовим палісадом до самої фортеці.одне передмістя називалось Константинополь,а ін. біля воріт які виходили на дорогу до Окопів ,називалося Румля.Між двома передмістями був сад Осман паші,який виходив і поза палісад.Малий струмок,який стікав в Дністер ділив місто і фортецю на дві частини.Місто було забудоване дер. будинками.При фортеці знаходилось 7000 війська,комендантом тоді там був Осман паша та жив ага яничар Друру оглу.Його брат був убитий в одній з сутичок під Хотином. 
     У 1806 р. розпочалася чергова російсько-турецька війна, на початку якої царська армія здобула Хотинську фортецю й утримувала її до підписання Бухарестського миру 1812 р. За його умовами вся територія між Дністром і Прутом увійшла до складу Російської імперії, отримавши назву Бессарабія. У першій половині XIX ст. Хотинська фортеця залишалася під наглядом військового відомства: тут здійснювалися ремонтні роботи, перебудовувались оборонні споруди. Але через нові тенденції у військовій тактиці Хотинська твердиня втратила своє колишнє оборонне значення та її передали міському управлінню.

     Сьогодні на території Хотинської фортеці створено Державний історико-архітектурний заповідник. Тут полюбляють проводити свята козацької звитяги та знімати фільми.

 

 

 

4. Охорона праці  в туристичній галузі

Відправляючись у подорож, турист зіштовхується з низкою проблем, що при збігові обставин можуть призвести до несприятливих наслідків для його здоров'я і майна, зробити туристичну поїздку неможливою або негативно вплинути на туристичне враження.

Шкідливі чинники (чинники ризику) у туризмі можна класифікувати так:

небезпека травмування;вплив довкілля;пожежонебезпека;біологічні впливи;

психофізіологічні навантаження;небезпека випромінювань;хімічні впливи;

етап перевезення;підвищена запиленість і загазованість;специфічні чинники ризику;інші чинники.

1 . Травмування

Небезпека травмування може виникнути в результаті переміщення механізмів і предметів, тіл, складного рельєфу місцевості, переміщення гірських порід (каменепадів, селів, лавин), несприятливих ергономічних характеристик туристського спорядження й інвентаря, що спричиняють травми (незручне взуття - потертості шкірних покривів у туристів тощо), небезпечних атмосферних та інших природних явищ.

Небезпеку травмування можна знизити:

• дотриманням ергономічних вимог до туристського спорядження й інвентаря;
• дотриманням вимог будівельних норм, правил до житлових і громадських будинків, вимог відповідних нормативних документів до технічного стану транспортних засобів, що використовуються для перевезень туристів (екскурсійних автобусів, плавзасобів тощо);
• попереджувальним інформуванням туристів про чинники ризику і заходи із запобігання травмам. Туристи повинні бути інформовані про те, як уникнути можливих травм, яких заходів вжити і що зробити у випадку одержання травми.

2. Вплив довкілля

Вплив довкілля зумовлений підвищенням або зниженням температури, вологістю і рухом повітряних мас, опадами в зоні обслуговування туристів, різкими перепадами барометричного тиску.

Показники мікроклімату в приміщеннях обслуговування туристів, а також у транспортних засобах мусять відповідати встановленим санітарно-гігієнічним вимогам.

Шкідливим впливам цих чинників ризику можна запобігти:

• вибором сприятливої пори року, часу доби для проведення туристського заходу;
• раціональним проектуванням траси туристського маршруту;
• врахуванням погодних умов району;
• спорудженням на трасах туристських маршрутів укриттів від негоди;
• оснащенням приміщень і транспортних засобів кондиціонерами, засобами дезодорації повітря, опалення, автоматичного контролю і сигналізації;
• забезпеченням відповідного екіпірування туристів, включаючи засоби індивідуального захисту;
• своєчасним інформуванням туристів про реальні й прогнозовані умови на маршруті (про кліматичні умови, перепади висот на маршрутах).

3. Пожежна безпека

Туристові слід точно дотримуватися вимог нормативних документів пожежної безпеки (Правил пожежної безпеки), засобів розміщення, щоби захистити туристів від впливу чинників ризику цієї групи.

4. Біологічні  чинники

Біологічні чинники (патогенні мікроорганізми і продукти їхньої життєдіяльності, мікроорганізми, а також отруйні рослини, плазуни, комахи і тварини, що є переносниками інфекційних захворювань, викликають опіки, алергійні та інші токсичні реакції).

Щоб запобігти впливу цих чинників ризику на туристів, слід:

• дотримуватися установлених санітарних норм і правил обслуговування;
• застосовувати устаткування і препарати для дезінфекції, дезінсекції, стерилізації, дератизації, автоматизації виробничих процесів;
• використовувати знаки безпеки та маркування на предметах оснащення і спорудах, що використовуються в обслуговуванні туристів (посуду, кухонного інвентаря, у т.ч. для приготування їжі у поході, місць водозабору, колодязів та ін.);

У країнах тропічного поясу туристи, які прибувають з інших кліматичних зон, ще не мають належного імунітету до місцевих небезпечних інфекційних захворювань. До особливо небезпечних карантинних захворювань у міжнародному масштабі належать: чума, віспа, холера, жовта лихоманка і малярія. Характерні особливості цих хвороб такі:

ЧУМА (PLAGUE) - хвороба здебільшого з летальним наслідком, спричинена чумною паличкою. Передається через бліх і повітряно-крапельним шляхом (легенева форма). Вияви хвороби: лихоманка, інтоксикація, при легеневій формі -пневмонія.

Вакцинація від чуми ефективна приблизно на 70%, тому прищеплюють так звані „групи ризику", тобто осіб, що працюють у зонах можливої „появи" хвороби. Імунітет виробляється на 10-й день після щеплення і досягає свого максимуму після 21 дня.

ХОЛЕРА (CHOLERA) - кишкова інфекція, симптоми -нудота, блювота, рідкий стілець, зневоднення організму, судоми. Зараження від хворого або вібріононосія через воду, їжу, руки тощо.

З 1973 р. ВООЗ скасувала вимогу сертифіката щодо холери через те, що ні щеплення, ні які-небудь інші препарати не гарантують повного захисту організму від цього захворювання. Окремі спалахи холери трапляються все частіше і набули вже катастрофічного характеру, забираючи тисячі людських життів.

ЖОВТА ЛИХОМАНКА (YELLOW FEVER) - вірусне захворювання, що характеризується лихоманкою, жовтухою; переноситься комарами. Від неї у світі щорічно вмирають кілька тисяч осіб.

Існує спеціальний туристський (медичний) термін - „зона жовтої лихоманки", що охоплює велику частину Південної Америки, Африки і Південно-Східної Азії (у цій же зоні трапляються захворювання на холеру, малярію, вірусний гепатит та інші небезпечні інфекції, включаючи паразитарні).

Для поїздки в кожну з країн цієї зони потрібно зробити щеплення, для цього слід надати в медзаклад довідку від лікаря про те, що немає протипоказань, і паспорт (відповідно до вимог ВООЗ). Щеплення від жовтої лихоманки - це один укол (0,5 мл), що забезпечує імунітет протягом 10 років, починаючи з 10-го дня після вакцинації. Після щеплення видається сертифікат міжнародного зразка, у якому англійською та французькою мовами подають відомості про щепленого, прізвище лікаря, що зробив щеплення, дані про вакцину та її виробника. Без сертифіката про щеплення проти жовтої лихоманки туриста не допустять до поїздки (рейсу).