Природно-рекреаційні ресурси Миколаївщини

 

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

КАФЕДРА ТУРИЗМУ І  ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННОЇ СПРАВИ

 

 

 

 

КУРСОВА  РОБОТА

 

з дисципліни «Туристичні та готельні ресурси України»

 

на тему: «Природно-рекреаційні ресурси Миколаївщини»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студентки 1 курсу  групи Г

напряму підготовки «Готельно-ресторанна справа» Мартилоги Д.О.

 

Керівник: доцент кафедри туризму  і 

готельно-ресторанної справи, к. і. н., доцент Костюкова О.М.

Національна шкала ________________   

Кількість балів: _____Оцінка:ECTS ____

 

                                                                     Члени комісії    ________________  ___________________________

                                                                                                                                             (підпис)                        (прізвище та ініціали)

                                                                                                      ________________  ___________________________

                                                                                                                                              (підпис)                        (прізвище та ініціали)

                                                                                                                                ________________  ___________________________

                                                                                                                                              (підпис)                         (прізвище та ініціали)

 

 

                                                                     

 

 

 

 

 

 

м. Черкаси – 2013 рік

ПЛАН

 

ВСТУП………………………………………………………..………………………..3

РОЗДІЛ 1. НАУКОВО - ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИРОДНО-РЕКРЕАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ МИКОЛАЇВЩИНИ….................…………………5

1.1 Історичний розвиток та загальна характеристика Миколаївської                                             області…………..………………………………………………………………………5

1.2 Історичний розвиток міста Миколаєва……………………………………………9

РОЗДІЛ 2. ПРИРОДНО-РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ……………………………………………………………………..….........15

2.1  Природні заповідні території Миколаївщини………………………….……..15

2.2 Історико-археологічний заповідник «Ольвія»…….…….……………..………29

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..….......36

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………..……………………………..38

ДОДАТКИ…………………………..…………………………………………………40

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність обраної  теми визначається тим, що складні та неоднозначні трансформаційні процеси, що відбуваються в економіці України, знаходять відображення у соціально-економічному розвитку регіонів, тому одним із перспективних напрямків може стати прискорений розвиток туристичної сфери як такої, що має відповідне природно-ресурсне, певне інфраструктурне, трудоресурсне та організаційно-інформаційне забезпечення в ряді регіонів. У справі розвитку сфери туризму велику роль відіграють рекреаційні ресурси. Тому, щоб визначити можливості використання Миколаївської області в рекреаційних цілях, необхідно вивчити й оцінити природно-рекреаційні ресурси, якими володіє територія. 

Об’єктом дослідження є природно-рекреаційні ресурси Миколаївської області. Предметом дослідження є природні туристичні об’єкти області, їх значення в загальному функціонуванні туристичної індустрії та вплив на соціально-економічний розвиток області.

 Мета дослідження - розкрити значення наявних природно-рекреаційних ресурсів для розвитку туристичної галузі регіону.

Виходячи з основної мети роботи, визначено наступні завдання:

- розкрити історію створення Миколаївської області та міста Миколаєва;

- охарактеризувати природні заповідні території Миколаївщини та проаналізувати історію їх виникнення;

- визначити роль кожної із заповідних територій для розвитку туризму регіону.

Географічні рамки  курсової роботи обмежуються територією сучасної

Миколаївської області. Хронологічні рамки роботи охоплюють період з найдавніших часів і до сьогодення.

У процесі написання  курсової роботи було використано 22 джерела. Насамперед, варто зазначити праці, що дають найповнішу та всебічну характеристику досліджуваної території і, по суті, складають методологічну базу курсової роботи. Це такі видання, як «Туристичне краєзнавство», «Історія міст і сіл Української РСР», «Миколаївщина: погляд крізь століття».

Практичне та теоретичне значення отриманих результатів  полягає в тому, що це дасть змогу  обрати найбільш раціональний шлях використання і розвитку наявних природно-рекреаційних ресурсів та збільшити потік туристів до Миколаївської області.

Робота складається  з наступних структурних елементів: план, вступ, перший розділ, який містить два підрозділи та другий розділ, який містить три підрозділи, висновки, список використаних джерел та додатки.

Обсяг курсової роботи без врахування додатків складає 39 сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. НАУКОВО - ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИРОДНО-РЕКРЕАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ МИКОЛАЇВЩИНИ

 

1.1. Історичний розвиток та загальна характеристика Миколаївської області

 

Заселення земель нинішньої  Миколаївської області почалося ще в епоху пізнього палеоліту. Сьогодні науці відомі  найдавніші стоянки людини в Доманівському районі (у с.Щуцьке - близько 50 тис.років й у с.Анетівка - близько 20 тис.років тому). Знахідки, що відносяться до легендарної трипільської культури, виявлені в Кривоозерському і Первомайському районах, а також в обласному центрі (Додаток А).

Відомі археологічні підтвердження того, що на території Миколаївщини (Єланецький район) мешкали кіммерійці, перший народ, відомий під власною назвою з письмових джерел. Відкриття вже наших днів - поселення «Дикий Сад» у старому центрі Миколаєва, на березі Інгулу. Близько 4 тисяч років тому тут стояло місто із кріпосними укріпленнями, храмами й портом. Відповідно до сучасних поглядів археологів, саме тут, у місті Миколаєві, починалися землі легендарних скіфських племен. Таємничі скіфські кургани й кам`яні «баби» давно стали символами краю.

 Витончену культуру Еллади принесли на цю землю грецькі колоністи. Давньогрецький поліс Ольвія, розташований поблизу с.Парутино Очаківського району, був створений вихідцями з Мілету на початку VI ст. до н.е. Ольвія стала одним з найбільших грецьких полісів Причорномор`я, вела жваву торгівлю зі скіфами та іншими народами. Товари, що вивозили із Греції, через Ольвію по Дніпру й Бугові поширювалися на значній території Південної України, аж до сучасного Києва (Додаток Б). Археологічні дослідження в Ольвії тривають від 1801 року. Сьогодні в Парутино діє національний музей-заповідник. Ще більше відкриттів очікують учені від розкопок на острові Березань, де перші поселення виникли ще в доольвійські часи. Можливо, саме цей острів слов`яни називали островом Буяном. У дослав’янські часи  територією нинішніх миколаївських земель пройшли десятки народів: гети, сармати, римляни, угри, готи, на Кінбурнській косі знайшли навіть стоянку вікінгів.

 У часи Київської  Русі за цей край боролися  київські князі й народи хазарів, аварів, печенігів, половців. Через Побужжя йшли жваві торговельні тракти, добре відомі від Близького Сходу до Європи. Користувалися цими дорогами й великі торгівці й мореплавці того часу: генуезці та венеціанці, які заклали фортецю біля сьогоднішнього Очакова.[1]

З XIII століття з’являються згадки про Старий Дівочий православний монастир, що стояв біля Бугу, на території нинішнього Корабельного району. Саме на миколаївській землі відбулася битва литовського князя Ольгерда з татарськими ханами Нагаєм і Тохтамишем, після якої Південно-Західне Причорномор`я відійшло на сто років до Великого Литовського князівства. Але від XV століття миколаївський край переходить під контроль Османської імперії й Кримського ханства. Степ Північної Миколаївщини був територією Едисанської ногайської орди.[2]

 Із XVII століття північно - східну частину лівобережжя Південного Бугу починають освоювати запорізькі й побузькі козаки. Тут нараховують 373 козацьких поселення, які називалися зимівниками. XVIII століття було ознаменовано низкою російсько-турецьких війн. Після  чергової  війни 1768-1774 рр. сучасна територія області між Бугом і Дніпром повністю увійшла до складу Росії, а територія на захід від Бугу – лише після підписання Ясського договору 1791 (Додаток В). У 90-ті роки XIX століття м. Миколаїв перетворилося на великий промисловий центр. Тут були зосереджені суднобудівні верфі, заводи сільськогосподарського машинобудування. Роль області ще більше зросла з відкриттям у 1862 році Миколаївського морського порту, що спеціалізувався на перевезеннях зерна. У 1920 році утворена Миколаївська область, у 1922 році її територія ввійшла до складу Одеської губернії, а в 1923-1930 роках була розділена між Миколаївським, Первомайським, Одеським і Херсонським округами, в 1932 - 1937 роках входила до складу Одеської області. 22 вересня 1937 область відновлена і з 1954 року існує в сучасних межах.[3]

Сучасна Миколаївська область розташована на площі 24,6 тис. кв. км (4,1% території країни) в нижній течії Південного Бугу, простягнувшись з півночі на південь на 194 км, із заходу на схід – на 204 км. На півночі область межує з Кіровоградською, на сході та північному сході – з Дніпропетровською, на південному сході – з Херсонcькою, на заході – з Одеською областями (Додаток Г). На півдні її територія займає кількасот кілометрів берегової лінії Чорного моря та його лиманів. Берегова лінія в межах області значно розчленована. Глибоко в сушу вдаються Дніпровсько-Бузький, Березанський, Бузький і Тилігульський лимани. До території області належать чотири острови: Березань, Довгий, Круглий, Майський, а також частина Кінбурнського півострова. Територія суші займає 2331,22 тис. га, що становить 94,8% від загальної площі області, водоймами зайнято 127,3 тис. га або 5,2%. Більшість території області відноситься до Причорноморської низовини висотою 20-40 метрів над рівнем світового океану. В північній частині області проходять відроги Придніпровської височини з розвиненою мережею ярів, балок і долин.

 Клімат Миколаївщини помірно-континентальний. Літо жарке, вітряне, нерідко із суховіями. Середня температура липня +27 °С, січня -4-5°С. Зима малосніжна, не холодна. Річна кількість опадів коливається від 300 до 450 мм.

Ґрунти в області  представлені переважно чорноземами, хоча зустрічають солонці, піщані та супіщані, плавні і торф’яники. Територія області розорана, під лісами і чагарниками зайнято 1,2% площі.

З корисних копалин є: граніт, кварцит, польовий штат, каолін, мергель, трепел, графіт, буре вугілля і торф. На території області існує 13 родовищ з видобутку гранітів, серед них – Кодимське, Олександрівське, Трикратненське, Новоданилівське, Болеславчицьке. В Первомайському, Арбузинському, Братському, Єланецькому районах є родовища каоліну. На території Миколаївщини існує 27 родовищ вапняку, найбільш значні – Новоодеське, Григорівське, Подимське. В області також є джерела хлоридно-сульфатно-натрієвих мінеральних вод, що привело до створення міні-цехів мінеральних вод – Снігурівського, Очаківського, Вознесенського, Кривоозерського, Врадіївського. Територією області протікає близько 110 річок. Головні з них – Південний Буг, Інгул, Інгулець.

За адміністративно-територіальним устроєм область поділяється  на 19 сільських і 4 міських райони. В області налічується 9 міст, з них 5 – обласного значення, 17 селищ міського типу, 894 села, об’єднаних у 287 сільських рад (Додаток Д). Станом на 2012 рік чисельність населення області становила 1173,6 тис. осіб. За чисельністю населення область посідає 18 місце серед областей України. За щільністю на кожний квадратний метр припадає 48 осіб.

Область має 127,8 тис. га лісових насаджень. Нараховується понад 120 територій  та об’єктів природно-заповідного фонду, серед них – ландшафтні парки «Кінбурнська коса», «Гранітно-степове Побужжя», частина Чорноморського біосферного заповідника «Воложин ліс», 45 заказників (найбільш значні – Рацинська дача, Ягорлицька затока), 42 пам’ятки природи, десятки парків – все це складає золотий фонд регіону.

Неподалік від Миколаєва  на високому березі Бузького лиману знаходиться історико-археологічний заповідник «Ольвія», який з 2002 року має статус національного. До його складу входять залишки античного міста-держави Ольвія, а також острів Березань із залишками найдавнішого в Північному Причорномор'ї давньогрецького поселення. Руїни давньогрецького полісу Ольвія знаходяться неподалік від місця злиття Південного Бугу з Дніпром, на березі лиману. Від степу його відмежовують дві глибокі балки. Засноване в середині VI ст. до н.е. вихідцями з Мілету, місто проіснувало близько тисячі років (до IV ст. до н.е.).