Природно-рекреаційні ресурси Миколаївщини

 

2.2 Історико-археологічний  заповідник «Ольвія»

 

Історико-археологічний заповідник «Ольвія» – один з найбільших на півдні України історико-археологічних заповідників. Він розміщений біля села Парутине на відстані 40 км від Миколаєва і 30 км від Очакова (Додаток Л).

У період свого розквіту (ІІІ ст. до н.е.) населення міста становило понад 15 тис. Місто було широко відоме в античному світі, воно згадується в різноманітних написах того часу, у творах історика Геродота, який, як вважають учені, відвідував Ольвію у V ст. до н.е.

Ольвія мала тісні політичні і торгові зв’язки з оточуючими її племенами.

Цікава історія відкриття і дослідження Ольвії. У кінці XVIII ст. академік П.С.Палас і письменник П.І.Сумароков довели, що городище на березі Бузького лиману – це і є останки міста, описаного в стародавній хроніці.

Першу точну картину  міста склав академік П.І.Кеппен у 1848-1853 рр., а вчений А.С.Уваров (1848-1853 рр.) очолив археологічну експедицію, що стало початком професійного дослідження Ольвії. Великий внесок в її вивчення зробив відомий археолог Б.Ф.Фармаковський.

Систематичні розкопки розпочалися на початку XX ст. під керівництвом

Б.Ф.Фармаковського та Л.М.Славіна. Значний внесок у дослідження Ольвії зробили академік І.І.Мєщанінов, учені Болгарії, Польщі, Англії.

Історико-археологічний  заповідник "Ольвія" вивчає історію  стародавнього поліса-держави на основі матеріальних пам’яток і знахідок.[21] Територія городища та некрополь Ольвії в 1920 році набули статусу заповідника і включені в систему Інституту археології Академії наук України.

Городище являє собою  трикутник між Північною, Заячою балками та лиманом. Воно складається з трьох частин: верхнього міста, терасного міста, площею 30 га, та нижнього міста (Додаток М). Нижнє місто з портом затоплене водами лиману, площею понад 25 га.

Цікавою в північному Причорномор’ї є ольвійська система  водопостачання. Тут збереглися резервуари для води, фрагменти кам’яного жолоба, по якому вода подавалася за допомогою так званого сифона до побутових споруд. Типовою для стародавнього архітектурного ансамблю є Агора – майдан розміром біля тисячі квадратних метрів. Навколо нього розміщувались торгові, адміністративні, культурні, навчальні і спортивні споруди.

Некрополь (місто мертвих) Ольвії займає площу біля 500 га і знайомить відвідувачів з різноманітними типами поховань і споруд для цього. Бідних ховали в ямах з виритими в ґрунті коридорами. Склепи багатих ольвіополітів мали декілька камер і оброблялись камінням.

Територія міста-держави  була значно ширшою сучасного заповідника, вона включала сільський округ Ольвії. Протягом свого існування Ольвія була оточена сіткою античних поселень, розташованих у районі сучасного Очакова, на берегах Бузького, Дніпровського, Тилігульського та Березанського лиманів. Таких поселень знайдено біля 200 ( Додаток Н).

Матеріали і пам’ятки Ольвії зберігаються в Ермітажі, в  історичному музеї в Москві, історичному музеї України, Одеському археологічному музеї,

Миколаївському та Херсонському краєзнавчих музеях, а також у  музеях Лондона, інших країн Західної Європи та Америки.

Історія Ольвії тісно  пов’язана з історією Миколаївського краю. Місто було засновано десь у VI столітті до н.е. колоністами з далекої Мілети та інших іонійських центрів, які шукали нового життєвого простору та нових зв’язків зі світом. Це були мужні енергійні люди, переповнені романтизму і практицизму.

Стародавня еллінська  колонія Мілет була розташована на малоазіатському узбережжі (передня Анатолія). Це було дуже розвинене місто-держава. Виробництво, торгівля, наука і культуру міста знаходились на високому рівні. Особливо розвиненими в Мілеті були військовий та торговий флоти, тільки військових кораблів нараховувалось до 100 одиниць. Мілетці вели жваву торгівлю зі всією Азією і на берегах Чорного моря. Крім Ольвії, мілетці заснували в Караксії (поблизу Сухум-Кале) колонію Діаскуріас, жителі цієї колонії забезпечували Мілет і Грецію великою кількістю сировини, зокрема чудової якості вовною, зерном, шкірами, а також рабами. Вівчарство у цих краях і в Малій Азії мало високу культуру. Є підстави вважати, що якраз мілетці перші й завезли в північне Причорномор’я цигайську породу овець. Отже, шлях цигайських овець у ці краї був не тільки через Балкани і Західну Європу, але й через Чорне море – через Ольвію, Діаскуріас та інші причорноморські колонії греків. Морський шлях був основним і для здійснення всебічних зв’язків Ольвії зі своєю метрополією. Через Ольвію і скіфи вели торгівлю, обмінювались досягненнями в науці і культурі зі стародавнім світом.

Ольвія знаходилась  на правому березі Південнобузького лиману. Вона

проіснувала як центр  і столиця однойменної держави  понад тисячу років, і якщо історія людини на Землі налічує понад 200 тисяч років, то це досить об’ємна її сторінка. Ольвія була однією з таких найбільш розвинених державних утворень цього краю, як Тіра, Херсонес, Пантікапея, Фанагорія та інші. Про процес забудови й облаштування поліса свідчать уламки мармурових і вапнякових архітектурних деталей: бази колон, акротерій, що увінчують прикрашення фронтонів, каліптери – водопровідні труби.

Ольвія формувалась  як великий поліс, включаючи в  себе прилеглі міста – хору. Хора становила основу сільського господарства Ольвії. Тваринництво було представлене конярством, вівчарством, козівництвом, скотарством. Ольвіополіти розводили гусей, голубів, індиків. Були вони і майстерними рибалками. Землеробство представляли посіви пшениці, різноманітних овочів. Садівники вирощували ягоди, виноград, фрукти. Безпосередньо в місті розвивалися такі ремесла, як гончарне, камінотесне, деревообробне, по виготовленню виробів з кісток та інші. В Ольвії широкого розвитку набули металообробка (залізні, свинцеві і бронзові вироби), литва прикрас – фібул, браслетів, кісткорізне ремесло, прядіння і ткацтво.

Дуже цікава антична  чорнолакова кераміка V-III ст. до н.е. – це чаші для пиття – кіліки, скіфоси, канфари, судини для масла – лекфії, бальзамарії, алабастри. Особливої уваги заслуговує коропластика – виготовлення статуй з мармуру (наприклад, відома статуя богині Кібели – покровительниці міста, виготовлена місцевими майстрами в І ст. н.е.). Серед матеріалів розкопок зустрічаються різноманітні прикраси: буси, підвіски зі скла, янтарю, гірського кришталю, агату тощо. Про розвиток торгівлі свідчать амфори – тара, в якій з Хіосу, Родосу, Самосу, Гераклеї та інших центрів привозили вино, оливкову олію тощо. В обмін на ремесляні вироби і товари, в тому числі й імпортовані з інших еллінських центрів, ольвійські купці одержували від сусідніх племен (головним чином скіфів та сарматів) худобу, зерно, вовну, а також велику кількість рабів, яких вони продавали на ринках метрополії.

Ольвія мала досить розвинену освіту, мистецтво, архітектуру, спорт. Це була рабовласницька держава з досить розвиненою демократією. Хоча в республіці жінки не користувались рівноправ’ям з чоловіками, але вони були високоосвічені і відігравали досить важливу роль у суспільному житті. Ольвія мала чіткий державний устрій, вела мирну політику з сусідами. Військо вирішувало завдання тільки захисту держави та підтримки порядку в ній. Ольвія мала уряд, свій монетний двір і свої гроші, що називались асами і дельфінчиками. А дельфін зі степовим орлом були зображені і на гербі ольвійської держави.

Саме місто Ольвія раціонально використовувало природний  ландшафт і мало форму трикутника – зі сходу воно омивалося водами широкого лиману, з півдня і заходу кордон міста проходив по глибокій з крутими схилами Заячій балці, а з півночі аж до лиману – по Північній балці. Лиман і балки слугували надійними стратегічними укріпленнями і захищали місто від нападників. Тут донині збереглись руїни споруд для легіонерів та сторожові вежі.

Верхня тераса і нижня  частина міста були забудовані кам’яними будівлями. Кожний будинок-садиба мав внутрішній дворик, великі і глибокі підвали-погреби (тільки вони в якійсь мірі й збереглися до нашого часу). Все облаштовувалось так, щоб кожний будинок був ніби самостійною маленькою фортецею. Можливо, саме звідси пішов вислів "Мій дім – моя фортеця". Вкриті будинки були черепицею. Дахи робили так, щоб збирати всю дощову воду в спеціальні ями-басейни. Ця вода використовувалась для побутових потреб. У місті була добре розвинута каналізація з гончарних труб, решітки від яких часто знаходять на городищі донині. При будівництві іноді використовували так звану циклопічну кладку з різного розміру (від великих до малих) каменів, без застосування цементуючого матеріалу – сухим способом.

Місто мало добре розвинутий порт. Це була одна з найголовніших артерій, через яку підтримувався зв’язок із зовнішнім світом. В Ольвійському порту завжди вирувало життя, постійно прибували і відбували кораблі з різними товарами. Молодь морем відправлялась на навчання до Афін, Олександрії та інших культурних центрів того часу.

В Ольвії був хороший театр, два великі святилища, гімнасія, де юнаки

оволодівали олімпійськими  видами спорту. В ольвійській гімнасії постійно йшли заняття, спортивні змагання за програмою підготовки до Олімпійських ігор, що в Ольвії, як і в усьому еллінському світі, вважались священними і на час їх проведення навіть припинялись війни. Найбільш шанованим видом спорту був біг. Основним критерієм щастя людини вважалося здоров’я, тому дуже шанованою в Ольвії була Гігея – богиня здоров’я. Ольвіополіти були заможні люди з високим рівнем культури. Вони добре знали граматику, любили поезію, театр.

У 331 році до н.е. місто  витримало облогу війська Зопаріона  – одного з

полководців Олександра Македонського, який був намісником у провінції Понт. Його тридцятитисячне військо, вийшовши з Фракії, просувалося в Скіфію й обложило Ольвію. Крім укріплення і захисту міста, ольвійські архонти, правляча верхівка міста, що обиралась, зразу ж надала волю рабам, ліквідувала борги біднякам, усім іноземцям надала права ольвійського громадянства. Завдяки цим та іншим заходам Ольвія змогла витримати облогу. Відомості про похід Зопаріона містяться у творах римських істориків, зокрема Павла Оросія.

В ольвіополітів була висока духовність. Найбільше шанували вони бога

Аполлона і поклонялися  йому. Храм Аполлона був найпрекраснішою  спорудою Ольвії, прикрасою і гордістю Агори – центрального майдану міста. До нашого часу на центральній Агорі збереглася жертовниця Аполлона, і нині навіть войовничі атеїсти, люди різної віри підходять до неї, кладуть на прохолодний камінь руки долонями донизу і звертаються до Аполлона за здоров’ям та щастям. Як і в далеких Дельфах (гірському місті стародавньої Аттики, що названа на честь Аполлона, який після вбивства Піфа сім років прожив на острові, а потім, перетворившись у дельфіна, повернувся до берегів дорогої його серцю Еллади), так і в Ольвії є чудодійні джерела, вода з яких за багато тисячоліть своєї невтомної роботи залишила глибокі сліди на твердому камені.

Від джерела вузенька стежинка, що стрімко підіймається вгору, веде до

найвищого місця на городищі – тут знаходиться вежа римських легіонерів, яких

наймали на військову  службу ольвіополіти.

Вчені припускають, що вірогідніше за все, жителі Ольвії асимілювались зі своїми сусідами – степовиками скіфами, збагативши їх генами мудрості, миролюбства, поваги до бога і демократії, повагою до людської гідності, в тому числі до гідності жінки. [22]

Сьогодні на території  заповідника працює музей, наукова  бібліотека, фондосховище та постійна археологічна експедиція. Також на території старовинного міста знаходиться незвичний сорокаметровий колодязь, який отримав назву «Колодязь щастя»: відвідувачі кидають у нього монету та загадують бажання.

На сьогоднішній день, Ольвія є значним центром туризму, щорічно її відвідують десятки тисяч туристів з усього світу. Але у зв’язку із боротьбою з «чорними археологами» в’їзд і вхід на територію заповідника контролюється. Тому, необхідно завчасно придбати квитки на офіційному сайті. Також існує проблема із поганими дорогами, що ведуть до Ольвії, що створює дискомфорт для відвідувачів та є певною перешкодою для залучення значної кількості туристів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

1. Аналізуючи історію виникнення та географічне положення Миколаївської області, можна зробити висновок, що регіон має цікаву, насичену історію та займає вдале  положення для розвитку туристичної галузі.
2. Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що регіон має потужні природно-рекреаційні ресурси: сприятливі кліматичні умови, значні водні ресурси, багатий та різноманітний тваринний та рослинний світ.
3. Доведено, що сучасний розвиток туризму в Миколаївській області є складовою процесу відновлення і збереження природно-рекреаційних ресурсів України.
4. Охарактеризовано наявні природно-рекреаційні ресурси Миколаївщини, такі як Чорноморський біосферний заповідник, лісовий заказник «Рацинська дача», заказник «Володимирська дача», Державний природний заповідник «Єланецький степ», Національний ландшафтний парк «Гранітно-Степове Побужжя», урочище «Василева дача» , Катеринківський ліс та Історико-археологічний заповідник «Ольвія», та пропонується на основі цих ресурсів розвивати у регіоні пішохідний, велосипедний, кінний, лікувальний, пізнавальний, освітній, водний різновиди туризму.
5. Розвиток екотуризму на території вищезазначених об’єктів дасть змогу залучити більшу кількість відвідувачів до регіону, одночасно зберігши природно-рекреаційні ресурси у поточному стані.
6. Зроблено висновок, що вищезазначені об’єкти відіграють важливу роль у збереженні рідкісних видів та різноманіття флори та фауни, а також водно-болотних угідь України.
7. У процесі дослідження з’ясовано, що існує проблема із дорогами, що ведуть до Історико-археологічного заповідника «Ольвія», що свідчить про необхідність додаткового фінансування.
8. Зроблено аналіз Чорноморського біосферного заповідника та виявлено, що на території об’єкту не здійснюється рекреаційна діяльність, але заповідник є центром екологічної освіти в регіоні. Тому існують всі умови для розвитку пізнавального та освітнього туризму.
9. Встановлено, що для демонстрації та правильного використання всіх принад Регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса» необхідно створити туристичну інфраструктуру – відпрацювати маршрути, створити сервісну службу, чітко відмежувати природоохоронні території, забезпечити рекламно-інформаційну діяльність.
10. Доведено, що наявність озер із лікувальною гряззю на території Регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса» створює вдалі умови для розвитку оздоровчого та лікувального туризму.
11. Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що Миколаївська область є перспективним регіоном для розвитку туристичної галузі,  зокрема зеленого та освітнього туризму, але її туристичний потенціал та наявні природно-рекреаційні ресурси можна використовувати набагато ефективніше.