Рекреология

Зміст

 

 1Теоретичні школи рекреації

У колишньому СРСР рекреаційна  географія і географія туризму розглядалися як різні наукові дисципліни. Однак питання про їх співвідношення до цих пір залишається відкритим. За часом першою в країні на початку 1970-х рр.. з'явилася рекреаційна географія з добре розробленою теорією. Географія ж туризму так і не отримала належного розвитку до самого розпаду Радянського Союзу. Виходили тоді роботи, в назви яких було винесено словосполучення "географія туризму", за змістом швидше відносилися до рекреаційної географії. Туризм був лише фрагментом географічного вивчення рекреації. Між тим він володіє всіма необхідними ознаками самодостатності та автономності, для того щоб постати як цілком самостійна і цілісна сфера людського буття і в новій якості більш широко увійти в поле зору економгеографов.

Найбільш широкими поняттями, міцно увійшли в лексикон побутової та наукову літературу, є "дозвілля" і "відпочинок". Вони мають близьке, але різне смислове наповнення і в науковій літературі частіше дистанціюються один від одного.

 Класична гуманістична  концепція дозвілля як духовного ідеалу бере початок у давньогрецькій філософії. Вона розвивається в працях Аристотеля. Дозвілля - необхідна умова для занять наукою і насолоди мистецтвом, прославляють людину морально, збагачують розумово і духовно. Радість дозвілля не в неробстві, а в Самостворений особистості, в її постійному внутрішньому вдосконаленні і розвитку. Це, за Арістотелем, становить вищу мету і цінність існування вільної людини.

 Дозвілля з самого  початку розглядався як соціальне  явище, відображення суспільної  і духовної сутності людини. Його зміст залежить від історико-культурного контексту і змінюється разом з панівною в суспільстві системою цінностей. Характер дозвілля визначається укладом життєдіяльності людей, сформованими традиціями та звичаями, соціальними нормами, правилами, естетичними уявленнями. Якщо в Стародавній Греції ідеалом дозвілля виступала духовна свобода, то на більш пізніх етапах історичного розвитку, в середньовіччі і індустріальному суспільстві, дозвілля як задоволення, насолода прирівнювався до даремної витрати часу і вважався гріхом. В руслі протестантської етики праця ставала сенсом усього життя людини. Горизонти "нового гуманізму" відкрила філософія ХХ століття. Знову актуально зазвучав вигук знаменитого Діогена, які походжають з ліхтарем в руках по вулицях Афін у пошуках людської особистості: - "Шукаю людину!" На зміну "трудовому суспільству" приходить "досуговое суспільство".

 У сучасній науці  простежується тенденція до практично  повного злиття понять дозвілля  і вільного часу. Особливо це  характерно для західної соціологічної школи. Багато її представники розуміють під дозвіллям частину внерабочего часу, яка залишається у людини після виконання непорушних обов'язків - домашньої праці та інших побутових занять, задоволення природних фізіологічних потреб (їжа, сон і т.д.), тобто вільний час. У радянській літературі дозвілля вивчався в руслі статистичного аналізу бюджетів часу, в співвідношенні з іншими їх статтями. У нових умовах вітчизняна соціологічна наука продовжує розвивати традиційний підхід в дослідженні сфери дозвілля як вільного позавиробничого часу.

Якщо поняття "дозвілля" було введено стародавніми греками, то "рекреація" (від лат. Recreatio - відновлення) - римлянами. Межі рекреації  вельми широкі. Вона охоплює короткочасну рекреаційну активність (від мікропауз в роботі м'язів до перекурів на роботі і інші рутинні форми рекреації) і довготривалу рекреаційну діяльність в період щорічних трудових відпусток і канікул, а також щотижневий відпочинок. У першому випадку рекреація не виходить за рамки повсякденності, виробничої діяльності людини, в другому - припускає тривалу зміну звичного способу життя. І перший і другий види рекреації необхідні для нормального життя людини незалежно від її соціального статусу.

 В даний час неухильно  зростає роль рекреації як сфери, нейтралізуючої виробничі стреси, нервово-психічні навантаження, втома від монотонної праці, гіподинамію. Для регенерації сил і енергії людині необхідна зміна умов і форм діяльності (їх послідовності, навантажень, видів). Незадоволені, заглушені рекреаційні потреби неминуче негативно позначаються на фізіологічному стані організму, стають однією з поширених причин психічних розладів. Оскільки рекреація безпосередньо пов'язана зі здоров'ям населення, рекреаційні ефекти є традиційним предметом вивчення медичних наук.

 На відміну від  ранніх трактувань сучасний зміст  поняття "рекреація" зміщується  в бік більшого соціального  наповнення. В руслі подальшої  соціологізації категорії відпочинку  і рекреації розвивається рекреаційна  географія. В "Теоретичних основах рекреаційної географії" (1975) ключове поняття "рекреаційна діяльність" визначається як "діяльність людини у вільний час, здійснювана з метою відновлення фізичних сил людини, а також для його всебічного розвитку і характеризується, в порівнянні з іншими напрямками діяльності, відносним різноманітністю поведінки людей і самоцінністю її процесу ".

 У цій дефініції  підкреслюється соціальний характер  рекреаційної діяльності і відбиваються  найважливіші її особливості.  По-перше, прив'язка до певного  типу часу - вільному. По-друге, її самоцінність (самоцельность). На відміну від праці і побутових занять рекреаційна діяльність, як і інші види діяльності у вільний час, представляє важливість для людини не тільки досягнутими результатами, але сама по собі. Це пояснюється тим, що задоволення більшої частини потреб у відтворенні фізичних і психічних сил людини відбувається не в результаті, а в процесі рекреаційної діяльності.

 У 1970-і рр.. вітчизняної  школою рекреаційної географії  були виділені суспільно-корисні функції рекреаційної діяльності: медико-біологічні, соціально-культурні та економіческіе6. Медико-біологічні функції полягають у відновленні і збереженні здоров'я населення шляхом санаторно-курортного лікування осіб, які перенесли хворобу, і оздоровлення практично здорових людей. Соціально-культурні функції полягають у формуванні всебічно і гармонійно розвиненої особистості через пізнання навколишнього світу. Економічні функції пов'язані з медико-біологічними і соціально-культурними функціями. Рекреація забезпечує зростання продуктивності праці, збільшення фонду робочого часу завдяки скороченню захворюваності, продовження періоду трудової активності людини. Крім того, в рекреаційній сфері господарювання створюються додаткові робочі місця, тим самим вирішується проблема зайнятості. Відкриття установ рекреації в будь-якому регіоні сприяє розвитку сфери обслуговування, підвищення рівня життя населення. Рекреаційна діяльність розглядається також як джерело валютних надходжень в країну.

 Вітчизняна рекреаційна географія характеризує рекреаційну діяльність людини як невід'ємної частини соціальної та духовної його життя і нерозривно пов'язує її з діяльністю трудової. Таким чином, відбувається поступове зближення понять "дозвілля" і "рекреація", смислові межі між ними стають все більш розмитими. "Дозвілля може бути рекреацією, коли присвячений відновленню фізичного і психічного нормативного стану (релаксація), і ... релаксація зі свого боку може бути дозвіллям, якщо відбувається у вільний час і спрямована на саморозвиток особистості".

 

 

 

 

 

 

 

 

2 Рекреаційна діяльність як специфічна діяльність суспільства щодо організації умов для задоволення населенням його потреб у відпочинку

У процесі життя людина постійно займається якоюсь діяльністю. Ця діяльність забезпечує нам життя і є невід'ємною від нього. Життєдіяльність людини поділяється на трудову, споживчу, соціоприродну, відтворювальну та екістичну (розселенську).

Рекреаційна діяльність — це один із комплексних видів життєдіяльності  людини, спрямований на оздоровлення і задоволення духовних потреб у вільний від роботи час.

Рекреаційна діяльність визначається трьома чинниками: рекреаційними потребами, рекреаційними ресурсами і наявними грошовими ресурсами.

Рекреаційна діяльність є все більш  диверсифікованим видом господарської діяльності. Нині фактично всі галузі господарства так чи інакше втягнуті у надання послуг із відпочинку і лікування. Окремі з них, наприклад транспорт, агропромисловий комплекс, будівництво і ремонт, комунальне господарство, охорона здоров'я, соціальна допомога тощо, з кожним роком розширюють власну діяльність у сфері рекреації і туризму.

Види рекреаційної діяльності надзвичайно  диверсифіковані. Це пов'язано з  її багатоманітністю, складністю і  комплексністю. Багато видів рекреаційних знань все більше комбінуються на певній території у просторових і часових межах відпочинку однієї людини. Для них характерна певна добова, тижнева і сезонна ритмічність. Окремі види рекреаційної діяльності доволі чітко диференціюються на певні рекреаційні заняття, до яких належить виділена в просторі і часі рекреаційна діяльність у межах однієї доби (купання, сонячні ванни, катання на яхті, катері, віндсерфінг, польоти на парапланах, відвідання музею, екскурсія по місту тощо).

У цілому можна виокремити такі види рекреаційної діяльності: лікувально-курортна, оздоровчо-спортивна, пізнавальна, розважальна. У наш час абсолютно чітко їх диференціювати не можливо. Це пов'язано з тим, що взаємопроникнення різних видів рекреаційної діяльності нині є велінням часу. Орієнтуючись із тих чи інших причин на якийсь один основний вид рекреаційної діяльності, відпочиваючі хотіли б максимально наповнити свій вільний час всіма доступними їм іншими її видами.

Лікувально-курортна рекреаційна  діяльність базується на використанні природних ресурсів: клімату, мінеральних лікувальних вод, грязей, озокериту, соляних шахт, кумисолікування та їх поєднання. Цей вид рекреаційної діяльності за своєю сутністю має бути найбільш регламентованим. Лікарські приписи, суворий режим, кліматичні, регіональні, вікові, статеві та інші обмеження роблять лікувально-курортну діяльність діяльністю найбільш закритого характеру. Разом з тим дозовані інші види рекреаційної діяльності можуть суттєво доповнювати цей вид, створюючи додатковий лікувальний ефект.

Оздоровчо-спортивний вид рекреаційної діяльності є найрізноманітнішим. У ньому переважає діяльність біля води та у воді. Від 70 до 80 % туристів віддають перевагу купанню і загорянню на пляжі. Купально-пляжна діяльність дає змогу відпочиваючим на найлокальнішій з можливих територій (вузька смуга пляжу) отримувати найрізноманітніші послуги (купання, сонячні ванни, харчування, гра з м'ячем, водні лижі, парапланери, віндсерфінг, прогулянки берегом тощо).

Серед інших видів оздоровчо-спортивної рекреаційної діяльності можна виокремити маршрутний, прогулянковий, водний, підводний (дайвінг), рибальський, мисливський, гірськолижний туризм, альпінізм. Кожен з цих видів діяльності постійно диверсифікується. Наприклад, підводний туризм поділяється на спортивний, пізнавальний, археологічний, екстремальний тощо.

Пізнавальна рекреаційна  діяльність належить практично до всіх інших видів як "вмонтований" елемент. Разом з тим є і  суто пізнавальні її види. Потреба  в них зростає із підвищенням  освітньо-культурного рівня людей, розвитком їхнього інформаційного і транспортного забезпечення. Це огляд архітектурних ансамблів, культурно-історичних пам'яток, розкопок давніх цивілізацій, ознайомлення з етнографічними особливостями, природними феноменальними об'єктами, явищами і процесами, видатними спорудами тощо.

Розважальна рекреаційна  діяльність теж є частиною всіх інших  її видів. Необхідність "убити" вільний  від лікувальних процедур час  особливо виразно виявляється при стаціонарному санаторно-курортному виді діяльності, відпочинку біля води і міських видах відпочинку. Напевно, для багатьох людей внутрішньою неусвідомленою потребою є необхідність десь витрачати, навіть без будь-якої користі, а то й зі шкодою для себе, свій вільний час на розваги (казино, бар тощо).

У наш час майже  всі види рекреаційної діяльності в  Україні все більше переорієнтовуються на в'їзний туризм. У 2006 р. нашу державу  відвідали майже 20 млн іноземних  туристів. Темпи приросту туристичних  потоків доволі значні. Відбуваються помітні зміни в географії та організації іноземного туризму. Постійно зменшується частка туристів з країн СНД, натомість збільшується кількість відпочиваючих з країн ЄС та інших держав. Усе це накладає значний відбиток на структуру рекреаційної діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

3 Підсистеми рекреаційних систем

Територіальна рекреаційна  система — це свого роду просторово організована на території певного  таксономічного рангу сукупність рекреаційних установ, які функціонують на основі використання ресурсів цієї території і просторово-територіально між собою поєднані.

Будь-яка ТРС базується  як на безпосередніх зв'язках між  рекреаційними установами, так і  на опосередкованих територією відносинах між ними. Для визначення різних типів ТРС характер цих зв'язків і відносин є вирішальним. Рекреаційні об'єкти в одній ТРС можуть пов'язувати:

а) безпосередні зв'язки виробничо-технологічного характеру;