Готування до злочину

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. МІСЦЕ ГОТУВАННЯ ДО ЗЛОЧИНУ У СИСТЕМІ СТАДІЙ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ: передумови виникненняТА СУЧАСНЕ поняття

1.1.Вчення про незакінчений злочин в теорії

кримінального права…………………………………………………………..5

1.2. Стадії злочину: етапи та види…………………………………………....8

 

РОЗДІЛ ІІ. ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ ГОТУВАННЯ ДО ЗЛОЧИНУ

2.1.Поняття та ознаки  готування до злочину……………………………..14

2.2.Об’єктивні та суб’єктивні  ознаки готування до злочину……………19

 

РОЗДІЛ ІІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЯНЬ, ЩО УТВОРЮЮТЬ ГОТУВАННЯ ДО ЗЛОЧИНУ

3.1. Види готування до злочину……………………………………………..23

3.2. Відмежування готування  до злочину від виявлення умислу………27

 

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………31

 

ВСТУП

 

Одне з важливих місць у науці кримінального права серед багатьох інститутів належить саме інституту стадій злочину.

Інститут стадій вчинення злочину давно відомий як теорії кримінального права, так і законодавчій практиці, хоча, заради справедливості, слід зауважити, що його формування не сягає своїми коріннями в глибини віків, а належить до ХІХ-ХХ століть.

Стадії злочину як інститут кримінального права мають значення для застосування багатьох норм КК, зокрема, про добровільну відмову від злочину, наявність чи відсутність злочину, момент вчинення злочинного посягання і чинності кримінального закону в часі, в тому числі і його зворотної дії, про місце вчинення злочину і чинність кримінального закону в просторі, про співучасть у злочині, добровільну відмову співучасників, повторність та сукупність злочинів, про необхідну оборону, затримання особи, що вчинила злочин, крайню необхідність, звільнення від кримінальної відповідальності, наприклад, при амністії, при призначенні покарання тощо.

Стадії вчинення злочину визначаються як етапи розвитку злочинного діяння, які різняться між собою ступенем реалізації злочинного умислу і полягають у готуванні до злочину, замаху на його вчинення та виконанні закінченого злочину.

Вивчення стадій злочину в цілому та однієї з початкових його стадій – готування до злочину – є актуальною та важливою проблемою як для науки кримінального права так і судової практики.

Метою роботи є дослідження готування до злочину як стадії вчинення злочину.

Для досягнення поставленої мети в роботі ставляться наступні завдання:

- аналізув сутність та доцільність існування в кримінальному законодавстві України інституту стадій вчинення злочину;

2) визначити спільні та відмінні ознаки закінченого та незакінченого злочину;

3) дослідити поняття та види готування до злочину;

4) визначити ознаки замаху на злочин, види замаху у юридичній літературі та кримінальному законодавстві України;

5) розглянути особливості  кримінальної відповідальності  та покарання за незакінчений  злочин;

6) сформулювати на підставі проведеного дослідження пропозиції щодо удосконалення окремих положень КК України.

Над проблемами інституту стадій вчинення злочину працювали такі відомі вчені, як: М. Бажанов, О. Герцензон, М. Дурманов, А. Трайнін, І. Тишкевич. Приділяють значну увагу цим проблемам і сьогодні, зокрема такі вчені, як: Н. Кузнєцова, М. Редін, О. Ситнікова, В. Тихий та інші. Між тим, єдиної позиції щодо питань, пов'язаних з поняттям стадій вчинення злочину, готування та замаху на злочин та їх видам, в законодавстві та в науці різних країн немає.

Об'єктом дослідження є інститут стадій вчинення злочину за КК України.

В процесі дослідження використовуються наступні методи: системно-структурний; догматичний (здійснено тлумачення окремих термінів, понять, термінологічних і понятійних оборотів); порівняльно-правовий та деякі інші.

Структура дипломної роботи.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, розділу з охорони праці, висновків, списку використаних джерел.

 

 

Розділ І

МІСЦЕ ГОТУВАННЯ ДО ЗЛОЧИНУ У СИСТЕМІ СТАДІЙ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ: передумови виникнення ТА СУЧАСНЕ поняття

1. Вчення про незакінчений злочин в теорії кримінального права

 

Кримінальне право має своїм основним завданням захист прав людини від злочинних посягань, що є логічним продовженням конституційного закріплення положень ст. 3 Основного Закону України [1,с.3]. Кримінальний кодекс України деталізує дану норму, визначаючи своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам  [2,с.3].

Вперше нормативна відповідальність за вчинення дій, які утворюють попередню стадію злочинного діяння, була передбачена у французькому законодавстві часів Великої Французької революції (1791р.). Це стосувалось встановлення відповідальності за замах на скоєння лише двох злочинів - передумисного вбивства та отруєння. Потім кримінальне законодавство Франції (1810 р.) поширило це правило на всі замахи на вчинення злочинів.

З часом це положення було перейнято італійським, бельгійським та германським законодавством [3,с. 175]. Першим вітчизняним нормативним актом, який виділив стадії скоєння злочину, було «Уложение» 1845р., яке розглядало їх у другому розділі - «О умысле, о приготовлении к преступлению о покушении на оное и о совершении преступления» (статті 8-12) [4,с. 86]. При цьому виділяли виявлення умислу, готування, замах та вчинений злочин.

Владимиров Л.Є. розглядав стадії вчинення злочину через призму «осуществления преступной воли», виділяючи при цьому «голый умысел», «приготовление к преступлению», «покушение» і «совершенное преступление» [5,с.97]. О.Ф.Кістяківський зазначав: «...Вопрос о том, с какого момента и с какого акта начинается для человека уголовная ответственность, принадлежит к числу капитальных в уголовном праве». При цьому виділяв (як і Л.Є. Владимиров) голий умисел, готування до злочину, замах у власному змісті та злочин вчинений або вдалий [6, с. 58].

Бєлогриць-Котляревський Л.С., визначаючи стадії вчинення злочину (сходинки, за його визначенням), виділяв «волю обнаруженную, осуществляющуюся и осуществленную». Виходячи з цього він виділяв голий умисел, готування, до складу якого входять і замах, і закінчений злочин. Таганцев М.С. виділяв як «окремі сходинки» в розвитку злочинної діяльності виявлення злочинного умислу, готування, замах та закінчений злочин [7, с. 679].

У радянському законодавстві питання про відповідальність за вчинення дій на різних стадіях розвитку злочину вперше знайшло своє нормативне вирішення в «Руководящих началах» 1919 р., відділ четвертий яких був спеціально присвячений їх аналізу. При цьому виділялись три стадії - готування, замах та закінчений злочин. За загальним правилом дії, що утворювали будь-яку з цих стадій, передбачали кримінальну відповідальність. Було встановлено, що на рівень репресії не впливає рівень реалізації (стадія) злочинного наміру.

Кримінальні кодекси РСФРР та УСРР 1922 р. суттєво змінили підходи до кримінально-правової оцінки стадій та їх караності. Визначаючи вже відомі стадії вчинення злочину, встановлювали, що готування до злочину не було караним. Воно тягнуло кримінальну відповідальність лише у випадках, коли ці дії утворювали склад іншого самостійного злочину. Однак, таке становище тривало недовго і вже в 1923 р. дії, що утворювали готування до злочину, стали караними, хоча за їх скоєння передбачали найлегші види покарання - висилка, заборона займати ту чи іншу посаду або займатись тою чи іншою діяльністю або промислом. «Основні начала» 1924 р. визначили підходи до відповідальності за вчинення діянь, які утворюють різні стадії вчинення злочину (ст. 11). При цьому, однак, не визначалось ані поняття стадій, ані їх види  [8, с. 279]. Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 р. та КК України 1960 р. як стадії скоєння злочину визначали готування до злочину та замах на злочин (ст. 17 КК України). При цьому поняття закінченого злочину нормативно не було врегульовано, а виводилось виключно теоретично. Питання про караність діянь, припинених на різних стадіях, законодавчо не закріплювалось (хоча практика сама їх виробила - готування каралось більш м'яко, ніж замах, а замах - більш м'яко, ніж закінчений злочин).

Кримінальне законодавство України - Кримінальний кодекс від 5 квітня 2001 р. пішло набагато далі, як у закріпленні понять, так і у визначенні караності діянь, що їх утворюють. Ст. 13 КК України визначила поняття закінченого та незакінченого злочину, встановивши:

«1.Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу.

2.Незакінченим злочином є готування  до злочину та замах на злочин» [2].

Статті 13-17 Кримінального кодексу України присвячені стадіям злочину, тому у назві розділу III Загальної частини КК і застосовується термін «стадії злочину». Ці статті КК конкретизують і уточнюють загальне поняття злочину, передбачене статтею 11 КК, і тому в системі Загальної частини КК вони містяться у розділі, в якому дається визначення загального поняття злочину та класифікація (види) злочинів. У свою чергу, загальне поняття злочину є основою розуміння норм, що формулюють поняття закінченого та незакінченого злочинів, передбачають відповідальність за готування та замах на злочин, а також виключення відповідальності за добровільну відмову від злочину [9, с. 79].

1.2. Стадії злочину: етапи та види

 

Стадії злочину (в перекладі з грецької слово «стадія» означає відому відстань, стародавню грецьку міру довжини) - це передбачені КК, суспільно небезпечні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації злочинного наміру, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його закінчення (припинення), а тим самим - і ступенем тяжкості вчиненого особою діяння [10,с.14]. На думку М. Бажанова стадії вчинення злочину - це «певні етапи, ступені підготовки і здійснення умисного злочину, що відрізняються між собою по характеру вчинених дій і по моменту припинення злочинної діяльності» [11,с.69].

Стадії вчинення злочину - це етапи розвитку злочину. Етапи розвитку злочинного діяння, що передують закінченому злочину, звичайно називають попередньою злочинною діяльністю. Стадії вчинення злочину є видами цілеспрямованої діяльності, етапами реалізації злочинного наміру й тому можуть бути тільки у злочинів, учинених з прямим умислом. «Ступінь реалізації умислу, виражається в різноманітних діяннях, які характеризують кожну стадію вчинення злочину з об'єктивно наявними між ними достатньо чіткими межами». Чим повніше реалізовано умисел, тим повніше здійснено злочин і тим більшу шкоду може заподіяти чи заподіює винний. Так, ступінь реалізації умислу вбивці, що прицільно навів зброю на потерпілого (незакінчений замах на вбивство), значно більший, ніж тоді, коли він лише придбав зброю для вбивства (готування до злочину).

Згідно з Постановою Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров'я особи» від 7 лютого 2003 р., № 2 при призначенні покарання відповідно до статей 65-69 КК «суди мають зважати на ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин, які його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків тощо), особу винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання»[12, с. 112]. Стадії вчинення злочину відрізняються між собою і моментом закінчення злочинного діяння.

Винний може закінчити діяння, але його вчинення може не вдатися, а тому припинитися на попередніх стадіях (готування до злочину чи замаху на злочин). Якщо злочин закінчений, він поглинає попередні етапи (стадії) вчинення, вони не мають самостійного значення та не впливають на кваліфікацію. Проте ці стадії мають самостійне юридичне значення, якщо злочин незакінчений з причин, які не залежали від волі винного.

У цих випадках його діяння кваліфікуються відповідно як готування до злочину чи замах на злочин.

Кримінальне законодавство (ст.13) вирізняє три стадії злочину: готування до злочину; замах на злочин; закінчений злочин [2]. Злочин слід вважати закінченим, якщо діяння має всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною нормою Особливої частини кримінального законодавства, на здійснення якого був спрямований умисел винного (ч. 1 ст. 13). Із визначення закінченого злочину (ч. 1 ст. 13) випливає, що незакінчений злочин - «це умисне, суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), яке не має всіх ознак злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, оскільки злочин не був доведений до кінця з причин, не залежних від волі винного» [13, с. 98]. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин (ч. 2 ст.13). У юридичній літературі незакінчений злочин називають попередньою злочинною діяльністю, розпочатим або незавершеним злочином, невдалою діяльністю зі вчинення злочину [14, с.53].

При незакінченому злочині умисел винного так повністю й не реалізовується, об'єктивна сторона не розвивається, шкода об'єкту не завдається. У закінченому ж злочині умисел реалізується повністю, об'єктивна сторона виконується, об'єкту завдається шкода. Незакінчений злочин (готування до злочину та замах на злочин) - «це нездійснена можливість завдання шкоди об'єкту посягання» [14,с.54]. Злочинна діяльність припиняється у зв'язку з обставинами, що виникли всупереч волі й бажанню суб'єкта. У закінченому злочині наявна єдність об'єктивної та суб'єктивної сторін. У такому разі винний повністю реалізував умисел, завершив злочин, виконав усі діяння (дії чи бездіяльність), які складають об'єктивну сторону складу злочину, спричинив шкоду об'єкту.