Злозини проти основ Національної безпеки України

Закінченим злочин у цій  формі є з моменту вчинення відповідного діяння, яким особа надала допомогу в проведенні підривної  діяльності проти України.                                                                                                           Вчинення громадянином України для надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України інших злочинів, наприклад дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, посягання на життя державного діяча, посягання на життя представника іноземної держави, диверсії, пропаганди війни, організації масових заворушень, створення не передбачених законодавством воєнізованих формувань, потребує додаткової кваліфікації за відповідними статтями Особливої частини КК.           

У випадках, коли певні дії громадянина України, пов'язані з фактичним наданням допомоги у проведенні підривної діяльності проти України шляхом скоєння інших злочинів, були вчинені за його власною ініціативою з метою продемонструвати свою лояльність до іноземної держави, іноземної організації або їх представника і за допомогою цього встановити зв'язок з ними, їх у разі реальної сукупності злочинів також слід кваліфікувати за ст. 111 та відповідними іншими статтями Особливої частини КК.

Змова винного з іншою  особою про насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або про захоплення державної  влади кваліфікується тільки за ч. 1 ст. 109, проте змова громадянина  України з представником іноземної  держави чи іноземної організації, змістом якої є отримане першим від  другого завдання вчинити дії  по насильницькій зміні чи поваленню  конституційного ладу або по захопленню державної влади, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 109 і ч. 1 ст. 111.¹⁵            

Іноземна держава - це будь-яка  держава, крім України, незалежно від  того, чи визнана вона Україною як суверенна  і чи має Україна з нею дипломатичні відносини.

Під іноземною організацією, як випливає зі змісту диспозиції ст. 111, слід розуміти будь-яку державну чи недержавну установу, підприємство, об'єднання, орган іншої країни, у тому числі  політичну партію, релігійну організацію, комерційне підприємство, а також  міждержавну чи міжнародну організацію, у тому числі неофіційну, нелегітимну  чи злочинну ("тіньовий" уряд у  вигнанні, міжнародна терористична організація  тощо), крім офіційної міжнародної  організації, членом якої є Україна. Іноземною організацією є також  військова, політична, економічна, фінансова, прикордонна чи інша розвідка.

Представник іноземної держави  або іноземної організації - це особа, яка уповноважена виражати інтереси тієї чи іншої іноземної Держави (іноземної організації) та діє від  її імені або представляє її за спеціальним повноваженням, у тому числі таємним (не офіційним). До представників  іноземних держав слід, зокрема, відносити  глав та членів дипломатичних представництв (послів, посланників, повірених у  справах, радників, аташе), консульських установ (генеральних консулів, консулів, віце-консулів, консульських агентів), осіб, що включені до парламентських і  урядових делегацій іноземних держав як їх члени, та знаходяться на території  України з офіційними чи неофіційними дорученнями. Не має значення, представляє  особа державу, яка визнана чи не визнана Україною як суверенна, або  організацію, яка є законною чи незаконною. Крім того, іноземною за певних обставин може бути визнана й організація, зареєстрована в Україні, а представником іноземної організації не обов'язково є іноземець чи особа без громадянства.¹⁶

3. Суб'єктом державної зради у будь-якій її формі може бути тільки громадянин України¹⁷, який досяг 16-річного віку. Про поняття громадянин України.

Якщо під час провадження  у справі буде встановлено, що особа, яка обвинувачується у державній  зраді, має, крім українського, ще -й  громадянство іншої держави, слід виходити із того, що набуття нею іноземного громадянства виключає її із числа  громадян України. Тому вчинені нею  шпигунські дії слід кваліфікувати  за ст. 114, а діяння, вчинені нею  в інших формах із числа передбачених ст. 111, - за відповідними іншими статтями Особливої частини КК, якщо фактично вчинене містить склад іншого злочину.

За сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 111 і 114, діяння може бути кваліфіковане лише у разі, якщо шпигунські дії протягом певного  періоду особа вчинювала, будучи громадянином України, а протягом іншого періоду- будучи іноземцем.

Факт виїзду громадянина  України з України навіть для  постійного проживання в іншій країні ще не виключає його із сфери відносин з українською державою. Тому, наприклад, передача такою особою представникам  іноземної держави відомостей, що становлять державну таємницю, кваліфікується за ст. 111.

Питання про притягнення  до відповідальності за ст. ст. 27 і 111 як організаторів, підбурювачів чи пособників державної зради представників  іноземної держави чи іноземної  організації звичайно постає тільки у тому випадку, коли законодавство  України і міжнародні договори не виключають можливості їх підсудності  у кримінальних справах судам  України у зв'язку з дипломатичною недоторканністю або іншими підставами (див. коментар до ст. 6).

Якщо зраджує державі  службова особа, використовуючи при  цьому владу чи службове становище, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 111 і 364 (423), а якщо вона це робить за хабар, то додатково і за ст. 368.¹⁸

4. Суб'єктивна сторона  державної зради характеризується  виною у вигляді прямого умислу. При вчиненні державної зради  винний усвідомлює, що він здійснює  перехід на бік ворога в  умовах воєнного стану або  в період збройного конфлікту  (вчинює шпигунські дії, надає  іноземній державі, іноземній  організації або їх представникам  допомогу в проведенні підривної  діяльності проти України) і  бажає цього.

Слова "на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України" визначають суб'єктивну спрямованість дій винного і не є характеристикою суспільне небезпечних наслідків діяння. Факт заподіяння вказаної шкоди не має значення для кваліфікації діяння за ст. 111. Проте фактичне спричинення діями винного такої шкоди створює підстави для додаткової кваліфікації його діяння за іншою статтею КК (наприклад, за ст. 112). Окремої уваги потребує встановлення мети вчинення відповідних дій при державній зраді. Так, при вчиненні цього злочину у першій його формі мета вчинення відповідних дій має враховуватися для правильної кваліфікації. Наприклад, такі дії, передбачені ст. ст. 427, 429, 431, 430, як здача ворогові начальником ввірених йому військових сил, не зумовлене бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни, самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю, вчинені з метою сприяння ворогові, добровільна участь військовополоненого у роботах, які мають воєнне значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні, а так само насильство над іншим військовополоненим чи жорстоке поводження з ним з метою припинити таку, що провадилась останнім у таборі, діяльність, спрямовану на шкоду ворогові, мають кваліфікуватися за ст. 111 як перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту або як надання іноземній державі допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, а добровільна здача в полон з метою участі у воєнних діях на боці ворога - як готування до злочину, передбаченого ст. 111.

Мотивами державної зради  можуть бути користь, помста, бажання  полегшити виїзд на постійне місце  проживання в іншій країні тощо.

5. ч. 2 ст. 111 визначає спеціальну підставу звільнення від кримінальної відповідальності, яке може мати місце за наявності трьох умов в їх сукупності; 1) суб'єктом звільнення є лише такий громадянин України, який вступив у зв'язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками й отримав їх злочинне завдання; 2) цей громадянин не вчинив жодних дій на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників; 3) він добровільно заявив органам влади України про свій зв'язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками та про отримане завдання.

Із зазначеного випливає, що вказані умови практично унеможливлюють застосування на практиці норми ч. 2 ст. 111, оскільки:

а) саме по собі встановлення зв'язку з іноземною державою, іноземною  організацією або їх представниками й отримання від них злочинного завдання при прямому умислі на державну зраду є готуванням до державної  зради (без такого умислу - лише виявленням наміру). Тому, якщо громадянин України, встановивши вказаний зв'язок і отримавши  відповідне злочинне завдання, не вчинив ніяких дій і добровільно відмовився від продовження реалізації свого  наміру, то - незалежно від того, заявив він органам державної влади  про вказаний зв'язок або не зробив цього, - підстав для притягнення  його до кримінальної відповідальності за ст. 111 немає (згідно зі ст. 17 КК справа має бути закрита за п. 2 ст. 6 КПК)¹⁹;

б) громадянин, який вчинив державну зраду за власною ініціативою, без  відповідного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників, має притягатися  до відповідальності за ст. 111, Норма  ч. 2 ст. 111 на такого громадянина не поширюється;

в) у випадку закінченої державної зради особа також  має притягатися до відповідальності за ст. 111. При цьому слід мати на увазі, що державна зрада є закінченим злочином не з моменту встановлення зв'язку з іноземною державою, іноземною  організацією або їх представниками чи з моменту отримання від  них злочинного завдання, а з моменту  вчинення певних конкретних дій на шкоду Україні: вступу до лав ворожої  армії, початку збирання відомостей, що становлять державну таємницю, з  метою їх наступної передачі вказаному  адресату тощо. Якщо ж прив'язувати  момент закінчення злочину до моменту  встановлення вказаного зв'язку, то відповідні діяння, вчинені громадянином України за власною ініціативою, виходитимуть за межі складу цього  злочину і, за відсутності протиправності як обов'язкової ознаки злочину (ст. 11), не можуть потягнути кримінальної відповідальності, хіба що фактично вчинене  діяння міститиме склад іншого злочину.

Отже, норма ч. 2 ст. 111 має  бути застосована лише у випадку, коли громадянин України, отримавши  злочинне завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників, добровільно заявив органам державної влади про  свій зв'язок з ними та про отримане завдання і, хоча й не вчинив на його виконання ніяких дій, але не відмовився остаточно від його виконання.                                                                                               Добровільність у ч. 2 ст. 111 означає, що особа не примушується до зазначеної заяви органами державної влади України, службовими особами, робить її не в результаті насильства чи примусу і не про людське око, і що вона має можливість і надалі певний (можливо, досить тривалий) час приховувати від них факт свого зв'язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками. Добровільною заява буде і тоді, коли особа зробила Її під впливом своїх родичів чи близьких, у тому числі й тих, які є представниками компетентних органів влади України. Добровільність не матиме місця, якщо особа зізналась про зв'язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками після пред'явлення їй доказів такого зв'язку після початку проведення досудового розслідування у кримінальній справі.                                                                                            

Під органами державної влади України, про які йдеться у ч. 2 ст. 111, слід розуміти ті органи, до компетенції яких входить вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності за державну зраду, - органи Служби безпеки України чи прокуратури. Водночас під час перебування громадянина України за кордоном такими органами влади для громадянина України можуть бути дипломатичні представництва і консульські установи України.

2.4. Кримінальноправова характеристика посягання на державного чи громадського діяча.

1. Посягання на життя  Президента України, Голови Верховної  Ради України, народного депутата  України, Прем'єр-міністра України,  члена Кабінету Міністрів України,  Голови чи судді Конституційного  Суду України або Верховного  Суду України, або вищих спеціалізованих  судів України, Генерального прокурора  України, Уповноваженого Верховної  Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови  Національного банку України,  керівника політичної партії, вчинене  у зв'язку з їх державною  чи громадською діяльністю,- карається  позбавленням волі на строк  від десяти до п'ятнадцяти років  або довічним позбавленням волі.

2. Погроза вбивством, заподіянням  шкоди здоров'ю або майну, а  також викраденням або позбавленням  волі щодо осіб, названих у  частині першій цієї статті або їх близьких, з метою впливу на характер їх діяльності або діяльності держави чи органів, які вони представляють,- карається позбавленням волі на строк до п'яти років.

1. Основним безпосереднім  об'єктом злочину, передбаченого  ст. 112, є безпека держави у політичній  сфері (у сфері здійснення вищої  державної влади, яка забезпечує  її нормальне функціонування, та  у сфері діяльності політичних  партій). Крім того, цей злочин має й обов'язковий додатковий об'єкт - життя людини.

2. Специфічною ознакою  злочину є потерпілий.

Ним може бути тільки державний  чи громадський діяч, вказаний у  диспозиції ст. 112, обраний (призначений} на посаду у встановленому Конституцією і законами України порядку. Одна і та сама особа може бути водночас і державним, і громадським діячем (наприклад, народним депутатом України  і керівником політичної партії), що треба враховувати в юридичному формулюванні звинувачення.

Правильна кваліфікація дій  винного за ст. 112 потребує встановлення часових меж, в яких та чи інша особа  виконує повноваження державного чи громадського діяча. Згідно з Конституцією і законами України державними (громадськими) діячами як потерпілими згідно зі ст. 112 у відповідних початкових та кінцевих часових межах є: