Злозини проти основ Національної безпеки України

До дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, можуть бути віднесені, наприклад, зруйнування чи пошкодження джерел іонізуючого випромінювання, порушення агрегату, виробу, де знаходяться радіоактивні речовини, тощо.

Під масовими отруєннями розуміється заподіяння шкоди життю чи здоров'ю більш-менш широких кіл населення шляхом їх отруєння. Дії, спрямовані на масове отруєння, полягають у домішуванні токсичних речовин до води, повітря, продуктів харчування тощо.

Епідемія - це процес масового поширення заразних захворювань людей (чуми, холери тощо), що відбувається на значній території за відносно короткий проміжок часу, коли показник інфекційної захворюваності серед населення певної місцевості та у певний час перевищує звичайний рівень, характерний для даної інфекційної хвороби, та характеризується відповідною динамікою.

Епізоотія - це такий, що характеризується безперервністю на значній території за відносно короткий проміжок часу, процес масового поширення заразних (інфекційних та паразитарних) захворювань (сказу, чуми, ящуру тощо) сільськогосподарських, свійських, інших тварин.

Епіфітотія полягає у значному поширенні грибкових, вірусних чи бактеріологічних захворювань сільськогосподарських рослинних культур, лісових насаджень, водних та інших рослин. Такі захворювання можуть бути спричинені дією шкідників (комах, кліщів) чи фітопатогенів (вірусів, бактерій).

Дії, спрямовані на поширення  епідемії, епізоотії чи епіфітотії, можуть полягати у розповсюдженні будь-яким способом на території України збудників чи переносників відповідних хвороб (гризунів, комах, кліщів тощо) чи у спробі такого розповсюдження.

Суб'єктивна сторона диверсії характеризується прямим умислом і метою ослаблення держави. Саме за ознакою мети (не враховуючи деяких інших ознак) диверсію треба відмежовувати від таких суміжних умисних злочинів, як, наприклад, умисне вбивство двох чи більше осіб або способом, небезпечним для життя багатьох осіб, терористичний акт, екоцид тощо.

Суб'єкт цього злочину  — будь-яка особа: громадянин України, іноземний громадянин, особа без  громадянства, якій виповнилося 14 років (ч. 2 ст. 22).

Покарання за злочин: за ст. 113 — позбавлення волі на строк  від восьми до п'ятнадцяти років.

2.6. Кримінально-правова характеристика шпигунства.

 Безпосереднім об'єктом цього злочину є зовнішня безпека України.

З об'єктивної сторони шпигунство виражається в передачі або збиранні з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю.

Предметом шпигунства є відомості, що становлять державну таємницю, вичерпний  перелік яких міститься в Законі України «Про державну таємницю».²⁹ Згідно з цим законом державною таємницею визнається певний вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. Спеціальним уповноваженим органом державної влади в сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України³⁰.

Шпигунство може виражатися у двох формах: 1) передачі іноземній  державі, іноземній організації  або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю; 2) збиранні таких же відомостей з метою передачі іноземній державі, її організаціям або їх представникам.

Передача зазначених відомостей має місце у випадках, коли особа  володіє ними і повідомляє (вручає) їх іноземній державі або її представнику (агенту). Способи передачі можуть бути різними (усна, письмова, безпосереднє ознайомлення з будь-якими матеріалами, передача по радіо, телефону, з використанням  тайників, кур'єрів та ін.). Для відповідальності не має значення, передаються першоджерела (наприклад, оригінали документів, креслення, зразки пального), їх копії чи лише відомості  про них (зліпки, макети, опис технічних  систем, будь-яких об'єктів та ін.).

Збирання відомостей, що становлять державну таємницю, — це будь-які випадки здобуття таких  відомостей (наприклад, викрадення, особисте спостереження, фотографування, підслуховування телефонних розмов та ін.). Нерідко для отримання таких відомостей використовується найскладніша сучасна техніка (спеціально обладнані літаки, кораблі або автомашини, спеціально встановлені на суші чи на морі прилади для отримання розвідувальної інформації та ін.).

Для відповідальності за ст. 114 важливо встановити, що відомості, які становлять державну таємницю, були передані чи збиралися для передачі саме іноземним державам, іноземним  організаціям або їх представникам.

Закінченим шпигунство вважається з моменту початку збирання вказаних відомостей або з моменту їх передачі.

Суб'єктивна сторона цього  злочину — прямий умисел, за якого  особа усвідомлює, що відомості збираються або передаються іноземній державі, організації або їх представникам  і що ці відомості є державною  таємницею, яка не підлягає передачі. Мотиви злочину на кваліфікацію не впливають.

Суб'єкт злочину — іноземець  або особа без громадянства, які  досягли 16-річного віку.

Громадянин України за шпигунство несе відповідальність за ст. 111 — за державну зраду³¹.

Покарання за злочин: за ст. 114 — позбавлення волі на строк  від восьми до п'ятнадцяти років.

Частина 2 ст. 114 передбачає заохочувальну  норму: особа звільняється від кримінальної відповідальності за шпигунство за наявності  сукупності трьох умов: 1) особа припинила свою діяльність, передбачену ч. 1 ст. 114;               2) добровільно повідомила органи державної влади про вчинене; 3) внаслідок цього та вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.

 

 

Висновки

Нажаль, в Україні поки відсутній фундаментальний закон „Про безпеку”, водночас діють чисельні закони, які регламентують діяльність спеціальних служб і правоохоронних органів. До них належать наступні: „Про Раду національної безпеки і оборони України”, „Про міліцію”, „Про Службу безпеки України”, „Про внутрішні війська”, „Про прокуратуру”, „Про Службу зовнішньої розвідки” тощо.

Фундаментальне і цементуюче значення має Концепція (основи державної  політики) національної безпеки, схвалена Верховною Радою України 16 січня 1997 року. У ній викладена система  поглядів на забезпечення в Україні  безпеки особи, суспільства та держави  від внутрішніх та зовнішніх загроз у життєво важливих сферах життєдіяльності.

Стратегія національної безпеки  — основоположний документ, в якому  викладаються стратегічні цілі України  щодо становлення її в якості Європейського  лідера, збільшення населення до 2050 року до 100 мільйонів осіб тощо.

Концепція національної безпеки  має забезпечувати вирішення  тих чи інших проміжних завдань, які є у Стратегії.

Доктрина формується на підставі Стратегії та Концепції і охоплює  значно вужче коло суспільних відносин, які обмежуються конкретною сферою життєдіяльності людини. Вона розвиває і уточнює положення Стратегії  та Концепції і носить більш предметний зміст, зміщаючи акцент не стільки на декларуванні та викладенні певних положень, скільки на окресленні конкретних механізмів вирішення цих проблем. Тому обов’язково  має бути розроблено дерево доктрин  національної безпеки, серед них  можна назвати наступні: інформаційна, екологічна, фінансова, соціальна, енергетична, воєнна доктрина тощо”.

Проте, практична розробка науково обґрунтованих положень зазначених нормативних документів, котрі б визначали стратегічний розвиток українського суспільства, нації, держави, як свідчать реальні події  – нині проблематична. Основною причиною є наукова невизначеність щодо змісту національних інтересів сучасного періоду розвитку українського народу.

Нейтральних, прагматичних, ідеологічно незаангажованих наукових досліджень у цьому напрямку в  Україні майже не спостерігається. На державному рівні – вони не підтримуються. Можливо подібні дослідження  українській правлячій еліті  на сучасному етапі розвитку державотворення  не потрібні. Не має потреби, бо представники сучасної владної еліти посткомуністичних  держав, незважаючи на різні політичні  уподобання, відіграють роль маріонеток у процесах геостратегічної боротьби „сильних світу цього” щодо перерозподілу  сфер світового впливу в системі  нового світового правопорядку, що формується.

Основна причина – це ідеологічна боротьба політичних сил  у середині України, котра стимулюється через легальні політико-дипломатичні, гуманітарні канали та особливо через  нелегальні – закритими транснаціональними елітарними співтовариствами та правлячими колами провідних держав світу із застосуванням сучасних можливостей  іноземних спецслужб, тобто –  агентури впливу у політичних, військових, ділових, наукових і владних колах  України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел:

Законодавство

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, №254/96-ВР.
2. Кримінальний кодекс України.– Х.: ПП «ІГВІН», 2008.–50, 112с.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України станом на 1 серпня 1998 року: Збірник «Кодекси України».– К.: Юрінком Інтер, 1998.
4. Кодекс України про адміністративні правопорушення.– К.: Видавничий дім «Скіф», 2007.–Ст. 1733.
5. Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року // Відомості Верховної Ради України.– 2003. N 39.– Ст. 351.
6. Закон України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України.– 1996.– №48.– Ст. 263.
7. Закон України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992р. // Відомості Верховної Ради України.– 1992.– №62.
8. Закону України «Про державний кордон України» від 19 липня 1992 року // Відомості Верховної Ради України.– 1992.– №19.
9. Закон України "Про громадянство України " від 18 січня 2001 p. Відомості Верховної Ради України.– 2001.– №76.
10. Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996р. // Відомості Верховної Ради України.– 1996.– №39.
11. Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997р. // Відомості Верховної Ради України.– 1997.
12. Закон України "Про Рахункову палату України" від 12 липня 1996р. // Відомості Верховної Ради України.– 1996.
13. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999р. // Відомості Верховної Ради України.– 1999.
14. Закон України «Про політичні партії» від 5 квітня 2001 р . // Відомості Верховної Ради України.– 2001.
15. Законі України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України.– 2001.
16. Закон України “Про службу безпеки України” із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 13 січня 2000 року N 1381-XIV.
17. Указ Президента України № 1574/99 від 15 грудня 1999р. "Про склад Кабінету Міністрів України".
18. Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні.п.п.13.25).                                         

Наукові джерела

19. Коментар до Конституції України. Інститут законодавства Верховної Ради України. Друге видання, виправлене й доповнене. - К.- 1998. -412с.
20. Ліпкан В.А. Національна безпека України: Нормативно-правові аспекти забезпечення. – К.: „Текст”, 2003. – 180 с.
21. Шлемко В.Т., Бінько І.Ф. Економічна безпека України: сутність і напрямки забезпечення. - К.: НІСД, 1997.                                                        
22. Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Особлива: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 544 с.
23. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична думка, 2004.- 656 с.
24. Нижник Н.Р., Ситник Г.П., Білоус В.Т. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку): Навчальний посібник/ За заг. ред. П.В.Мельника, Н.Р.Нижник. — Ірпінь, 2000. — С. 14.

¹ Ліпкан В.А. Безпекознавство: Навчальний посібник. – К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2002. – 93 с.

² Закону «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року // Відомості Верховної Ради України.– 2003. N 39.– Ст. 351.

³Кримінальний кодекс України.– Х.: ПП «ІГВІН», 2008.–50, 112с.

⁴ Кримінальний кодекс України.– Х.: ПП «ІГВІН», 2008.–50,  С. 66, 67.

⁵ Закон України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України.– 1996.– №48.– С. З.

⁶Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, №254/96-ВР.– Ст. 2.

⁷Кодекс України про адміністративні правопорушення.– К.: Видавничий дім «Скіф», 2007.–Ст. 173-1.

⁸ Закон України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992р. // Відомості Верховної Ради України.– 1992.– №62.–Ст.20.

⁹ Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, №254/96-ВР.– ч.3 ст.2.

¹⁰ Закону України «Про державний кордон України» від 19 липня 1992 року // Відомості Верховної Ради України.– 1992.– №19.– Ст.1.

¹¹ Кримінальний кодекс України.– Х.: ПП «ІГВІН», 2008.–50.– Ст. 161.

¹²  Кримінальний кодекс України.– Х.: ПП «ІГВІН», 2008.–50.– Ст.111-113.

¹³ Закон України "Про оборону України" в редакції від 5 жовтня 2000 p. // Відомості Верховної Ради України.– 2000.– №94.– С. 1.

¹⁴ Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, №254/96-ВР.– п. 9 ч. 1 Ст. 85.